нехай порох підіймає воєнь за нами,
і ворогам дамо дихати ним.
У той день була наша перша битва,
і двісті (воїнів) загинуло за Русь.
Вічна їм слава!
І йшов до нас народ, хоч і не було в нас бояр.
Але хай приходять до нас.
7д
То й справимо тризну славну по ворогах
і налетімо соколами на Корсунь.
І братимемо їжу, і добро, і худобу, ще й полонених греків.
Ті знають нас, як злих, а самі добрі на русь.
Але тьма не буде з нами, а з тими,
які, чуже беручи, кажуть, що добро діють.
Отож не будемо такими, як вони,
Єдиний воєвода наш Ясун,
а тому надихаймося на труд наш,
щоб перемогти ворогів до єдиного.
Як соколи, нападемо на них і кинемося до битви сильної.
То бо Мати наша співає в небі про подвиги ратні.
Отож одійдемо од домів своїх і підемо на ворогів,
аби дати відчути їм, як січе руський меч.
Ясун рече, що не повинні діяти інакше, як іти вперед,
а назад не повинні.
Каже, що не знаймо назад чи вперед, а швидко йдемо.
А хто швидко йде, швидко і знайде славу.
А хто тихо йде, то се ворони на нього крячуть і курове
кленчуть.
Не худоба ми, .а русичі, і то є іншим навчення,
аби знали, що Права з нами.
А Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас.
Тому ми повинні молити богів про поміч у ділах ратних
і старатися.
То Мати б'є крилами про труди ратні і славу воїнам,
що іспили води живої од Перунця в січі укрутній.
І тая Перуниця летить до нас.
І тая ріг давала, наповнений води живої для життя
вічного герою нашому,
що меча ворожого дістав і голову одрубану втратив.
Тако смерті не маємо від того, але життя вічне,
і завжди брат за брата стоїть.
7є
А як умре, то до луки Сварогової йде.
А там Перуниця каже: то є ні хто інший, як рус-герой,
ані грек, ані варяг;
це слов'янин роду славного,
і той іде по співах Материних.
А Мати кличе до лук твоїх, Свароже великий.
І говорить йому Сварог:
«Іди, сине мій, до тієї краси вічної.
І дивись, що діди і баби твої в радощах і веселощах,
хоч досі гірко плакали.
А зараз возрадувалися з життя твого вічного до кінця
кінців, що продовжилося там».
Ми знаємо, як воїни Ясуна, що маємо іншу ознаку,
аніж греки,
і маємо славу іншу.
І тако дозріємо до раю нашого
і узріємо квіти красиві, і дерева, і луки.
І станемо в'яну в'янити од полів тих,
і житву трудити, і ячмінь полоти,
і пшоно-просо збирати до закутів Сварожих.
А ті багатства інші, аніж земні в прахові, болячках і
стражданнях.
І хай будуть мирні дні його вічні.
І станемо на місце загиблого і будемо битися люто.
А буде так, що впадемо зі славою,
то підемо туди, де той.
А Мати наша била крилами о боки свої;
з обох сторін її огінь сяє світлом до нас.
І всяке перо інше, красиве — червоне, синє, блакитне,
жовте і срібне, золоте і біле.
І та сяє, як сонце саруме, і колами йде по сонцю.
Та світилася сімома красотами,
як заповідано од богів наших.
А Перун, дивлячись на неї, гримить у небі яснім,
То все наша гордість, і маємо свої сили оддати,
то й узріємо також.
І одсічемо старе життя наше од нового,
як січуть, рубають дрова в домах огнищан простих.
Мати-Слава б'є крилами о боки.
І йдемо до стягів наших;
а ті стяги Ясуна.
7е
То Перун іде і главою золотою трясе, блискавками
посіваючи до неба синього,
і те твердіє од них.
А Мати-Слава співала про труди наші ратні,
і маємо послухати і прагнути до битви лютої за Русь
нашу і святих праотців наших.
Мати-Слава сяє до хмар, як сонце, і віщує нам побіди й
загибель.
А й того не боїмося, бо то є життя земне,
а вище є життя вічне.
І мусимо дбати про вічне, яко земне проти нього ніщо.
І ми на землі, як згі, зникнемо в пітьмі,
як ніби ніколи не існували на ній.
Тако слава наша отече до Матері-Слави і пробуде в ній
до кінця кінців земних і інших життів.
То чи нам боятися смерті, коли ми нащадки славних!
І Дажбо нас народив од корови Замунь,
і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці.
І тако стали діди русове.
А із Пендеба йдемо досі до неба синього.
У старі часи риб'яни не захотіли лишитись (у своїх краях).
Прийшли до землі нашої і казали, що мають доблесті.
І так загинули — не народжувались і вимерли, як безплідні.
І нічого від них не лишилось.
Та нічого не знаємо і про тих, що костобоці звуться.
Вони чекали допомоги від неба.
І самі не стали трудитися, і так чекали.
Та інакше сталося: од іллірійців були поглинені.
Тут бо скажемо, що було в ту добу насправді, —
іллірійці були поглинені од нас.
І не було в нас тоді нікого, ерім дубілів,
які були повернені на берусь.
Мало лишилось іллірійців, або так званих ільмерців;
і ті якраз сіли біля озера.
А далі оселилися венеди;
й ільмерці залишилися там, і було їх мало,
і мову свою лишили, і так були.
Б'є крилами Мати-Птиця і співає пісню до січі.
А та птиця і не сонце, а од зорі, була нею.
7ж
І тут'маємо знати, що збирається рід руський до
десятків, а десятки — до сотень.
Та нападуть вони на ворогів
і візьмуть їхні голови одрубані,
і там злих полишать —
хай звірі-хижаки, те з'ївши, поздихають.
Течуть ріки великі на Русі.
І журчать вони, повноводні, співи стародавні про тих бояр,
що не боялись до полів проти готів виходити
і багато літ битися за вольність руську.
Ті, славні, нічого на берегли, ані життя свого.
Так сказала їм Берегиня.
І б'є крилами Мати-Слава наша
і говорить нащадкам про тих,
що ні грекам, ні варягам не піддавалися.
Говорить тая птиця про героїв боруських,
які од рук римлян упали коло Дунаю біля Троянь-валу.
І ті без тризни полягли,
і Стрібове лише танцювали над ними,
оплакуючи їх восени,
а в зими студені гурлихав же над ними рев степовий.
А й голубки-дівоньки також розповідали,
як загинули ті у славі і не залишили землі своєї ворогам.
То хіба ми не синове їхні, не нащадки?
Не залишимо також землю нашу ні варягам, ані грекам.
Тут зоря красна іде до нас, як жона блага,
і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу.
Та бо зоря сонце провіщає.