Велесова Книга

Довго се правили родами.

А старі отці венедського роду йшли судити родичів біля

Перунового дерева.

В той день мали також ігрища перед лицем старотців і

силу юну показували.

Юнаки бігали, співали, танцювали на їхню честь.

В той день огнищани ходили на полювання

і приносили дичину старотцям,

які ділили тую решті людей.

І волхви жертву приносили богам, хвалу і славу.

Говорили про часи, коли готи і новоявлені варяги

вибирали наших отців князями,

і ті вели юнаків до січі лютої.

А римляни поглядали на нас і задумали зле на нас.

І прийшли з возами своїми і залізною зброєю і посунули

на нас.

І тому довго билися з ними і відігнали їх від землі своєї.

І римляни, знаючи, які ми відважні,

коли боремося за життя, полишили нас.

Так і греки хотіли підкорити нас біля Хорсуна,

і билися ми проти рабства нашого.

І була та боротьба і битва велика тридцять літ;

і ті лишили нас у спокої.

І тоді греки пішли на торги наші

і казали нам обміняти корови наші на масть і срібло,

бо ті потрібні жонам і дітям.

Отож і торгуємо так до цього часу,

хоч і пізніше греки шукали в нас слабинку,

шукали можливості в неволю взяти.

А тому не послабляймося і не дамо землі нашої,

як і землі Трояні не дали римлянам.

І хай не встане Обідоносиця Дажбожим внукам,

які в яругах про ворогів дбали,

та й ми зараз не по хулі, як і отці наші.

Це ж у синє море скинули з берега готів тих

і проспівали над ними переможну пісню хвали.

І Мати співала, тая красная птиця,

яка несла пращурам нашим огінь для домівок їхніх.

І ягницю надивимось ми до того, і одержали ми сили;

і мали ми ворогів порубати і залишити їм ганьбу псину.

То глянь, народе мій, який ти захищений і численний,

і не збочив через втрати свої, і не спустився до ряду.

Аби ми ворогами погонили, щоб біди позбавитись і

життя інакше мати.

Бо ми стали гордими і не уникали ворогів.

І ще тяжчою буде їхня поразка.

І так усі тисячу п'ятсот літ, як ведемо численні війни і

битви,

і живі-таки завдяки жертві юнацькій і дівочій.

Так будемо родами тими, бо бреше псина грецька,

і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої.

А ту маємо приймати, поки й сонце крутиться,

бо то була наша мета вчитися цьому і не зруйнувати його.

Тут бо через тисячу триста літ од Ісходу Карпатського

Аскольд злий прийшов на нас.

То стрепенися, народе мій, од сплячки

і в злагоді йди до стягів наших.

А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш,

не інші боги.

А крім Сварога, не маємо нічого, лише смерть.

Але й та не страшна, коли Щеком названі.

Се небо кличе нас, і йдемо до нього.

Ідемо, бо Мати наша співає пісню ратну,

і мусимо стати послухати її,

аби самим не їсти трави і худобу грекам не давати.

Бо ті нам каміння в їжу гризти дають,

тому бо зуби маємо тверді і гострі.

Ті нам казали, що ми звірі і рикаємо вночі,

наводячи страх на людей, тобто греків…

Питають нас народи, хто ми.

А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю,

і правлять нами греки і варяги.

Та й що скажемо дітям нашим?

Як нам буде казати, коли навіч полон,

коли й самі узнають про нього?

Отож збираймо дружину до стягів наших.

І скажемо так: не маємо ні їжі, ні житва,

будемо все на полі брати.

— Що візьмемо від греків, те й будемо їсти;

а не візьмемо — не будемо їсти.

Тоді нам не було інакше, і зараз пробудемо достойні.

Ми могли одбитися од ворогів,

і зробімо так — одбиймося!

І брали всіх своїх і звали до стягів отців наших,

які ще не збабнені і горді.

Приходили се на площі свої і казали, що інак не буде те,

а маємо йти на греків, про яких уже говорили.

А Ясна й Інтра йдуть за нами, як ходили за отцями

нашими на римлян до Трояні землі.

І з нами були, коли варяги вели наших воїнів;

і самі це робили.

Тисячу літ відбивались ми від римлян і готів, і сурянта

була з нами.

Не забудьмо також, як готи об'єдналися з гунами проти нас.

І Галаріх ішов з півночі, а гуни — з півдня.

І тут плакала русколунь і боруси, як гуни роїлися

навколо готів.

Тут русь зібрала свої сили і розбила гунів, утворивши

край антів, а скуфь — Києву.

А сьогодні запеклося серце наше кров'ю.

Од ранку до вечора ходимо і зроняємо сльози осуду свого.

Жили німими в час той, але знали, що час прийде,

коли в січі підемо на ворогів — чи то греків, чи гунів,

тих бо маємо захомутати і стриножити.

І не стане нам ворога, як мерзості перед очима нашими.

Галаріх бо заплатив за те,

і маємо примусити Хорсун заплатити

за сльози дочок наших уведених і синів, у рабство взятих.

Плата бо та не срібна і не золота,

бо одсічені голови їхні на чіпи тут настромимо.

Так будемо родами тими, бо бреше псина грецька,

і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої.

А ту маємо приймати, поки й сонце крутиться,

бо то була наша мета вчитися цьому і не зруйнувати його.

Тут бо через тисячу триста літ од Ісходу Карпатського

Аскольд злий прийшов на нас.

То стрепенися, народе мій, од сплячки

і в злагоді йди до стягів наших.

А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш,

не інші боги.

А крім Сварога, не маємо нічого, лише смерть.

Але й та не страшна, коли Щеком названі.

Се небо кличе нас, і йдемо до нього.

Ідемо, бо Мати наша співає пісню ратну,

і мусимо стати послухати її,

аби самим не їсти трави і худобу грекам не давати.

Бо ті нам каміння в їжу гризти дають,

тому бо зуби маємо тверді і гострі.

Ті нам казали, що ми звірі і рикаємо вночі,

наводячи страх на людей, тобто греків…

Питають нас народи, хто ми.

А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю,

і правлять нами греки і варяги.

Та й що скажемо дітям нашим?

Як нам буде казати, коли навіч полон,

коли й самі узнають про нього?

Отож збираймо дружину до стягів наших.

І скажемо так: не маємо ні їжі, ні житва,

будемо все на полі брати.

Що візьмемо від греків, те й будемо їсти;

а не візьмемо — не будемо їсти.

Бо Мати наша співає над нами.

І мусимо стяги наші дати вітрам тріпати.

І кіннота, степами скачучи,

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: