Велесова Книга

І там з того часу др нінїшнього.

І сьогодні маємо іншогіокнязя, Боревлана, правнука по

діду своєму.

І той сказав: «Ідімо до яойудйя на греків».

Греки поміж еланамй плем'я окреме

і торги мали в степах скотом нашим та хочуть брати

його задарма.

І тому мусимо знову відкинути їх до моря і гнати до

їхнього краю,

тому що (це) Руська земля,

і руська кров лилася на ту землю,

і та (земля) пила кров нашу.

На нас надія була, і ми боронили її всі дні, відколи три маємо.

19

Се бо видів сон у Наві.

І тут огненного блиску вийшов з неї змій дивний і

охопив землю.

І тече кров з неї, і той лизав її.

І се прийшов муж сильний і розтрощив змія надвоє —

і стало два змії.

І розтрощив ще — і стало чотири.

І тоді заволав муж до богів за поміччю.

І ті прийшли на конях з неба і того змія вбили.

Се бо та сила не людська, бо чорна є,

і сей змій — то вороги, що йдуть з півдня, себто Боспору.

Збиті й відкинуті ратями дідів наших,

хочуть греки оточити землю нашу.

Але не дамо, бо пожнив'я ті наші, і не попустимо.

А створіння те, змій, є погибель на нас.

Мусимо битися і життя покласти за землю нашу.

А та простяглася бо од нас до полян і дреговичів;

і руси сягають аж до моря і до гір, до степу південного,

і се руси.

І тільки од русі маємо допомогу, бо ми Дажбожі внуки.

Молимо патаре Дяіе, що той ізведе огінь,

який Мати-Слава принесла на крилах своїх праотцям нашим.

І тут пісні співаємо біля вогнищ вечірніх.

І повідаємо старі слова слави нашої про святе

Семиріччя наше,

де наші отці гради мали були,

І віддали ту землю, до землі іншої одійшли.

І мали в часи ті державу,

і в давнину мали Голунь нашу, і гради, і села, і вогнища,

що утворювали землю.

Тож умиємо тіла і душі наші,

бо мали уділ русів Голунь,

яка була сильна і на ворогів страх уміла наводити.

Се бо з часів Кисеня ходили вівці там,

і та земля по днях тих була украдена од нас…

Вони ж (греки) творять інше, аби нас од стародавностей

одвернути.

І те бачимо і руку тримаємо на вас,

аби знали, що лютий день іде і крові хоче.

І ту проллємо на землю свою русу…

Се Руса града каміння волають до нас.

І се ми маємо йти і дивитись у вічі смерті…

Піде син мій і умре за них…

20

Д. 20 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний

текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей матеріал поданий у кінці..

XII. Київ, Голунь, Сурож

21

Се бо Хорбер поборов тую силу злую,

що нависла (над вами) й опоясувала вас.

Се бо ми ті урви мали берегти і храми богам ставити

і споруджувати стіну із дубів, а за тим і другу стіну;

і там зберігали богів наших образи.

Мали многі храми в Нові граді на Волхові-ріці,

мали в Києграді по боголісах.

І се мали на Волині дулібській храми,

і о Суренжі на морі сурськім і синім.

І се велика втрата для нас,

бо храми суренські побиті ворогами,

і боги наші, зневажені, в поросі валяються.

Мають (храми) русичі, та не мають сили здобути над

ворогами перемогу.

І се бо маєм урви, як отой мандрівник,

що йде вночі по лісах

і се урве одяг свій на шматки.

Так і русичі мали урви на тілі русів.

І не зважили на те, намагалися в храмах славити богів,

які не приймали жертви нашої.

Се бо уражені нашими лінощами.

І хоч Птиця-Мати славу рече на нас

і молить нас про те, щоб отцівську славу зберегли,

все ж не мали сміливості стати на рать

і мечами брати землю нашу, од ворогів одбиту.

Се бо тисячу триста літ зберігаємо святощі наші.

І днесь жони наші кажуть,

що ми сумирні і втратили розум наш,

і самі зараз, як овча мале перед ними (ворогами),

і не сміємо вступити до брані і мечем вразити ворогів наших.

Се бо Купало прийшов до нас і говорив нам,

що повинні стати горді і чисті тілами і душами нашими.

Ї впали до ніг його,

аби він приходив до нас і нас охороняв, ведучи до раті

жорстокої,

і щоб там повернули до небес обличчя.

І се, до січі йдучи, хвалили богів наших у брані, як у

мирні дні.

І се бо купалиця рече нам, що відзначалися досі

і будемо по славі своїй ушановані,

до якої також з отцями причетні.

22

І ще хай буде сказано про те,

як Квасур одержав од богів тайну й утвердив сурину.

А то бо є спраги вгамування,

і ту мали до радогощі, щоб богам радіти і танцювати,

віни кидаючи до неба і співами славу богам творячи.

Квасур був сміливим мужем і сильним і з богами розумівся.

А тому Ладо, до нього прийшовши,

сказав йому залити меди водою

й усуріти їх на сонці, себто суру утворити.

А як вони бродитимуть, то перетворяться в сурицю.

І ту пиймо во славу божу.

І то була найвища нагорода,

якою муж був коли-небудь відзначений;

як і згаданий отець Благомир, той одержав небес повчання,

що створене Квасуром слід називати суринією.

І те є в радогощі наші…

Се повинні мати на всі дні після того, як жнива

проведем, і возрадуємся тому.

Се не може бути в інший час, коли б хтось не втримався

і сказав нерозумне про Чорнобога,

а інший, теж у радого щах, — про Білобога…

Так же повинні шукати ворогів і друзів…

Кувати бо мечі наші на ствердження сили,

і силою божеською вразимо ворогів наших обаполи.

Той бо Богумир названий майстром (твастирем),

яко же тому сказано про слов'ян,

аби вони були такими, як боги казали їм, се їхнє.

Так уставив роди окремо, як боги спричинили родам.

Ї йшли за родами тими роди також.

Ї Сварог — Отець, а інші суть сини.

І мусимо коритися йому також і ми, як корилися родичі,

бо є отець роду.

А ті роди існували за Кия до князя Кісте…

По готській війні все порушилося і, руськолань покинувши,

одійшли (ми) до Кия й оселились на землі тій.

Там же, дочекавшися приступу варязького, себе

боронили од них.

І так було се через років тисячу триста по Кию-отцю,

триста років по Карпатському життю.

Через тисячу літ Києграда одна частина йде до Голуні

і там залишилась, а інша — біля Києграда.

і перша є руськолані, а друга — Кия,

що сурень шанує, по худобі ходячи і отари водячи

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: