Комісіями, що призначалися Генеральною Канцелярією та її Департаментами, а по рангу
вважалися супроти Сотників. До третього ступеня ставилися Значкові Товариші; вони мали
місце на службі в полках при полковому прапорі, а при підвищенні вони ставали
Військовими Товаришами. Всіх тих ступенів Товариші на ранги свої мали від Гетьмана
універсали, і служили вони в своїй землі і в походах власним своїм коштом, але за
довгочасну та відмінну службу нагороджувались від Гетьманів селами, хуторами та іншими
милостями.
Король Баторій у всьому стосовно до Руського воїнства і народу був таким патріотом,
яким пошановувався у Римлян Імператор Тіт, син Веспасіанів, себто друг і батько людства.
Він справедливістю своєю і лагідністю вселив у всі народи Королівства свого дух єдності і
братерської згоди. Не чутно було між ними ніяких суперечок мі про породи, ні про переваги,
тим більше про релігії, що часто уми народні бентежать. Навіть саме Духовенство, що має
нахил звичайно до дебатів та привласнення собі правоти думки, подобилося тоді агнцям
непорочного золотого віку або пастирства Адамового, і що з усього найдивовижніше, то
була згода чиста і обох головних релігій— Римської та Руської. Коли відлучався Єпископ
Римський, то доручав паству Єпископу Руському, коли ж, навпаки, відлучався Єпископ
Руський, то також доручав Єпархію свою в правління Римському Єпископові, і все було в
послуху і любові прямо Християнській.
Признання і милість Короля Баторія до воїнства і народу Руського пояснюються в
привілеєві його, даному року1579-го Квітня19 дня, в якому так написано: «Зглядом і увагою
великих праць і лицарства військ Руських, які вони показали і завше оказують в обороні і
розширенні спільної отчизни од супостатів і ізвиклих претендаторів зарубіжних, найбарзій
од тих триклятих іноплемінних Магометанців і бусурманів, плюндрующих отчизну і
завертаючих в неволю люд Християнський, яко се й недавно за Королівства нашого
учинилося, але милістю Божеською і звитяжеством вірного Гетьмана нашого Руського
Богдана і військами його Козацькими знатне одвернуто й одплачено, уставуємо і
потверджуємо всі права, вольності і привілеї війська того і всього народу Руського,
антецесорами нашими постановлені і утверджені, і як із віків у них бувало, так нехай і
пребуде на вічні часи, і нехай не важить ніхто одміняти й порушувати права і вольності у
добрах вічистих і набутих і всіляких маєтках, а вільні вони шафувати ними по своїй волі і
судитися за них в своїх Судах земських і міських, в яких засідати вибраним од лицарства
особам і судити по своїх правах і статутах Руських; а належитих до лицарства військового,
23
тим судитися в обозах і таборах своїх од суддів військових, яких ми в кожному полку
призначити звеліли, однак справа до них належить про тяготи воїна і маєтку його рухомого,
допоки хто козакує і вписаний в реєстри військовії, а з поворотом в повіти й околиці
судитися вони зачнуть в судах повітових і міських, яко стан Шляхетний і Шляхетство
Руське, що в рангах, посадах і реєстровому Козацтві перебуває, яке єдність і рівність має з
Шляхетством Польським і Литовським, яко же при першому з'єдноченні Русі з Польщею і
Литвою уложено єсть і затверджено, і ми теє потверджуємо і заховуємо. Трибуналові
Руському провадити справи свої в пошанівку в новоствореному місті нашому Батурині, а як
потреба скаже, то й в Черкасах; теж і Гетьманові Руському резидувати в тому місті, а в
Черкасах мати намісника свого з Генералітету військового, який ми значно розширили і
заоздобили, умноживши і класи товариства Бунчукового, Військового й Значкового, яким
поміщатись під бунчуком і при полкових хоругвах, а бунчук жалуємо ми Гетьманові на знак
звитяги його з військом своїм над народом Азіятичним, од якого і клейнод сей здобутий
працею Гетьманською і кровію Козацькою».
По смерті Гетьмана Богдана, що сталася невдовзі опісля його походів, року1579-го
вибраний був Гетьманом з полковників Павло Підкова. Він був породи Волоської, з родини
Князів, або Господарів, тамошніх. Довгочасні заслуги війську Малоросійському і відмінні
подвиги його в діях воєнних дали право на обрання. За його правління був скинутий зі свого
достоїнства Петро Підкова, Господар Волоський, збунтованими Волохами. Він втік до
Гетьмана Підкови, небожа свого, і виблагав його про своє відновлення. Гетьман, спорядивши
сім полків реєстрових Козаків і два полки охочекомонних, вирушив з ними на Валахію. У
двох битвах війська Малоросійські Волохів розбили й розпорошили. Гетьман наблизився до
головного міста Бухареста, щоб його облягти, але урядовці, духовенство й народ, що вийшли
з міста, просили Гетьмана бути Господарем замість його дядька, котрий тут же з Гетьманом
перебував і дав на те свою згоду. Гетьман по довгому зволіканню переконаний був нарешті
проханнями та клятвами Волохів прийняти у них Господарський титул і вступити задля того
до міста. По завершенню встановлених про такий випадок обрядів та святкувань, Підкова
зостався на правлінні Господарства Волоського, а війська Малоросійські при Полковниках та
інших чинах відпустив до Малоросії з вдячною грамотою до всіх Чинів та Козаків за їхню до
нього прихильність та старання. При собі залишив Підкова козаків з двадцять, найбільш
відданих йому, а з іншими розлучався, як з рідними, в сльозах і в журбі. Та щойно ті
виступили до своїх осель, як дістали вістку про смерть Гетьмана. Повернувшись з його
тілом, козаки розповіли, що його вбили підступно: один вельможа, запросивши Господаря у
приміську свою оселю хрестити немовля, мав там готових убивць з колишніх бунтівників.
Вони, напавши на Підкову зненацька в самому домі, відтяли йому сокирою голову,
поклавши її на поріг, а з ним убили одного Старшину і двох Козаків Малоросійських. Тіло
Підкови з головою поховали Козаки з честю в Канівському монастирі. На місце вбитого
Гетьмана Підкови обрано Гетьманом1582-го року Осавула Генерального Якова Шаха, і
першим його старанням було помститися на Волохах за смерть Гетьмана Підкови, котрий
був великий Шахові друг, а Козакам вельми люб'язний. Він доповідав Королеві, що Турки,
взявши під свою протекцію Валахію та Молдавію і посилюючись особливо у Валахії,
наближаються до кордонів Польських та Руських. І тому від Короля Баторія вислано
Гетьманові наказ оберігати кордони і примножувати на них війська та роз'їзди. Гетьманові
цього і треба було. Він, примноживши військо, вислав його роз'їздом вниз Дністра, а сам з
великою потугою вирушив угору тою ж рікою і, зловивши біля кордонів кількоро Турків
військового звання, віпіслав їх до Короля як доказ своєї пильності. Проміж тим, зробивши
нагальний похід од границі до Валахії, напав на місто Бухарест, вибив і випалив його
передмістя, а твердиню взяв у облогу і зажадав од міщан видати винуватців смерті Гетьмана
і Госпопаря Підкови, погрожуючи в противному разі обернути все на попіл та купу каміння.
24
Міщани не забарилися виконати його вимоги і видали сімнадцять чоловік винних з самим
Боярином, що Підкову на смерть віддав. Гетьман, обрізавши їм вуха і носи, звелів повісити
їх на виду міщан з написом, прибитим на церкві Никольській: «Так покарано віроломців і
зрадників, що проливають кров християнську невинну». Уряд Турецький не залишив без
уваги напад Гетьмана з військом на Валахію і Бухарест. Султан їхній вимагав через
посланців своїх відшкодування від Короля Польського, а проміж тим дав наказ арештувати
всіх купців Польських і Руських, які вели торгівлю в Молдавії, Валахії і в Криму. Король
Польський, приступаючи до задоволення Турецьких вимог, віддав Гетьмана під суд і
насланим до військового Малоросійського Трибуналу універсалом звелів старшині
Генеральній і всьому військові судити Гетьмана. Він був усунений від Гетьманства і
засуджений на довічне ув'язнення в монастир Канівський, де по волі своїй посвячений у
ченці і скінчив життя спокійно у чернецтві.
На місце Гетьмана Шаха року1583-го обрано Гетьманом із Полковників Дем'яна
Скалозуба. На початку його правління Кримські Татари, в зв'язку з незгодою урядів
Польського і Турецького за пригоду Волоську, напали по-злодійськи на кордони
Малоросійські і полонили кілька сот людей біля містечок Опішня і Котельва. Гетьман при