який є Сварог, пращур наш.
І се невдовзі напав на нас ворог новий осзесче,
який кров славних пив.
І Кий пішов на них раттю.
І дивились на небі на воїв тих, Перунових воїв,
які пішли на ворогів і потрощили їх, до нога розтрощили.
1 показали спини вороги.
І се інше племено онезьва пішло на нас.
І січа була велика, за вкрадене ними до останнього
а наші раті дивились на те і мовили: «І боги наші женуть
ворогів наших».
Се бо Вишень іде на хмарах до нас і каже:
«Діти, городіть град ваш і кріпіть його,
бо будете оточені повесні іними ворогами,
і боротьба буде ваша люта і кріпка.
Оце Сварог послав мене до вас, сказавши,
що будете мати сили небесні ошую й одесную ваших
і також казав, що ви недбало ставитесь до богів,
а так бо є самі перед ворогами».
16
Велесу книгу цю почестимо, богу нашому,
в якому бо є пристанища сила.
У давні часи був муж, який був благ і доблесний,
і, як кажуть, у пошані в Русі.
1 той мав жону і дві дочки.
Мали вони худобу — корови і багато овець;
і були ті в степах.
І не було чоловіків для їхніх дочок.
Так молив богів, аби згасання роду присікли.
І Дажбо почув мольбу ту
і по мольбі дав йому прошене, як було провіщано те.
Се бо гряде межи нас і маємо бути готові.
Се бо Ясна йде до нього.
Тут бо Велес отроча несе йому.
Грядемось і прийдемо до бога нашого і тому речемо хвалу.
Буде благословен завжди, нині'і прісно, від віку й до віку.
Сказано се про чарівників,
і те пройдешнє не вернеться.
17а
І се були князь Славен із братом Сківом.
І вели війни великі на сході.
І сказали ті: «Йдемо до землі Ільмерської на Дунаї
і пошукаємо Бастара, сина свого,
що залишили там на сторожі».
А ільмерці пішли на північ і там град свій Славен заснували.
А брат Скіф біля моря був і сина свого Бастара привів.
А після них був онук Кісек, який був володарем степу
південного і багатьох корів.
1 там була велика війна люта за посіви по обох берегах
Дунаю до гори Руської і до схилів Карпатських.
Ї там прижились, утворили коло і були за ним.
Се укріпили землю і розширювали її, воюючи з ворогами,
розбили їх і відкинули від себе.
1 звернулися до всіх родів,
і віче скликали єдине, утворивши землю нашу,
і стояла та земля п'ятсот літ.
Ї знову виникла між русичами усобиця, і ворогували вони,
і силу стратили, маючи сутички і безладдя.
Отож прийшли вороги на отців наших на півдні,
і втратили (отці) Сківську землю на побережжі
морському і степи,
і потяглися ті на північ,
і зустрілися з фрягами, які надали свою поміч на ворогів.
Ї се скити-отці повернулись і вступили в битву з
ворожою силою,
і потоптали її.
А ті вороги були гуни, які вперше вступили на Русь
і були відбиті.
То маємо за знак, як повинні і нині творити.
17б
І маємо повернути оті степові хорпи
й оберігати, як отці наші і праотці,
які турбуватися мали про свої степи, і трави свої,
і квіти оберігати уміли, як і кров свою лили за себе.
Колуне нашу залишили ворогам.
І та Голуне, колом будучи, тяжко дісталася ворогам.
Отож наші міста колом ставити маємо, як і отці наші,
які хоробро билися за цю землю на кожному кроці
і падали на неї, бо любили її і мали вмерти на ній
і назад не йшли ніколи.
Куди пішли ті дні, коли не мали де притулитися?
І се мовимо про те, як і отці наші.
І се боролись, відколи народжені були.
Се Перунець прийшов до нас і те повідав нам:
«Ото стільки праху на землі, скільки і воїв небесних.
То вони будуть у поміч.
Раті йдуть од хмар до землі.
І се дід наш Дажбо на чолі їх.
І коли їх не проженете такими (силами), що ми несемо,
то й зовсім не зможете бути».
І се мовимо молитву до богів наших, аби вони
поспішили на допомогу нам
і дали можливість нам перемогти ворогів.
І ще (мовимо) про те, що земля наша потоптана
мерзенними ногами ворожими.
І так дивилися на тих, що навколо нас,
і не йшли на них і не йдемо,
а кинули (землі) до пащі їхньої;
і не прокручували їм у ранах ворожих,
і не вбивали їх, коли на нас нападали.
Про те мовимо вам,
17в
як і Кісек казав людям своїм за тих часів,
коли нападали на них.
Тоді ті розсердилися на ворогів
і пішли на них, і потоптали їх.
Се знак могутності тієї і не можемо се до Яви дати, як
слабість.
Се маємо силу, і було нас багато,
і вороги не були такими численними, як ми.
І ми — русичі, а вороги не є ними.
І де пролита кров наша, там є земля наша.
Ї се вороги знають.
І се вони стараються.
І се старання марне.
Буде так, як у старі часи отців наших.
Кажемо ж ті слова для пам'яті,
аби жодне з тих слів не загубилося.
Ї говоримо братам нашим таке:
се сила Божа буде на вас,
і тут переможете ворогів ваших до кінця.
А тому, хто захотів би землі вашої,
то киньте йому до уст уповні.
Хай покладе до паші своєї і не каже ні слова.
Будете синами своїх богів,
і сила їхня пребуде з вами до кінця.
Не можемо ані черев-і наші наситити хлібом,
бо той спалений вогнем ворожим.
І корови наші так терплять тугу, як і ми.
Ї се як іне наше харалужне одержимо од півдня швидко,
то будемо сильні, вищі ворогів наших.
18а
Ось подивіться навколо і побачите птицю тую на чолі вас.
А та поведе вас до перемоги над ворогами.
Се бо брала своїх і там одержувала.
І тут красується попереду і манить світами до синяви.
Так було і в іні часи, коли руси йшли з венедами;
і ті захотіли забрати богів своїх до моря і там угніздилися.
І немало градів і храмів там побудували, бо були багаті.
І ті храми прикрашені золотом і сріблом,
і багатьом дерев'яним богам віддавали честь десятиною.
І те було відомо іншим,
і вони дивилися на все те і заздрили, і воювали з ними.
І там покояться збіднілі наші родичі,
а доти ходили на грабежі і торгували на торжищах
задля багатства,
та там і залишилися, віддаючи своїх рабів у підданство.
І та земля йовідає ще про мерзенні прі і злі вчинки.
А ми відійшли від гір Карпатських до Кия
і там зустріли ворожість злих народів.
І співаємо — адже ми руси — про славні дні ці,
і маємо співи ті од отців наших
про красне життя в степах і про славу отців,
Се бо воєвода Бобрець, що вів русь до Голуні,
по смерті одержав чин Перунь.
І хоробрих героїв тих не забудемо ніколи.
А позаяк ми сини отців наших,
то маємо любов до пам'яті їхньої
і кажемо про них, що вони були силою нашою.
А сила та йде од їхніх жнив; чи вініємо, а чи віно тягнемо.
18б
Мовимо про тих, хто збагачував нас.
А зараз ми не маємо молілень і молимось біля криниць і
джерел,
де вода жива тече і вольба є,
і вовки хижі не ходять.
І про часи Альдоріха згадаємо; той звався жервець.
Його не любили, бо нечесний був і слова не тримав,
і красунь наших брав нагло, крав їх.
Ї те спричинило чвари між нами: чи битися за готів?
І те пережили, як і готів.
А в ті віки правили в родах князі.
І се князь Боревен, який подолав еланів на березі
морському.
По битві пішли ми на пасовища ті
і там розводили і пасли худобу в степах.
Та греки сіли там знову і заснували міста.
Й озлобилися на нас.
О тім часі ми знову пішли на північ і там буди двісті літ.
І там з того часу др нінїшнього.
І сьогодні маємо іншогіокнязя, Боревлана, правнука по
діду своєму.
І той сказав: «Ідімо до яойудйя на греків».
Греки поміж еланамй плем'я окреме
і торги мали в степах скотом нашим та хочуть брати
його задарма.
І тому мусимо знову відкинути їх до моря і гнати до
їхнього краю,
тому що (це) Руська земля,
і руська кров лилася на ту землю,
і та (земля) пила кров нашу.
На нас надія була, і ми боронили її всі дні, відколи три маємо.
19
Се бо видів сон у Наві.
І тут огненного блиску вийшов з неї змій дивний і
охопив землю.
І тече кров з неї, і той лизав її.
І се прийшов муж сильний і розтрощив змія надвоє —
і стало два змії.
І розтрощив ще — і стало чотири.
І тоді заволав муж до богів за поміччю.
І ті прийшли на конях з неба і того змія вбили.
Се бо та сила не людська, бо чорна є,
і сей змій — то вороги, що йдуть з півдня, себто Боспору.
Збиті й відкинуті ратями дідів наших,
хочуть греки оточити землю нашу.
Але не дамо, бо пожнив'я ті наші, і не попустимо.
А створіння те, змій, є погибель на нас.
Мусимо битися і життя покласти за землю нашу.
А та простяглася бо од нас до полян і дреговичів;
і руси сягають аж до моря і до гір, до степу південного,
і се руси.
І тільки од русі маємо допомогу, бо ми Дажбожі внуки.
Молимо патаре Дяіе, що той ізведе огінь,
який Мати-Слава принесла на крилах своїх праотцям нашим.
І тут пісні співаємо біля вогнищ вечірніх.