Велесова Книга

і сіли всі на землю свою.

А Кий, як розповідають, поставив град, і тому ім'я дано Київ.

Там прожили зиму і пішли по весні знов на південь

і там худобу пасли до першого літа…

Земля наша простяглася од сонця до сонця Сварожія.

І великі там бо суть луки Хорса,

і там водимо худобу,

аби проплодитися їй волею Дажбога,

його ж славимо…

Якщо хтось знає це і не воздасть хвалу богам,

триклятий буде.

Слава Впаруні, богу нашому,

який бо нас охороняє і здоров'я дає.

Блага земні дає тому,

хто палить вогонь віщий в граді Нові на Волхові, і на

Горі в лісах,

і в діброві берези або дуби.

В тому наші боги,

Бо Дажбо дає тому, хто просить,

і за те хвалимо його.

XVIII. З минулого. І греки, і гуни, й обри

32

І се була розбита руськолань готами Германаріха.

А той хотів жону з роду нашого і ту забив.

Се отці наші пішли на них,

і Германаріх розбив їх,

і вбив руса Божа (Буса) і сімдесят інших християн.

І тут смута велика була в русах.

І повстав молодший Вендеслав, і зібрав русь, і повів на них.

І вщент розбив готів, і не було жалю ні до кого.

Пішли вони на північ і там зимували, оплакуючи своїх.

І раділи ми, і дід наш Дажбо веселився з тої перемоги,

бо здобули отці наші багато коней швидких і добра багато.

А також земля готська стала руською і до кінця пребуде.

А митриди сказали русам, що ті можуть селитися біля них.

І коли згодилися, ті греки вели (русів) до битви, потім

вдруге і без кінця.

І там руси стратилися цілком,

і многі воїни загинули.

Пішли руси геть од греків і сіли на Дону і Донці,

а пізніше пішли до Дніпра і Дунаю, і там мирно жили.

І тоді ж вражі обри нападали на нас,

І якби не втримали обрів.

то бути нам рабами до кінця і працювати на них.

І тяжко боролися руси і визволили їх, а самі згинули.

Се старі родичі казали, що приймали клятву на вірність

і тримали її аж до смерті;

самі повинні були померти, а русь визволяти.

Розказують, що якщо хтось не хотів іти до бою,

а йшов до дому свого і його ловили там,

то, піймавши, давали грекам, щоб там, як віл, працював.

Кара буде його тяжка і рід викине його,

і в жалю не оплаче його, ім'я його забуде.

А самі витязі прославлені будуть від родів до родів наших.

А ми з тими митридами поріднилися…

І ми, руськолуні, не берегли

і тут раптом побачили перед собою гунів.

Ті, як вовки, ходили вночі, отроків (рабів) крадучи.

І з тими ми билися і розбили їх, хоч і зазнали багато зла.

І се по гунах найшла на нас велика біда, себто обри,

ніби пісок морський.

І дали се в неволю Русь цілу і там обрам лишили.

Хоч билися, та не було ладу в русів,

і обри силою здобули перемогу над нами.

І се отець Діес примучен був од обрів дати… воїв своїх; і

пішли на греків.

Ї се знали, та не було іншого виходу;

і так віче рішило вслід за отцями…

І вої пішли до Дунаю і далі і звідти вже не повернулись.

А в той час волиняни заговорили про єдність нашу;

і рід з родом догодився, і мали силу велику воїнів.

А в зручний час отці пішли на них і були по обрах.

Так і днесь маємо стати до смерті і битися за землю до

кінця.

Бо вже греки йдуть на нас і силою гримлять.

Але Перун нам отець, і се тих греків розтрощимо.

Дивіться, ворон летить — і там буде смерть;

а летить той до греків, і те буде.

33

У той давній час багато родів зібрали отці.

А ті роди мали старших і віча,

іні бо мали князів, яких обирали по сьомому колод

Коляди до Коляди.

І се рід усякий правився чаклуном, що жертви прі носив.

І всякий рід мав старого чаклуна,

який іншим радогощі діяв.

І се перший серед них Дажбо, по ньому ж і твори.

Се бо про главу мовимо, що став праворуч нас.

І буде се початком.

І як він став, то й радіємо тому.

Самі під чарами і пиймо суру,

вона ж бо прийшла од них.

Се бо силою укріпить і мудрістю огорне.

І се брали інше до думки —

йдемо на ворогів отців наших і розіб'ємо їх.

А ся треба наша по Седеню, отцю нашому,

що на Понтійському березі у Росії-граді був.

І се руси пішли од Білої Вежі і од Росії на Дніпровські

землі.

І там Кий заснував град Київ.

І се (поселились) поляни, деревляни, кривичі, ляхове на

кущу руському.

І всі стали русичами.

34

Се бо князеві Кию на ум спаде йти на болгар

і ту рать пожене на північ і аж до Вороненця.

І десь там були свої вої поляни,

і їх повернули, бо в них був голод.

Отож Голинь, град руський, відібрали, обітницю свою,

від іншої землі.

Також той край відібрали і русичі населили його.

Лебедень бо сидів у граді Києві, бідний,

бо вражений у розумі і правити не міг.

Се бо торжищами еланським і арабським правив,

зважаючи на те, що мав чин.

І се Кий одвів полки свої од ворогів.

І поки болгари не принесли од своєї землі,

брали данину од родів.

Се бо слава ходила всюди.

А там почали з готами воювати,

і сила людська погнала тих опріч.

І так се земля наша простяглась од краю до краю, як

Руськолань, заселена,

і данину богам відвойовували од ворогів;

і так ту держали собі.

А Голинь град був великий і багатий.

І се бо вороги прийшли до нас і зруйнували той і стіни

спалили.

І се мусили боронити нашу фортецю й утримати в Русі;

до неї включились і землі, що обаполи Ра-ріки суть;

то бо була своя, то земля отців наших,

і ту мали за ці літа, зберегли.

Тамо бо преземлили і руду кров улили до неї,

яко та буде для нас і воєвод наших з рани серця.

І кров істече на землю, і то руська кров і земля, яку взяли.

І побачили тако знак у дні наші і повинні йти до степу,

то не втратимо цю землю нашу, і будемо повіки русами.

І готує Перун нам стрілу свою,

аби силу його на везіння мали і ворогів одбивали.

І пройшов так цілий вік, а та пря не стихала; тако йшла

боротьба.

Й узнавали на ній силу свою,

і пішли -до Голуні і до Суренце землі, до того моря

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: