Якщо ж не було, питався:«Знакомые в аптеке есть? Нет? А дети?»«Є. Дочка. В Алма-Аті живе». Або: «Синок, У Бéрліні служе».505 «Если здесь не достанешь, напиши детям».—І теж дававпапірець зназвою ліків.Проводячи хворого до дверей, він скоса дивився на нього, глузливокривив губи:«Да не сутулься ты, не гни-ись… Базар скорее, чем ты, д у б ав р і ж е ».А одного разу зайшов Мефодій Тарануха, відомий на все селодуроляп, лукавець і жвавий до горілки чоловік. Не зайшов, а вломивсяв хату, як Чінгісхан.«Здоров, Базаряка!! —вигукнув, ставши на порозі.—Тюу-у-у, як типостарів та споганів! Чи п’єш багато, чи не допиваєш. Ха-ха! —Чути:напідпитку.—Насилу втовпився до тебе. Кажуть, що ти добрешепчеш… Ну, думаю, сходжу і я зі своїми болячками. Так ти, значить,у Домбасі? Е-е, там рублі довгі… Нічого ж заробітки? Машина ж є? Ха!Вдягнений, як пан, а я ще й питаю!»«Что у тебя?» суворо спитав Василь Васильович.Мефодій примружив на ньогооко:«Та ти кажи по-нашому, я пойму!»«Н а щ о с к а р ж и ш с я ?» —з притиском запитав Дерид.Мефодій ще дорогою придумав собі хворобу.«Та ось, подивися…—підняв перед собою зігнуту в лікті руку ізробив так, щоб указівний палець трохи звисав униз.—Крутитьщодня, хоч кричи пробі, хоч одрубай! Віриш —цигарки не вдержу!»Базар узяв прокурений шкарубкий Мефодіїв палець у свої, білі,доглянуті («Як у барина, гадство!» —подумав Мефодій), легенькообмацав його, легенько придавив у щиколотці, зігнув, розігнув, ажтоді Мефодій схаменувся, що треба зойкать, і швидко сказав: «Ой-ой-ой, не дуже, воно ж болить!» Василь Васильович обережно пустивпалець, зітхнув і промовив: «Да-а-а…» —сумно промовив.«Що?..» —тихо спитав Мефодій, відчуваючи, що палець справдіпочинає ломити, ніби хтось пробує повільно викрутити його з п’ятірні.«Будем лечить, пока не поздно,—сказав Василь Васильович ігукнув у хатину до сестри: —Присько! Подай-ка мне йод».—Коли Василь Васильович приїжджав у відпустку без дружини, сестра булайому запомічницю.Пріська, дуже зігнута, наче зломлена в попереку, дістала з білоїшаховки йод у широкогорлому бутильку і подала братові.
Той узявбутильок і звелів:«Прокипяти мне, пожалуйста, шприц и иголки».—А сам заходивсянамащувати йодом Мефодіїв палець —раз, і вдруге, і втретє, аж докивін став схожий кольором на писанку, пофарбовану в крутомуцибулячому наварі.«Не больно?»«Та покручує…»506 «Ничего, вылечим. Проделаешь дома несколько таких процедур —зто называется йодовые ванны, и пройдет…»Мефодій подмухав на палець і нахилився близько до Деридовоговуха:«Ну, а тут, у нас, може, можна підлататься? —спитав тихо.—Тойгрошину, той курочку, той сальця, ге ж?»«Присько, шприц готов?»«Та уколів, може, й не треба?» —сказав Мефодій так, ніби він-то йнепроти, але не хоче обтяжувати лікаря.«Ну, хорошо… Но в таком случае палец пока опускать нельзя.Будешь идти домой, держи его вверх, вот так,—Василь Васильовичпідняв свій вказівний палець на рівень вуха. Потому что от приливакрови может начаться воспалительный процесс…»«Та вже раз треба, то треба,—кисло погодився Мефодій і піднявпалець у ту позицію, як йому було сказано.—Скільки ж тобі зароботу?» —І помацав лівою по кишенях, наче в нього й справді булигроші.«Нет-нет,—відмахнувся Василь Васильович.—Все-таки мы с тобойодногодки, пожалуй, даже друзья… Купались в одной речке…»Коли Мефодій вийшов, Василь Васильович нахилився донизенького вікна, покликав Пріську й показав:«Смотри: держит палец, как апостол!»Пріська побачила, як Мефодій дереться на гребельку біля мосту,тримаючи над головою червоний навіть здалеку палець, і засміялася.А Василь Васильович випростався і промовив:«Да-а. Нет пророка в отечестве своїм».«Про що це ти?» —не зрозуміла Пріська.«Про те, що там я для всіх лікар,а тут, серед своїх, просто Базар».