почину від Поляків. Вони невдовзі з'явилися у числі величенному під проводом Коронного
Гетьмана Жолкєвського. Наливайко сперту виставив супроти них на підвищеному місці три
білих хрещатих корогви, себто знамена з хрестами, на них вишитими, з написом або девізом:
«Мир Християнству, а на призвідця— Бог і Його хрест». Поляки ж супроти знамен, що до
миру кликали, виставили на шибениці трьох Малоросійських урядників: Богуна, Войновича і
Сутигу, Гетьманом у місто висланих, з написом: «Кара бунтівникам!» Після такої з'яви
почалася від Поляків атака на табір Козацький. Наливайко заздалегідь влаштував у
потайному місці за табором сильну засідку з добірного війська, поставленого фалангою, і
коли розпочалася обопільна з гармат і мушкетів жорстока стрілянина і утворилося кружіння
диму, він вивів свою фалангу із засідки і вдарив нагло по самому центру армії Польської; а в
той самий час рушили Козаки вперед із табору і, поставивши Поляків між двох огнів,
змішали їх і вчинили лиху їм поразку. Вбивство і січа тривало понад сім годин. Козаки,
маючи перед очима безчесно замордованих і повішених своїх собратів, так ожорсточились і
розлютилися проти Поляків, що і чути не хотіли про згоду або пардон. Поранених і
повалених на землю вдруге добивали, тих, хто кидався в річку, і потопаючих витягували
арканами і різали; словом кажучи, врятувалися втечею лише ті, котрі мали найпрудкіших
коней, а решта впали на місці і поодинці по степу. При розборі і похованню тіл пораховано, а
по-козацьки накарбовано, мертвих Поляків17 330 чоловік. Мерців тих було наволочено
великими ярусами навколо шибениці, де товариство висіло, і там зарито; а повішеників
урочисто знято, везено і поховано в церкві Соборній Чигиринській Преображення
Господнього з написом на гробах про безневинне їх страждання за батьківщину і віру
Православну.
Гетьман Наливайко по першій з Поляками битві, так щасливо завершеній, розподілив
війська свої надвоє: одну частину під командою Полковника Лободи послав у міста
Задніпровські та Задесенські з наказом виганяти звідтіля Поляків і Духовенство, заражене
Унією; а сам з другою частиною війська пішов тим боком, що проміж рік Дніпра і Дністра.
Проходячи обидві частини військ у свої призначення, мали чимало боїв з Поляками, які
збиралися з міст та сіл Малоросійських і які знову приходили од них на підпомогу з Польщі,
і завжди їх ущент розбивали і розганяли, дістаючи в здобич обози їхні і зброю. І в такий
спосіб очищаючи Гетьман Малоросію від Поляків та Унії, змушений був два міста свої,
Могилів над Дністром та Слуцьк над Случчю, замкнуті з сильними гарнізонами Польськими
і багатьма уніатами, що робили сильні вилазки, здобувати штурмом, при чому обидва ті
міста спалено і зруйновано дощенту, а Поляки вибиті до останнього. І всі ції походи, битви і
штурми сталися за три з половиною місяці. Нарешті, зійшовшись Гетьман з Полковником
Лободою над річкою Сулою, напали там на обоз з військами двох Гетьманів, Коронного і
Литовського, укріплений шанцями і палісадами, оточили його і чотири дні штурмували, і
вже частину укріплень були здобули, але прибулі тоді ж з Варшави посланці Королівські
зробили всьому кінець. Король писав до всіх трьох Гетьманів, щоб січу і ворожнечу зони
негайно припинили і на вічний мир та затвердження прав та привілеїв Руських підписали в
особі обох військ трактат і присягою його ствердили; а він, Король, з всіма чинами і Сеймом,
дарувавши війську і народові Руському повну амністію, забувши навіки все минуле,
підтвердили вже пакти їхні і привілеї на вічні часи. Таким чином, перша війна з Поляками
скінчилася, трактат підписано і присягою з обох сторін стверджено. Війська, виязляючи
зовнішню приязнь і косо поглядаючи один на одного, розійшлися по домівках.
Гетьман Наливайко, розпустивши військо і повернувшись до Чигирина, дбав усіляко про
відновлення колишнього устрою і ладу по містах і повітах, війною зруйнованих, про
29
очищення церкви та духовенства, Унією заражених. Деякі з Духовенства щиро відстали від
тої зарази, а інщі вдавали з себе таких; але всі вона жалкували про загублену владу над
народом, від Поляків понад міру їм надану, бо понад уярмлених ними по п'ятнадцять домів з
парафіян, що ними вони володіли як невільниками, мусив би всілякий парафіянин
домовлятися з попами про плату їм за головні треби Християнські, які суть: Сорокоусти, та
Суботники по померлих, та вінчання молодих. В таких випадках бували задовгі і
переконливі прохання парафіян перед попами, і звалося те єднати попа, і попи, обраховуючи
достаток прохача, вимагали якмога більшої плати, а сії про зменшення її благали з
доземними поклонами, а часто й зі сльозами.
Ось з того і вийшла відома приповідка народна: «Женитися не страшно, а страшно
єднати попа». Сей мерзенний звичай, що з тих пір закрався, триває, на нещастя, і донині, і
попи, понад встановлені їм прибутки, чинять свої безсоромні вимагання і митництва, як і
колись, і вимагають навіть за треби Християнські, себто: Сорокоусти, Суботники тощо на
свій розсуд, і ніхто про те не прорече і не возопієт.
Між тим року1597-го настав час посилати до Варшави Депутатів на Сейм валний, або
головний; а їх завжди посилали чотирьох од воєводств, трьох від уряду Гетьманського та
війська, а п'ять— від міст найзначніших та поспільства. В числі військових депутатів випало
бути Полковнику Лободі, Судді Полковому Федору Мазепі і Сотнику Київському Якову
Кизимові. Вони зі всіма іншими Депутатами туди і виправлені. Та і сам Гетьман побажав з
ними їхати, не стільки задля Сейму, як заради принесення Королеві своєму найглибшої
пошани та покори, про яку він завше думав. По приїзді Гетьмана і Депутатів у Варшаву
першої ночі заарештовані вони на квартирах і повержені тоді ж у підземну в'язницю, а за два
дні без жодних допитів та присудів вивели Гетьмана і з ним Лободу, Мазепу і Кизима на
майдан і, оголосивши їм вину гнобителів віри Христової, посадили живцем в мідного бика і
палили бика того малим вогнем декілька годин, доки зойк і стогін страдників було чутно, а
врешті тіла замучених в тому бикові спалено на попіл. Таке жорстоке і нелюдське варварство
вигадано Римським Духовенством за правилами і майстерністю їхньої священної інквізиції, а
вчинили його таким ганебним чином вельможі Польські, котрі володіли разом з Примасом
усім Королівством; бо ж варто знати, що влада Королівська від року1572-го, себто від часу
першого виборного Короля Генріха Валезького, викликаного в Польщу із Франції і котрий
від свавільства Поляків знов до Франції повернувся, була дуже послаблена; а від другого
Короля, Сигізмунда, котрий посвятив себе з малолітства в сан духовний і з кляштору на
Короля був закликаний, і зовсім влада тая занепала, а присвоїли її собі вельможі, або
магнати, Королівства і Духовенство Римське, яке тримало Короля лише за проформи. Самі
сейми народні не що інше були, як витвори магнатів та Духовенства, підібрані ними і їхніми
партіями з так званої убогої, або чиншової, шляхти і факторів їхніх міських, котрі впродовж
всіх сеймів одягалися та утримувалися коштом вельмож і кляшторів. Історики Польські
Вагнер та інші скільки не збільшували провин Козацьких і скільки не покривали
самовладних зазіхань вельмож і Духовенства Римського на Землю Руську, пишуть, одначе,
що«місія Духовенства Римського, що задумало провести в Руській релігії реформу для
об'єднання зі своєю, занадто поспішила здійснити її так нагло і так відважно в народі
грубому і завжди войовничому; а Міністерство урядове, прагнучи староства та маєтків
урядників Руських, і того більше помилок допустилося. Воно, давши амністію першому
ватажкові Козацькому Наливайкові та його спільникам в урочистих з ними трактатах,
присягали стверджених, а Духовенством неправно розгрішених, нарешті, забравши
фортельно на Сеймі національному, всіма народами за святість шанованому, згубило їх
найбільш варварським чином всупроти честі, совісті і всіх прав народних і, замість того, щоб
лікувати недугу народну, ще більше її язви роз'ятрило».
Після знищення Гетьмана Наливайка таким нечуваним варварством, вийшов від Сейму,
або від вельмож, які ним керували, такий же варварський вирок і на весь народ Руський. В