І ми на землі, як згі, зникнемо в пітьмі,
як ніби ніколи не існували на ній.
Тако слава наша отече до Матері-Слави і пробуде в ній
до кінця кінців земних і інших життів.
То чи нам боятися смерті, коли ми нащадки славних!
І Дажбо нас народив од корови Замунь,
і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці.
І тако стали діди русове.
А із Пендеба йдемо досі до неба синього.
У старі часи риб'яни не захотіли лишитись (у своїх краях).
Прийшли до землі нашої і казали, що мають доблесті.
І так загинули — не народжувались і вимерли, як безплідні.
І нічого від них не лишилось.
Та нічого не знаємо і про тих, що костобоці звуться.
Вони чекали допомоги від неба.
І самі не стали трудитися, і так чекали.
Та інакше сталося: од іллірійців були поглинені.
Тут бо скажемо, що було в ту добу насправді, —
іллірійці були поглинені од нас.
І не було в нас тоді нікого, ерім дубілів,
які були повернені на берусь.
Мало лишилось іллірійців, або так званих ільмерців;
і ті якраз сіли біля озера.
А далі оселилися венеди;
й ільмерці залишилися там, і було їх мало,
і мову свою лишили, і так були.
Б'є крилами Мати-Птиця і співає пісню до січі.
А та птиця і не сонце, а од зорі, була нею.
7ж
І тут'маємо знати, що збирається рід руський до
десятків, а десятки — до сотень.
Та нападуть вони на ворогів
і візьмуть їхні голови одрубані,
і там злих полишать —
хай звірі-хижаки, те з'ївши, поздихають.
Течуть ріки великі на Русі.
І журчать вони, повноводні, співи стародавні про тих бояр,
що не боялись до полів проти готів виходити
і багато літ битися за вольність руську.
Ті, славні, нічого на берегли, ані життя свого.
Так сказала їм Берегиня.
І б'є крилами Мати-Слава наша
і говорить нащадкам про тих,
що ні грекам, ні варягам не піддавалися.
Говорить тая птиця про героїв боруських,
які од рук римлян упали коло Дунаю біля Троянь-валу.
І ті без тризни полягли,
і Стрібове лише танцювали над ними,
оплакуючи їх восени,
а в зими студені гурлихав же над ними рев степовий.
А й голубки-дівоньки також розповідали,
як загинули ті у славі і не залишили землі своєї ворогам.
То хіба ми не синове їхні, не нащадки?
Не залишимо також землю нашу ні варягам, ані грекам.
Тут зоря красна іде до нас, як жона блага,
і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу.
Та бо зоря сонце провіщає.
А вже чуємо, як вісники на конях скачуть до заходу сонця,
аби управити його човен золотий до ночі,
аби віз із волами сумирними привезти по степу синьому.
Там бо ляже сонце спати в ніч.
Отож коли день прийде до вечора, вдруге скаче у Яві
перед вечором
і так говорить сонцю,
що віз і воли вже там і ждуть його на Молочній стезі.
Як тільки зоря проллється в степи,
покличе нас Мати, аби ми поспішили.
7з
Тако речемо, що маємо красне вінце віри нашої
і не мусимо чужої добиратися.
Тут князь наш говорив, що повинні ми йти до бояр-ясунів,
аби могли захиститися від ворогів якомога раніш і,
бо пізніше справді вже буде пізно.
А маємо силу нашу в степах,
що вишикувана Матір'ю — сонцем нашим;
крила обаполи розпростерті і тіло в середині,
а голова ясуна на рамена його.
Там воєводи славні, які не лишають у січі голови своєї ясуні.
Вони вберігають її до того дня,
коли і Щех іде до заходу сонця зі своїми воями,
а Хорват брав своїх воїв.
Тоді інша частина Щехова лишилася з русами,
і так на тій землі утворила з ними руськолань.
Кий бо усівся в Києві, і йому підкорились,
і з ним до цього часу будуємо Русь.
І навіть якщо буде нам інша сила, не йдемо з нею, а з
Руссю,
оскільки тая є мати наша, а ми діти її,
і будемо до кінця з нею.
V. Наші невзгоди
8
А відтак почалися межи русами незгоди і відособлення,
і жаль став між ними.
І почали плакати і вирікати їм:
не йдемо за ними, бо там буде погибель наша;
і допечемося до тієї пори, коли не збуде од нас нічого.
Згадаймо про отця Ора і єдиний рід слов'янський;
а по отцю Ору сини його розділилися на трійцю, і так стало;
про руськолань і венедів, що розділилися надвоє;
та про борусів, які були розторгнуті на дві частини.
І тоді скоро мали і десять (частин).
А нащо гради городити і гряди влаштовувати, коли
маємо боярина Оглендю?
А той боярин Оглендя каже: «Як ото маємо ділитися до
нескінченності?
Та борусь єдина може бути, а не десять».
А родці і родичі ділилися і розходилися.
І багато разів ворог нападав на нас.
Маємо битися за своє, а не говорити, які у нас батьки.
Якщо маєш десяток корів і згинеш од ворога,
то мала од того учта.
А пробудеш у роді до кінця свого,
то з десятка може утворитися тисяча,
як тоді, коли той Оглендя водив корів по степах.
І ті, що говорять слова многі про родичів своїх
і самі себе возносять вище пращурів і Ора-отця,
то шкоду творять.
Не будемо їм наслідувати бо по шляху своєму не підемо.
По Гараріху пішли готи на північ і там зникли.
І Детеріх повів їх, і опісля не знаємо про них нічого.
А берендеї прийшли до нас і сказали нам,
що вельми великі утиски терпіли од ягів,
що стали на слід гунів.
А тако Болояр сказав їм: почекайте.
І ходив до них, і прийшов до них з п'ятьма тьмами
несподівано,
і побив ягів, розтрощив по всій країні.
Як волів, гнав їх і взяв корів їхніх, і худобу, і дочок, і
юнаків, а старших зовсім побив.
Ми — русичі і маємо гордитися походом нашим
і триматися один одного, битися до смерті правої.
На те ще згадаємо Дарія Перського, який на нас прийшов
і побив нас через наші роз'єднаність і усобиці.
А ось і варяги Рюрик і Аскольд усілися на межі нашій, і
паскудять нам на кордоні.
А ми нащадки роду Славуни, що прийшов до Ільми-ріки
і оселився з готами і тут був тисячу літ.
Пішли на нас колтове із залізом своїм
і, зустрівши нас, повернули до заходу Сонця.
І всі, чия тверда рука тримала нас,
змушені були відірватись од ріллі і взятися за мечі.
То страхи їм найшли на чресла їхні й одірвали од
землі нашої.
А ільмерці, дивлячись на те,
не билися зовсім і загинули.
І нічого ми не могли зробити іншого,
бо ільми не хотіли брати заліза до рук своїх і боронитися
од ворогів.
Такі роди краще ізсохнути мають,
аніж будуть їм інші наслідувати.
Грім гримить у небі синьому.
І маємо летіти на ворогів, як ластівки швидкі і легкі.
А та швидкість — це ознака нова, руська.
І мету зараз маємо іншу, аби степ скіфський був за нами,
і всі бродяги в ньому щезли.
І тільки наші корови там ходитимуть
і наші родичі житимуть.
Бо колтове вчорашні — це сьогоднішні варяги і греки
(так звані елани);
І ті, хто не домислює до того,
суть їхні майбутні раби і піддані.
Борися, земле Руська, і борони себе,
щоб не була на тому корчі,
щоб ворогами не була захомутана і до воза прив'язана,
аби тягла його туди, куди захоче володар чужий,
а не ти хочеш іти сама.
Жаль великий із плачем тому, хто не дорозуміє слів цих,
і грім йому небесний,
аби повергся додолу і не піднявся вище.
Володарі наші єдино є Хоре і Перун, Яр, Купало,
Лад і Дажбо.
А коли Купало прийде у вінку,
що покладений на голові його,
сплетений із віття зеленого, і квітів, і плодів,
той же час маємо далеко до Дніпра і до Русі скакати.
Про смерть нашу не думаймо,
і життя наше на полі (бою) прекрасне.
Б'є крилами Мати наша Слава і велить нам іти до січі,
і маємо йти.
І нам ні до банкету, ні до їства борошняного, ні до м'яса
смачного,
і маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену,
доки не буде Русь вільна і сильна…
За той час, коли готи йшли на нас із півночі,
Германаріх домовився про союз із гунами і підтримав їх…
Отож маємо двох ворогів на два кінці землі нашої.
А той Болорев, хоч і мав досвід великий, завагався.
І тут Мати прилетіла і сказала йому,
щоб перш за все йшов на гунів і розтрощив їх, а тоді б
повернувся на готів.
І той так і зробив: розбив гунів, а се повернув на готів.
Там і вразив сина Германаріха і вбив його.
VI. Відносини з греками
8(2)
Се прилетіла до нас і сіла на дереві і заспівала птиця.
І всяке перо є іне, сяє кольорами різними;
стало і вночі, як удень.
І співає пісню до борні і битви, то й билися були з ворогами.
Згадаймо про те, що отці наші днесь у небі синьому
і дивляться на нас.
І се гарно усміхаються до цих.
І так ми з отцями нашими, не самотні ми.
І мислили про поміч Перунову.
І бачили, як скакав у небі вісник на коні білому.
І той меча здвинув до небес
і розрубав хмари і громи.
І тече вода жива до нас, і пиймо тую,
бо все од Сварга до нас життям тече.