і сіли всі на землю свою.
А Кий, як розповідають, поставив град, і тому ім'я дано Київ.
Там прожили зиму і пішли по весні знов на південь
і там худобу пасли до першого літа…
Земля наша простяглася од сонця до сонця Сварожія.
І великі там бо суть луки Хорса,
і там водимо худобу,
аби проплодитися їй волею Дажбога,
його ж славимо…
Якщо хтось знає це і не воздасть хвалу богам,
триклятий буде.
Слава Впаруні, богу нашому,
який бо нас охороняє і здоров'я дає.
Блага земні дає тому,
хто палить вогонь віщий в граді Нові на Волхові, і на
Горі в лісах,
і в діброві берези або дуби.
В тому наші боги,
Бо Дажбо дає тому, хто просить,
і за те хвалимо його.
XVIII. З минулого. І греки, і гуни, й обри
32
І се була розбита руськолань готами Германаріха.
А той хотів жону з роду нашого і ту забив.
Се отці наші пішли на них,
і Германаріх розбив їх,
і вбив руса Божа (Буса) і сімдесят інших християн.
І тут смута велика була в русах.
І повстав молодший Вендеслав, і зібрав русь, і повів на них.
І вщент розбив готів, і не було жалю ні до кого.
Пішли вони на північ і там зимували, оплакуючи своїх.
І раділи ми, і дід наш Дажбо веселився з тої перемоги,
бо здобули отці наші багато коней швидких і добра багато.
А також земля готська стала руською і до кінця пребуде.
А митриди сказали русам, що ті можуть селитися біля них.
І коли згодилися, ті греки вели (русів) до битви, потім
вдруге і без кінця.
І там руси стратилися цілком,
і многі воїни загинули.
Пішли руси геть од греків і сіли на Дону і Донці,
а пізніше пішли до Дніпра і Дунаю, і там мирно жили.
І тоді ж вражі обри нападали на нас,
І якби не втримали обрів.
то бути нам рабами до кінця і працювати на них.
І тяжко боролися руси і визволили їх, а самі згинули.
Се старі родичі казали, що приймали клятву на вірність
і тримали її аж до смерті;
самі повинні були померти, а русь визволяти.
Розказують, що якщо хтось не хотів іти до бою,
а йшов до дому свого і його ловили там,
то, піймавши, давали грекам, щоб там, як віл, працював.
Кара буде його тяжка і рід викине його,
і в жалю не оплаче його, ім'я його забуде.
А самі витязі прославлені будуть від родів до родів наших.
А ми з тими митридами поріднилися…
І ми, руськолуні, не берегли
і тут раптом побачили перед собою гунів.
Ті, як вовки, ходили вночі, отроків (рабів) крадучи.
І з тими ми билися і розбили їх, хоч і зазнали багато зла.
І се по гунах найшла на нас велика біда, себто обри,
ніби пісок морський.
І дали се в неволю Русь цілу і там обрам лишили.
Хоч билися, та не було ладу в русів,
і обри силою здобули перемогу над нами.
І се отець Діес примучен був од обрів дати… воїв своїх; і
пішли на греків.
Ї се знали, та не було іншого виходу;
і так віче рішило вслід за отцями…
І вої пішли до Дунаю і далі і звідти вже не повернулись.
А в той час волиняни заговорили про єдність нашу;
і рід з родом догодився, і мали силу велику воїнів.
А в зручний час отці пішли на них і були по обрах.
Так і днесь маємо стати до смерті і битися за землю до
кінця.
Бо вже греки йдуть на нас і силою гримлять.
Але Перун нам отець, і се тих греків розтрощимо.
Дивіться, ворон летить — і там буде смерть;
а летить той до греків, і те буде.
33
У той давній час багато родів зібрали отці.
А ті роди мали старших і віча,
іні бо мали князів, яких обирали по сьомому колод
Коляди до Коляди.
І се рід усякий правився чаклуном, що жертви прі носив.
І всякий рід мав старого чаклуна,
який іншим радогощі діяв.
І се перший серед них Дажбо, по ньому ж і твори.
Се бо про главу мовимо, що став праворуч нас.
І буде се початком.
І як він став, то й радіємо тому.
Самі під чарами і пиймо суру,
вона ж бо прийшла од них.
Се бо силою укріпить і мудрістю огорне.
І се брали інше до думки —
йдемо на ворогів отців наших і розіб'ємо їх.
А ся треба наша по Седеню, отцю нашому,
що на Понтійському березі у Росії-граді був.
І се руси пішли од Білої Вежі і од Росії на Дніпровські
землі.
І там Кий заснував град Київ.
І се (поселились) поляни, деревляни, кривичі, ляхове на
кущу руському.
І всі стали русичами.
34
Се бо князеві Кию на ум спаде йти на болгар
і ту рать пожене на північ і аж до Вороненця.
І десь там були свої вої поляни,
і їх повернули, бо в них був голод.
Отож Голинь, град руський, відібрали, обітницю свою,
від іншої землі.
Також той край відібрали і русичі населили його.
Лебедень бо сидів у граді Києві, бідний,
бо вражений у розумі і правити не міг.
Се бо торжищами еланським і арабським правив,
зважаючи на те, що мав чин.
І се Кий одвів полки свої од ворогів.
І поки болгари не принесли од своєї землі,
брали данину од родів.
Се бо слава ходила всюди.
А там почали з готами воювати,
і сила людська погнала тих опріч.
І так се земля наша простяглась од краю до краю, як
Руськолань, заселена,
і данину богам відвойовували од ворогів;
і так ту держали собі.
А Голинь град був великий і багатий.
І се бо вороги прийшли до нас і зруйнували той і стіни
спалили.
І се мусили боронити нашу фортецю й утримати в Русі;
до неї включились і землі, що обаполи Ра-ріки суть;
то бо була своя, то земля отців наших,
і ту мали за ці літа, зберегли.
Тамо бо преземлили і руду кров улили до неї,
яко та буде для нас і воєвод наших з рани серця.
І кров істече на землю, і то руська кров і земля, яку взяли.
І побачили тако знак у дні наші і повинні йти до степу,
то не втратимо цю землю нашу, і будемо повіки русами.
І готує Перун нам стрілу свою,
аби силу його на везіння мали і ворогів одбивали.
І пройшов так цілий вік, а та пря не стихала; тако йшла
боротьба.
Й узнавали на ній силу свою,
і пішли -до Голуні і до Суренце землі, до того моря