Холодна м’ята – Григір Тютюнник

Такі біленькі ніжки повикидає. Візьміть собі, якхочете…Човен сам одчалився од берега і тихо вийшов на середину річки.— Ви мене пам’ятаєте? —раптом спитала Леся, коли він заховавобличчя —самі очі —в зелений кущик м’яти. Вона справді булахолодною і пахла пляшкою молока в торбині на пасьбі, клечанимисвятками в бабиній хаті, струшеній різучою осокою…—І я вас —теж…Їх несло течією всагу. А він забув про весло, що лежало під ногами,і боявся поворухнутися, щоб несполохнути її голосу —тихого, якнаводок, ічистого, як подих земліна пагорбах посеред заплав. Іщеперед очима внього стояв човен з натягнутимцепком —човен, з-підякого пішла вода, так і не подужавши прив’язі…Вночі Андрій довго неміг заснути, бо в хаті було видно од великихзірок на небі і густо пахло холодною м’ ятою…