Сонячна машина – Володимир Винниченко

І старий тихий дім — повний притишеного, заціпленого шепотіння, шарудіння, сухих, напружених очей, тоскної шамотні, підозрінь, безнадійності, жаху. Одна тільки принцеса спокійніша за всіх, тільки вона чисто по-королівському ставиться до великого нещастя з такою холодною, сталевою, величною гідністю, що старий граф готов стати на коліна перед цією сильною дівчиною. Ні одного знаку хвилювання, ніякого гніву, одчаю, ніякого різкого жесту! Наче не коронка Зігфріда пропала, а гребінець із її волосся.

Але хто ж, хто міг учинити це жахливе святотатство? Яким способом? Усі двері й вікна на терасу та до кімнат принцеси були позамикані. Ніде ні сліду злому замків. Прислуга не могла пройти нагору, ніяк не могла. З саду через вікна тераси нема змоги вилізти, та й вікна були позамикані, та й чути ж було б щонайменший звук, бо вікна й принцесиної, й Трудиної спальні були повідчинювані, і ні принцеса, ні Труда з Фрідою ще не спали, ще горіли в них лампи. Який же злодій зва жився на таке очайдушне злочинство?

Старий граф із графинею йдуть до Труди ще раз докладніше розпитати, може ж, вони хоч якийсь гомін чули. Але ні старий граф, ні графиня чогось не дивляться в очі одне одному, ідучи до дочок. Коли ж увіходять до Труди, старий граф щільно, пильно зачиняє за собою двері й вікна.

Труда і Фріда сидять мовчки в різних кутках канапи. У Фріди очі повні якогось іншого жаху, ніж раніш. У Труди якийсь інший вираз. Усе якесь тепер інше. І тому старий граф також інакше, ніж раніше, підходить до дочок і важко дивиться на кожну по черзі. А стара графиня, як сполохана птиця, що до гнізда її підбирається страшний ворог, тривожно готується до оборони.

— Коронки немає Чуєте? Трудо! Фрідо! Коронки нема Пропала.

І Труда, і Фріда мовчки дивляться на батька. Вони знають, що нема, але для чого ж їм це так чудно, з таким натиском говорити.

— Хто з вас у часі був на терасі? Ну?

Сестри мовчать. Фріда швидко, злякано спускає очі на коліна собі, але Труда сміливо зустрічає грізний, важкий погляд із-під сірих стріх.

— Я була.

— Ага. Що ж ти робила там?

— Що ж я могла робити? Розуміється, коронку крала!

Сірі стріхасті очі люто скидаються догори.

— Не смій мені таким тоном балакати! Ти! Що ти робила там, питаю? Фрідо, відповідай!

Фріда, як у дитинстві, злякано, мовчки наставляє на батька великі, здивовані, сині очі.

— Фрідо, ти доросла замужня жінка Ти повинна розуміти те страшне підозріння, яке лягає на наш дім. Одповідай, — що робила там Труда?

Губи дорослої, замужньої жінки по-дитячому морщаться, починають труситися, сльози викочуються із здивованих очей і одна по одній швиденько котяться по зблідлих лицях. Вона не знає, що робила Труда. Вона спала. Чи той… Труда була на терасі, але вона там тільки підглядала за принцесою в вікно й зараз же відійшла від нього.

— Підглядала?! Як покоївка? Дочка графа Елленберга підглядає до чужих віконн!

— Я хотіла подивитись, чи справжнє волосся в принцеси.

Старий граф ступає крок наперед і простягає руку до Труди.

— Давай сюди негайно. Швидше!

Труда великими, нерозуміючими і вже знаючими очима скидає на батька.

— Що давати?!

— Трудо!!!

Бідна птиця-мати може тільки з жахом і одчаєм слідкувати, як ворог усе ближче та ближче добирається до необачної, необережної дитини. Ах, одвести б його в другий бік, на інший слід направити.

— Батьку, ради бога! Як ти можеш таке?

— Мати! Мовчи Страховище на всяке божевільне страхіття здатне. Трудо! На терасу ніхто не міг пройти. Коронка лежала біля розчиненого вікна на столі. Біля того вікна, куди ти підглядала. Ти розумієш, що твій дикий, страшний жарт зайшов занадто далеко? Розумієш чи ні?

Труда не розуміє. Смугляве лице з синьою родинкою під ухом наливається темним, бронзові очі стають гострі, стрибливі. Вона помалу підводиться, вирівнюється й закидає го лову.

— Хто з нас, графе Елленбергу, жартує, це ще невідомо. Та як-не-як, а ваші слова й ваше підозріння на свою дочку страшніші за всяке страхіття.

І вона, не горблячись, як звичайно, не помахуючи по-хлоп’ячому руками, а рівно, випростувано відходить до столу.

Граф чує тільки ці два слова «графе Елленбергу», не «батьку», не «тату», а власне «графе Елленбергу»!

І графиня чує ці страшні, незрозумілі два слова. І чує, як старий тихо пошепки повторює: «Графе Елленбергу!»

Він якийсь час важко, ошелешено дивиться на Труду, потім повертається до Фріди й киває їй головою.

— Ходім.

Графиня і Фріда тихо виходять за старим графом, а Труда стоїть біля столу і грається олівцем, суворо насупивши брови. Згори донизу дім обшукано, поперетрушувано всі кімнати й речі прислуги; попереглядано всі закутки, всі сліди пальців на поросі балюстради. І на ранок усі підозріння зупиняються на льокаєві Фрідріху Баронеса Фріда… виразно бачила на терасі тінь людини, подібної до льокая Фрідріха Вона не звернула потрібної уваги, але цілком виразно бачила мужчину високого росту з горбатим профілем, як він швидко й нишком пройшов повз вікно спальні графівни Труди.

Поліція й детективи, захопивши з собою очманілого від жаху, непорозуміння и одчаю Фрідріха, спорожняють старий графський дім. Чи дійсно винен Фрідріх, чи ні, ні поліція, ні прислуга, ні принцеса, ніхто того не знає, але кожний розу міє, що Фрідріх мусить бути арештований, щоб разом із со бою занести в тюрму навіть тінь підозріння на старий графський дім.

Граф Елленберг згоджується дати дозвіл на арешт Фрідріха. Він згоджується, але зараз же кличе графиню до себе в кабінет.

Старі, змучені жахом і безсонням обличчя їхні здаються ще старішими. Старий граф одшморгує портьєри на вікнах, одчиняє вікна й гасить світло ламп Ці приготування не подіб ні до катування, але графиня дрібно дрібно хреститься за спи ною графа, в якій почувається щось грізне, невблаганне й таке знайоме.

Але рівночасно й нове. зарані повна тріумфу певність і страх од цієї певності.

Ах, вона знає вже, про що буде мова, про що так моторошно мовчать ці одвислі жовто-сірі щоки.

Світло ранку, молоде, прозоре, лагідно радісне; невинний, чистин дух роси й зелені, лукаво здивоване лопотіння шпаків і завзяте, рясне джерютання горобців, — як це все не підходить до двох старих, напружено страждальних, мертво-сірих облич.

Маленька, гостровида, з пов’язаною білим голівкою, з напружено круглими, величезними очима нічної птиці мишка, за якою зараз почнеться полювання старого, жовтого, лютого кота, сидить графиня в куточку величезного фотеля й нашорошено слідкує за кожним рухом чоловіка.

От, нарешті, тяжко сідає, кладе великі в ластовинні руки на поруччя фотеля, очима надушує на мишку. А в очах — тривожна певність.

— Коронку взяла Труда.

Мишка робить рух.

— Прошу не перебивати. Коронку взяла Труда. Ти сама це знаєш її загрози скандалом, її обіцянки Фріді здобути грошей, усе це, очевидно, мало на увазі саме це страшне, скандальне злочинство. Але не в цьому річ. Я згодився на твої й Ганса домагання арештувати Фрідріха, але я зробив цю несправедливість умовно. Від тебе тепер залежить, чи я далі буду підтверджувати цю нашу жорстокість, чи замість Фрідріха відправлю Труду до тюрми. Чуєш?

Графиня вже знає, яка це буде умова. Все те саме, вічне, неспокутуване прокляття їхнього життя!

— Отже, сьогодні, зараз ти мені скажеш правду: чия дочка Труда.

Графиня заплющує очі й трудно, скорботно зітхає: все те саме!

Але на графа це мовчазне, тужне зітхання діє як фальшивий, нахабний крик, повний брехні й упертості. Велика волохата рука стискується в кулак і б’є по поруччю.

— Ти скажеш! Сьогодні ти скажеш мені! Сьогодні ти, нарешті, в моїх руках. Все життя ти волочила по багні моє ім’я, а тепер діти твоїх полюбовників крадуть останнє, що лишилось у мене, честь мою?! Задушу тебе, прокляту, а її зараз же віддаю судовій владі! Кажи!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: