І се сила меча розмежує її.
Се межа розділить нас, і межа та повна крові;
і ту переступити належить не їм, а нам.
І се Боровлень сказав, що повинні йти на них;
і те знамення нам сказало, що перемогти повинні, яко
ми венеди.
І се венеди осіли на землі, де суне сурь спить вночі на
златім ложі.
І там їхня земля.
Се Сварог отцям казав про них, що то також брати наші
суть у тім краї.
І казали про них, що прийдуть до нас у час зимовий і
підтримають нас.
І се сила божеська прийде до нас, і та втримає до кінця.
А се венеди, і до них ходили допомоги молити, і не
одержали.
Бо всякому люду належить захищатися самому.
29
Отож не сподівались уже на них (венедів) ніколи…
Хай іде слово наше о правді, і так знайшли правду.
І се мовимо од старих словес, що йдуть од отців наших,
які бо були сильні.
І то маємо повернутися до борозни їхньої і тако
потрапити до неї.
Се бо Аскольд іде з варягами своїми до нас.
І сей Аскольд — то ворог наш.
Се мовить нам, що йде для захисту нашого і бреше, бо
такий же ворог, як грек.
І се Аскольд є варяг озброєний, щоб охороняти
еланських купців,
що ходили до Дніпра-ріки.
І се Аскольд прийшов до нас із Кнудієм через двісті
років після Алдоріха
і хотів правити нами.
І се Дірос еланський, кажуть, присмирив наших і був на
престолі цьому раніше його.
І се Аскольд забив Діроса, і є він один на місце те;
і також є ворог наш, і не хочемо його, як ворога.
Старі перекази повідають нам, що приходив на Русь
інший Аскольд
і що було три Аскольди-варяги.
І ті варяги приносили свої жертви,
і не наші, та й не чужі князі, бо вони зовсім не князі,
а вої прості, і силою захоплювали владу.
І се Рюрик іде…
А згадаймо, як римські орли зазнали поразки від дідів
наших у гирлі Дунаю.
Тоді Траян напав на дулібів.
І се дідове наші пішли на легіони і розтрощили їх.
І те було за триста літ до нашого часу.
І сеє маємо тримати в пам'яті.
Ї се не піддамося Рюрику, як не піддавалися й раніше
іншим.
Маємо князів своїх і ругу їм даємо і даватимемо до кінця.
Ні римляни, ні елани не мали влади над нами; і так
пробудемо.
І се дуліби кажуть про нас, що ми брати з ними.
І те істинна правда, бо походять вони з того ж кореня,
що й ми.
І се згадаємо, як Траян був дідами нашими розтрощений,
і легіони полону брали були до полів наших,
і так трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас.
І се римляни кажуть, що ми ворове.
І се греки кажуть, обаполи, що ми ворове.
А мають свої інтереси, й обоє зазіхають на наші землі.
І се земля є, взята мечем і кров'ю; така є земля.
І се Траян був за п'ять сотень літ до готів,
але і нині мовимо, що війна наша не перестане до кінця
життя нашого.
І се годиться битися за життя наше мечами.
Се мовить вам Хоругин син од отця Хориги,
і се є прохач ваш перед богами,
оскільки дають вам силу і владу на землю вашу, оточену
ворогами і воюємо.
Се була Воронзенець-ріка, і град був,
і там отці наші розтрощили готів.
Так ми розтрощимо й інших ворогів.
Се повернемо свою гідність і мовимо, що буде інший
час для нас.
І там Мати-Слава перед нами йде, що огень дала
пращурам нашим.
І се щури наші радіють на небі за нас.
Се бо пітере Діяіе молять за нас;
і се Ор дивиться на свій люд;
і се не можемо повернути тили свої ворогам.
Се був у час минулий Дірос, і се був греколанець, і той зник.
І прийшли на нас Аскольд і Рюрик.
І ось молимо богів позбавити русів од зла того.
XVI. Маємо їсти хліб свій
ЗО
Се бо ми зберігали пытаре Діяіе, бо той окремо є, став
перед Матір'ю.
Се бо те було за приходу до джерел.
І та йшла, піднявши руки до хляб.
І дала дощ, що пішов і наситив (землю).
І тому маємо житень нашу і жнива вінимо у славу їх.
Се бо перед нами земля наша і ту захищаємо, як і отці наші.
І се повінчаємо Небо і Землю, і справимо весілля їм,
де чоловік є Сварежь і навпроти нього — жона його.
І се свято мали робити, як для мужа і жони, і ми діти їхні.
І тако бажали тим здоровими і щасливими бути і мати
дітей багато,
і собою хвалитися, і дивитися до вод, щоб були велеплодні;
і се давати мужам своїм пітаре.
І хай обітницею твоєю буде повнити плоди, і овочі, і зерно.
І се радіємо тому, і гаразд буде в тому.
І так буде до конечного дня.
