головної армії Турецької, розташованої біля міста Галаца під командою Сераскіра Паші
Силістрійського Топал-Селіма. Гетьман, оглянувши її положення і укріпивши табір свій
окопами та артилерією, очікував на себе Турецького нападу. Та, запримітивши, що рікою
Дунаєм прибуває на суднах свіжа в Турецьку армію підмога, вирішив сам атакувати Турків. І
одного ранку на світанні вирушив із табору свого, вишикував піхоту свою двома фалангами
і, прикривши її кіннотою, повів на табір Турецький, який одним фасом і тилом упирався в
ріку і будівлі форштату. Перший постріл Турецької артилерії спрямований був на кінноту
Гетьманську, котра і зазнала від нього чималої в конях утрати. Та скоро за пострілом раптом
кіннота пішла в сторони, а піхота однією фалангою спустилась до ріки і, обійшовши при
самій воді флангову батарею Турецьку, не давши їй знову зарядити гармати, ввірвалася в
табір Турецький та в форштат міський і, зробивши постріл з мушкетів, зачала орудувати
списами; а друга фаланга з усім шалом, кидаючись повзком на шанці Турецькі і стріляючи з
мушкетів на Турків, що боронили шанцї, ринула на них зі списами. Кіннота тим часом
чинила тиск свій з других сторін табору Турецького, розпорошуючи сили їхні на всі боки, і
34
по довгій убивчій битві Турки нарешті були переможені і повтікали в місто. Вони,
обстрілявшись мушкетами і пістолями, не могли їх скоро знову набивати; а Козаки завжди
вражали їх списами, супроти яких шаблями та кинджалами боронитися майже неможливо чи
оборона сія дуже супроти списів є слабою. Погоня за Турками була лише до ріки та замку, а
далі вчиняти її заборонено було Козакам, і вони запопали собі як здобич весь табір
Турецький з численною артилерією, запасами і багатствами. Нарешті підвезена була важка
артилерія до замку і почато з оної стрілянину. Але Турки втекли за Дунай, полишивши місто
з самими мешканцями, котрим, яко Християнам, жодного зла не заподіяно. Гетьман,
залишаючи Галац, скерував похід свій на Бессарабію. Але підоспілий до нього гінець із
Варшави привіз від Короля наказ, аби він вертався з військами в свої границі, а Турків
полишив у спокої, тому що від їхнього Уряду укладено перемир'я і вони згоджуються на
вічний мир. Гетьман, наближаючись до своїх кордонів, відпустив від себе війська Польські і,
ведучи похід в Малоросію, зустрів над Бугом іншого гінця, з Січі Запорозької висланого,
через якого повідомляє його Кошовий Дурдило, що Кримські Татари, користаючись з
заграничної відсутності Гетьмана і військ Малоросійських, пройшли своїми таборами за ріку
Самару на грабунок у східну Малоросію. Гетьман, полишивши піхоту свою прямувати
звичайним маршем до своїх осель, з кіннотою поспішив форсованим маршем до Дніпра, а
переправившись через нього, зачаївся в лугах Дніпровських над гирлом Кінських Вод і часто
посилав до ріки Самари роз'їзди для розвідування повороту з Малоросії Татар. Через
декілька днів прибігли до нього, засапавшись, роз'їжджі Козаки і сповістили, що Татари з
превеликим ясиром і силою-силенною всілякої худоби переправляються через Самару і над
нею стануть на ночівлю. Гетьман, відправившись на цілу ніч з військом своїм до Самари,
напав тут удосвіта на табір Татарський, розлого розташований по течії ріки; перший постріл
з гармат і мушкетів і вчинений крик розігнав верхових Татарських коней, а самих Татар
обезумив і до краю настрахав. Вони, метаючись по табору, не знали, що діяти, а Козаки,
проходячи лавою через увесь табір, кололи і рубали їх майже без жодної оборони. Бранці
обох статей, уздрівши неждану собі допомогу, розв'язували одне одного і взялися також до
Татар з найлютішою ожорсточенІстю. Списи і шаблі Татарські, зоставлені на ніч в купі, були
для полонених готовою зброєю, і Татари од власної зброї гинули тисячами. Таким чином
винищено Татар всіх до останку, так що не залишилось із них нікого, хто б сповістив у Крим
про їхню погибель. Весь табір Татарський з усім тим, що вони мали, дістався переможцям як
здобич, а бранці Малоросійські, до кількох тисяч обох статей душ, не тільки що визволені з
неволі, але й нагороджені кіньми та речами Татарськими задосить, і повернулися вони до
своїх осель, рівно ж і Гетьман зі своїм військом прибув у резиденцію свою благополучно і зі
славою багатою.
Гетьман Сагайдачний опісля означених походів ніяких Інших сам не розпочинав, а при
звичайних і повсякчасних майже тривогах і набігах прикордонних виряджав Наказного
Гетьмана свойого Петра Жицького і Старшин Генеральних і Полковників з корпусами і
командами, залежно від потреби і потуги супротивної. І, бувши сам спокійним правителем
Гетьманства, полагоджував внутрішній нелад урядовий і військовий, поборював завзято
Уніатство, повертав з нього церкви, і в тому числі і соборну Київську Софію, будував заново
їх, і зокрема спорудив Братський Київський монастир на Подолі під розпорядженням того ж
Наказного Гетьмана Петра Жицького, яко в архітектурі тямущого; надав тому монастиреві
заможні села і поновив у ньому з допомогою Митрополита Київського Петра Могили
стародавню Київську Академію, засновану з часів останнього хрещення Русі, але від нашестя
на Русь Татар приховану по різних монастирях і пещерах. І поживши Сагайдачний в повній
славі великого і шанованого Гетьмана Малоросійського понад двадцять літ, помер у Києві
року1622-го і похований у церкві того створеного ним Братського монастиря, якого
вважався він головним Ктитором.
Поляки, поважаючи хоробрість і заслуги Сагайдачного, не сміли при ньому явно чинити
в Малоросії свого зухвальства, та й сама улюблена їхня Унія трохи притихла і охолола. А що
35
найшанованіше Малоросійське Шляхетство обернулося до них в Католицтво і зостався в
Руській релігії з народу самий середній і нижчий стан, то дали вони новий титул Уніатству,
назвавши його«хлопська вяра». По смерті Сагайдачного поновили вони давнє гоніння в
народі і політику на розлад військ Малоросійських; тому ж і підкорили війська реєстрові
Коронному та Литовському Гетьманам, вибір же в Малоросійські Гетьмани гостро
заборонили, а рангові Гетьманські маєтки розібрали та поділили поміж собою магнати
Польські. На народ, окрім звичайних податків, подимних та поземельних, накладено ще
індукту та евекту, себто мито з купівлі та продажу всіх харчових припасів і з усіх інших
речей та тварин, що йдуть на продаж та купівлю; і всі ті побори були загальні, з усіх жителів
Малоросійських стягувані. А для тих, хто дотримувався православ'я або Грецької релігії,
особлива була, понад те все визначена подать, подібна до данини Апокаліптичної, у дні
Антихристові описувана; і задля того напередодні свята Воскресення Христового по всіх
містах і торжищах продавані мирянам звичайні на паску хліби були під стражею урядників
Польських. Уніат, котрий купував паску, мусив мати на грудях клапоть з написом«Уніат»,
такий купує її вільно, а хто напису того на грудях не має, платить данину по тинжі і по
половині її від хліба, залежно від розміру та ціни тих хлібів. По найзначніших містах і
торговицях віддано збір той пасочний також в оренду або на відкуп Жидам, котрі, стягаючи
данину сію нещадно, визначали й число пасок, якому господареві скільки за числом родини
мати належить, і згодом силою їх накидали, а в тих господарів, які самі пекли паскові хліби,
додивлялись жиди і цінували при Церквах на їх посвяченні, позначаючи всі хлібини, які
базарні, так і в домах печені, крейдою та вуглем, щоб вони данини не уникнули. І так чинячи
Жидівство над Християнами у їхній власній землі наругу, само тим часом відправляло паски
свої вільно і проклинало Християн і віру їхню в синагогах своїх, на Руській землі
влаштованих, безборонно; а Поляки, тим потішаючись, всілякі пособляння та потурання
Жидам робили.
Султан Турецький Осман Другий, довідавшись про поновлену у Поляків з Козаками
давню ворожнечу і сподіваючись, що Козаки слабо ворогам своїм допомагати будуть,
повелів військам Турецьким нападати на границі Польські, осівши сам у місті Бухаресті. З
боку Поляків виряджений був проти Турок Гетьман Коронний Станіслав Жолкєвський з
військами Польськими, при котрих було і Малоросійських шість полків тисячних з Осавулом
Генеральним Потребичем, а решту розташовано з боку Криму для утримування Татар од їх