одначе, своїх начальників і курені.
Уряд Польський, який здавна забороняв і заказував вибори Гетьманів Малоросійських,
намислив нарешті тримати у війську Малоросійському Наказних Гетьманів із старшин їхніх
Генеральних і Полковників, котрий з них здасться найбільш відданим стороні Польській, аби
утримати тим війська тії од заборонених їм виборів. І за тим планом року1646-го визначено і
проголошено в Чигирині Наказним Гетьманом Осавула Генерального і Полковника
Чигиринського Івана Барабаша, а при ньому у співчленах заставлений давніше випущений
од Кабінету Королівського і пожалуваний од Короля Жикгмунда Третього Писарем
Генеральним Зіновій Богдан Хмельницький, котрий задовго перед тим одружився з дочкою
Дозорця Чаплинського Ганною, котра звільнила його колись з-під арешту. Він мав від неї
синів Тимофія і Юрія Хмельницьких. Сей муж, будучи великого розуму і кмітливості, року
1647-го намовив і спонукав Наказного Гетьмана Барабаша представити подання Королеві
іменем всієї Малоросії, в котрій він є тепер верховним начальником, а значить і опікуном
народним, про творені народу тому од Польських військ та начальників нестерпні
переслідування, насильства та надмірне його уярмлення і руйнацію. Королем тоді був
Владислав Четвертий, відомий Руський патріот, котрий обставав колись за військом
Руським перед Королем, батьком своїм, разом з Густавом, Королем Шведським. Подання
Барабашеве прийняв Владислав прихильно, пропонував його на обміркування і увагу
Сенатові та чинам Польським, доводячи їм у сильних висловах, взятих з буття та прикладів
різних народів в цілому світі, «що всіляке правління насильницьке і тиранське, яким є тепер
наше на Русі, ніколи не було тривке і довгочасне, але, яко щось вимушене та взаємними
інтересами і згодою не скріплене, завжди воно руйнувалося і з гуркотом валилось. А що
народ Руський з містами, селами та землями своїми об'єднався з Польщею добровільно на
однаково рівні з нею права та привілеї, того спростувати ми нічим не можемо, яко
затвердженого урочистими угодами і пактами, в привілеях та архівах збереженими. Коли ж
на спростування того поставляти причиною заворушення народні, то справедливість вимагає
протиставити їм і переслідування їх, що порушують права і свободи народні». Магнати і
чини Королівства, здебільшого прихильні бувши на боці Примаса Королівського, яко особи
найпершої духовної, що все дозволяла, трималися його порад і поглядів і, знесиливши з ним
віддавна владу Королівську і зробивши її самою проформою, порозкрадали і поділили між
собою численні маєтки національні, Польські і Руські, і тому на зміни, користолюбству та
самолюбству їхньому суперечні, вельми не погоджувалися. І Король, по довгих дебатах та
умовляннях, бачивши, що він ні в чому не встигає, був змушений висловити послам
Малоросійським і написати до Наказного Гетьмана їхнього та війська, поміж іншим, сії
вікопомні слова: «Поневаж ви воїни єсте і імаєте у себе мушкети та шаблі, то що вам
забороняє стати за себе і за свою свободу? Бо ж видно талан ваш такий, щоб мати все від
42
меча, і навіть саму свободу; а я допомагати вам не в змозі, поборюваний будучи партіями та
їхніми фракціями».
Наказний Гетьман Барабаш, отримавши рескрипт Королівський, познайомив з ним лише
самого Писаря Генерального Хмельницького; але і то з необхідності, яко Канцлера нації, а
від інших старшин зовсім його затаїв, тримаючись сторони Поляків, котрими був багато
обдарований і мав з ними зумисну дружбу. Хмельницький багато разів умовляв Барабаша
оголосити Королівську волю урядникам, народові та війську, аби їх підбадьорити
прихильністю до них такого справедливого й милостивого Монарха і дати знати з-під руки
Полякам, щоб вони відали думки Королівські, підпомічні невинності народній, ґвалтованій
свавільством, і лякалися б захисту, дозволеного самим Монархом. Але Барабаш, упоєний
дарами Польськими і приспаний їхніми улещуваннями, ні на що теє не зважав і приневолив
Хмельницького виконати самому той обов'язок начальства, котрий він, Барабаш, учинити
був повинен. Хмельницькому довелося вжити великої вмілості, щоб дістати у Барабаша
Королівський рескрипт, пильно ним бережений, і оголосити його старшинам та військові.
Сприятлива нагода скоро йому в тому допомогла. Для новонародженого немовляти в родині
Хмельницького треба булом мати хрещеного батька; для того запрошений був
Хмельницьким Барабаш, і він зі всією свитою своєю виїхав з Чигирина до родинного дому
Хмельницького в містечку Суботів; а тамо по завершенню над немовлям таїнства хрещення
почалися звичайні в таких випадках банкетування, на яких частували Барабаша і штат його з
умисним догоджанням. Хмельницький, знявши у сонного Барабаша з руки перстень і
забравши пірнача та шапку з кокардою, що титул Барабашів визначали, рушив з ними серед
ночі до Чигирина і, з'явившись до дружини Барабашевої, показав їй знаки чоловікові,
вимагаючи у неї видачі важливих листів з кабінету Барабашевого, начебто йому, Барабашеві,
для найпильніших справ потрібних. Дружина Барабашева, побачивши чоловікові знаки і
відаючи про обов'язки Писаря Генерального, до котрого справи письмові особливо
приналежні, відчинила Хмельницькому кабінет чоловіків, і він знайшов у ньому відомий
рескрипт Королівський та інші важливі акти, до народу Руського та його прав стосовні,
забрав їх і вирушив з Чигирина прямо на Запорозьку Січ і прибув туди7-го серпня року
1647-го.
На Січі Запорозькій Хмельницький знайшов готових і здатних до зброї Козаків лише
трохи більше як триста чоловік, а решта розпорошені були по їхніх промислах та ловитвах
рибних та звіриних. До них прикликав і зібрав Хмельницький реєстрових Козаків, котрі
лишилися були від командування Гетьмана Гулака та по зимівниках запорозьких проживали,
три тисячі сто п'ятнадцять чоловік, яким і оголосив волю Королівську як дозвіл на оборону
вітчизни і закликав їх підняти зброю супроти Поляків, спільних своїх супостатів. Козаки тії,
не діждавшись майже закінчення слова Хмельницького, одноголосно виявили готовність
свою на всі його заміри на користь вітчизни, і тоді ж прикрили Хмельницького шапками
своїми на знак вибору його в Гетьмани; та він, одхиливши вибір до загальної військової та
всіх чинів згоди, визвався бути в них на чолі в колишньому своєму чині і скоро після того
вирішив оволодіти містом Кодаком, наповненим Польськими військами, щоб цим поновити
давню сполуку Малоросії з урочищами Запорозькими. Наступ на Кодак вчинив
Хмельницький нагло, і штурм, зроблений ним несподіваним чином, сприяв його намірам
дуже вдало. Козаки піхотою, одною половиною, робили приступ фальшивий зі сторони
степової і, здійнявши стрілянину і ґвалт, лежачи на землі, звернули до себе всю увагу і
оборонні заходи війська Польського; а друга половина піших Козаків підповзла берегом
Дніпровським під саму фортецю і водною брамою увійшла до неї з малим спротивом; а
всередині фортеці вдарили Козаки в тил Польських вІзськ з усією відвагою і вчинили серед
них страшенну різанину. Поляки тоді вже повірили у захоплення недругом фортеці, коли
ним переможені були. Діючі од степу Козаки, дізнавшись, що товариші їхні б'ються
всередині фортеці, змінили фальшлвий наступ свій на дійсний і вдерлися у фортецю при
слабому спротиві і там довершили поразку військ Польських дощенту, так що не лишилося з
43
них жодного, хто б сповістив родові своєму про їхнє винищення. Залишена в місті військова
амуніція з багатьма всілякого гатунку запасами дісталась переможцям як здобич і значно
допомогла озброїти армію Козацьку.
Після здобуття міста Кодака Хмельницький призначив його збірним місцем для війська
Малоросійського і послав до навколишніх міст та сіл окружні листи з повідомленням про
замір свій на оборону вітчизни з прописашіям наступної на те письмової згоди Королівської і
щоб війська Малоросійські, одкинувшись Наказного Гетьмана Бара баша, знаного зрадника і
запроданця отчизняного, що контрактує потаємно і явно з Поляками на погубу народну,
збирались до нього в Кодак для подальших нарад та заходів. Скоро за сим оповіщенням
прибули в Кодак три тисячі чоловік реєстрових Козаків: Полтавський, Миргородський та
Гадяцький і частини інших полків, що одійшли від Барабаша в ту пору, коли він знову