послідовників Папських. Армія Польська була розбита і розсіяна, Король убитий, а Кардинал
кинувся в ріку з наміром перепливти її конем, але золото шо наповнювало його кишені І
обтяжувало його вершника, занурило його на дно річкове і з ним враз загинуло. Війська
Руські були в тій січі у числі тридцяти тисяч під проводом воєводи свого Ольговського і
13
полковників Тризни, Гудими, Бурлія, Станая, Претича та інших. Вони по розбиттю всієї
Польської армії, повтікали до Булгарії, а народи тамошні бувши Русинам єдиновірні і
єдиноплемінні, бо з слов'янського роду з-над ріки Волги вийшли, давали їм безпечний у себе
притулок проводили їх потаємними дорогами за ріку Дунай; але з них до половини старшин і
рядових загинуло в бою.
В дні Короля Олександра, сина Казимира Четвертого, а брата Альбрехтового, уривалася
чоловіча лінія Князів Руських в останній галузі її, в Князеві Семенові Омельковичу, і в силу
постановочних конституцій Королівства, року1506-го од лицарства першого Гетьмана
Руського Пренцлава Лянцкоронського з родини Сенаторської, зятя Князя Острозького і
свояка Короля Олександра, за яким була одружена Олена, також Княжна Руська, прозвана
Поляками схизматичкою і тому не коронована. Сей Гетьман зробив для Королівства
Польського великі і важливі послуги, здолавши у трьох битвах Турків, Татар і Волохів, що
нападали на Галичину й Волинь і поривалися вглиб Польщі, до столичного міста Кракова.
Плодом сих перемог було відібрання від Турків і Татар Малоросійських земель понад
Дністром і в гирлі Дніпра, од часів нашестя Батиєвого загарбаних. Для збереження назавжди
од них границь того краю, створено тоді з Козаків Малоросійських сильна сторожа між
Бессарабією і Кримом, понад рікою Дніпром, трохи нижче порогів або за порогами, що на
цій ріці, де Козаки, завдяки сталому перебуванню, понаробили укріплення, або редути,
названі«засіками», від січення дерев, вживаних на палісади, від чого згодом Козаків, що там
позасідали, названо Запорозькими Козаками, а місце перебування їх названо Січчю
Запорозькою, і перші Козаки замінилися другими, що з селищ їхніх відрядили. Нарешті,
приймаючи прибулих до них мисливих людей з нежонатих Козаків, ловлею звіра та риби, а
не менше здобиччю заграничною споважених, створили велелюдне Товариство Козацьке; а
щоб їм ніщо не заважало бути готовим до всяких затій, то вирішили ці Козаки зостатися
назавжди неодруженими. Таким чином завелася Січ Запорозька і замінила колишню сторожу
прикордонну. Уряд, визнавши їх корисними, настановив між ними опісля їхніх виборів
старшин і Головного Отамана, Кошовим названого, і залишив по-старому в команді
Гетьмана Малоросійського, до якого вони і місце їх перебування належали завжди. На
утримання і постачання війська того поданіо й приділено йому достатні землі Малоросійські
з угіддями обабіч Дніпра і порогів між річками Кінською, Самарою, Кальміусом, Ташликом і
Бугом.
По Гетьманові Лянцкоронському обрано на Гетьмана Князя Дмитра Вишневецького, і
він, бувши Гетьманом в час мирний, прославився громадянськими чеснотами, відбудовував
поруйновані міста, публічні будівлі, наглядав за правосуддям і правлінням земських та
городських урядників, заохочував народ до трудолюбства, торгівлі та господарських закладів
і всіляким способом допомагав йому одужати опісля руйнівних воєн, за що пошанований був
«батьком народу». В його часи взимку вдалося прорватися між пограничною сторожею
Кримським Татарам на долішнє Поділля, зване Побережжям. Вони там пограбували декілька
містечок під час ярмарку і захопили чимало худоби; а що вони заподіювали все те в
хижацький спосіб і військові команди ніде наздогнати і зловити їх не могли, то їх доля сама
вкарала або несподівана жорстокість повітряних стихій. Коли верталися вони до своїх улусів
із звичайною квапливістю, захопив їх у степах незвичайний сніг зі страшною завірюхою, або
хугою, а тому вони ані їхати, ані шляху свого бачити не могли, а змушені були стояти по
шию в снігу. Згодом по тому лютував жорстокий мороз з вітром і віщував їм неминучу
загибель, і вони, порізавши своїх коней і худобу, повлазили в їхні тулуби і шукали порятунку
в слабому і короткому теплі, але всі до останнього там погинули, і знайдено їх навесні
більше чотирьох тисяч трупів.
По смерті Гетьмана Князя Вишневецького року1514-го обрали Гетьманом Князя
Євстафія Ружинського, котрий замолоду, навчавшись і подорожуючи довго по чужих краях,
а найбільше по Німеччині та Франції, надбав у різних науках, особливо у військовій, великих
знань. Першим його заходом було провести в Малоросії реформу війську і влаштуванню
14
його в інший од колишнього спосіб. Війська тії за стародавнім звичаєм рахувалися в житлах
своїх по околицях з одного селища і по куренях з кількох разом селищ об'єднаних, і
називалися всі мешканці разом курінною, або околичною, шляхтою, служиві з них старі—
товариством, а молоді— Козаками. Курені і околиці управлялися обраними з них
Отаманами й товаришами, які й маловажні незгоди між ними розбирали та мирили їх; а по
земських суперечках та назвах і по важливих справах розбиралися і судилися у повітових та
городських судилищах. По службі ж відомі були хорунжими повітовими, від яких чинилися
перегляди і описи Козакам і їхній зброї, і у них зберігалися прапори, або хоругви повітові,
під сторожею товариською, на яких герби були— з одного боку повітовий, а з другого—
національний. Та коли виникала потреба збиратися війську у походи, то від хорунжих
оповіщали по куренях, аби збиралося військо на призначені найвищим начальством збірні
місця, якими часто бували Біловіж за Ніжином та Крилов за Дніпром та інші, де із зібраних
Козаків складалися полки і сотні, і в них вибиралися вільними голосами всі чиновники вищі і
нижчі, які в тих чинах вважалися лише в час служби або походу, а вернувшись додому,
повертались у попередній стан з назвою товаришів, себто заслужених і з увагою в голосах,
якими від інших мали перевагу. Таке стародавнє заведення поводом було до багатьох
свавільств та зловживань Козацьких. Вони збиралися часто без заклику хорунжих, а
особливо в місцевостях прикордонних, обирали начальників, складали полки, так звані
охочекомонні, і чинили набіги на Туреччину, Молдавію та Крим під приводом звільнення
бранців з неволі, а насправді задля здобичі, від чого чимало з тими народами заводилося
сварок і самих воєн.
Гетьман Ружинський з дозволу Короля Сигізмунда Першого, поборюючи свавільство та
безлад, заснував у Малоросії двадцять сталих Козацьких полків, по дві тисячі кожний, давши
їм назви найшанованіших міст, а саме: Київський, Чернігівський, Сіверський,
Переяславський, Канівський, Черкаський, Чигиринський, Уманський, Корсунський,
Брацлавський, Калницький, Кропич'янський, Острянський, Миргородський, Полтавський,
Гадяцькич, Ніжинський, Лубенський, Прилуцький та Вінницький. Кожен полк розділив на
сотні, названі також іменами міст та містечок. У кожен полк визначив вибраних товариством
і Козаками з-поміж заслужених товаришів полковників, сотників та старшин полкових і
сотенних, які зосталися в чинах на все їхнє життя і завели чиновне в Малоросії Шляхетство,
або, сказати б, спадкове Боярство, що залежало раніше від виборів та заслуг, за прикладом
усіх інших народів і земель добровпоряджених Християнських. Полки тії наповнені були й
надалі поповнювались обраними з куренів та околиць Шляхетськими молодими Козаками,
записаними в реєстр військовий до визначеного на вислугу терміну, і тому названі вони
реєстровими Козаками; кінна їх половина з кожного полку завжди в полі утримувала, а друга
— піша— утримувала по містах залоги, а при потребі підпомагала і комплектувала перших.
Одежу і зброю заведено в них легку й однакову, і вони все те за зразками собі справляли. У
мирний час зі власного маєтку, і харчі мали з домів своїх; а на випадок війни та походів
призначено платню зі скарбу Малоросійського кожному козакові по червінцеві на рік та по
каптанові тузинковому на два роки, а інколи й по кожухові. Старшинам сотенним вдвоє
проти Козака, а сотникам вдвоє проти старшин, а полковники, старшини генеральні обозні та
старшини полкові— рангові села та інші наддачі. Артилерія, обози і в'юки з припасами,