Се бо вірники твої молять про блага і про часи,
коли життя їхнє буде усічене за потребою і в жертву для цього.
І хай це буде у владності твоїй
вергунь бо може о хлябі давати, коли в тому буде
потреба наша.
І молимо про те.
Се бо Ондере маємо, який є інший Перунець.
І се верже ворогів на спину і так одірве голови їхні;
і мовить до неба і кине (їх) біля моря і в пущі.
І ся засуха йде швидко по краю чужому,
і там є до часу, аж поки пьітаре не одведе.
Можновладця йде назад і накинувся на неї і зім'яв її.
І то молились богам у тому жалю і горюванні тому.
І стали ці боги на межі тій.
XVI. Маємо їсти хліб свій
Попереду Сварог, і той одняв руки од бороди
і повелів дощу текти до гоміте тієї.
І се грунт усохлий насититися міг по волі божій,
і злаки могли вирости до тверді, щоб бачити сонце.
Ї се бо сонце живить їх і повнить силою зелене хкріа і злаки.
І се сеє поле оживало і зілля принесло,
і віна зростали, і збирали їх до житниць наших.
Ї се віну покладемо до них і скажемо,
що вергунець Ондере упаде на нас і зростить віна і злаки.
Ї се маємо справді їсти хліб свій…
А се бо гадали о Індру; брали колоду, очищену від гілок,
і казали: яке вдіє?
А потім палили огень сильний і кидали до нього колоду ту,
так щоб огень був до небес,
і там язень її терзав і ділив надвоє і натроє.
Ї то є знак од богів, що любиться жертва тая їм і хочуть її.
Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотів би
порахувати богів, поділити в небі,
то вигнаний буде з роду,
бо не мали богів, лише Вишень і Сварог і іні суть
множеством,
бо бог є єдин і множествен.
І хай не розділяє ніхто того множества і не говорить, що
мали богів многих.
Се бо світло Іру йде до нас, і будьмо гідні того.
XVII. Славимо богів
31
Поречемо тобі, боже, яко се нам дієш суру пити смертну
і на ворогів грядеш, і тих б'єш мечем твоїм мовленим згу,
і світлом мружиш очі.
А ніч на нас натікає, аби сяйво знищити.
То ж Перуну мовимо, яко не збавилися ворожих грабунків.
Хай іде той день, який хочеш ти!
Й убоїмося розжарених печей і громів тих на нас.
Хай сила твоя наші поля оплодотворить,
грім і дощ хай поллються на них.
І тому ми благі, яко йдемо по волі твоїй.
Як ранкову славу тобі мовити маємо,
то так і мовимо, яко благ є і основа благ наших,
що упрошені вони суть, як вівці, нам течуть.
Та матимеш нас в усі дні, та будемо тобі вірні
і до кінця слави твоєї, отче наш, назавжди.
І хай будеш так усі дні…
Жертву тобі правим — овсяне борошно
і так співаємо славу і велич твою…
Славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла
заступником од Коляди до Коляди.
Хай плодить на полях і дає трави для худоби,
і дає нам в загонах скоту умножитися і зерна житнього
багато,
аби мед віщий заколотити і варити.
Бога світла славимо Суронжа, аби минула зима і
повернуло на літо.
Тому-то співаємо славу, як отці в полях.
Славимо огнебога Семаргла,
який гризе дерево і солому
і розвіває огнекуделицю вранці, вдень і ввечері.
А тому вдячні за сутворені борошно і питво,
що як єдине зберігаємо в попелі;
того вздуймо, щоб горіло…
Прийдемо в домівки свої і дамо (в огень) сушняку.
Хай святиться ім'я його Їндра,
бо то є наш бог серед богів і Веди знає, так оспівали
були його.
Од нього маємо отари худоби, яку бережемо од зла.
Примножуються ті отари, що були збережені, так ми і
його (зберегли).
Дитиною прийшов він із землі оріїв до краю 1н(д)ського.
Думали прийти до раю травного, а для худоби то були
злі злаки.
Так веселощі великі нас обуяли.
Ї там наказав отець Глас Оріїв трьом синам своїм
поділитися на три роди
і йти на південь і на захід сонця.
А то були Кий, Щек і Хорив.
І так зробили, і пішли три роди,
і сіли всі на землю свою.
А Кий, як розповідають, поставив град, і тому ім'я дано Київ.
Там прожили зиму і пішли по весні знов на південь
і там худобу пасли до першого літа…
Земля наша простяглася од сонця до сонця Сварожія.
І великі там бо суть луки Хорса,
і там водимо худобу,
аби проплодитися їй волею Дажбога,
його ж славимо…
Якщо хтось знає це і не воздасть хвалу богам,
триклятий буде.
Слава Впаруні, богу нашому,
який бо нас охороняє і здоров'я дає.
Блага земні дає тому,
хто палить вогонь віщий в граді Нові на Волхові, і на