Велесова Книга

Життя наше в степах є до кінця нашим; а й потребуємо

свого.

Там не повинні нам говорити про інше життя.

Се бо слова наші істинні, а їхні брехливі.

Се бо неправду говорять, її й мають.

36а

Предречено од старих часів, що мусимо в спілці з іними

створити державу велику,

відродити маємо Руськень нашу з Голуном і трьома

стами городів і сіл.

Вогнищ дубових дим там, і Перун наш є, і земля.

Се бо Мати-Птиця співає про дні ті і чекаємо на часи ці,

в які крутиться стануть кола Сварожі до нас,

і часи ті настануть для нас.

Мовили матері своїй, що будемо боронити землю нашу

краще венедів,

які пішли на захід сонця і там перед ворогами землю

упорядковують

і хибну віру взяли, тримаються її.

Боровин бо мовить, яко сильний,

і люд той віру має до слів тих.

А ми не дурні, не безумці, і вірити не мусимо,

доки не побачимо, що венеди повернуться до земель

наших, до степів давніх,

щоб глядати ватри іні, як у дні виходу од П'ятиріччя і

Семиріччя,

коли на сході відійшли од нас.

І та птиця мовила, яко огень смар понесла на нас

і гьлу доручила, щоб горіння було (Семарглу?),

і богам купалити, і дощу дощити.

Се бо наша земля була розверзена і коні поглинені,

бо присвятили синове тих коней в жертву богам,

що боги те від степу того давали сонцю по сівбі їхній.

За цим маємо жалкувати, та не за часами антів,

бо ті анти завоювали мечем багато, але ж і погубили

дім твій,

бо домове ніхто в чужині не будує.

Се бо Ор-отець іде перед нами,

і Кий іде з русами,

і Щек веде плем'я своє,

а Хорев хорватів своїх.

І Земебог радіє з того, які-то ми внуки божі.

З6б

Одійшли Хорев і Щек од інших і переселилися до

Карпатських гір,

і там інші городи заснували і торгували з племенами

іншими,

і багатства мали великі.

Се бо вороги напали на нас і тому відійшли до Києграда

і до Голуні

і там оселилися, вогні свої палячи до неба

і жертви приносили, дякували богам,

і такі (жертви) за нас.

І се Кий помер, будучи нашим володарем тридцять літ.

І по ньому був син Лебедян, який звався Славер, і той

був двадцять літ.

А по тому був Верен з Великограддя також двадцять літ

І по тому Сережень — десять.

І вони здобули перемоги над ворогами…

І тьму лиха принесла осінь.

І се нагрянули на нас інші,

і то готи приїхали до степів наших, зло творячи.

Се доблесні часи мали праотці наші,

воюючи за життя своє.

Се ми слов'яни, бо славимо богів,

і се ми внуки богів наших Сварога і Дажбога.

І тако терпимо злі наїзди, силу маючи велику,

і боремося сильно од нападів готів швидких протягом

десяти літ.

І тут ільмерці підтримали (нас), і так здобули перемоги

над ворогами.

Се бо тії десять князів мали,

і ті великі були, досвідчені в боях і воїни хоробрі.

Оце пішли на нас по часі і зло творили,

і не було в нас іншої зброї, як мечі фрязькі,

обміняні на баранів та овець,

а ті майстрам створені на небі самому.

ХІХ. З минулого. Після Кия

37а

Се б'є крилами Мати-Птиця, що браманове йдуть на нас.

І ті роги на чоло натягають і так посуваючись напали на нас.

А се тече туга велика в краю нашім,

яко димове степи наповнили до неба,

і жаль плаче за нами,

і Мати кличе до Вишнього, що дав їй вогонь до вогнищ

наших,

і той прибув з допомогою.

І се міць свою кинув на ворогів.

І се Гематьріх відступив, і се готи всілися на Калицю Малу

і рушили до берегів морських,

і ті землі взяли до Дону.

І по тому Дону є Калка Велика, що є межею між нами й

іншими племенами.

І там готи се билися чотири сотні літ зі своїми ворогами.

І тому зайняли се ми землю нашу і порядкуємо на ній

спокійно.

І з еланами торгували, обмінюючи худобу, шкури і жир

на срібні і золоті кільця, і питво, і їжу.

Була шкура — і життя наше о тій порі було спокійне і

мирне.

І се готи напали на нас ще, і була війна десять літ,

і се втримали землю нашу.

Отож маємо боронитись од ворогів, які йдуть із трьох

кінців світу,

тоді, коли свята наближаються до нас.

І ті свята: перше — Коляда, а друге — Яр і Красна гора

осіння, велика і мала.

Йдуть ті свята, як муж іде з города до села огнищанського.

Ї тими землями мир гряде од нас до інших і од інших до нас.

37б

Рушайте, браття наші, племено за племенем, рід за родом

і бийтеся за себе на землі нашій,

яка належить нам і ніколи іншим.

Се бо ми, русичі, славимо богів наших співами нашими

і танцями, й ігрищами, і видовищами на славу їм.

Се бо сядьмо на землю

і візьмемо її до рани своєї,

і натовчем (землю) до неї.

А як по смерті своїй станемо перед Мар-Морією,

та щоб сказала (та): «Не можу винити того,

яко наповнений землею,

і не можу його одділити од неї».

І боги, що там є, скажуть тоді:

«Се русич і залишиться ним,

бо взяв землю до рани своєї

і несе її до Нави».

В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців

а князі окремі і всякі після князювання ставали на вічі

простими мужами.

І так ставала земля розквітлою,

і вибрані князі дбали про людей і хляби,

одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх.

Нині маємо інше: і князі полюддя беруть,

і синам владу передають —

од отця до сина і аж до правнука.

38а

(Писано се рукою).

І паки настала велика холоднеча.

Родичі бо се воювали за волості, і багато хто казав:

«Не йдемо до роду, оскільки нема спокою огнищанам,

і будемо ліпше самі в лісі або в горах тирлувати».

Се бо тими словами родичі відокремилися (від інших)

і воліли дуже сердитися і жалітись.

Се бог Сварог, караючи, велике сум'яття горам зробив.

А слов'яни вночі проснулися од великого грому і землетрусу.

І чули, як угорі коні кричали, і сповнилися страхом,

і зібрались і пішли з села, а овець лишили.

А вранці побачили хати зруйновані — одна вгорі, інша

— внизу,

а ще в дірі великій земній,

і більше ніяких слідів не лишилось.

Були ті слов'яни у великій скруті, не могли нічим

прогодуватись.

І сказали Іру-отцю: «Веди нас геть».

І сказав Їрій: «Се я на вас із синами своїми».

І відповіли ті: «Подлегнеме».

І пішли з Києм, Щеком і Хоравом, трьома синами Ірьовими,

іншу землю глядати.

І з того почався рід слов'ян аж до днесь.

Не дав Богдаждь знати будучину смертним.

Так возхвалимо мудрість його і старе згадаємо,

і те, що знаємо, скажемо.

Давно був рід слов'ян у горах великих-високих.

Тамо (знали) землю орати, овець і ягнят доглядати і

пасти в травах.

Якось люди пробудились, а коні під хмарами од страху

кричать.

Чуючи це, (люди), обійняті страхом, остерігалися,

боялися, не лягали вже.

І був по цьому мор і холод великий.

І пішли з краю Їндського світ за очі.

Пройшли по землі Перській і пішли далі,

яко не годилася земля тая для овець.

Пішли горами і бачили каміння,

і ті проса не сіяли — також пройшли мимо.

І знайшли степ квітучий і зелений.

Там стояли літа два, а по тому пішли далі,

оскільки хисниці з'явилися.

Пройшли мимо Каяли і прийшли до Дніпра,

яко той всякій прі граничити має і бути перепоною для

ворогів.

На тому Дніпрі мав осісти рід слов'ян.

А ті були огнищанами, і кожний мав діру земну й огнище.

Нам Сварогу славу співати і Дажбогу, які же суть у небі

пречистім;

Перуну і Стрибогу, які громами і блискавками повелівають.

А Стрибог вітри ярити на землю візьметься.

І тому — Ладобогу, який править лади родинні і благості

всякі;

і Купалбогу, який до митнищ правитиме і всяке омовіння

і Ярбогу, який править весняним цвітінням і русаліями,

водяними, і лісовиками, і домовими.

А і Сварог тими править.

Усяк рід мав щурів і пращурів,

які померли віки тому назад.

Тим богам почитання маємо дати і од них радощі маємо.

І поставив псе олов'ян молебище в граді

Індікиєві, який назвший Київ.

І в ньому стали селитися.

А в лісах дубових лісовики в гілках колисатися почали

і бороди хмелем утичені,

і волосся в травах,

тії суть листя зелене.

А мокошани, які внизу сплять,

того (листя мають) до бороди затиченого.

ХХ. Молитва: Дажбог нас струзі своєму

38б

Дажбог на струзі своєму був на небі премудрім, яке синє.

А струг той сяє і виглядає, як золото, Огнебогом розпалене.

Його подих — це життя кожної істоти і притулок.

Усяк муж благо того знати може або зло.

І хто богом не сподоблений,

той пребуде, як сліпий, і не матиме з ним частки,

яко же всяке, що до злого йде,

з ним до кінця пребуде.

ФРАГМЕНТИ

Переклад фрагментів дощечок 20, 27 зроблений нами за публікацією «Календаря

канадійського фармера» (1970).

20

… по-своєму також, як птицю, кінноту поставили, і та

ворога тими крилами прикрила, а головою била …

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: