І ту пиймо, як стікання життя божого на землі.
Тут бо корова Замунь іде до поля синього
і почина їсти траву ту і молоко давати.
І тече те молоко до хлябів,
і світить уночі звіздами над нами.
І тут молоко (те) бачимо, що сяє нам.
Той бо путень правий, і іних не повинні мати.
Отож почуй, нащадку, славу тую
і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля.
І ту маємо боронити од ворогів і вмерти за неї,
як день помирає без суне суране.
Потім настає темінь на ім'я вечір,
а вмирає вечір — і настає ніч.
Вночі Велес іде в небесах по молоці небесному.
І йде до палат своїх і на зорі се дає нам до воріт.
Там свої співи нам зачинати і Велеса славити од віку до віку,
і храмину ту, яка блищить огнями многими, як ягниця чиста.
То Велес учив праотців наших землю раяти і зерно сіяти,
і жати віна-вінча на полях страдних,
і ставити снопа до огнища,
і честити його, як отця божого.
Отцям нашим і матерям слава,
бо нас учили до богів наших
і водили за руку до стезі правої.
Так ішли, і не були ми лише хлібожерцями,
бо ми слов'яни, руси, які богам славу співають;
і тако суть слов'яни.
Ото од морського берега Готского моря йшли до Дніпра
й інде не шукали іних бродичів, яко русь.
А ті то гуни і яги суть одбиті,
бо мали боярина Оглендю,
який нами гордився і бере нас до частки.
Від ранку до ранку бачимо, як зло діється на Русі,
і чекаємо, що поверне до добра.
І то не буде інако, якщо сили свої не згуртуємо
і не візьмемо мету одну до мислі нашої.
То бо глаголить вам глас праотців,
а до того дослухайтесь, бо інакше не можна діяти.
Ідімо до степу нашого і борімося за життя наше, як герої,
не як худоба безсловесна, що не відає.
Тут бо Красна Зоря іде і коштовності нанизує на
прикраси свої,
І ту вітаємо од серця, як русичі, а не греки,
які не відають про богів наших і наговорюють, злі
невігласи.
Але ми називаємося слави і ту славу показали їм,
коли йшли на заліза їхні і на мечі.
Тут лише ведмеді лишилися слухати славу тую,
й олені скачучи лишились і розкажуть іншим про русів тих,
Отож не уб'ють її (славу) в злиднях чи в нужді.
Греки бо ворожі на втіху собі,
русове ж горді суть і по хлібові дякують, також і грекам,
які беруть і злобляться на того, хто дав.
Ту бо славу орли клекочуть там і тут,
що русичі вільні і сильні по степах.
8(3)
Коли наші пращури Сурож творити починали,
греки приходили купцями до торжищ наших, прибутки
шукали,
і, землю нашу розглядаючи,
посилали до нас багато своїх юнаків
і будинки будували, і гради для обміну та торгівлі.
Ї ось одного разу побачили воїнів їхніх при мечах, озброєних.
І скоро нашу землю прибрали до рук своїх
і утворили ігрища інші, які й зараз бачимо.
Греки суть празні, а слов'яни працювали рабами на них.
Отак наша земля, яка чотири віки була наша,
стала грецька.
А ми самі, як пси;
і поженуть нас скоро каміннями геть звідти;
і тая земля огречена є.
Тако днесь маємо дістати її і кров'ю нашою полляти,
аби була родючою і жирною.
Летить у небі Перуниця і несе ріг слави нам,
ож іспиймо його до кута
і кмито (угіддя) наше повинні забрати од ворогів наших.
І та Перуниця рекла, що русичі, проснувшись,
орю свою боронити повинні в той день.
А ще та Суря рекла, щоб русовичі йшли і діяли так.
А куди будете йти од краю свого, то наткнетеся на стіну.
Й утворите діру для нас і для наших,
і відтоді будемо у себе.
А кому присудить Перун, ті будуть їсти в раю їжу вічну,
в небі воскреснуть, бо загинуть днесь.
І нема вороття, аби лишилися живими.
Краще мертвими бути, бо живі працюють на чужих,
а те ніяким чином.
Живий раб кращий для деспота, ніж поколотий .
Маємо наших князів слухати і воювати за землю нашу,
як ті говорять нам.
Й ось Інтра прийде до нас, аби ми зберігали силу до трави
і стали твердо за угіддя наші.
Оточить бо сила божеська нашу, і будемо непереможні в
полі стояти.
Принесемо жертви богам своїм на руки їхні і зрушимо.
І ті, хто ще стане чаклувати, повинні бути додолу
вергнуті до праху в крові їх,
коли ми кельще бути посміли.
Отож греки стали тими, що не мають сили і збабнилися,
швидко звикли до мечів тонких і щитів легких
і землю кидали ту через слабкість свою.
Бо не було їм допомоги від імператорів
і повинні були самі стати на захист свій.
І тут Сурож буде іним і буде нашим.
І ніскільки не повинні дослухатися до їхніх розмов.
Вони дали бо нам письмено своє,
аби взяли його і розгубили свою пам'ять.
І той ілар, який хотів учити дитя наше,
повинен був ховатися по домівках тих,
аби його, невченого, повернути на наше письмо
і нашим богам правити треби.
А те повів вам, що повоюєте греків, бо знав те ясно:
і знав, як отці наші те говорили мені,
що знищимо їх, зруйнуємо Хорсинь і Амастриду мерзенну.
І будемо великою державою з князями своїми, городами
великими і безліччю зброї залізної.
І буде безліч нащадків наших.
А греків зменшиться, і будуть минулим своїм дивуватися
і похитувати головами.
Дійте так, бо буде на нас велика гроза і громи гримітимуть
і лиш одна перестане, інша почне.
Отож переможемо до кінця
і продовжимося до віків множеських завдяки богам,
і ніщо нас не знищить.
Станьте як леви один за одного, і тримайтеся князів своїх.
І Перун буде коло вас і перемоги дасть вам.
Слава богам нашим до кінець кінця віку землі тієї
і до благ усяких Русі, отцівської землі нашої.
І так буде, бо ті слова маємо од богів.
VII. Дума про Богумира
9а
У давні часи жив Богумир, муж слави, і мав трьох дочок і
двох синів.
Ті бо водили худобу до степів і там жили в травах;
батькові підкорялись і боялись, богів слухались, і так
розуму набирались.
Аж тут мати їхня, яку звали Славуна,
дбаючи про їхні потреби,
сказала Богумирові, що так зробімо і мусимо дочок своїх
віддати і внучат доглядати.
А (той) повози упріг і поїхав куди очі дивляться.
І приїхав до дуба, що стояв у полі, і лишився вночі біля
вогнища свого.
І побачив увечері мужів трьох на конях,
що наближалися до нього.
І сказали ті: «Здоров будь! І що шукаєш?»
Оповів їм Богумир про тугу свою.
А вони відповіли, що самі в поході, щоб знайти жінок.
Повернувся Богумир у степи свої і привів трьох мужів
дочкам.
Од них три роди пішли, що були слов'янами.
Од них походять деревляни, кривичі і поляни.
Бо перша дочка Богумирова мала ім'я Древа, а друга —
Скрева, а третя — Полева.
Сини ж Богумирові мали свої імена Сієва і молодший Рус.
Звідси походять сіверяни і руси.
Три ж мужі були три вісники про ранок, полудень і вечір.
Утворилися ті роди біля семи рік, де ми проживали за
морем, у краю зеленому,
куди худобу водили раніше ісходу до Карпатських гір.
іТо було за тисячу триста років до Германаріха…
А в ті часи була битва велика на берегах моря Готського.
Отам праотці накидали кургани із каміння білого,
під яким погребли бояр і отців своїх, що в січі полягли.
VIII. На берегах Ра-ріки
9б
Прийшли вони із краю зеленого до моря Готського,
а там наштовхнулися на готів, які нам шлях перетнули.
І там бились ми за землю тую, за життя наше.
До того були отці наші на берегах моря по Ра-ріці
і з великими труднощами по ній перевезли людей і
худобу на інший берег, пішли по Дону.
А там готів побачили, що йшли на південь.
І Готське море побачили, і готів, що стояли озброєні
напроти, побачили.
І так змушені битися за житво і життя своє.
А гуни йшли по сліду отців і нападали на нас,
людей убивали і худобу забирали.
Отож рід слов'ян пішов до землі, де сонце вночі спить
і де трав багато в луках жирних,
і ріки рибою наповнені,
і де ніхто не помирає.
Готи були ще в зеленому краї і помалу перед отцями йшли.
Ра-ріка — велика і відокремлює нас від інших людей
і тече в море Каспійське (Фасісте).
Тут муж роду Білояра пішов на той бік Рая-ріки
і попередив там китайців (сіньсте), які йшли до фрягів,
що гуни на острові своєму очікують купців, щоб обібрати.
Було те за пятдесят літ до Алдоріха,
і ще раніше був рід Білоярів сильніший від гунів.
Купці одяглись, ніби вони мужі Білояра,
і, кажуть, дали йому срібло за те і двох коней золотих.
Пішли іншим шляхом і уникли грози гунської.
І так пройшли мимо готів, які також охочі на бійку,
а на Дніпрі воїни їхні та князі нечесно двічі данину брали,
Отож купці ті кунещани повернулися до землі китайської
і не приходили вже ніколи.
10
Бугомирові боги давали блага земні, а ми тих не мали,
бо нам випало інше.
У роді старших обирали як князів,
якими од старих часів були все наші отці.