міста Києва завше Андрієвою горою звалася і що на ній опісля збудовано в ім'я його церкву.
Сей же апостол рікою Десною був тоді і в Новгороді-Сіверському, благовістив Євангелію і
дивувався з того, як тамтешній люд лазні свої уживає, де, за словами його, розпалювала
кожна людина себе, немов розпечений камінь, сікла себе хворостом до знемоги, а тоді,
кидаючись з шумом в річкову воду, виходила звідтіль жива й бадьора, начебто ніколи не
розпалювана й не бита. Річки тії до упадку Чорного моря мали води вищі од нинішніх, і
пороги на Дніпрі не були відкриті. Друге хрещення перевела баба Володимирова, Велика
Княгиня Київська Ольга, що сама хрестилася в Царгороді і була наречена по хрещенню
Оленою.
Після скону Володимира Першого незабаром скінчилося і об'єднання його царства. Сини
та небожі Володимирові поділили його на дванадцять Князівств, залишивши ж, одначе, по-старому найвищим над усіма Велике Князівство Київське, де найголовніші від інших Князів
були: Ярослав Володимирович, який поширив і утвердив Християнство, уложив через
обраних мужів Руські закони, заснував у Києві головну школу Богослов'я та інших красних
наук з багатою, із Греції виписаною, бібліотекою і додержував першості своєї зі славою;
Володимир Другий, названий Мономахом по дідові його з материного боку, Імператорові
Грецькому Константинові Мономахові, по якому і він визнаний од Грецької Імперії Царем
Руським і одержав на те дідівську корону з усіма іншими Царськими регаліями. Та міжусобні
війни за першість і наслідство, що постали були за розподілом Князівств і все тривали між
Князями, спершу ослабили Велике Князівство Київське, а згодом і зовсім його розірвали, і з
1161 року назвалися Великими Князівствами: Галицьке в Чермнорусії, Володимирське на
Клязьмі і, нарешті, Московське по місту Москві. Але й ті Князівства славилися першістю
своєю до1238 року; а від того року нашестя війною Мунгальських Татар під начальством
Хана їхнього Батия, онука Чінгісханового, всі Князівства удільні і великі зруйнувало майже
дощенту; міста їхні і села сплюндровано І багато спалено; Князі і воїнство вбито, а ті, що
лишилися, розсіялись по віддалених Північних провінціях, і від того часу більша частина
Руських Князівств підпала в Татарську неволю. І хоч Князівства знову постали, та
перебували вони з Князями своїми в підданстві Татарських Ханів, які, стягаючи данину з
народу, настановляли в них Князів і змінювали їх на свій розсуд, що тривало аж до1462
року, у який Князь Московський Іван Васильович, Третій сього імені, скориставшись зі
слабості Татар, які знемоглися від міжусобних війн та розділів, відмовив ханові Ахматові
щорічної данини з народу і своєї покори; а внук сього Князя, Іван Васильович Четвертий,
названий Грозним, злучивши багато Князівств Руських воєдино, в році1547-му
перейменував себе з Князя на Царя і Самодержця Московського, і відтоді завше вже Царство
Московське і його володарі сею назвою титулувались з перейменуванням, нарешті, Царства
Московського на Російське, яке, на відміну від Чермної і Білої Русі, звалося Великою Росією;
ті ж обидві Русі вкупі названі тоді Малою Росією.
Князівства Малої Росії, зазнавши в пору нашестя Батия і його Татар року1240 більшої
поразки, аніж інші, в міру впертого їм спротиву і кровопролитних боїв, зруйновані були
також дощенту; Князі їхні та воїнство вибиті; міста зруйновано і спалено, і народ залишився
під кормигою татарською, а дехто переховувався в Білорусії та в землі Древлянській чи
8
Поліссі; найзначніші ж родини з небагатьма Князівськими сімействами відійшли в сусіднє
князівство Литовське, і, там перебуваючи, чимало з них споріднилися з панівними та
вельможними родами тамошніми і з допомогою такою подвигнули Литовського володаря
Князя Гедиміна визволити їхню землю од зверхності Татарської і злучити її зі своєю
державою під одне право і начальство.
Тому Гедимін Князь року1320-го, прийшовши в межі Малоросійські з воїнством своїм
Литовським, з'єднаним з Руським, що перебувало під орудою воєвод Руських Пренцеслава,
Світольда і Блуда та Полковників Громвала, Турнила, Перунада, Ладима й інших; вигнали з
Малоросії Татар, перемігши їх у трьох битвах і на останній, головній, над річкою Ірпінь, де
убиті Тимур і Дивлат, Князі Татарські, Принци Ханські. По тих перемогах поновив Гедимін
правління Руське під начальством вибраних од народу осіб, а над ними поставив намісником
своїм з Руської породи Князя Ольшанського, після якого були з тої ж породи багато інших
намісників та воєвод; та найзначніший з-поміж них відомий Симеон Олександрович, воєвода
і Князь Київський і Слуцький, який відновив у1470 році церкви і монастирі Київські, які
Батий сплюндрував і які понад двісті літ були порожніми. Права ж і звичаї Руські не лише
підтвердив Гедимін тамошньому народові на всіх його просторах, але затіровадив їх на всіх
своїм землях разом з письменами або грамотою Руською; чому і донині в Князівстві
Литовському видно по стародавніх архівах і в приватних осіб старі привілеї та інші
документи, писані письмом Руським, а корінне право Руське, відоме під іменем судних
статей і в одну книгу зібране, Статутом звану, перекладено опісля з Руської на мову
Польську, що і в самій тій книзі наприкінці надруковано.
Про таке об'єднання Русі з Литвою хоча і ведуть мову деякі письменники, що нібито
Князь Литовський Гедимін учинив його силою зброї своєї, перемігши над рікою Ірпінь
Князів Руських та їхнє воїнство, але це сталося з Князями Татарськими, а не Руськими, і
перекручення тієї події внесено в історію вельми грубою помилкою; адже відомо з усіх
літописів і найвірогідніших переказів, так би мовити, відчутним, що після підкорення Ханом
Татарським Батиєм усіх Князівств Руських, перебували вони під владою Татарською:
Великоросійські з1238-го, а Малоросійські з1240 року, отже, Литовському Князеві року
1320-го воювати було на Русі ні з ким іншим, хіба з Татарами; та й з самих трактатів,
привілеїв та пактів, що з'єднують Руський Народ з Литвою і Польщею, видно, що він
об'єднувався і домовлявся, яко вільний і свобідний, а ніяк не завойований. Хоча й було трохи
війська Руського поміж Татарами, що воювали з Гедиміном, а між начальників їх були,
звичайно, і з Княжого роду; але вони змушені були бути поміж них за принукою своїх
володарів, воюючи за їхні інтереси, всупереч своїм, звичайно, страху ради Татар, ладних
сплюндрувати родини їхні і житла при найменшій підозрі. А що справді володіли Татари
Малоросією нарівні з іншими Князівствами Руськими, про те, окрім записок та переказів і
окрім залишків руйнацій, що їх Татари землі цій завдали, свідчать самі герби їхні
Магометанські, які на давніх церквах і дзвіницях попід хрестами позалишалися, себто
півмісяччя, Магометанством за святість шановані, які в пору Татарського володіння одні
встановлені були на тих будівлях з принуки їхньої, а після повалення іга Татарського
залишені вони спочатку в підніжжі хреста на знак знищення святині Магометанської силою і
знаменом хреста Господнього; згодом залишилось те звичаєвим вживанням майстрів, які
хрести ті роблять заради їх прикраси.
І так Малоросія, перебуваючи в повному єднанні з Князівством Литовським, зробила
Князівству сьому великі і важливі послуги, ратоборствуючи за нього з багатьма
неприятельськими народами, а паче з неспокійними і погордливими Крижаками, Ливонцями
і Пруссами, од яких чимало учинено надбань на користь Князівства Литовського як
признання і подяка Литовцям за допомогу їхню Малоросіянам супроти Татар. А коли се
Литовське Князівство року1386-го, через Князя свого Ягайла, Ольгердового сина і потомка
Гедимінового, з'єдналося в одну державу з Королівством Польським через одруження цього
Князя з Гедвігою, Королевою Польською, наслІдницею Польської Корони, по якій і Князь
9
той, хрещений того року, Лютого14 дня, наставлений і визнаний як Король Польський під
ім'ям Владислава Першого, то й Малоросія, під давньою назвою Русі, об'єдналася тоді разом
з Литвою в Королівство Польське на трактатах і умовах, що рівномірно всім трьом народам
служили, в яких між розлогих засад головна полягала в сих пропам'ятних словах:
«Приймаємо і з'єднуємо, яко рівних до рівних і вільних до вільних». Ту постанову час від