І за пожелання спасибі.Аякже……По дорозі додому Данько одчепив медаль —навіщо ж їйтеліпатися поверх куфайки? —і затис її в кулаці.Проти ночі морозбрався ще більший, ніж був звечора. Медаль не зігрівалася в Даньковому кулаці і студила старечі пальці, як крижина.Увійшовши в хату, Данько поклав медаль на мисник, туди, дележали й інші нагороди, привезені ще з війни, а сам почовгав долежанки погріти руки. В лежанці топилося вже давненько, але,прикидана всяким ганчір’ям, вона ще держала в собі утробне цеглянетепло, від якого в Данька на мить запаморочилося в голові, а по тілупройшли приємні, схожі на судому дрижаки. Данько сунув руки щеглибше під ганчір’я, шукаючи найтеплішої місцини, і раптомнатрапив пальцями на якісь гостренькі зубчики, що стриміли ізшпарки в черені. Він видлубав той зубчик неслухняними одубілимипальцями і тільки тоді зрозумів, що те був соньок —повненькийдорідний соньок. Данько обережно поклав його в рот і розлущив.Зернятко опинилося на язиці і вже ось-ось мало потрапити на кутні,але виприснуло і впало за щоку. Данило дістав його звідти пальцем іповагом, як жорнятами, став розтирати зубами. В роті зробилосямасно й солодко, запахло теплою олією…
Потім він добув і розлущивще з півдесятка соняшничин. А коли шпарка була вже гетьрозколупана і з неї запахло сажею, Данько раптом відчув, що йогошлунок прокинувся. Десь під грудьми народилася гаряча хвиля іпокотилася все нижче й нижче, зогріваючи кожен м’ яз.Данькові стало важко дихати й зробилося душно. Він вийшов запоріг, притулився спиною до одвірка й заплющив очі, прислухаючисьдо того, як оживає і водночас мліє його тіло, а ноги наливаютьсяякимось лоскітливим, неприємним теплом і підламуються…З-за комишів над річкою сходив місяць, червоно заблищав льодокна чистоводах, порипували вмерзлі в кригу верболози, а десь нашляху басовито гули дроти. Данило розплющився —повагом, ледверозліипивши повіки —і перше, що побачив, був пухлий від снігу кущбузини на причілку, на якому чомусь полум’ям униз горіли свічки, атоненький голос з-під того куща солодко, мов русалка, співав знайому Данькові ще з дитинства колядку:575 Ше-ед-ши трі-є ца-а-рі Ко Хре-сту со дара-ми-и-и…Данько опустився на поріжок, заплющився і, посміхаючись домісяця, став слухати колядку…