Літопис Руський (сторінка 25)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Litopys_ruskiy.docx)Litopys_ruskiy.docx259 Кб1804
Скачать этот файл (Litopys_ruskiy.fb2)Litopys_ruskiy.fb2633 Кб2020
180 Номінальне визнаючи Данила князем, бояри робили своє. Данило особливо нарікає на Доброслава, який по суті захопив княжі прерогативи: він приймав на службу втікачів — чернігівських бояр, серед яких могли бути прихильники ворога Данилового Михайла Всеволодовича, роздавав їм землі. Князь вимагає, щоб коломийську сіль, яка була одним із основних джерел княжих прибутків і якою платили війську, залишили йому.

181 Печатник — охоронець княжої печаті, начальник княжої канцелярії, канцлер.

182 В Іп. і Хл. хибно «глаголаста» — форма двоїни, яку, мабуть, помилково вжито під впливом попередніх численних форм двоїни.

183 Про цих болохівських князів див. прим. 11 до 1231 р. та прим. 7 до 1234 p.

184 Тобто Данило дозволив розграбувати цей город.

185 В Іп. хибно «с ними», у Хл. «съным».

186 В Іп. «градh», у Хл. «градех».

 187 В Іп. «ко Печерh Домамири», у Хл. «к Печери Домамири».

188 Тобто став тисяцьким, одержав округ тисяцького.

189 Прилбиця — шолом зі шкіряною заслоною обличчя, шиї та плечей.

190 3 тексту виходить, що Митуса був півчим при єпископському дворі, очевидно, з феноменальним голосом.

191В Іп. хибно «не восхогьста», у Хл. «не восхотьвшу».

192 В Іп. і Хл. хибно «икы связаного», «аки связаннаго».

193 Притчі Соломона XV, 25.

194 В Іп. «снhдяться» — буквально, яких з'їдять, знищать.

195 Цього тексту (як і дати) у Хл. нема.

196 Тут, очевидно, сосновий лісок (біля однойменного города?).

197 3 угорських, чеських і польських джерел відомо, що в Ростислава й Анни потім було два сини і чотири дочки: перший — Михайло, бан Мачви (Мачо) та Боснії; другий — Бела, бан Мачви; невідома на ім'я дочка, що була за царями Болгарії — Михайлом І Асенем, потім (?) нібито за Костянтином Асенем (Тихом); друга дочка — Кунегунда, — спершу друга жона чеського короля Пржемисла II Оттокара, потім — чеського магната Завіші з города Рожмберка; третя — Грифіна, жона князя краківського Лестька (Лешка) Чорного; четверта — Маргарита, черницяабатиса. Для генеалогічної послідовності відзначимо, що Пржемисл II Оттокар був си . ном Вацлава І, онуком Пржемисла І Оттокара і правнуком Владислава (Володислава) II.

198 Свого печатника Курила Данило настановив митрополитом київським пізніше, десь восени чи уже взимку 1246/7 p.

199 Нині—озера Свяязьке, Пулемецьке, Луки; на схід від города Володави.

200Цього тексту (як і дати) у Хл. нема.

До цього знаку в Іп. унизу сторінки є така виноска-заголовок: «Оубьение бл (а) говhрнаго великаг(о) кн(я)зя Михаила Черниговьскаг(о) и Федора боярина ег(о) от Батыя ц(а)ря безбожнаго»; у Хл. цього заголовка нема.

201 Неясно, що просив Михайло в Батия — Чернігівську волость (це ймовірніше) чи Київ, де, як видно з Лавр., із весни 1243 p. княжу владу од Батия мав Ярослав Всеволодович, надіславши сюди свого посадника, боярина Дмитра Єйковича..

202 Гробниця з останками Михайла Всеволодовича нині стоїть в Архангельському соборі в Москві. У Михайла, крім відомих з Іп. Ростислава та Романа (Старого, за Любецьким синодиком;

за цим же синодиком, його жоною була Анна, названа також Анастасією), були, за даними «Бархатної книги», сини Мстислав, Симеон (Семен) та Юрій (Георгій), жона якого невідома. У Лавр. виступає Михайлова дочка Марія, жона Василька Костянтиновича, який мав від неї двох синів — Бориса та Гліба. Існує «Житіє Феодулії» (в черницях — Єфросинії), дочки Михайла Всеволодовича, яка була нареченою княжича Федора Ярославича.

203 Похід цей був викликаний тим, що Данило й Василько допомагали своєму союзникові Конраду І мазовецькому, який вступив у боротьбу за Краків зі своїм синівцем, сином Лестька (Лешка) Білого, Болеславом Стидливим.

204 Всеволод Олександрович був, власне, сином не рідного, а двоюрідного Данилового брата, Олександра Всеволодовича.

205 В Іп. «Лековнии»; за дослідженнями, він був, очевидно, чоловіком сестри великого князя литовського Миндовга.

206 3 літопису неясно, чиїм сином був Михайло; судячи з усього, — це син Ростислава Святополковича пінського, один із тих, кого 17 — 18 років тому Данило захопив у полон (див. текст під 1228 p.); ворожі дії його проти Данила тому цілком зрозумілі.

207 В Іп. хибно «яко и во», у Хл. «Яковь».

208 Ідеться про похід Данила (разом з Володимиром Рюриковичем) на Чернігів проти Михаила Всеволодовича наприкінці 1234 — у травні 1235 p.

209 Продовження цього речення відокремлене в Іп. хронологічною вставкою.

210 Відомості про ятвязького князя Скомонда, який здійснював також функції жерця, внесено в літопис після 1285 p., бо в цей час, як свідчать документи, він іще жив.

211 Оскільки Данило підтримував Конрада І мазовецького в його боротьбі з Болеславом Стиддивим, «Лестьковичем», сином Лестька (Лешка) Білого (див. прим. 3 до 1245 р.), то Ростислав знайшов собі спільників проти Данила в особі матері Болеслава, удови Лестька Гремислави (дочки Інгваря Ярославича) і самого Болеслава, який був йому ще й родичем: одна дочка Бели IV, Анна, була за Ростиславом, а друга, Кунігунда (Кінга, Кінька), — за Болеславом Стидливим. Частина бояр на чолі з сандомирським воєводою Флоріаном (Творіяном) Войцеховичем Авданцем спочатку виступила проти політики Гремислави і Ростислава, але згодом підтримала її, і Флоріан навіть потрапив до полону, пішовши на Данила.

212 В Іп. «не на добро бысть», у Хл. «на добро бысть», — протилежний зміст походить, мабуть, від того, кому це знамення вважалося сприятливим.

213 В Іп. «прігьхаша», «приїхавше», у Хл. «преехаша», «преехавше».

214 За польськими, та німецькими джерелами, Всеволод Олександрович від невідомої жони мав дочку Гремиславу, яку було видано за князя опольського Болеслава І.

215 Керліш — с полонізована форма грецького «киріє елейсон» — господи, помилуй. Вважають, що поляки співали пісню-гімн «Bogurodzica», де є цей приспів.

216 Це був інший Шелв, очевидно, боярин, близький Данилові, бо про смерть першого, воєводи, сказано під 1231 p.

217 Можливо, це той самий «облудний Жирослав», котрий навесні 1227 p. утік в Угри з Ізяславом Мстиславичем, виступаючи проти Мстислава Мстисла-вича Удатного, тоді противника свого зятя Данила Романовича; пізніше він міг повернутися і стати на службу Данилові.

218В Іп. хибно «eb», у Хл. «своея».

219 Данило і Ярослав Всеволодович були «братами» насамперед як князі;

справжнє родичання в них було інше — вони були свояками, бо держали дочок Мстислава Мстиславича Удатного — Анну і Ростиславу (?>.

220 В Іп. «вашихъ», у Хл. «твоих»;

у першому випадку Данило, очевидно, має на увазі всіх поганих, якими «володіє диявол», у другому — ця відповідь стосується лише татарина Сонгура, слуги Ярослава Володимировича.

221 Чому Батий називає кумис «чорним молоком», — не зовсім ясно. Як гадають, слово «чорний» тут має специфічне значення — «підкорений». «Чорне молоко» — напій, яким той з іновірців, хто його п'є, визнає свою покірність і підлеглість. Вважалося, що хто вип'є кумису, той перестає бути християнином. Пити кумис у хана — велика честь, але греки і руси кумису взагалі не пили: це вважалося богопротивним. Тому з такою гіркотою тут говориться про цю честь.

222 За даними Рашідаддіна, Баракчинова (Буракчин, Борахджин) була першою, найстаршою жоною Угедея. Дітей від неї не залишилося. Після смерті Угедея владу захопила його друга жона, владна і підступна Туракіна (Торегене), яка фактично була великою ханшею близько п'яти років. Саме за її наказом, як свідчить Плано Карпіні, отруїли Ярослава Всеволодовича. Коли в 1246 p. на великоханський трон зійшов її син Куюк, вона й сама померла піі дозріливо скоро, через два-три місяці. , Очевидно, Баракчинова, «велика княгиня», змушена була тікати від Туракіни  до свого племінника Батия, з яким та , ворогувала. Батий, як зауважувалося і (див. прим. З до 1240 p.), навіть не приніс присяги Куюкові. Той виступив  був проти Батия, але в поході 1248 p. , помер.

223В Іп. «шедь поклонися (у Хл. Додано  «ей») по обычаю, и присла вина чюмъ і и рече». Хто прислав вино і сказав?  Батий? Баракчинова? Як і в багатьох  інших випадках, текст Галицько-Волин ського літопису доводиться розгадувати.

224 За Лавр., першою жоною Ярослава і Всеволодовича була дочка половецького  хана Юрія Кончаковича; другою (за , дослідженнями) — Ростислава (?), дочка Мстислава Мстиславича Удатного; , третьою, за Лавр. і Новг. І, Феодосія (в черницях— Єфросинія), дочка князя  брянського (?) Ігоря Глібовича; четвертою — невідома за походженням і на ім'я, убита, за Лавр., татарами 1252 p. Феодосія народила вісім синів: Федора (помер молодим, перед весіллям з Феодулією, потім у черницях Єфросинією, дочкою чернігівського князя Михайла Всеволодовича), Олександра (Невського), Андрія (жоною якого була невідома на ім'я дочка Данила Романовича), Костянтина, Ярослава-Афанасія (одружився з Оксинією, дочкою Юрія Михайловича, сина Михайла Всеволодовича), Данила, Михайла (Хоробрита), Василія і дочку Марію.

Олександр Невський, одружений, за Татіщевим, з (Прасковією) (за іншими даними — Олександром), дочкою князя ізяславського Брячислава Васильковича, мав чотирьох синів — Василія, Дмитрія, Андрія, Данила і одну дочку — Євдокію, жону (за дослідженнями) полоцького князя Костянтина Тевтивиловича. Дочка Дмитрія Олександровича Марія була другою, очевидно, жоною Довмонта, князя литовського.

225 В Іп. «о бидh», у Хл. «о бhдh»;

може йтись і про обиду, і про біду;

гадаємо, що йдеться про кривду, про зневагу, якої зазнав Данило в Батия.

226 Ці два речення («Тої ж зими... Нурі») є вставкою, що відокремила попередній текст від наступного; тому й виділяємо їх в окремий абзац.

227 В Іп. «вицькаго», у Хл. «вицкаго»;

це слово (яке може бути й попсованим) викликало різні думки щодо свого походження, але ясно, що тут мовиться про вісника, герольда, посла-придворного.

228 В Іп. «и хотhния не полоучиши», у Хл. «и хотеніа не полоучиша»; якщо прийняти текст Хл., то переклад буде такий: «Але того, чого хотіли, вони не досягли», — і ці слова не ввійдуть у пряму мову.

229 Як виходить, цей Ящелт був спільником Данила у боротьбі зі своїми одноплемінниками.

230 В Іп. «всhдше», у Хл. «въсhдше»; за змістом треба «съсhдше».

231 Олег і Лик — одна річка.

232 В Іп. «два варва», у Хл. «два варьва»; треба — «варма».

233 В Іп. і Хл. «рожанци»; лук схожий на два великі з'єднані волячі роги; можливо, що вої Данила були озброєні луками-самострілами.

Це, мабуть, прислів'я: дерево, яке падає, не вдержати тонкими палицями;

так само безуспішною буде боротьба з Данилом.

234 В Іп. і Хл. «землю Ракоушьскоу и Штирьскоу», — тобто землю коло міста Рагузи (Дубровника) на східному побережжі Адріатичного моря та австрійське герцогство Штірію.

235 Коли бездітний австрійський і штірійський герцог Фрідріх II Войовничий з роду Бабенбергів був убитий 15 червня 1246 р., то земля його перейшла до німецького імператора Фрідріха II Гогенштауфена. Але на австрійську спадщину претендував також Бела IV, який здійснив на Австрію кілька безуспішних нападів і тоді покликав на поміч Данила. Та коли Данило прибув до Бели. там уже були імператорські посли, ще мали обговорювати з королем справу австрійської спадщини (див. ще прим 10 до 1235 p.).

236 В Іп. «Жалошь. Поурьскыи», у Хл. «Жалошь Поурскіи»; Зальцбург — соляний город, тому й пояснено: «тобто сольський».

237 В Іп.. «и Гарихъ Пороуньскыи. и Отагаре теньникъ. ПЪтовьскыи», у Хл. «и Гарихъ Поуроунскыи и Отагяре Теник ГГьтовскіи».

238 Налобниках.

239 В. і Хл. «ярыцhхъ», — це слово більше в літопису не зустрічається;

нема цілковитої певності, що це були саме лати.

240 В Іп. і Хл. «сьдло от злата, жьжена», — як видно, дерев'яну основу сідла було оббито мідною позолоченою бляхою; мідь покривали розчиненим у ртуті золотом і нагрівали на вогні; утворювалася міцна золота плівка.

241 В Іп. «кожюх», у Хл. «кожоух»; ясно, що це був не кожух (від слова, «кожа»), а легкий одяг, жупан, каптан.

242 В Іп.  хибно «со воемы», у Хл. «съ вуемь».

243  Іп. і Хл. слова «на воиноу» в реченні хибно повторено.

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: