справедливість. Одначе хто що не кажи, а кінець діло вінчає завжди. Прийди і виждь!
ІСТОРІЯ РУСІВ, або МАЛОЇ РОСІЇ
Народ Слов'янський, що походить од племені Афета, Ноєвого сина, названий Слов'янами
за родоначальником і Князем своїм Славеном, нащадком Росса Князя, внука Афетового. Він,
переселившись з Азії од часів Вавілонського змішання мов, став мешкати од гір Поясних,
або Рифейських, і від моря Каспійського на Сході до ріки Вісли і моря Варязького на Заході;
і від Чорного моря і ріки Дунаю на Півдні до Північного океану і Балтійського моря на
Півночі. Доказом тому о Історія Преподобного Нестора Печерського і його послідовників і
попередників, які ту історію писали і які всі були Академіками, або Членами тої головної
школи, яку в Слов'янах заведено було в місті Києві Кирилом, філософом Грецьким, невдовзі
по запровадженню т,ам релігії Християнської. А взята вона з книг Священних Біблій і з
старовинної багатої бібліотеки, в Києві зібраної, яка в пору нашестя варварів і од колишніх
руїн загинула; від чого і самі школи ховалися в самих монастирях та підземних житлах
навіть до днів Руського обраного Князя, або Гетьмана, Сагайдачного і Митрополита
Київського Петра Могили, які стародавню Академію Київську поновили.
Не меншим доказом означених меж Слов'янських суть спорожнілі міста і румовища,
Слов'янською мовою пойменовані, і написи, їхніми літерами і наріччям писані на каменях,
цвинтарях І статуях кам'яних; також назви рік, озер, гір та улусів, які розташовані в степах
Кримських, Заволжанських і на острові Тамані, або на стародавньому Тмутаракані, — все це
очевидно свідчить про Слов'янське тамтешнє поселення. А зауважені деякими
письменниками в тих межах чужеплемінні Слов'янам народи, а саме: Кімеріани, або Готи,
Маіоти, Гунни та інші, — нарівні з ордами Понтійського Царя Мітрідата були перехожими
через Слов'янську землю та іноземні колонії, які найшли сюди зі Сходу та Півночі і по
короткому тут перебуванню в країни південні і західні відійшли. Та і самі Греки і Генуезці,
які вважалися мешканцями над Чорним і Азовським морем, були не чимсь іншим, як
купцями, які оселилися за згодою Слов'ян на їхніх приморських землях заради обопільної
торговельної вигоди; а війни Слов'ян з містами їхніми Херсоном, Феодосією та Босфором
означають хіба короткочасні сусідські чвари, що закінчувалися згодою.
Історики суміжних зі Слов'янами народів: Птолемей, Геродот, Страбон, Діодор та інші—
приписували Слов'янам давність сиву, за1610 років до Різдва Христового відому, мовлять,
що вони, ведучи з сусідами безнастанні війни та переслідуючи чужоплемінні народи, які
переходили їхньою землею, зайшли і переселили колонії свої за ріку Дунай, до моря
Адріатичного в Іллірії і від гір Карпатських до ріки Одра; а на західних берегах Балтійського
моря оселили всю Померанію, їхнім наріччям так пойменовану. Але дають ці історики
6
Слов'янським племенам різноманітні назви, залежно від способу їхнього життя і вигляду
народного, приміром, Східних Слов'ян називали Скіфами, або ж Скіттами, тому що жили
вони мандрівним життям і часто переселялися з місця на місце; Південних— Сарматами, по
гострих ящуриних очах з примружкою, і Русами, або Русняками, — за волоссям; Північних
приморських Варягами називали через хижацтво і засідки, де чигали на перехожих; а
всередині од тих мешканців, за родоначальниками їхніми, нащадками Афетовими, так
називали: по князю Русу— Роксоланами і Россами, а по Князю Мосоку, кочівникові над
річкою Москвою, що дав їй цю назву, — Москвитами і Москами, від чого згодом і Царство
їхнє дістало назву Московського і нарешті Російського.
Самі Слов'яни і того більше собі назв наробили. Болгарами називали тих, які мешкали
над рікою Волгою; Печенігами тих, що живилися печеною їжею; Полянами і Половцями, що
жили на полях або в степах безлісих; Древлянами— мешканців полісних, а Козарами всіх
тих, що їздили верхи на конях та верблюдах і чинили набіги; а сю назву дістали зрештою і
всі воїни слов'янські, вибрані з їх же породи для війни та оборони вітчизни, якій служили у
власній збруї, комплектуючись та переміняючись також своїми родинами. Та коли у пору
війни виходили вони поза свої межі, то інші цивільного стану мешканці давали їм підмогу, і
задля цього заведена була у них складка громадська, чи податок, прозваний нарешті з
обуренням Даниною Козарам.
Ці воїни, часто своїм союзникам допомагаючи, а паче Грекам у війнах з їхніми ворогами,
перейменовані Царем Грецьким Константином Мономахом з Козарів на Козаків, — і така
назва назавжди вже у них залишилась. А описувані деякими письменниками війни Слов'ян з
Печенігами, Половцями, Козарами та іншими слов'янськими народами і бездоказово
чужоплемінними війнами звані, означають не що інше, як міжусобні самих Слов'ян січі за
межі обласні, за відгін худоби І за інші домагання і чвари Князів, що їх творили; а помилки
від істориків виникли з причини множества різних назв, одному й тому самому народові
приписуваних. Справедливість цього доводиться тим, що описувані вище чужоземні народи,
себто Готи, Гунни та інші, знані з Історій та переказів, звідки вони вийшли і куди пішли; а
про сих нічого того немає, і начеб з неба вони впали І в землю ввійшли, не залишивши й
потомства свого; такого Історія ніяк терпіти не повинна як вигаданого.
Таким чином, частина Слов'янської землі, яка лежить од ріки Дунаю до ріки Двіни і од
Чорного моря до рік Стиру, Случі, Березини, і Дінця, і Сіви, дістала назву Русь, а народ, що
на ній проживає, названо Русами і Русняками взагалі. Згодом та ж сама земля поділилась
назвою на Чермну, або Червону, Русь— за землею, що родить барвні трави та червець у
краю полуденному, і на Білу Русь— за великими снігами, що випадають у стороні північній.
Провінційними поділами тої землі були Князівства: Галицьке, Переяславське, Чернігівське,
Сіверське, Древлянське і чільне, або Велике, Князівство Київське, котрому вся решта
підлягала. Князі, або Верховні начальники, обирані були народом в одній особі, але на цілу
династію, і нащадки обраного володіли за спадком. Із князів сих найзначніші за Історіями:
Каган, що Грецію воював і облягав флотилією своєю та сухопутним військом столичне місто
Константинополь, що врятувалось дивом Богоматері; Кий, засновник міста Києва і
князівства свого імені; переможні у війнах Оскольд і Дір, що славно воювали з Греками та
Генуезцями на морі і суші, що зруйнували славні міста Синоп і Трапезонт і наголову розбили
війська ворожі над рікою Осколом; Ігор, що підступно побив Оскольда і Діра і сам був
убитий Древлянами; Святослав, що підкорив собі Болгар Задунайських і жив там у місті
Переяславці, в сучасному Рущуку; і Володимир, який першим хрестив усю Ро'сію.
І сей Володимир, понад означені Князівства, з'єднав всі інші Слов'янські Князівства, які
розділилися були під різними назвами поміж його братами і родичами, був один над ними
Самодержець і звався Великим Князем Руським і Цариком над усіма Князями; і, будучи
могутнім і лихим у війнах, що безнастанно точилися з сусідами, набув од них і від народів
віддалених великої поваги, чому ж всі Держави запобігали його дружби, а для утримування її
пропонували йому свої віри або релігії. Але він, звідавши спершу їх, слушно віддав перевагу
7
перед усіма Християнській Грецького, або Єрусалимського обряду і року988-го по Різдві
Христовому, вирушивши з військом до приморського міста Херсона, хрестився, там од
Греків і побрався з Грецькою Царівною Анною; а повернувши до Києва, хрестив родину
свою і народ. Перед хрещенням же всі Слов'яни мали віру східних поган і, визнаючи єдиного
Бога Вседержителя, вважали символом і житлом його сонце, а знаряддям гніву— його грім,
або перун. Тому і вшановували сонце запалюванням вогню як його образу, вкидаючи туди
початки од всього ростучого, а празник сей називаючи Купалою.
Хрещення Володимирове вважається третім в літописах Слов'янських; перше у них
введене за днів Апостольських, благовістям Апостола Андрія Первозванного, що приплив
був кораблем з Чорного моря і рікою Дніпром до тої Київської гори, котра по заснуванню