Галицько-Волинський літопис (сторінка 17)

А після цього послав Володимир слугу свого доброго, вірного, на ім'я Рачшу, до брата свого Мстислава, так кажучи [слузі]: «Скажи брату моєму: «Прислав, — скажи, — до мене синовець мій Юрій. Просить він у мене Берестія. Але я йому не дав ні города, ні села. І ти, — скажи, — не давай нічого». І, взявши соломи в руку з постелі своєї, він сказав: «Хоч би я тобі, — скажи, — брате мій, осей віхоть соломи дав — і сього не давай по моїм животті нікому».

Рачша ж ізнайшов Мстислава в [городі] Стіжку і сказав йому річ братову. Мстислав тоді вдарив чолом за слова брата свого, кажучи: «Ти ж мені брат, ти ж мені отець мій, Данило-король, бо прийняв ти мене єси під свою руку. А що ти мені велиш, то я радо, господине, тебе слухаюсь». Рачшу ж, одаривши, він одпустив. І той, приїхавши, розказав усе по порядку Володимирові.

Прислав також потім Лев до Володимира єпископа свого перемишльського, на ім'я Мемнона. І слуги його, [Володимира], сказали йому: «Владика, господине, приїхав». Він же спитав: «Котрий владика?» І вони сказали: «Перемишльський. Приїхав од брата твойого, одо Льва». І Володимир, який розумів, що було раніш і буде потім, нащо він приїхав, послав по нього.

Він, отож, увійшов до нього і поклонився йому до землі, кажучи: «Брат тобі кланяється». І велів [князь] йому сісти, і став він посольську мову правити: «Брат тобі, господине, мовить: «Стрий твій, Данило-король, а мій отець лежить у Холмі, у святій Богородиці, і сини його, брати мої і твої, Роман і Шварно, — і всіх кості тута лежать. А нині, брате, чуємо ми про твою неміч велику. Аби ти, брате мій, не загасив свічі над гробом стрия свойого і браття сво.оз його. Аби дав | ти город свій Берестій, то б твоя свіча була».

Але Володимир розумів мову наздогад і неясне слово. І, поговоривши з єпископом багато [реченнями] зі [Святих] книг, — тому що був він книжник великий і філософ, якого ото не було в усій землі і ні після нього не буде, — сказав він єпископу: «Брате, — скажи, — Льве-княже! Чи ти без ума мене вважаєш, щоби не розумів я сеї хитрості? Чи мала тобі, — скажи, — своя земля, що Берестія ти хочеш? Адже сам ти держиш три княжіння — Галицьке, Перемишльське, Белзьке, — і тобі не досить! А осе пак, — скажи, — мій отець, а твій стрий лежить в єпископії, у святій Богородиці у Володимирі. А чи багато ти єсь над ним свіч поставив? Що, дав єсь ти котрий город, аби то свіча була? Якщо, — скажи, — ти просив єси живим, то вже пак мертвим просиш? Не дам. Не скажу — города, а навіть села не візьмеш у мене! Розумію я твою хитрість! Не дам!» І Володимир, одаривши владику, — тому що той не бував у нього ніколи, — одпустив його.

Князь же Володимир Василькович великий лежав у болісті своїй повних чотири роки. Про недугу його оце скажемо 396.

Почала йому гнити нижня губа. Першого року — мало, на другий і на третій — більше стала гнити. Але він іще ж не вельми був недужий, а ходив і їздив на коні, коли хотів.

І роздав він убогим майно своє все — золото, і срібло, і каміння дороге, і пояси золоті отця свого, і срібні, і своє, що після отця свого придбав був, — усе він роздав. І блюда великі срібні, і кубки золоті та срібні сам він перед своїми очима побив і перелив у гривні; і намиста великі золоті баби своєї [Анни] і матері своєї [Олени], — все перелив і розіслав милостиню по всій землі. І стада він роздав убогим людям — iв кого ото коней нема, і тим, у кого погинули вони в Телебужину війну.

«До397 сього ж хто розповість про многі твої нічні398 милостині і дивні 399 щедроти, що їх ти убогим чинив, і сиротам, і болящим,  вдовицям, і нужденним? І всім ти чинив милість, i хто потребує милості.

Ти бо чув був слово господнє до Навуходоносора-царя: «Порада моя нехай буде вгодна тобі, гріхи твої ти милостинями очисти 400 і неправди твої — щедротами [для] нищих» 401. Почувши його, ти, о достойниче, ділом звершив почуте: просящим — подаючи, нагих — одягаючи, спраглих і голодних — насищаючи, болящим — усяку підмогу посилаючи, боржників — викуповуючи, рабів — визволяючи 402. Твої бо щедроти і милостині й нині в людях споминаються, а тим паче — перед богом і ангелами його. Через неї ж, вельми улюблену богом милостиню, ти й велике уповання маєш на нього, яко істинний раб Христів. Помагає мені [Іаков], словами кажучи: «Милість хвалиться на суді», «милостиня мужа, як печать, із ним» 403. Та вірніш самого господа глагол: «Блаженні милостивії, бо вони помилувані будуть» 404. А інше, ясніше і вірніше свідчення приведемо ми про тебе зі Святих Писань, проречене Іаковом-апостолом: «Той, хто одвернув грішника од неправедної путі його, — спасе душу од смерті 405 і покриє безліч гріхів» 406.

Ти ж і церков Христових багато поставив, і служителів його ввів [туди], подобниче великого Костянтина407, рівнорозумниче, рівнохристолюбче, рівнопочеснику служителям його! Він зо святими отцями Нікейського собору закон людям установляв, а ти, з єпископами та ігуменами збираючись часто, з великим смиренням багато бесідував» 408 [словами] зі [Святих] книг про життя світу сього тлінного. Та ми до попереднього повернемось.

Коли ж кінчався четвертий рік і настала зима, то став він дужче слабувати — і одпадало йому все м'ясо з підборіддя, і зуби нижні вигнили всі, і щелепа підборіддя перегнила. Се ж був другий Іов 409.

І ввійшов він у церкву святого і великого мученика Христового Георгія [Побідоносця], хотячи взяти причастя у отця свого духовного, і ввійшов у олтар малий, де ото ієреї знімають ризи свої: тут бо був у нього звичай завше ставати.

І сів він на стільці, тому що не міг стояти од немочі, і, звівши руки до неба, молився зі сльозами, говорячи: «Владико, господи, боже мій! Поглянь ти на неміч мою і побач смирення моє, що проймають мене нині, —на тебе бо уповаючи, я терплю. I за все це дякую я тобі, господи боже: [коли] добра дістав | я од тебе в живот ті моїм, то лихого чи не можу терпіти? Як величі твоїй угодно, — так воно й сталося, бо смирив ти єси душу мою і в царствії твоїм зробив мене причасником молитвами пречистої твоєї матері, пророків, і апостолів, ; мучеників, і всіх преподобних святих отців. А так як навіть ті, постраждавши і вгодивши тобі, випробувані були дияволом, мов золото в горнилі, то їх молитвами, господи, до вибраного твойого стада, з правобічними вівцями, причисли мене» 409.

А коли прийшов він із церкви, то ліг, нікуди потім не виходячи, і став ще більше знемагати. І одпадало йому м'ясо все з підборіддя, і кість підборіддя перегнила була, і було видіти навіть гортань. І не брав він до уст по сім неділю 410 нічого, крім одної води, і тої ж потроху.

А в четвер на ніч став він знемагати. І коли було в півні, то відчув у собі він, що дух слабіє перед виходом душі, і, глянувши на небо і воздавши хвалу богові, він говорив: «Безсмертний боже! Хвалю тебе за все. Цар бо ти єси всім один, воістину ти подаєш усякому створінню все багатство [своє] їм на радість. Сотворивши бо світ сей, ти дбаєш, дожидаючи душ, яких ти послав, щоби тим, які добре життя прожили, воздати честь, яко бог, а тих, що не підкорилися твоїм заповідям, оддати суду. Весь бо суд праведний — од тебе, і життя безконечне — од тебе, ти благодаттю своєю милуєш усіх, що приходять до тебе».

І, скончавши молитву [та] звівши руки до неба, оддав він душу свою в руки божії і прилучився до отців своїх і дідів своїх, сповнивши спільний довг, од якого не втекти всякому рожденному 411.

А коли світала п'ятниця, то тоді преставився благовірний і христолюбивий великий князь Володимир, син Васильків, онук Романів, княживши після отця двадцять літ. Преставився ж він у Любомлі-городі у рік 6797 [1289] 412, місяця грудня в десятий день, на святого отця Мини.

Княгиня ж його [Ольга] зі слугами двірськими обмила його, і обрили його оксамитом із мереживом, як ото достоїть цесарям, і положили його на сани, і повезли його до [города] Володимира. А городяни, од малого і до великого, — мужі, і жони, і діти, — з плачем великим провели свойого володаря.

Коли ж привезли його у Володимир, в єпископію, до святої Богородиці, то поставили тоді його на санях у церкві, тому що було пізно. Того ж вечора по всьому городу довідалися про смерть княжу.

А на другий день, як одспівали заутреню, прийшла княгиня його [Ольга], і сестра його Ольга, і княгиня Олена, черниця413.

З плачем великим прийшли вони, і весь город зійшовся, і бояри всі, старі і молодії, плакали над ним.

Єпископ же володимирський Євсигній, і всі ігумени, і Огапіт, печорський ігумен, і попи всього города, співавши над ним узвичаєні співи, провели його з благохвальними піснями і [з] кадилами запахущими і положили тіло його в отчій гробниці.

І плакали по ньому володимирці, споминаючи його добросердя до себе, а ще більше слуги його плакали над ним, сльозами обливаючи лице своє. І, останнюю службу одправивши йому, спрятавши тіло його, вложили його в гроб місяця грудня в одинадцятий день, в [день] пам'яті святого Даниїла Стовпника, у суботу.

Княгиня ж його безперестану плакала, стоячи перед гробом, сльози свої проливаючи, як воду, так голосячи [і] примовляючи: «Цесарю мій благий, кроткий, смиренний, справедливий! По правді наречено було тебе у хрещенні ім'ям Іван. Всею доброчесністю подобен ти єсь йому. Багато обид зазнав ти од своїх родичів, [та] не бачила я тебе, господине мій, ніколи ж, щоб ти за їх зло яким злом воздавав, а, на бога покладаючи, ти все переносив» 414.

Та найпаче плакали по ньому ліпші мужі володимирські, кажучи: «Добре б нам, господине, з тобою вмерти! Дав бо ти таку свободу, як ото й дід твій Роман. Він ізбавив був [нас] од усіх обид, а ти, господине, ревно наслідував був його і пішов по путі діда свойого. А нині, господине, ми вже більше не зможемо тебе бачити, уже бо сонце наше зайшло для нас, і в обиді всі ми зосталися» 415.

І плакало тоді над ним усе множество володимирців — мужі, і жони, і діти; німці, і сурожці, і новгородці; і жиди 416 плакали, немов і? при взятті  Єрусалима, коли вели їх у полон вавілонський; і нищі, і вбогі, і чорноризці, і черниці: був бо милостив він до всіх убогих.

Сей же благовірний князь Володимир на зріст був високий, у плечах великий, з лиця гарний, волосся мав жовте кучеряве, бороду стриг, і руки мав гарні, і ноги. Голос же в нього був низький і нижня губа дебела. Говорив він ясно [словами] зі [Святих] книг, тому що був філософ великий. І ловець він [був] умілий i хоробрий. [Був] він кроткий, смиренний, незлобивий, справедливий, не загребущий, не лживий, злодійство ненавидів, а пиття не пив [хмільного] зроду. Приязнь же він мав до всіх, а особливо ,ж до братів своїх, у хресному ж цілуванні стояв він по всій правді істинній, нелицемірній, і страху божого сповнений. Особливо ж старався він про милостиню, [і] про монастирі подбав, ченців піддержуючи і всіх ігуменів з любов ю приймаючи, і монастирі многі він спорудив .

На весь [бо] церковний чин і на церковників одкрив був йому бог серце і очі, і не затьмарював він ума свого п'янством, і кормителем він був ченцям, і черницям, і вбогим, і всякому стану він яко улюблений отець був. Особливо ж на милостиню він був милостив, слухаючись господа, який говорить: «Оскільки вчинили ви братії моїй меншій, то й мені вчинили» 417, а також [як] Давид говорить: «Добрий муж милує і дає весь день, він за господом не спіткнеться» .

Мужність і розум у ньому жили, правда й істина з ним у парі ходили, й іншого добродіяння в нім багато було. Гордості ж у ньому не було, — тому що мерзенна є гордість перед богом і людьми, — а завше смиряв він образ свій, сокрушався серцем, і зітхав із глибини душі, і сльози лив із очей, покаяння Давидове приймаючи, плачучи за гріхи свої, [бо] возлюбив він нетлінне паче тлінного і небесне — паче дoчacнoro  і царство' зо святими у вседержителя бога — паче минущого сього царства земного 418

419 «І честі тебе господь сподобив бути причасником на небесах за твоє благочестя, що ти мав у житті своєму. Добрий свідок благочестя твого, о блаженниче 420, — святая церква святої богородиці в Марії, що її спорудив прадід твій на правовірній | основі і де також мужнє твоє тіло лежить, ждучи труби архангелової421.

Добрий дуже свідок — брат твій Мстислав 422, що його зробив господь наступником по тобі у твоїм володінні, який не порушає твоїх порядків, а утверждав, не умаляє приношення твоєму благочестю, а ще більше додає, не занедбує, а здійснює, бо не скінчене тобою він довершує, як Соломон Давидове, бо храм божий, великий і святий, він своєю мудрістю спорудив 424 на святість і окрасу городу твоєму, бо всякою красою він його оздобив, золотом, і сріблом, і камінням дорогим, і начинням церковним, і та церква чудовна і славна в усіх окружних сторонах, і такої іншої не знайдеться в усій опівнічній землі, од сходу і до заходу.

І славний город твій Володимир 425 величчю, яко вінцем, оточений. [І] вручив ти людей твоїх і город святій і славній і скорій на поміч християнам святій Богородиці426, і те благословення, що його архангел [Гавриїл] дав богородиці, буде і городу сьому. До неї бо він сказав: «Радуйся, обрадувана, господь з тобою!» 427 І до города: «Радуйся, благовірний городе, господь з тобою!»

Встань із гробу твойого, о преславна голово, встань! Отряси сон! Ти бо не вмер, а спиш до спільного всім428 воскресіння! Встань, ти бо не вмер, бо не гоже умерти тобі, який вірував у Христа, всього світу життєдавця. Отряси сон, зведи очі, і побачиш ти, якої тебе честі господь там сподобив і на землі не безпам'ятного тебе зоставив через брата твойого Мстислава 429.

 Встань, поглянь на брата твойого, що прикрашає стіл землі твоєї 430, і, образом приємним лиця його насичуючись, моли за землю брата свойого, оддану йому тобою, і за людей, у яких ти благовірно володарював. І сохрани ти їх у мирі і в благочесті, і хай славиться в нім правовір'я, і хай береже [його] господь бог од усякої раті, і полонення, і од голоду, [і од] нашестя іноплемінників, і од усобної раті. Паче же помолися за брата свойого Мстислава, який добрими ділами, без гріха, богом даними йому людьми управляє, [щоби] стати з тобою безбоязно перед престолом вседержителя бога і за труд пастирства людей його дістати од нього вінець слави нетління зо всіма праведними. Амінь.

До сього ж поглянь ти і на благовірну свою княгиню 431, як вона благочестя додержує за твоїм заповітом, як поклоняється імені твоєму 432, бо відає вона, що коли не тілом, то духом показує тобі господь все це, як твій вірний посів не був висушений спекою невірства, а дощем божої помочі розплоджений був многоплідно.

Радуйся, учителю наш і наставниче благочестя! Ти правдою був одягнений, а силою перепоясаний, і милостинею, яко гривною, оздобою золотою, красуючись, ти істиною обвитий 433, розумом увінчаний!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Galytsko_volynskyi_litopys.docx)Galytsko_volynskyi_litopys.docx283 Кб1756
Скачать этот файл (Galytsko_volynskyi_litopys.fb2)Galytsko_volynskyi_litopys.fb2600 Кб1658

Пошук на сайті: