Велесова Книга

А по тій добі були сімдесят князів наших,

як Мезислав, Боруслав, Комонебранич і Горислав;

і тако вибрані на вічі й одлучені на вічі,

коли люди не хотіли їх.

Се бо князі ті великі трудилися,

і се Кішек був великий і мудрий.

І помер, а по ньому були іні.

Кожний зробив якесь благо для русів.

Пам'ять наша те вдержить,

бо мусимо їх славити всякої тризни тривіди

і зберігати пам'ять про них у синів наших.

І ніхто не сміє про те забути,

бо проклятий буде богами нашими і людьми.

І люди ім'я його схибнуть на віки».

XIV. Умиємо душі свої

26

І се був у ті часи Оседень, огнищанин, і сей благ був.

І боги давали йому овець багато

і худоби на пасовищах у степах.

І се була вона при травах многих,

і боги давали йому приплоди худоби і примножували її.

Ї тако з'явився перед очима їхніми мандрівник і сказав йому:

«Нехай підуть сини твої до землі тієї, до краю чудового,

що є на заході сонця і де сонце спить на своєму одрі.

І се вершник скаче до нього і рече сонцю,

що гряде сонце до лук своїх синіх.

То повинен скакати до повозу твого і дивитись од сходу.

І як сказано було, поскакав той до іншого краю.

І ввечері прискакав поблизу їх інший вершник і сказав,

що сонце зайшло за гори свої і візок свій золотий залишило;

і той вороги хотіли вкрасти.

І ті ближні вершники скачуть до іншого краю

І ось зоря йде і веде зги свої й одягом Дажбовим трясе,

і зги течуть до краю небесного». Ї се сказав.

Тоді два сини пішли до заходу сонця

і побачили там багато див і трави злачні.

І прийшли до батька і сказали йому, що красен край той.

Ї се многі племена і роди висловили бажання стати на

тропу ту і піти за Оседнем.

І тут сказав Орео-отець синам своїм очолити всі роди.

І не захотіли вони, поділившись на тих і інших.

Отож князі одні повели людей своїх на полудень,

і Ор повів до краю морського.

І тут була засуха велика і піску багато.

І пішли до гори і там осіли на піввіку.

І як створили кінне військо велике, пішли в землі чужі.

І там воїни ставали на тропі їхній, примушували битися

і були розтрощені.

1 так ішли далі і бачили землі теплі і не берегли їх,

бо багато чужих племен там осіли; і йшли далі.

Се бо боги вели їх, як людей своїх.

І прийшли до гори великої і билися там з ворогами;

і йшли далі.

Отак багато разів мусимо згадати про те і тягнемо за своїх.

Як отці наші, маємо очиститися мольбою в омовінні

і митися, мольби творячи за чисті душі свої і тіла,

яко Сварог уставив ті омовіння і купалища і те вказав;

і не сміємо те покинути.

І миємо тіла й умиємо душі свої в чистих водах живих

і підемо трудитися, всяк день мольби творячи

і суру п'ючи, як і раніше робили.

І ту п'ять разів пиймо на день і хвалімо богів наших за

радощі ті,

що осуриться молоко наше на пропиття наше,

і корм іде для корів до нас.

І тим живемо, і трави злачні уварюємо до молока;

і так приймаємо кожен частину свою; і живемо.

І кажу те, сину мій,

що час не страчено і є вічний перед нами.

І там побачимо пращурів своїх і матерів,

які порядкують на небі й отари свої пасуть,

і віни свої вінуть і життя мають, як і наше…

Там немає ні гунів, ні еланів, і Права княжить над ними.

І та Права істинна, як Наві скинута чи Яві дана,

і пребуде віки вічні біля Світовида.

І се Заребог іде краєм тим і говорить для пращурів наших,

як живемо на землі, і як страждаємо, і як багато зла.

А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх

і зустрічають шелестом своїм про волю божу і щастя

людей тих.

І маємо глядати степи райські на небі, яке є синім,

і та синь іде од бога Сварога.

І Велес іде править отарами їхніми;

і йдуть на злаки і води живі,

і ніхто не поневолений у краї тому, і нема рабів там,

і жертви іншої, як хліби, немає.

І се виноград, і мед, і зерно дають до молитов тих.

І тако проголошуємо славу богам, які суть отці наші, і

ми сини їхні,

і повинні бути в чистоті тілесній, як і душі наші,

які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті

тілес наших.

А загиблому на полі бою Перуниця дає воду живу попити,

і, попивши Її, йде (той) до неба на коні білому.

І тамо Перунько їх зустрічає і веде до благ своїх, до

палат своїх,

і там пробудуть (якийсь) час вони і дістануть тіло нове.

І так жити мають і радіти прісно і до віку віків,

за нас молитву творячи.

27

Д. 27 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний

текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей матеріал поданий у кінці.

ХV.Всякому належить захищатися самому

8(27)

Наступний текст, який подаємо, має у Ю. П. Миролюбова одвійну нумерацію –

8(27). Справді, існує певний зв'язок між д. 27 д. 8(27): текст д. 27

обривається словами «іако ста глут…», — а текст д. 8(27) починається зі слів

«яко ста глутве а тедо бяхом сірі а ньіще…»

Як стали голотою, то були сірі й убогі тоді.

І якби прийшли в залізах (вороги), то випустили б нам

нутро.

Се бо Аскольд і Рюрик по Дніпру ходили і людей наших

зазивали до борні.

А тому, що мали війни між собою, тако і не могли йти

до них.

Ото хай буде наукою, щоб зрозуміли нашу помилку,

чому мусимо знову бути в неволі.

Се бо Аскольд узяв воїв своїх, посадив їх на лодії

і йшов пограбувати інших,

так ніби йшов на греків нищити міста їхні

і принести жертву богам в землі їхній.

Але то все була неправда.

Бо Аскольд не русич, а варяг, і мав іншу мету.

Той гмоть руську попирає іншими,

і злі діяння погубили імена їхні.

Ні Рюрик не русич.

Той бо лис іде хитрувати до степу

і б'є купців іних, які йому довіряються.

На старе кладовище ходили і там помислили,

як дихають пращурове наші під травою зеленою;

і там узнали, якими бути і за що йти.

І тут наші родичі почали були ділитися, кому старшим

пребути,

хто похопить віл отців і праотців маріченських,

який од них іде, а який був присгець.

І та велика свара одоліла русів і привела до розладу і

розторгнення.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: