Велесова Книга

нехай порох підіймає воєнь за нами,

і ворогам дамо дихати ним.

У той день була наша перша битва,

і двісті (воїнів) загинуло за Русь.

Вічна їм слава!

І йшов до нас народ, хоч і не було в нас бояр.

Але хай приходять до нас.

То й справимо тризну славну по ворогах

і налетімо соколами на Корсунь.

І братимемо їжу, і добро, і худобу, ще й полонених греків.

Ті знають нас, як злих, а самі добрі на русь.

Але тьма не буде з нами, а з тими,

які, чуже беручи, кажуть, що добро діють.

Отож не будемо такими, як вони,

Єдиний воєвода наш Ясун,

а тому надихаймося на труд наш,

щоб перемогти ворогів до єдиного.

Як соколи, нападемо на них і кинемося до битви сильної.

То бо Мати наша співає в небі про подвиги ратні.

Отож одійдемо од домів своїх і підемо на ворогів,

аби дати відчути їм, як січе руський меч.

Ясун рече, що не повинні діяти інакше, як іти вперед,

а назад не повинні.

Каже, що не знаймо назад чи вперед, а швидко йдемо.

А хто швидко йде, швидко і знайде славу.

А хто тихо йде, то се ворони на нього крячуть і курове

кленчуть.

Не худоба ми, .а русичі, і то є іншим навчення,

аби знали, що Права з нами.

А Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас.

Тому ми повинні молити богів про поміч у ділах ратних

і старатися.

То Мати б'є крилами про труди ратні і славу воїнам,

що іспили води живої од Перунця в січі укрутній.

І тая Перуниця летить до нас.

І тая ріг давала, наповнений води живої для життя

вічного герою нашому,

що меча ворожого дістав і голову одрубану втратив.

Тако смерті не маємо від того, але життя вічне,

і завжди брат за брата стоїть.

А як умре, то до луки Сварогової йде.

А там Перуниця каже: то є ні хто інший, як рус-герой,

ані грек, ані варяг;

це слов'янин роду славного,

і той іде по співах Материних.

А Мати кличе до лук твоїх, Свароже великий.

І говорить йому Сварог:

«Іди, сине мій, до тієї краси вічної.

І дивись, що діди і баби твої в радощах і веселощах,

хоч досі гірко плакали.

А зараз возрадувалися з життя твого вічного до кінця

кінців, що продовжилося там».

Ми знаємо, як воїни Ясуна, що маємо іншу ознаку,

аніж греки,

і маємо славу іншу.

І тако дозріємо до раю нашого

і узріємо квіти красиві, і дерева, і луки.

І станемо в'яну в'янити од полів тих,

і житву трудити, і ячмінь полоти,

і пшоно-просо збирати до закутів Сварожих.

А ті багатства інші, аніж земні в прахові, болячках і

стражданнях.

І хай будуть мирні дні його вічні.

І станемо на місце загиблого і будемо битися люто.

А буде так, що впадемо зі славою,

то підемо туди, де той.

А Мати наша била крилами о боки свої;

з обох сторін її огінь сяє світлом до нас.

І всяке перо інше, красиве — червоне, синє, блакитне,

жовте і срібне, золоте і біле.

І та сяє, як сонце саруме, і колами йде по сонцю.

Та світилася сімома красотами,

як заповідано од богів наших.

А Перун, дивлячись на неї, гримить у небі яснім,

То все наша гордість, і маємо свої сили оддати,

то й узріємо також.

І одсічемо старе життя наше од нового,

як січуть, рубають дрова в домах огнищан простих.

Мати-Слава б'є крилами о боки.

І йдемо до стягів наших;

а ті стяги Ясуна.

То Перун іде і главою золотою трясе, блискавками

посіваючи до неба синього,

і те твердіє од них.

А Мати-Слава співала про труди наші ратні,

і маємо послухати і прагнути до битви лютої за Русь

нашу і святих праотців наших.

Мати-Слава сяє до хмар, як сонце, і віщує нам побіди й

загибель.

А й того не боїмося, бо то є життя земне,

а вище є життя вічне.

І мусимо дбати про вічне, яко земне проти нього ніщо.

І ми на землі, як згі, зникнемо в пітьмі,

як ніби ніколи не існували на ній.

Тако слава наша отече до Матері-Слави і пробуде в ній

до кінця кінців земних і інших життів.

То чи нам боятися смерті, коли ми нащадки славних!

І Дажбо нас народив од корови Замунь,

і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці.

І тако стали діди русове.

А із Пендеба йдемо досі до неба синього.

У старі часи риб'яни не захотіли лишитись (у своїх краях).

Прийшли до землі нашої і казали, що мають доблесті.

І так загинули — не народжувались і вимерли, як безплідні.

І нічого від них не лишилось.

Та нічого не знаємо і про тих, що костобоці звуться.

Вони чекали допомоги від неба.

І самі не стали трудитися, і так чекали.

Та інакше сталося: од іллірійців були поглинені.

Тут бо скажемо, що було в ту добу насправді, —

іллірійці були поглинені од нас.

І не було в нас тоді нікого, ерім дубілів,

які були повернені на берусь.

Мало лишилось іллірійців, або так званих ільмерців;

і ті якраз сіли біля озера.

А далі оселилися венеди;

й ільмерці залишилися там, і було їх мало,

і мову свою лишили, і так були.

Б'є крилами Мати-Птиця і співає пісню до січі.

А та птиця і не сонце, а од зорі, була нею.

І тут'маємо знати, що збирається рід руський до

десятків, а десятки — до сотень.

Та нападуть вони на ворогів

і візьмуть їхні голови одрубані,

і там злих полишать —

хай звірі-хижаки, те з'ївши, поздихають.

Течуть ріки великі на Русі.

І журчать вони, повноводні, співи стародавні про тих бояр,

що не боялись до полів проти готів виходити

і багато літ битися за вольність руську.

Ті, славні, нічого на берегли, ані життя свого.

Так сказала їм Берегиня.

І б'є крилами Мати-Слава наша

і говорить нащадкам про тих,

що ні грекам, ні варягам не піддавалися.

Говорить тая птиця про героїв боруських,

які од рук римлян упали коло Дунаю біля Троянь-валу.

І ті без тризни полягли,

і Стрібове лише танцювали над ними,

оплакуючи їх восени,

а в зими студені гурлихав же над ними рев степовий.

А й голубки-дівоньки також розповідали,

як загинули ті у славі і не залишили землі своєї ворогам.

То хіба ми не синове їхні, не нащадки?

Не залишимо також землю нашу ні варягам, ані грекам.

Тут зоря красна іде до нас, як жона блага,

і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу.

Та бо зоря сонце провіщає.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: