Горі в лісах,
і в діброві берези або дуби.
В тому наші боги,
Бо Дажбо дає тому, хто просить,
і за те хвалимо його.
XVIII. З минулого. І греки, і гуни, й обри
32
І се була розбита руськолань готами Германаріха.
А той хотів жону з роду нашого і ту забив.
Се отці наші пішли на них,
і Германаріх розбив їх,
і вбив руса Божа (Буса) і сімдесят інших християн.
І тут смута велика була в русах.
І повстав молодший Вендеслав, і зібрав русь, і повів на них.
І вщент розбив готів, і не було жалю ні до кого.
Пішли вони на північ і там зимували, оплакуючи своїх.
І раділи ми, і дід наш Дажбо веселився з тої перемоги,
бо здобули отці наші багато коней швидких і добра багато.
А також земля готська стала руською і до кінця пребуде.
А митриди сказали русам, що ті можуть селитися біля них.
І коли згодилися, ті греки вели (русів) до битви, потім
вдруге і без кінця.
І там руси стратилися цілком,
і многі воїни загинули.
Пішли руси геть од греків і сіли на Дону і Донці,
а пізніше пішли до Дніпра і Дунаю, і там мирно жили.
І тоді ж вражі обри нападали на нас,
І якби не втримали обрів.
то бути нам рабами до кінця і працювати на них.
І тяжко боролися руси і визволили їх, а самі згинули.
Се старі родичі казали, що приймали клятву на вірність
і тримали її аж до смерті;
самі повинні були померти, а русь визволяти.
Розказують, що якщо хтось не хотів іти до бою,
а йшов до дому свого і його ловили там,
то, піймавши, давали грекам, щоб там, як віл, працював.
Кара буде його тяжка і рід викине його,
і в жалю не оплаче його, ім'я його забуде.
А самі витязі прославлені будуть від родів до родів наших.
А ми з тими митридами поріднилися…
І ми, руськолуні, не берегли
і тут раптом побачили перед собою гунів.
Ті, як вовки, ходили вночі, отроків (рабів) крадучи.
І з тими ми билися і розбили їх, хоч і зазнали багато зла.
І се по гунах найшла на нас велика біда, себто обри,
ніби пісок морський.
І дали се в неволю Русь цілу і там обрам лишили.
Хоч билися, та не було ладу в русів,
і обри силою здобули перемогу над нами.
І се отець Діес примучен був од обрів дати… воїв своїх; і
пішли на греків.
Ї се знали, та не було іншого виходу;
і так віче рішило вслід за отцями…
І вої пішли до Дунаю і далі і звідти вже не повернулись.
А в той час волиняни заговорили про єдність нашу;
і рід з родом догодився, і мали силу велику воїнів.
А в зручний час отці пішли на них і були по обрах.
Так і днесь маємо стати до смерті і битися за землю до
кінця.
Бо вже греки йдуть на нас і силою гримлять.
Але Перун нам отець, і се тих греків розтрощимо.
Дивіться, ворон летить — і там буде смерть;
а летить той до греків, і те буде.
33
У той давній час багато родів зібрали отці.
А ті роди мали старших і віча,
іні бо мали князів, яких обирали по сьомому колод
Коляди до Коляди.
І се рід усякий правився чаклуном, що жертви прі носив.
І всякий рід мав старого чаклуна,
який іншим радогощі діяв.
І се перший серед них Дажбо, по ньому ж і твори.
Се бо про главу мовимо, що став праворуч нас.
І буде се початком.
І як він став, то й радіємо тому.
Самі під чарами і пиймо суру,
вона ж бо прийшла од них.
Се бо силою укріпить і мудрістю огорне.
І се брали інше до думки —
йдемо на ворогів отців наших і розіб'ємо їх.
А ся треба наша по Седеню, отцю нашому,
що на Понтійському березі у Росії-граді був.
І се руси пішли од Білої Вежі і од Росії на Дніпровські
землі.
І там Кий заснував град Київ.
І се (поселились) поляни, деревляни, кривичі, ляхове на
кущу руському.
І всі стали русичами.
34
Се бо князеві Кию на ум спаде йти на болгар
і ту рать пожене на північ і аж до Вороненця.
І десь там були свої вої поляни,
і їх повернули, бо в них був голод.
Отож Голинь, град руський, відібрали, обітницю свою,
від іншої землі.
Також той край відібрали і русичі населили його.
Лебедень бо сидів у граді Києві, бідний,
бо вражений у розумі і правити не міг.
Се бо торжищами еланським і арабським правив,
зважаючи на те, що мав чин.
І се Кий одвів полки свої од ворогів.
І поки болгари не принесли од своєї землі,
брали данину од родів.
Се бо слава ходила всюди.
А там почали з готами воювати,
і сила людська погнала тих опріч.
І так се земля наша простяглась од краю до краю, як
Руськолань, заселена,
і данину богам відвойовували од ворогів;
і так ту держали собі.
А Голинь град був великий і багатий.
І се бо вороги прийшли до нас і зруйнували той і стіни
спалили.
І се мусили боронити нашу фортецю й утримати в Русі;
до неї включились і землі, що обаполи Ра-ріки суть;
то бо була своя, то земля отців наших,
і ту мали за ці літа, зберегли.
Тамо бо преземлили і руду кров улили до неї,
яко та буде для нас і воєвод наших з рани серця.
І кров істече на землю, і то руська кров і земля, яку взяли.
І побачили тако знак у дні наші і повинні йти до степу,
то не втратимо цю землю нашу, і будемо повіки русами.
І готує Перун нам стрілу свою,
аби силу його на везіння мали і ворогів одбивали.
І пройшов так цілий вік, а та пря не стихала; тако йшла
боротьба.
Й узнавали на ній силу свою,
і пішли -до Голуні і до Суренце землі, до того моря
дулібського.
І зліва були готи, а прямо на півдні — елани.
Се бо з ними торги вели, підтримуючи життя своє.
Й об'єднали сили свої докупи.
За те проголошуємо гучну славу богам;
і тому зробимо суру і пиймо її во славу божу.
І надбали добра, і тут поділили степ той між родами своїми;
і завели отари великі овець і корів,
що дали нам сили жити серед трав;
і ті (отари) водили, зберігаючи протягом двох віків.
Днесь маємо студену зиму і не маємо сіна досить.
І йдемо на південь на зеленицю і на покорм злачний од
еланів.
А ті відігнали нас силою до землі стуленої;
і були при загибелі, і не могли лишатись на зелениці
через ворожість еланську, і ту зеленицю не брали.
А ті дуже злі суть і не хотіли допомогти нам.
І те (ми) говорили, щоб відомстити за ті діяння
й оплатити їм у час їхній, як казали були отці наші,
оволодіти землею тією і гнати грецьколань ту до моря.
І стали грудьми проти них, і вразили передніх,
і вчинили прю велику.
І грецьколань миру запросила;
і закінчили війну нашу.
Отак дістали зеленицю на зиму,
і годували худобу нашу,
і проголошували славу богам.
35а
Се ж особиця наша була причиною того,
про що маємо слова викривальні сказати.
І тут мовимо воістину благе про роди наші
і не брешемо про них, а правду мовимо про них.
Про першого бана нашого повідаємо і про князя вибраного.
Іменувався бо той Киська;
а той повів родичів по степу з худобою своєю на південь;
і там, де сяє сонце, жили.
І прийшов до них отець Єрей і те до них мовив:
«Обоє маємо дітей, і мужів, і жінок, і старих,
маємо боронити їх од ворогів.
І так мовимо, що племено є,
і даємо вівці свої і худобу до нього і будемо племено єдино.
Се боги сприяють нам, і маємо шукати доблесті на віки
вічні».
Коли об'єднались, почали говорити: «Хиба також
спільна»; й інше говорили.
Отож отець Ор одвів отари свої і людей своїх од них,
повів їх подалі і сказав там: «Закладаймо град».
І то Голинь був у голому степу і лісі.
І Кисько пішов геть; той повів люд свій до іншого місця,
щоб не змішувати їх з людьми отця Ора,
Се той (Ор) є старший.
І так поставив у землі той город і поселення.
І так Кисько одійшов з людьми й утворив землю іншу і
там оселився.
І так од цілого одійшли ті окремо і, так скажемо, що
(ніби) були чужі одне одному.
Всі ті пожитки і сили мав кожен інші.
І був Киська той славен, і люди отця Ора славні,
бо слава зросла їхня, і поле знає їх,
як стріли і мечі знає.
35б
А се прийшли язиги до краю його і почали худобу
завертати.
Тоді Кисько напав на них; спочатку відігнав,
а далі і його самого відігнали.
І люди повинні були стати покормом для граків, які
виїдали многі очі,
і люди були повержені од мечів.
І мовив Ор-отець, що мертві вчорнені граками,
і ті кричать од радощів, що їжу отримують.
І від того сповнилося прикрістю серце Орієве,
і сказав родичам: «Підтримайте Киська і люд його».
І ті коней сідлати взялися і налетіли на ясів,
і гнали їх, доки не розтрощили зовсім.
І те маємо знати: доки сили наші об'єднані,
ніхто не зможе подолати нас,
Ті бо степи ні від кого не відібрані,
бо руські суть, і собі славу маємо, ворогами визнану,
які приходять до нас і, бачачи життя наше; спокусити
беруться братів наших
сріблом міченим і од гончарства горшками, з яких їли
сини їхні.