розташували табір свій при Солоному озері, у верхів'ї розлогих і глибоких ровів, зарослих
лісом, котрі колись наповнювались водою і оточували Новгород. Правий з них звався
Ладійною пристанню, за ладіями, що туди запливали, коли в ріці Десні вода була повище, а
лівий звався Ярославським потоком, або ручаєм, з-за течії його побіля Ярославової гори. З
перших днів відбувалися від обох армій лише спроби і шармІцери поміж обома таборами;
нарешті відкрилася генеральна баталія з Польського боку. Користуючись означеними
ровами, була введена в них уночі Малоросійська піхота, і на світанку вдарили Поляки з
трьох сторін на табір Московський. По довготривалій битві вдерлися в нього Поляки і
32
вчинили велике з обох сторін убивство; нарешті вибили Московські війська з їхнього табору,
заволоділи ним і гнали тії війська до схилу гір, в ріку Десну. Тут вони розділились надвоє:
одна частина, користуючись байраками та хащами, пішла вгору рікою до містечка Грем'яча і
переправилась там через Десну, а друга частина увалилась в Новгород і зачинила позаду себе
міську браму. Поляки в погоні за Московськими військами приступили до міста і почали
його облягати; а Малоросійські війська з Полковником Заруцьким, відступивши до
монастиря Преображенського, послали до Міського Голови Березовського і до всіх громадян
своїх чиновників, умовляючи їх оголосити утеклих у місто Московців військовополоненими
і браму відчинити. Та поміж тою такою наглою пригодою міщани, через нерозважливість або
не бувши в спромозі, випустили Московців нижньою брамою до ріки і дали спосіб
переправитись через ріку. Поляки ж, виломивши міську браму, вдерлися в місто і, шукаючи
Московців, нищили всіх зустрічних; а вивідавши, що Московці випущені з міста, обернули
весь шал свій на городян. Убивство над ними учинено всезагальне, незважаючи ні на стать,
ні на вік, мордували всіх без пощади. Нещасні тії городяни, бувши неозброєними і без
жодного спротиву, тільки що хрестилися та молилися Богу та своїм убивцям; але тії без
гризоти заколювали жертви свої в лютому шаленстві; жінки та дівчата погвалтовані були
перебиті; немовлята після забитих матерів повзали вулицями— ті були знесені на списах, а
решту хапали за ноги і розбивали головами об стіни; словом сказати, кров людська лилась
скрізь потоками, а трупи валялись купами. Дехто з молодих міщан втік було до замку,
котрий вважався неприступним, яко на високій горі укріплений і великими самородними
ровами оточений. Але як він був не в оборонному стані і зі слабим гарнізоном, то Поляки,
ввійшовши у нього без спротиву, вибили в ньому всіх пробуваючих там людей до ноги і
нарешті, пограбувавши місто і церкви, запалили його з усіх кінців і обернули в попіл. Опісля
такої всезагальної погуби перебувало місто це в запустінні довгі літа, і народ околичний
їздив на торги свої звичайно до міста Путивля; від чого відомі побіля Новгорода дорога, гора
та перевіз мають назву Путивльських. Самозванець, сплюндрувавши Новгород, обернувся з
військами на місто Сєвськ, а звідтіль далі шляхом Московським; але, не доходячи до міста
Кром в Комарницькій волості, був оточений і розгромлений військами Московськими.
Війська Малоросійські з Командиром своїм Заруцьким, злостячись на Поляків за
Новгородське побоїще, їм допомагали слабо, , а лише врятували Самозванця і привезли його
до міста Батурина, де він знову озброївся, і як згодом грали вони ролі свої із Заруцьким,
історія їх описує.
На продовження на Малоросію Польських утисків полки Малоросійські деякі погоджені
на послух Коронного Гетьмана, а решта, порозумівшись з Козаками Запорозькими, року
1598-го вибрали собі за Гетьмана Обозного Генерального Петра Конашевича-Сагайдачного, і
він перший почав писатися Гетьманом Запорозьким, а по сьому і всі наступні Гетьмани в
титулах своїх додавати Військо Запорозьке почали, їх наслідуючи, титулувались також
Полковники і Сотники Малоросійські, та й саме військо Малоросійське часто Запорозьким
військом називалось. А увійшла назва ся узвичаєна, як для відрізнення тих полків, . котрі
були у послуху Коронних Гетьманів, так і для втримування прав своїх на вибори, які Поляки
при всіх нагодах забороняли і припиняли в селах Малоросійських; а Запорозькі Козаки,
навпаки, увійшовши у вибори Малоросійські, раніше для них чужі, і бувши далекими від сіл
і від зносин з Поляками, могли зручно зберігати права і свободи військові і одвертати від них
насильства Поляків. Тим часом Гетьман Сагайдачний, дізнавшись, що Татари Кримські,
скориставшись замішаннями Малоросійськими, вчинили на прикордонні селища напади і
забрали до Криму багато бранців Малоросійських, відправився з пішим військом човнами
Запорозькими на Чорне море, де одна половина військ попливла до міста Кефи, а друга з
самим Гетьманом вийшла в Сербулацькій пристані на берег і пройшла мимо Кефських гір до
того ж таки міста і, вчинивши атаку на те місто з моря та з гір, взяла його штурмом.
Полонених, в ньому знайдених, військо забрало і звільнило, а жителів винищило до ноги і
місто пограбувало та спалило. Гетьман, перейшовши горами до міста Козлова, зробив з його
33
передмістям те саме, що і Кефі; а жителі, зачинившись у замку, благали пощади і випустили
всіх бранців з великими дарами до Гетьмана, котрий, так щасливо свою експедицію
закінчивши, повернувся з полоненими і великою здобиччю у свої межі.
Поляки, йдучи супроти Гетьмана Сагайдачного, а більше для сіяння ворожнечі та
міжусобиць у військах Малоросійських, вибрали з прихильними до них полками Гетьманом
із Сотників Дем'яна Кушку, і він, задумавши прославити себе воєнними успіхами І заслужити
загальну тим повагу, вирушив з військами своїми на Бессарабію для звільнення полонених
Християн, тамошніми Татарами на границях Поділля забраних; але, наблизившись до міста
Акермана, був атакований Турками і Татарами, ними взятий в полон і знищений. На місце
сього Кушки Поляки із послушними їм полками з тою самою метою, тобто на шкоду
Сагайдачному, вибрали Гетьманом старшину Козацького на прізвисько Бородавка; але
Сагайдачний, спіймавши його в роз'їздах по Малоросії і підбурюваннях, віддав до суду
військового, котрий і засудив його, яко самозванця та заколотника народного, на смерть, і
розстріляно його перед військом. Поляки, бачачи, що всі війська Малоросійські прихильні до
Сагайдачного, і маючи потребу в його помочі, щоб відбивати Турків, які йшли війною на
Польщу, потвердили Сагайдачного Гетьманом на всю Малоросію.
Гетьман Сагайдачний, взявши в команду свою всі війська Малоросійські і мавши
вказівку від Короля ЖигимонтаIII, вирушив разом з військами Польськими супроти Турок і,
зустрівши їх за Дністром на Буковині, повів супроти них фальшиву атаку з самими легкими
військами; а піхоту тим часом влаштував зі своєю кіннотою та артилерією на двох висотах,
закритих чагарниками. Турки, звичайним Азіатським запалом, гнали легкі війська в повному
розпалі і безладді; а тії, завжди подаючись назад з легкими перестрілками, робили перед
ними звичайне коло маяком і завели Турків в середину вилаштуваних військ Польських і
Малоросійських між висотами і чагарями. Війська тії, раптово зробивши з двох боків сильні
залпи артилерією та мушкетами, повергли Турків цілі тисячі; а кіннота, обхопивши з тилу і з
боків, перемішала їх і цілковито розладнала, так що Турки, метаючись у нестямі то в той, то
в інший бік, були всі перебиті і переколоті, а врятувались лише ті, котрі покидали зброю
свою і знамена на землю і посходили в одну балку, де, лігши ниць, благали пощади і тоді ж
дістали її. Звитяжцям дісталась в здобич вся артилерія Турецька, увесь їхній обоз із запасами
і вся зброя, у живих та мертвих зібрана; мерців же їхніх при похованні нараховано9715
людей, в полон взято понад тисячу, і в тому числі семеро Пашів різних ступенів і
сімнадцятеро інших чиновників; та втекли з обозу і поховалися по хащах та байраках понад
тисячу.
Гетьман, відправивши всіх бранців і всю зайвину з амуніцією та запасами до Кам'янця-Подільського для перепровадження в подальші звідтіль призначення, продовжував похід свій
поміж Молдавією та Валахією, переслідуючи Турків, котрих зустрівши декілька загонів і
корпусів на поході, розбив їх і змусив до втечі з великими втратами. Нарешті наблизився до