Велесова Книга

який є Сварог, пращур наш.

І се невдовзі напав на нас ворог новий осзесче,

який кров славних пив.

І Кий пішов на них раттю.

І дивились на небі на воїв тих, Перунових воїв,

які пішли на ворогів і потрощили їх, до нога розтрощили.

1 показали спини вороги.

І се інше племено онезьва пішло на нас.

І січа була велика, за вкрадене ними до останнього

а наші раті дивились на те і мовили: «І боги наші женуть

ворогів наших».

Се бо Вишень іде на хмарах до нас і каже:

«Діти, городіть град ваш і кріпіть його,

бо будете оточені повесні іними ворогами,

і боротьба буде ваша люта і кріпка.

Оце Сварог послав мене до вас, сказавши,

що будете мати сили небесні ошую й одесную ваших

і також казав, що ви недбало ставитесь до богів,

а так бо є самі перед ворогами».

16

Велесу книгу цю почестимо, богу нашому,

в якому бо є пристанища сила.

У давні часи був муж, який був благ і доблесний,

і, як кажуть, у пошані в Русі.

1 той мав жону і дві дочки.

Мали вони худобу — корови і багато овець;

і були ті в степах.

І не було чоловіків для їхніх дочок.

Так молив богів, аби згасання роду присікли.

І Дажбо почув мольбу ту

і по мольбі дав йому прошене, як було провіщано те.

Се бо гряде межи нас і маємо бути готові.

Се бо Ясна йде до нього.

Тут бо Велес отроча несе йому.

Грядемось і прийдемо до бога нашого і тому речемо хвалу.

Буде благословен завжди, нині'і прісно, від віку й до віку.

Сказано се про чарівників,

і те пройдешнє не вернеться.

17а

І се були князь Славен із братом Сківом.

І вели війни великі на сході.

І сказали ті: «Йдемо до землі Ільмерської на Дунаї

і пошукаємо Бастара, сина свого,

що залишили там на сторожі».

А ільмерці пішли на північ і там град свій Славен заснували.

А брат Скіф біля моря був і сина свого Бастара привів.

А після них був онук Кісек, який був володарем степу

південного і багатьох корів.

1 там була велика війна люта за посіви по обох берегах

Дунаю до гори Руської і до схилів Карпатських.

Ї там прижились, утворили коло і були за ним.

Се укріпили землю і розширювали її, воюючи з ворогами,

розбили їх і відкинули від себе.

1 звернулися до всіх родів,

і віче скликали єдине, утворивши землю нашу,

і стояла та земля п'ятсот літ.

Ї знову виникла між русичами усобиця, і ворогували вони,

і силу стратили, маючи сутички і безладдя.

Отож прийшли вороги на отців наших на півдні,

і втратили (отці) Сківську землю на побережжі

морському і степи,

і потяглися ті на північ,

і зустрілися з фрягами, які надали свою поміч на ворогів.

Ї се скити-отці повернулись і вступили в битву з

ворожою силою,

і потоптали її.

А ті вороги були гуни, які вперше вступили на Русь

і були відбиті.

То маємо за знак, як повинні і нині творити.

17б

І маємо повернути оті степові хорпи

й оберігати, як отці наші і праотці,

які турбуватися мали про свої степи, і трави свої,

і квіти оберігати уміли, як і кров свою лили за себе.

Колуне нашу залишили ворогам.

І та Голуне, колом будучи, тяжко дісталася ворогам.

Отож наші міста колом ставити маємо, як і отці наші,

які хоробро билися за цю землю на кожному кроці

і падали на неї, бо любили її і мали вмерти на ній

і назад не йшли ніколи.

Куди пішли ті дні, коли не мали де притулитися?

І се мовимо про те, як і отці наші.

І се боролись, відколи народжені були.

Се Перунець прийшов до нас і те повідав нам:

«Ото стільки праху на землі, скільки і воїв небесних.

То вони будуть у поміч.

Раті йдуть од хмар до землі.

І се дід наш Дажбо на чолі їх.

І коли їх не проженете такими (силами), що ми несемо,

то й зовсім не зможете бути».

І се мовимо молитву до богів наших, аби вони

поспішили на допомогу нам

і дали можливість нам перемогти ворогів.

І ще (мовимо) про те, що земля наша потоптана

мерзенними ногами ворожими.

І так дивилися на тих, що навколо нас,

і не йшли на них і не йдемо,

а кинули (землі) до пащі їхньої;

і не прокручували їм у ранах ворожих,

і не вбивали їх, коли на нас нападали.

Про те мовимо вам,

17в

як і Кісек казав людям своїм за тих часів,

коли нападали на них.

Тоді ті розсердилися на ворогів

і пішли на них, і потоптали їх.

Се знак могутності тієї і не можемо се до Яви дати, як

слабість.

Се маємо силу, і було нас багато,

і вороги не були такими численними, як ми.

І ми — русичі, а вороги не є ними.

І де пролита кров наша, там є земля наша.

Ї се вороги знають.

І се вони стараються.

І се старання марне.

Буде так, як у старі часи отців наших.

Кажемо ж ті слова для пам'яті,

аби жодне з тих слів не загубилося.

Ї говоримо братам нашим таке:

се сила Божа буде на вас,

і тут переможете ворогів ваших до кінця.

А тому, хто захотів би землі вашої,

то киньте йому до уст уповні.

Хай покладе до паші своєї і не каже ні слова.

Будете синами своїх богів,

і сила їхня пребуде з вами до кінця.

Не можемо ані черев-і наші наситити хлібом,

бо той спалений вогнем ворожим.

І корови наші так терплять тугу, як і ми.

Ї се як іне наше харалужне одержимо од півдня швидко,

то будемо сильні, вищі ворогів наших.

18а

Ось подивіться навколо і побачите птицю тую на чолі вас.

А та поведе вас до перемоги над ворогами.

Се бо брала своїх і там одержувала.

І тут красується попереду і манить світами до синяви.

Так було і в іні часи, коли руси йшли з венедами;

і ті захотіли забрати богів своїх до моря і там угніздилися.

І немало градів і храмів там побудували, бо були багаті.

І ті храми прикрашені золотом і сріблом,

і багатьом дерев'яним богам віддавали честь десятиною.

І те було відомо іншим,

і вони дивилися на все те і заздрили, і воювали з ними.

І там покояться збіднілі наші родичі,

а доти ходили на грабежі і торгували на торжищах

задля багатства,

та там і залишилися, віддаючи своїх рабів у підданство.

І та земля йовідає ще про мерзенні прі і злі вчинки.

А ми відійшли від гір Карпатських до Кия

і там зустріли ворожість злих народів.

І співаємо — адже ми руси — про славні дні ці,

і маємо співи ті од отців наших

про красне життя в степах і про славу отців,

Се бо воєвода Бобрець, що вів русь до Голуні,

по смерті одержав чин Перунь.

І хоробрих героїв тих не забудемо ніколи.

А позаяк ми сини отців наших,

то маємо любов до пам'яті їхньої

і кажемо про них, що вони були силою нашою.

А сила та йде од їхніх жнив; чи вініємо, а чи віно тягнемо.

18б

Мовимо про тих, хто збагачував нас.

А зараз ми не маємо молілень і молимось біля криниць і

джерел,

де вода жива тече і вольба є,

і вовки хижі не ходять.

І про часи Альдоріха згадаємо; той звався жервець.

Його не любили, бо нечесний був і слова не тримав,

і красунь наших брав нагло, крав їх.

Ї те спричинило чвари між нами: чи битися за готів?

І те пережили, як і готів.

А в ті віки правили в родах князі.

І се князь Боревен, який подолав еланів на березі

морському.

По битві пішли ми на пасовища ті

і там розводили і пасли худобу в степах.

Та греки сіли там знову і заснували міста.

Й озлобилися на нас.

О тім часі ми знову пішли на північ і там буди двісті літ.

І там з того часу др нінїшнього.

І сьогодні маємо іншогіокнязя, Боревлана, правнука по

діду своєму.

І той сказав: «Ідімо до яойудйя на греків».

Греки поміж еланамй плем'я окреме

і торги мали в степах скотом нашим та хочуть брати

його задарма.

І тому мусимо знову відкинути їх до моря і гнати до

їхнього краю,

тому що (це) Руська земля,

і руська кров лилася на ту землю,

і та (земля) пила кров нашу.

На нас надія була, і ми боронили її всі дні, відколи три маємо.

19

Се бо видів сон у Наві.

І тут огненного блиску вийшов з неї змій дивний і

охопив землю.

І тече кров з неї, і той лизав її.

І се прийшов муж сильний і розтрощив змія надвоє —

і стало два змії.

І розтрощив ще — і стало чотири.

І тоді заволав муж до богів за поміччю.

І ті прийшли на конях з неба і того змія вбили.

Се бо та сила не людська, бо чорна є,

і сей змій — то вороги, що йдуть з півдня, себто Боспору.

Збиті й відкинуті ратями дідів наших,

хочуть греки оточити землю нашу.

Але не дамо, бо пожнив'я ті наші, і не попустимо.

А створіння те, змій, є погибель на нас.

Мусимо битися і життя покласти за землю нашу.

А та простяглася бо од нас до полян і дреговичів;

і руси сягають аж до моря і до гір, до степу південного,

і се руси.

І тільки од русі маємо допомогу, бо ми Дажбожі внуки.

Молимо патаре Дяіе, що той ізведе огінь,

який Мати-Слава принесла на крилах своїх праотцям нашим.

І тут пісні співаємо біля вогнищ вечірніх.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: