ІСТОРІЯ РУСІВ
Давно вже малоросіяни бажали бачити друкованою«Історію Русів, або Малої Росії,
твір Преосвященного ГЕОРГІЯ КОНИСЬКОГО».
Багато слів було час від часу, що той чи другий збираються видати її, навіть друкують;
але до сих пір Ті як нема, так нема! Маючи кілька списків цієї історії, я вибрав ліпший з-поміж них, підвів до нього з інших різночитання, а потім запропонував Імператорському
Товариству Історії і Старожитностей Російських видати його в світ, що і здійснюється
нині. Час від часу я маю намір те саме зробити і з іншими писемними джерелами Малої
Росії, літописами, записками, описами і т. ін., напр., з Шафонським, Симановським та інш.
А тому я просив би всіх, хто тільки має і бажає бачити за короткий час ці та подібні до
них пам'ятники надрукованими, надсилати їх мені як секретареві Товариства для зняття з
них списків і негайного поміщення в«ЧТЕНІЯХЬ». Щира вдячність і признання сучасників,
які займаються історією, а також і самого потомства, буде найкращою нагородою тим,
хто відгукнеться на цей заклик. Пора вже, давно пора не затаювати подібного скарбу і
тим, оскільки можливо, полегшити вивчення і пізнання історії Південних Русів для всіх і
кожного, особливо ж самих Руських. Добре, що є певна і скора нагода виконати цей
священний обов'язок справжнього сина свого народу і батьківщини.
О. Бодянський
Лютого9, 1846, Москва.
ПЕРЕДМОВА
Історія Малої Росії до пори нашестя на неї Татар з ханом їхнім Батиєм злучена з Історією
всієї Росії або ж вона і є єдина Історія Російська; бо ж відомо, що початок сеї історії, разом з
початком правління Російського, береться од Князів і Князівств Київських, з прилученням до
них лише одного Новгородського Князя Рюрика, і триває до навали Татар безперервно, а від
сього часу буття Малої Росії в Загальній Російській Історії ледве згадується; по визволенню
ж її від Татар Князем Литовським Гедиміном і зовсім вона в Російській Історії замовчана.
Саме тому пропонована тут Історія Малоросійська писана на два періоди, тобто до нашестя
Татарського екстрактом, а від того нашестя— широко і докладно.
Істориків та Літописців сеї доби було в Малій Росії задосить. Але як ця країна, начеб
створена або приречена на руїну од частих навал чужинців, а ще частіших наскоків та січей
од народів сусідніх і, зрештою, од ненастанних міжусобиць і побоїщ зазнала всіляких
плюндрувань, згуби та всеспалення і, так би мовити, залита і напоєна кров'ю людською і
посипана попелом, то в такій нещасній землі чи можливо було зберегти будь-що цілим? А з
тої причини взято цю Історію із літописів і записок Білоруських, як із країни одноплемінної,
сусідньої і од руїн Малоросійських віддаленої.
Вченістю відомий і знатністю славний Депутат Шляхетства Малоросійського пан
Полетика, коли виряджався у справах Депутатства до тої великої Імперської Комісії для
створення проекту нового укладу, то мав конечну потребу роздобути вітчизняну Історію. Він
удався з приводу цього до первісного навчителя свого, Архієпископа Білоруського Георгія
Кониського, котрий був питомим Малоросіянином і впродовж значного часу перебував у
Київській Академії Префектом і Ректором.
4
І сей-бо Архірей передав Панові Полетиці Літопис, або ж Історію цю, запевнюючи
архіпастирськи, що вона ведена з давніх літ в кафедральному Могильовскому монастирі
тямущими людьми, які здобували потрібні відомості від учених мужів Київської Академії і
різних найповажніших Малоросійских монастирів, а найбільше від тих, де перебував ченцем
Юрій Хмельницький, колишній гетьман Малоросійський, що полишив у них чимало записок
і паперів батька свойого, гетьмана Зіновія Хмельницького, і самі журнали достопам'ятностей
і діянь національних, та й до всього вона знову ним переглянута і виправлена.
Пан Полетика, звіривши її з багатьма іншими літописами Малоросійськими і знайшовши
її од тих найліпшою, завше дотримувався її у довідках І писаннях по Комісії. І так ся Історія,
пройшовши"стільки умів видатних, здається, мусить бути достовірною. Лише воєнні дії
видадуться, можливо, декому сумнівними, бо ж занадто численні. Та, міркуючи про
становище землі сеї з-поміж народами сливе непримиренними, судячи про часи та
обставини, в яких народ сей завжди майже був у вогні та плавав у крові, варто зробити
висновок, що сього народу все ремесло й управа полягали у війні та убивствах. Одна Польща
доказом всьому тому. Вона лише тоді була могутньою і страшною, коли мала у себе війська
Малоросійські; а лише скоро їх позбулася, відразу занепадати почала, а наслідки ті відомі.
Історики Польські та Литовські, справедливо запідозрювані у вигадках та самохвальстві,
описуючи діяння народу Руського, що начебто у підданстві польському пробував,
затьмарювали всіляко великі подвиги його, учинюванї на користь спільної вітчизни своєї і
Польської. Навіть самі постанови та привілеї їхні у сій вітчизні затаювали, наближаючи
якомога народ сей до рабського стану й нікчемства. А коли дійшла повість їхня до часів
гонінь і тиранства Польських, на народ Руський учинений з приводу вигаданої від них Унії, а
саме як дійшло до визволення народу свого з кормиги Польської власною його мужністю і
майже безприкладною хоробрістю, то тут виригнули письменники тії всі свої лайки і
всілякого роду неправди І наклепи на сей народ і на його вождів та начальників, називаючи
їх непостійним і бунтівливим хлопством, що по сваволі і буйнощах своїх бунти і заколоти
вчиняло. Але діла Гетьманів Руських Косинського, Наливайка, ОстряницІ і, нарешті, великі
діла Хмельницького, листування їхні і декларації доводять вельми тому противне, і всіляка
людина здорового глузду добачить в них істину несумнівну і подвиги шляхетні і
справедливі; побачить при тому і визнає розумний, що всіляке творіння має право буття своє
боронити, власність І свободу і що для того воно споряджено самою природою, або Творцем
своїм достатніми знаряддями чи способом.
Про мужність і заповзятливість народу Руського даємо пораду творцям байок та
критикам заглянути в Історії Грецькі, Римські та інші іноземні; і вони їм покажуть Кагана,
Кия, Оскольда, Святослава, Володимира, Ярослава та інших великих Володарів, або Князів
Руських, що воювали славно з воїнством Руським в Європі, Азії, Греції і на самі столиці їхні
Константинополь і Рим нападали. І хіба такий народ, який пожив дещо в поєднанні з
Поляками і Литовцями у повсякчасних майже війнах за їхню і за свою вітчизну, чи ж міг він
загубити природну свою хоробрість, яка згодом і над самими Поляками і Литовцями
зрештою доволі себе показала?
Але, незважаючи на все те, варто з жалем сказати, що занесені деякі безглузді речі і
наклепи в самі літописи Малоросійські, на нещастя, творцями їхніми, питомими Русами, що
необачно наслідували безсоромних і злосливих Польських і Литовських байкотворців. Так,
приміром, в одній шкільній історійці виводиться на сцену зі Стародавньої Русі, або
нинішньої Малоросії, нова якась земля над Дніпром, названа тут Україною, а в ній зводяться
Польськими Королями нові поселення і засновуються Українські козаки; а до того ся земля
була пустельна і безлюдна, і Козаків на Русі не бувало. Але, видно, пан письменник такої
нікчемної історійки не бував ніде, окрім своєї школи, і не бачив у тій стороні, що її називає
він Україною, Руських міст найдавніших або принаймні далеко давніших од його Королів
Польських, себто: Черкаса, Крилова, Мишурина та старого Кодака над рікою Дніпром,
5
Чигирина над Тясмином, Умані над Россю, Ладижина і Чагарлика над Бугом, Могилева,
Рашкова й Дубосар над Дністром, Кам'яного
Затону і Білозерська у гирлі Лиману. З тих міст були деякі провІнціальними та
обласними Руськими містами впродовж багатьох віків. Але в нього все те пустеля, і Князі
Руські, що виводили великі флотилії свої в Чорне море із ріки Дніпра, себто з тих самих
країн, які воювали на Грецію, Синоп, Трапезонт і на самий Царгород з військами саме тих
областей, ним у непам'ять пущено; рівно як і сама Малоросія повернута кимось з Польського
володіння без зусилля і по добрій волі, а тридцять чотири кривавих герці, що були при тому
од військ Руських супроти Поляків та Королів їхніх і посполитого рушення, не заслуговують
на те, щоб визнати за народом сим та його вождями за подвиги їхні і геройство належну