Леся Українка - Камінний господар (сторінка 9)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx108 Кб2641
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2132 Кб2496

    К о м а н д о р

    Ви той ба­нiт, ко­го ко­роль поз­ба­вив i чес­тi, й при­вi­леїв? Як ви смi­ли в сей чес­ний дiм з'яви­тись?

    Д о н Ж у а н

    Привiлеї ко­роль дає, ко­роль i взя­ти мо­же.

    А честь моя, так са­мо, як i шпа­га, ме­нi на­ле­жать - їх нiх­то не зло­мить!

    Чи хо­че­те поп­ро­бу­ва­ти, мо­же?

    (Вихоплює шпа­гу i стає в по­зи­цiю до поєдин­ку).

    К о м а н д о р

    (закладає ру­ки навх­рест)

    З ба­нi­та­ми ста­вать до поєдин­ку не ли­чить ко­ман­до­ро­вi.

    (До Ан­ни).

    Ходiм.

    (Бере Ан­ну пiд ру­ку i ру­шає, обер­нув­шись пле­чи­ма до дон Жу­ана).

    Дон Жу­ан ки­дається за ко­ман­до­ром ус­лiд i хо­че протк­ну­ти йо­го шпа­гою. З тi­нi ви­ри­нає "Чор­не до­мi­но" i ха­пає дон Жу­ана за ру­ку обо­ма ру­ка­ми.

    "Ч о р н е д о м i н о"

    (незмiненим го­ло­сом, так що мож­на пiз­на­ти го­лос До­ло­рес)

    Немає чес­тi на­па­да­ти зза­ду!

    Анна ог­ля­дається. Дон Жу­ан i До­ло­рес ви­бi­га­ють за бра­му.

    К о м а н д о р

    Не ог­ля­дай­тесь.

    А н н а

    Вже не­ма нi­ко­го.

    К о м а н д о р

    (випускає Ан­ни­ну ру­ку i змi­няє спо­кiй­ний тон на грiз­ний)

    Вiн як сю­ди дiс­тав­ся, дон­но Ан­но?

    А н н а

    Кажу ж вам, як До­ло­рес на­ре­че­ний.

    К о м а н д о р

    Чого ж бу­ло сто­яти на ко­лi­нах?

    А н н а

    Кому?

    К о м а н до р

    Та вже ж йо­му тут пе­ред ва­ми!

    А н н а

    Не нав­па­ки? Ну, то про що ж роз­мо­ва?

    К о м а н д о р

    I ви мог­ли доз­во­ли­ти…

    А н н а

    Мiй бо­же!

    Хто ж доз­во­лу на сiї ре­чi про­сить?

    Се, мо­же, та кас­тiльська ети­ке­та на­ка­зує звер­та­ти­ся до да­ми:

    "Дозвольте, па­нi, ста­ти на ко­лi­на".

    У нас за сеє кож­на ос­мi­яла б.

    К о м а н д о р

    Як ви при­вик­ли все збу­ва­ти смi­хом!

    А н н а

    Та зми­луй­тесь! як­би я ко­жен раз, вiд­ко­ша да­ючи, ли­ла ще сльози, то в ме­не б очi ви­ли­ня­ли до­сi!

    Невже б вам справ­дi так сього хо­тi­лось?

    Вам див­но се, що я за ним ус­лiд не прос­тя­гаю рук, не пла­чу гiр­ко, не спо­вi­да­юся тут пе­ред ва­ми в зло­чин­но­му ко­хан­нi, що мов бу­ря на­ли­ну­ло на сер­це без­бо­рон­не?

    Була б я мов Iзольда в тiм ро­ма­нi, та шко­да, я до то­го не в наст­рою, - як­раз охо­ту маю.до фан­дан­га!

    О! чую, са­ме гра­ють… lа-lа-lа!..

    Ходiм, дон Гон­за­го! я по­ли­ну, як бi­ла хви­ля, у хиб­кий та­нець, а ви спо­кiй­но ста­не­те, мов ка­мiнь.

    Бо знає ка­мiнь, що та­нок сва­вiльний скiн­чить на­вi­ки хви­ля - ко­ло нього.

    Командор ве­де Ан­ну по­пiд ру­ку на­го­ру, де тан­цю­ють.

    

III

    

    Печера на бе­ре­зi мо­ря в око­ли­цi Ка­дiк­са. Дон Жу­ан си­дить на ка­ме­нi i то­чить свою шпа­гу. Сга­на­рель стоїть ко­ло нього.

    С г а н а р е л ь

    Навiщо ви все то­чи­те ту шпа­гу?

    Д о н Ж у а н

    Так, звич­ка.

    С г а н а р е л ь

    Ви ж те­пер на поєдин­ки вже не ви­хо­ди­те.

    Д о н Ж у а н

    Не маю з ким.

    С г а н а р е л ь

    Хiба лю­дей не ста­ло?

    Д о н Ж у а н

    Всi тi лю­ди не вар­тi сеї шпа­ги.

    С г а н а р е л ь

    Може, й шпа­га ко­гось не вар­та?

    Д о н Ж у а н

    (грiзно)

    Ти!!

    С г а н а рель

    Пробачте, па­не, то жарт безг­луз­дий. Я вже й сам не тям­лю, де в ме­не тiї ду­ро­щi бе­руться, - от на­че щось сiп­не!

    Д о н Ж у а н

    Iди! Не зас­туй!

    Сганарель, пос­мiх­нув­шись, ви­хо­дить.

    (Дон Жу­ан да­лi то­чить шпа­гу).

    Ет, зно­ву по­щер­бив! Геть, на зла­ман­ня!

    (Кидає шпа­гу).

    С г а н а р е л ь

    (вбiгає, швид­ко i ниш­ком)

    Мiй па­не, утi­кай­мо!

    Д о н Ж у а н

    Ще чо­го?

    С г а н а р е л ь

    Нас вик­ри­то. Я ба­чив: не­да­леч­ке чер­нець який­сь блу­кає.

    Д о н Ж у а н

    Ну то що?

    С г а н а р е л ь

    Се шпиг вiд iнк­вi­зи­цiї, на­пев­не, а мо­же, й кат з от­руєним сти­ле­том.

    Д о н Ж у а н

    Шпигiв я не бо­юся - звик до них, а шпа­га в ме­не дов­ша вiд сти­ле­та.

    Веди чен­ця, ко­рот­ша бу­де спра­ва.

    Скажи йо­му, що спо­вi­дi ба­жає всес­вiт­нiй грiш­ник дон Жу­ан.

    С г а н а р е л ь

    Гаразд.

    Ви не ди­ти­на, я при вас не нянька.

    Виходить i не­за­ба­ром при­во­дить в пе­че­ру чен­ця, не­ви­со­ко­го на зрiст, тон­ко­го, в оде­жi "не­ви­ди­мок" - в чор­нiй вiд­ло­зi (кап­ту­рi), що зак­ри­ває все об­лич­чя, тiльки, для очей у нiй про­рi­за­нi дiр­ки.

    Дон Жу а н

    (встає на­зуст­рiч iз шпа­гою в ру­ках)

    Мiй от­че, або, мо­же, кра­ще - бра­те, чо­му зав­дя­чую та­кi свя­тiї од­вi­ди­ни?

    Чернець ро­бить ру­кою знак, щоб Сга­на­рель вий­шов.

    Ти вий­ди, Сга­на­ре­лю.

    (Бачачи, що Сга­на­рель не спi­шиться, по­шеп­ки до нього).

    Поглянь, в чен­ця ру­ка жi­но­ча.

    С г а н а р е л ь

    Щоб їх!

    (Махнувши ру­кою, ви­хо­дить),

    Дон Жу­ан кла­де шпа­гу на ка­мiнь. З-пiд од­ки­ну­тої вiд­ло­ги рап­том вис­ту­пає об­лич­чя До­ло­рес.

    Д о н Ж у а н

    Долорес?! Ви? i знов у сiй пе­че­рi…

    Д о л о р е с

    Я знов прий­шла по­ря­ту­ва­ти вас.

Пошук на сайті: