спереду і з флангів, закриваючи піхоту, і як тільки корпус той стало видно з міста, то
громадяни з гарнізоном зробили вилазку за умовою, з великим криком і пальбою
розсипались побіля шанців Турецьких, вдаючи, що їх оточують. Гетьман зі своїм корпусом
наближався до табору Турецького, і Турки, бачивши і гадавши собі, що він просто
роз'їжджає, як і раніше, анітрохи на нього не вважали, а бігли великими юрбами з табору до
шанців на допомогу своїм військам. Корпус, ставши на найближчій дистанції від табору,
миттю розбігся і дав місце піхоті, котра з можливою рвучкістю вдарила по табору, вдерлася в
нього, заволоділа гарматами і, проходячи по ньому, разила Турків, які зовсім не сподівалися
такого нападу. Втеклі з табору Турки дали знати в шанцях про свою поразку, і звідти юрбами
поспішали визволяти табір. Але Козаки, засівши в ньому, зустріли їх з окопів артилерією і
пострілами з мушкетів так вдало, що більша частина загинула на місці, а решта в замішанні
не знали, куди тікати. Гетьман з кіннотою, напавши на них саме в той час, побив їх удруге і
прогнав до табору Татарського, куди тікали і Турки, що залишилися в шанцях, а громадяни з
гарнізоном зайняли шанці майже без жодного спротиву. І таким чином Астрахань від облоги
визволено. Турки, діждавшись ночі, пішли до своїх Черкеських кордонів, а Татари їх
прикривали. Гетьман Вишневецький, здобувши біля Астрахані в таборі Турецькому велику
здобич, поділив її поміж військами своїми та Московськими, віддавши цим останнім і всю
важку артилерію Турецьку, але відділивши при тому частину здобичі на скарб
Малоросійський. Вчинком таким війська Малоросійські, а паче Козаки Запорозькі та
19
охочекомонні, вельми засмутились і явно ремствували на Гетьмана і однієї ночі,
відділившись, їх понад п'ять тисяч чоловік полишило табір Гетьманський. Проходячи вниз
рікою Доном, зупинилися в гирлі його на одній косі вище від міста Азова, на супротивному
його березі, і побудували там місто Черкаськ по імені свойого міста Черкаса, де,
залишившись вони назавжди, жили спершу без жінок, за прикладом Запорожців, опісля,
запросивши до себе Донських Козаків, що малим числом проживали в своєму містечку
Донському, на місці нинішнього Донського монастиря, поєднались з ними і переженились,
прийнявши всі звичаї тих Козаків і зробивши місто те головним всьому війську Донському,
що від них і від одноземців, які до них приходили, значно примножилося.
На місце Вишневецького, що вибув з посади Гетьманської, висланий од Корони в краї
зарубіжні, року1574-го обрано на Гетьмана Обозного Генерального Григорія Свірговського.
Він, по волі Речі Посполитої Польської, яка керувала через міністрів своїх Польщею, по
виїзді з неї Короля Генріха у Францію, закликаний був Господарем Волоським Йоаном
Липулою на допомогу народові його супроти Турків, що на нього нападали, і, вступаючи в
Молдавію з військом Малоросійським, дав першу баталію Туркам біля міста Сороки23
квітня1575 року, де, розбивши Турків ущент, поклав головного Пашу їхнього Кара-Мустафу
і багатьох з ним чиновників Турецьких і випровадив їх з багатьма прапорами та здобиччю до
Варшави. Опісля такої звитяги розділив Гетьман війська свої надвоє, і одну частину під
командою Полковника Сави Ганжі вирядив до чільного міста Волоського Бухареста, а з
другою пішов сам через Ясси до Галаців; тим часом послав нарочного на Січ Запорозьку з
наказом до Кошового Феська Покотила, щоб він вислав піхоту свою човнами на Чорне море і
наказав не допускати десантів Турецьких у Дунай і Дністер. Кошовий зладив ту експедицію
в найліпшому порядку, і вона принесла сухопутному війську великі вигоди. Запорожці,
роз'їжджаючи своїми човнами по Чорному морю і в гирлах обох рік, перехопили й полонили
багато суден з військом та військовим припасом, а ввійшовши в Дунай, багато прибережних
фортець і селищ поруйнували й попалили. Гетьман і Ганжа з військами своїми, проходячи
Молдавію та Валахію, зустрічали Турецькі корпуси та ватаги і їх завжди щасливо розбивали
і розганяли. Очистивши тії землі од нашестя Турецького, коли повернув Гетьман од Дунаю в
Бессарабії під місто Кілію, то тут зрадницьким чином сповіщений був Вірменином, що в
місті тому переховуються неоціненні скарби, награбовані Турками в Молдавії і Валахії, і
зберігаються в місті під охороною невеликого гарнізону в очікуванні, поки човнк Запорозькі
з моря і Дунаю відійдуть і їх в Туреччину буде можна перевезти. Гетьман, звикши
перемагати незрівнянно більші сили і твердині Турецькі, вирішив одразу ж облягати Кілію і
взяти її приступом. Вирядивши війська на приступ і не зоставивши в таборі своєму звичайної
резерви та підмоги, почав навальну атаку з трьох сторін; але зірвані Турками в двох місцях
міни підняли Гетьмана і багато Козаків у повітря і вчинили повний розлад та загибель, а
Турки, що опісля напали з усіх сторін, перерізали з тилу премногих Козаків, а решту
розігнали, і вони, блукаючи довго по Молдавії, знайшли корпус полковника Ганжі і з ним
повернулися у свої кордони.
На місце загиблого Гетьмана Свірговського року1576-го вибраний Гетьманом із
Полковників Федір Богдан. Він, зібравши та доповнивши загублені Свірговським війська і
маючи повеління від тодішнього Короля Стефана Баторія переслідувати Кримських Татар,
що нападали у відсутності
Свірговського на границі Малоросійські і полонили тамтешній народ, вирушив з усім
своїм військом на Крим року1577-го навесні. Йдучи вниз по Дніпру, виправив із Січі
Запорозької п'ять тисяч піхоти човнами під орудою Осавула Військового Нечая з наказом,
випливши на Чорне море, пристати до Кримських берегів біля міст Козлова і Керчі і
замкнути тамошні гавані до прибуття свого до тих міст. При проході Гетьмана Кримським
степом зустрічало його чимало Татарських полчищ, але він їх, хоробро приймаючи, завжди з
великими втратами проганяв. Нарешті дійшло до головної баталії, до якої Гетьман,
передбачивши її заздалегідь, приготувався, і, повернувши від Лиману Дніпровського на
20
Орську, або Перекопську, лінію, був заатакований поміж Кінбурнськими кучугурами і
кам'яним ДарІєвим мостом всіма Татарськими ордами під проводом самого Хана Дивлет-Гирея. Наступ їхній, ґвалт людський і тупіт кінський подобилися грізній бурі всеруйнуючій.
Армія Малоросійська йшла чотирма батавами, лаштованими так, що обоз її та кінний резерв
були всередині, а артилерія, розставлена по всіх фасах, могла діяти довкола армії.
Супротивник був допущений з фронту на мушкетний постріл, і тоді була відкрита стрілянина
з усіх гармат, що тривала безперервно більше години. Панцерні вершники і татарські їздці,
що налягали на фронт, були зустрінуті і вражені списами. Сильний вітер, що зірвався тим
часом, прочистив повітря від диму і відкрив страшні хмари мерців Татарських, які вкрили
тілами все окружжя Козацької армії. Гетьман, зауваживши, що Татари, відступаючи до лінії,
розтяглися з двох сторін мосту, що з'єднував косу Кінбурнську з Перекопським степом,
рушив до мосту і гирла затоки і, відтявши значну долю Татар од їхніх полчищ, випустив на
них кінний резерв, підкріплений одною батавою, котрі, пригнавши Татар до затоки, всіх там
перебили і перетопили, а ті, котрі зосталися на другому боці, скільки не поривалися
допомогти відрізаним, зовсім не мали в тому успіху за водою та за стріляниною з табору
Гетьманського і геть забралися за лінію. Війська Козацькі прийшли до лінії без перешкоди, і
Гетьман, поміркувавши, що брати її штурмом— діло довге і не без втрат, переправив значну
частину кінноти вночі через Гниле море, або Сиваш, бродом і плавом; а вона, дійшовши з
того боку до перших воріт на лінії, відбила їх і впустила всю армію, котра, напавши на місто
Ор, що називалося Перекопом, здобула його штурмом і, вибивши весь гарнізон дощенту,
зруйнувала твердиню і спалила місто. Від Перекопу армія продовжувала свій похід
бойовими лавами до міста Кефи і, заставши його обложеним з моря та з гір Запорозькими
козаками, вчинила з ними генеральний приступ на нього і протягом короткого часу ним
заволоділа і віддала все убивству, пограбуванню та вогню, залишивши живими лише своїх
полонених числом обох статей до п'ятисот душ. А як повернутій війська обходити Кефські