десять віків по землі нашій.
Голунь був славний і (мав) три сотні градів сильних.
Києград мав менше на півдні десяток градів, і поселень,
і сіл зовсім небагато лишилось.
На півдні в степах усілякі роди житво міняють
і грекам роблять обмін на золоті ланцюжки і кола, і
намисто,
які на шиях своїх носили;
вимінювали за пиво венедське для греків;
і розводили овець своїх і міняли тих.
І ті руси на півдні створили град сильний Суренж,
який не створити грекам;
і греки його розтрощили і русів побити хотіли.
І тому йдемо до них і розтрощимо поселення грецькі.
Елани бо сії суть вороги руськоланіям і вороги богам нашим.
Грецьколані суть; і не богів почитають, і не людей.
Їхні боги суть із каменя зроблені подобою до мужів.
А наші боги суть образи…
І як відбивалися від готів, то ті натягали на голови свої
роги од волів і корів.
Ї шкури натягали на чересла свої
і думали так налякати руських.
А ті знімали сорочки свої й, оголивши чересла, йшли до
битви і перемагали.
І багато разів ішли оголені до битви і перемагали їх, як і
грецьколань.
Багаті зніжили мечі свої, тому швидко переходили у
Наву од Ями,
який чекає жертву свою до землі, аби випити кров її
і життя її умертвити, і тим самому жити отам.
23
Се бо Новояр іде від старого, так було і з русичами.
Пішли на південь і там лишалися в степах десять віків.
Так ото руси вибирали князів своїх.
І ті од родів своїх, і роди дбали про плем'я: кожному
князі свої.
А із князів вибирали князя старшого, і той вів до битви.
І так жили на землі тій.
Далі варяги прийшли на нас і розбили їх.
Ї се грецьколані пішли на землю ту, й осіли на ній,
і не зважили на русь.
Ї тоді руси взяли мечі і напали на тих,
і відігнали їх до їхнього берега морського.
А ті грецьколані повели раті свої, в залізну броню заковані.
І була січа там велика.
І каркали ворони над їжею мужеською,
що кинута на полі, і пили очі їхні,
каркали ворони, беручи те, дуже каркали
і пили там бо очі грецькі, й очі руські не чіпали.
Там бо знак мали, яко боги не давали русі погибнути.
І там сонце з місяцем стояли за ту землю, і небо стояло
за кмить (угіддя?),
аби земля тая не підкорилася руці еланській і лишалася
руською.
І там плаче мати за дитиною своєю,
що пролила кров за кмить тую;
і та кмите стала руською.
Новаяр був там до днесь.
І земля та пробуде нашою, бо пролили кров за неї.
Отож елани сказали князеві старшому нашому і
повідали йому,
що не хочуть до землі неровь ходити, ані рабів брати,
але лишаться на березі морському своєму.
То мали указицю на день наш,
коли праотці померли за кмить.
І не взяли вороги землю нашу.
Отак і днесь маємо указицю, що ніхто не візьме її.
А це Германаріх іде з півночі на нас, і мали боронити
землі свої і йти на них.
Се бо Готська земля є наша.
А ті Білогори всіяли кістками своїми і кров'ю своєю
полили, і та для нас.
Се бо мовить Птиця-Мати наша про нас і славу рече нам.
І брали ми за тим мечі наші і йшли до світа в поле.
Відбили ворогів північних, і відкидали ворогів південних,
і пішли на ворогів східних.
І повели русів Громовиці, як синів отця нашого Перуна
і Дажбога внуків.
І Сварець укаже нам, куди йти…
І Германаріх відійшов до півночі, а елани — до півдня.
Отак зібрали землю нашу докупи
і не дали посіви чужим, а лиш синам своїм.
І йде до степу нашого багато родів іних,
і не були з ними мирні і не чекали допомоги;
та бо є у помсті нашій і на кінці меча;
і тими січемо ворогів.
Се мовить Птиця-Мати до нас,
аби ми підняли мечі на захист свій і її.
Се б'є крилами о землю і порох підіймає до небес.
А се бо впала на землю
і се б'є о неї, ніби страшиться за нас.
І тут осміліли, крикнули, яко кречет,
і той крик до серця нам.
І те повинні знати, яку суру пили.
До січі йшли і там одержали напій інший, богами
скріплений;
і той буде нам, як вода жива опісля, в час тризни великої,
яка є о всіх померлих за землю свою.
Се бо Сварожець дивився на нас із небес своїх чудових
і, дивлячись на раті наші, рахував їх на пальцях,
і не мав їх достатньо;
рахує їх на пальцях ніг своїх і говорить пращурам нашим,
що ми — велика сила і не зможуть подолати нас вороги наші.
І се пішли проти них і гнали їх,
доки не поглинула їх земля, і здохли в Марі, і Мор їх узяв.
Се бо говорили в серці нашім,
що не повернемось до вогнищ своїх,
доки вороги нишпорять,
не вержемося тілами своїми,
доки вороги беруть землю нашу.
І говорили про те, як боги наші збавилися їх.
Се їм (богам) б'ємо чолом ради синів своїх і брали
молодих до війська,
яке повернуло спини свої до ворогів.
Се бо лядви свої відкрили і натовкли землю нашу до них,
аби втримати її аж до смертного часу і Марі показати.
Се бо Мора одступиться од нас, скаже,
що нема тієї сили, яка могла б протистояти витязям
руським.
Отак слава потече до небес, і там боги скажуть:
«Хоробрі ви, руси, і маємо місця для вас біля бога прі
Перуна і Дажба, отців ваших».
XIII. Пожертви укрів ї дари богів
24а
І се гряде Дажбо з силами многими на поміч людям своїм,
і тому не маємо страху, оскільки як раніше, так і зараз,
про нас дбає той;
і говорили про нього, як він хоче;
і се чекаємо свого дня, на те, що маємо…
Се бо Воронзенець було місто, біля якого всілися готи, а
се руси биті.
І той град був малий, а після битви тієї спалений був,
і прах, і попіл його вітрами був розвіяний по обидві сторони.
І місто сеє залишено, і земля тая руська є.
І се не оглядалися на неї, але і не забули її.
Там бо кров отців наших лилася, і тому ми вправі
нагрянути на Воронзенець.
Слава тече по русах,
і ті сурми свої візьмуть, щоб проголосити о сім
і сили збирати для князів своїх на захист Русі,
бо це як руга,
і ругу повинні дати князям своїм і огненним слугам.
Тим маємо тримати се ще ругу особливу:
хай візьмуть їжу і питво за часів своїх до смерті і