Велесова Книга

десять віків по землі нашій.

Голунь був славний і (мав) три сотні градів сильних.

Києград мав менше на півдні десяток градів, і поселень,

і сіл зовсім небагато лишилось.

На півдні в степах усілякі роди житво міняють

і грекам роблять обмін на золоті ланцюжки і кола, і

намисто,

які на шиях своїх носили;

вимінювали за пиво венедське для греків;

і розводили овець своїх і міняли тих.

І ті руси на півдні створили град сильний Суренж,

який не створити грекам;

і греки його розтрощили і русів побити хотіли.

І тому йдемо до них і розтрощимо поселення грецькі.

Елани бо сії суть вороги руськоланіям і вороги богам нашим.

Грецьколані суть; і не богів почитають, і не людей.

Їхні боги суть із каменя зроблені подобою до мужів.

А наші боги суть образи…

І як відбивалися від готів, то ті натягали на голови свої

роги од волів і корів.

Ї шкури натягали на чересла свої

і думали так налякати руських.

А ті знімали сорочки свої й, оголивши чересла, йшли до

битви і перемагали.

І багато разів ішли оголені до битви і перемагали їх, як і

грецьколань.

Багаті зніжили мечі свої, тому швидко переходили у

Наву од Ями,

який чекає жертву свою до землі, аби випити кров її

і життя її умертвити, і тим самому жити отам.

23

Се бо Новояр іде від старого, так було і з русичами.

Пішли на південь і там лишалися в степах десять віків.

Так ото руси вибирали князів своїх.

І ті од родів своїх, і роди дбали про плем'я: кожному

князі свої.

А із князів вибирали князя старшого, і той вів до битви.

І так жили на землі тій.

Далі варяги прийшли на нас і розбили їх.

Ї се грецьколані пішли на землю ту, й осіли на ній,

і не зважили на русь.

Ї тоді руси взяли мечі і напали на тих,

і відігнали їх до їхнього берега морського.

А ті грецьколані повели раті свої, в залізну броню заковані.

І була січа там велика.

І каркали ворони над їжею мужеською,

що кинута на полі, і пили очі їхні,

каркали ворони, беручи те, дуже каркали

і пили там бо очі грецькі, й очі руські не чіпали.

Там бо знак мали, яко боги не давали русі погибнути.

І там сонце з місяцем стояли за ту землю, і небо стояло

за кмить (угіддя?),

аби земля тая не підкорилася руці еланській і лишалася

руською.

І там плаче мати за дитиною своєю,

що пролила кров за кмить тую;

і та кмите стала руською.

Новаяр був там до днесь.

І земля та пробуде нашою, бо пролили кров за неї.

Отож елани сказали князеві старшому нашому і

повідали йому,

що не хочуть до землі неровь ходити, ані рабів брати,

але лишаться на березі морському своєму.

То мали указицю на день наш,

коли праотці померли за кмить.

І не взяли вороги землю нашу.

Отак і днесь маємо указицю, що ніхто не візьме її.

А це Германаріх іде з півночі на нас, і мали боронити

землі свої і йти на них.

Се бо Готська земля є наша.

А ті Білогори всіяли кістками своїми і кров'ю своєю

полили, і та для нас.

Се бо мовить Птиця-Мати наша про нас і славу рече нам.

І брали ми за тим мечі наші і йшли до світа в поле.

Відбили ворогів північних, і відкидали ворогів південних,

і пішли на ворогів східних.

І повели русів Громовиці, як синів отця нашого Перуна

і Дажбога внуків.

І Сварець укаже нам, куди йти…

І Германаріх відійшов до півночі, а елани — до півдня.

Отак зібрали землю нашу докупи

і не дали посіви чужим, а лиш синам своїм.

І йде до степу нашого багато родів іних,

і не були з ними мирні і не чекали допомоги;

та бо є у помсті нашій і на кінці меча;

і тими січемо ворогів.

Се мовить Птиця-Мати до нас,

аби ми підняли мечі на захист свій і її.

Се б'є крилами о землю і порох підіймає до небес.

А се бо впала на землю

і се б'є о неї, ніби страшиться за нас.

І тут осміліли, крикнули, яко кречет,

і той крик до серця нам.

І те повинні знати, яку суру пили.

До січі йшли і там одержали напій інший, богами

скріплений;

і той буде нам, як вода жива опісля, в час тризни великої,

яка є о всіх померлих за землю свою.

Се бо Сварожець дивився на нас із небес своїх чудових

і, дивлячись на раті наші, рахував їх на пальцях,

і не мав їх достатньо;

рахує їх на пальцях ніг своїх і говорить пращурам нашим,

що ми — велика сила і не зможуть подолати нас вороги наші.

І се пішли проти них і гнали їх,

доки не поглинула їх земля, і здохли в Марі, і Мор їх узяв.

Се бо говорили в серці нашім,

що не повернемось до вогнищ своїх,

доки вороги нишпорять,

не вержемося тілами своїми,

доки вороги беруть землю нашу.

І говорили про те, як боги наші збавилися їх.

Се їм (богам) б'ємо чолом ради синів своїх і брали

молодих до війська,

яке повернуло спини свої до ворогів.

Се бо лядви свої відкрили і натовкли землю нашу до них,

аби втримати її аж до смертного часу і Марі показати.

Се бо Мора одступиться од нас, скаже,

що нема тієї сили, яка могла б протистояти витязям

руським.

Отак слава потече до небес, і там боги скажуть:

«Хоробрі ви, руси, і маємо місця для вас біля бога прі

Перуна і Дажба, отців ваших».

XIII. Пожертви укрів ї дари богів

24а

І се гряде Дажбо з силами многими на поміч людям своїм,

і тому не маємо страху, оскільки як раніше, так і зараз,

про нас дбає той;

і говорили про нього, як він хоче;

і се чекаємо свого дня, на те, що маємо…

Се бо Воронзенець було місто, біля якого всілися готи, а

се руси биті.

І той град був малий, а після битви тієї спалений був,

і прах, і попіл його вітрами був розвіяний по обидві сторони.

І місто сеє залишено, і земля тая руська є.

І се не оглядалися на неї, але і не забули її.

Там бо кров отців наших лилася, і тому ми вправі

нагрянути на Воронзенець.

Слава тече по русах,

і ті сурми свої візьмуть, щоб проголосити о сім

і сили збирати для князів своїх на захист Русі,

бо це як руга,

і ругу повинні дати князям своїм і огненним слугам.

Тим маємо тримати се ще ругу особливу:

хай візьмуть їжу і питво за часів своїх до смерті і

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: