Григір Тютюнник
ЧУДАСІЯ
Н о в е л а
Здравія желаю, товаришу командарм!Ви мене, мабуть, уже й забули. А я вас —ні.Пам’ятаєте, як у двадцятому році приїздили ви в Бердичівперевірять нашу дивізію? Так ото я вам тоді коня підводив, чепурноготакого, в сірих яблуках. А тепер, якби приїхали, то вже б не підвів, бов оцю війну одбило мені ногу майже по саму ріпицю, і той кінь бимене звалив.Так що я тепер сторожую. Літом ще сяк-так: сухо. А восени, якупірчать дощі, важко мені ходити. До табору поки доплуганюсь, то йсіріть починає.Кажу голові: «Дайте мені конячину. Я до току швиденько прискочу,а там випряжу, стриножу, й хай пасеться. Паша у таборі така, що осьтобі яка. Хоч і здохляку дасте —випасу, посправнішає».46 А він: «Ти, —каже, — неісключення, щоб на дрожках гойдакать.Он СимінДіжечка теж безноги іходити йому далі, ніж тобі, анековерзує».Прирівняв!Симін здоровий, як бедзвін, і молодий. Амене вжескоро й курка лапою загребе. Бо де ж то здоров’я візьметься, скажіть,коли на мій вік три голодовки випало і три війни! От і поділіть: накожні десять років або те, або те.Так воно ж якби само отаке пережило (це я про голову), то,може б,і не становилося цапа. А як у нього й машина своя, і ноги здорові, тай пика, щоб сказать, немала.Хіба ж воно пойме?Прийдеш ото вночі на тік. Зерно проти місяця росою блищить.Стерня пахне. Біля курятника лисиця скиглить. А на небо глянеш —Віз уже низько, так, здається, зараз і поторохтить Беєвою горою…Приїздіть коли-небудь до нас, якщо виберетесь. Я вас до річкиповеду. Там попід лозами щуки ходять такі, як нога, в корчаках линкикубляться, а бува, що й коропчаки, то, може б, і ви якогосьвисмикнули. Воно жінтересно.Еге, кажу, лежати б мені ото вночі на соломі під бочонком тамилуватися. Так нога болить, кульша.До старого протеза привик був, примулився. А оце недавнополамався, так я новий причепив. Важкий, анахтемський, непідтягну.Лежу отак цілісіньку ніч, —а вона ж, як год, —прислухаюсь,розмірковую собі: чудні люди на білому світі! Придумають таке, щобруки й ноги собі одчухрувати, і хваляться: ось які ми розумні.Поодчухрують. А тоді суріють, як його оті оцупки, що позалишалися улюдей замість рук і ніг, доточити…Хе… Це я вже про своє. Сказано, у кого що болить, той про те йгомонить. Звиняйте.А позаторік найшла на мене якась мара: узяв і написав заяву врайсобез, щоб дали машину на трьох колесах. За начальника там Онисько Хекало, з нашого ж таки й села, а непутнє —так хай богмилує й криє. Підпереже пузо широкою ремінякою та ще й портупеюнавхрест причепить, а само ж, пробачте, і вср…ого ружжа в руках недержало.Заходились мене тягати на комісії. Обміряли кульшу, аналізи взяли —і з крові, й такі. Жди відповіді, кажуть.Звідтоді й почалось… Машина почала вночі верзтися. Оце заплющуочі, а вона вжеу дворі: гур-гур-гур… Тремтить уся, від мотора тепломпашить, а вкабіні новимсидінням пахне. І я ж наче тут. Сідаю заруль,давлю на газ, а вона —як укопана. Я й сяк, я йтак —ні!А стара з печі:—Чого ти там шоригаєшся?47 Уранці прокинусь, і соромно так зробиться: як маленький…А відповіді нічуть, ні видно. Ну, думаю, буде як буде, а ти, Марку,грай. Та й написав щераз.Так ушнипився я в ту машину, що, ви скажіть, іноді спотикнусь, аздасться, немов мене на вибої підкинуло. Здурів.Коли це якось у суботу приходжу з лавки, гульк —у хвіртці конвертстримить. Розриваю, а в самого руки тремтять, як ото колись до шаблітремтіли.А воно й даром.Машина вам, товаришу Приходько, пишуть, не показана, с’ язі зтим, що кульша на два сантиметри довша, ніж треба. Требап’ятнадцять, а у вас —сімнадцять.Так що ж, мені оті два сантиметри надрубати, чи як?Мені вже машини й не кортить — нехай їй абищо. А от якось не допуття. То ж було цілий день швендяєш по двору, а самому весело так,наче ось-ось щось хороше зробиться… До хвіртки підійдеш та —зиркуздовж села: чи не видно листоноші?..Отака зі мною чудасія трапилась, товаришу командарм. Так я отой кажу: чи не замовили б ви десь там слівце про мою притчу? А можеб, і листа отому причинуватому Хекалу написали? Може ж, хоч вийого погулаєте.Прощавайте, кланяйтесь вашій жінці та діткам і пробачте, щотакого довгого листа накрутив.
Мусій Приходько,сторож артілі «Вперед».