Довго се правили родами.
А старі отці венедського роду йшли судити родичів біля
Перунового дерева.
В той день мали також ігрища перед лицем старотців і
силу юну показували.
Юнаки бігали, співали, танцювали на їхню честь.
В той день огнищани ходили на полювання
і приносили дичину старотцям,
які ділили тую решті людей.
І волхви жертву приносили богам, хвалу і славу.
Говорили про часи, коли готи і новоявлені варяги
вибирали наших отців князями,
і ті вели юнаків до січі лютої.
А римляни поглядали на нас і задумали зле на нас.
І прийшли з возами своїми і залізною зброєю і посунули
на нас.
І тому довго билися з ними і відігнали їх від землі своєї.
7б
І римляни, знаючи, які ми відважні,
коли боремося за життя, полишили нас.
Так і греки хотіли підкорити нас біля Хорсуна,
і билися ми проти рабства нашого.
І була та боротьба і битва велика тридцять літ;
і ті лишили нас у спокої.
І тоді греки пішли на торги наші
і казали нам обміняти корови наші на масть і срібло,
бо ті потрібні жонам і дітям.
Отож і торгуємо так до цього часу,
хоч і пізніше греки шукали в нас слабинку,
шукали можливості в неволю взяти.
А тому не послабляймося і не дамо землі нашої,
як і землі Трояні не дали римлянам.
І хай не встане Обідоносиця Дажбожим внукам,
які в яругах про ворогів дбали,
та й ми зараз не по хулі, як і отці наші.
Це ж у синє море скинули з берега готів тих
і проспівали над ними переможну пісню хвали.
І Мати співала, тая красная птиця,
яка несла пращурам нашим огінь для домівок їхніх.
І ягницю надивимось ми до того, і одержали ми сили;
і мали ми ворогів порубати і залишити їм ганьбу псину.
То глянь, народе мій, який ти захищений і численний,
і не збочив через втрати свої, і не спустився до ряду.
Аби ми ворогами погонили, щоб біди позбавитись і
життя інакше мати.
Бо ми стали гордими і не уникали ворогів.
І ще тяжчою буде їхня поразка.
І так усі тисячу п'ятсот літ, як ведемо численні війни і
битви,
і живі-таки завдяки жертві юнацькій і дівочій.
7г
Так будемо родами тими, бо бреше псина грецька,
і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої.
А ту маємо приймати, поки й сонце крутиться,
бо то була наша мета вчитися цьому і не зруйнувати його.
Тут бо через тисячу триста літ од Ісходу Карпатського
Аскольд злий прийшов на нас.
То стрепенися, народе мій, од сплячки
і в злагоді йди до стягів наших.
А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш,
не інші боги.
А крім Сварога, не маємо нічого, лише смерть.
Але й та не страшна, коли Щеком названі.
Се небо кличе нас, і йдемо до нього.
Ідемо, бо Мати наша співає пісню ратну,
і мусимо стати послухати її,
аби самим не їсти трави і худобу грекам не давати.
Бо ті нам каміння в їжу гризти дають,
тому бо зуби маємо тверді і гострі.
Ті нам казали, що ми звірі і рикаємо вночі,
наводячи страх на людей, тобто греків…
Питають нас народи, хто ми.
А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю,
і правлять нами греки і варяги.
Та й що скажемо дітям нашим?
Як нам буде казати, коли навіч полон,
коли й самі узнають про нього?
Отож збираймо дружину до стягів наших.
І скажемо так: не маємо ні їжі, ні житва,
будемо все на полі брати.
— Що візьмемо від греків, те й будемо їсти;
а не візьмемо — не будемо їсти.
7в
Тоді нам не було інакше, і зараз пробудемо достойні.
Ми могли одбитися од ворогів,
і зробімо так — одбиймося!
І брали всіх своїх і звали до стягів отців наших,
які ще не збабнені і горді.
Приходили се на площі свої і казали, що інак не буде те,
а маємо йти на греків, про яких уже говорили.
А Ясна й Інтра йдуть за нами, як ходили за отцями
нашими на римлян до Трояні землі.
І з нами були, коли варяги вели наших воїнів;
і самі це робили.
Тисячу літ відбивались ми від римлян і готів, і сурянта
була з нами.
Не забудьмо також, як готи об'єдналися з гунами проти нас.
І Галаріх ішов з півночі, а гуни — з півдня.
І тут плакала русколунь і боруси, як гуни роїлися
навколо готів.
Тут русь зібрала свої сили і розбила гунів, утворивши
край антів, а скуфь — Києву.
А сьогодні запеклося серце наше кров'ю.
Од ранку до вечора ходимо і зроняємо сльози осуду свого.
Жили німими в час той, але знали, що час прийде,
коли в січі підемо на ворогів — чи то греків, чи гунів,
тих бо маємо захомутати і стриножити.
І не стане нам ворога, як мерзості перед очима нашими.
Галаріх бо заплатив за те,
і маємо примусити Хорсун заплатити
за сльози дочок наших уведених і синів, у рабство взятих.
Плата бо та не срібна і не золота,
бо одсічені голови їхні на чіпи тут настромимо.
7г
Так будемо родами тими, бо бреше псина грецька,
і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої.
А ту маємо приймати, поки й сонце крутиться,
бо то була наша мета вчитися цьому і не зруйнувати його.
Тут бо через тисячу триста літ од Ісходу Карпатського
Аскольд злий прийшов на нас.
То стрепенися, народе мій, од сплячки
і в злагоді йди до стягів наших.
А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш,
не інші боги.
А крім Сварога, не маємо нічого, лише смерть.
Але й та не страшна, коли Щеком названі.
Се небо кличе нас, і йдемо до нього.
Ідемо, бо Мати наша співає пісню ратну,
і мусимо стати послухати її,
аби самим не їсти трави і худобу грекам не давати.
Бо ті нам каміння в їжу гризти дають,
тому бо зуби маємо тверді і гострі.
Ті нам казали, що ми звірі і рикаємо вночі,
наводячи страх на людей, тобто греків…
Питають нас народи, хто ми.
А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю,
і правлять нами греки і варяги.
Та й що скажемо дітям нашим?
Як нам буде казати, коли навіч полон,
коли й самі узнають про нього?
Отож збираймо дружину до стягів наших.
І скажемо так: не маємо ні їжі, ні житва,
будемо все на полі брати.
Що візьмемо від греків, те й будемо їсти;
а не візьмемо — не будемо їсти.
Бо Мати наша співає над нами.
І мусимо стяги наші дати вітрам тріпати.
І кіннота, степами скачучи,