Сонячна машина – Володимир Винниченко

— Умгу! Англійська буржуазія вже теж у ролі антимілітаристів і борців за «єдину республіку землі». Пікантно! Так, ту причину, що біля бідного вдівця Мертенса досі не було жінки. Цей гладкий бик зі своїми дерев’яними меблями, рогожами й тому подібною наївною декорацією претендує на славу аскета. Через те, коли ця спадкоємиця збанкрутованих королівських біржових спекулянтів дійсно закинула гачок на цю біржову акулу й акула клює, то нам рація мати свою людину в тому домі, де живе прекрасна рибалочка Чи допустять товариша Тіле до Мертенса, це невідомо, але що рибалочка може допустити до дому графа Елленберга акулу, то це дуже можливо. І тоді, дійсно, перспективи стають іншими. Тоді, може, справді він звідти вже не вийде.

Кудлата голова чорного пуделя підводиться від газети, і невеличкі, заглиблені очі старої, розумної й лукавої мавпи з сміхотливою іскоркою пробігають по присутніх .

— Отже, виходячи з вище сказаного, я пропоную, щоб Інарак висловив свою подяку графові Елленбергові й президентові поліції за їхню блискучу ідею доручити товаришеві Тіле вести справу дорогоцінної для всієї людськості коронки Зігфріда.

Як ясно, по-дитячому, з полегкістю сміється Клара! (А руку дати цілувати ні за що не хоче!)

Макс Штор теж сміється, але не так ясно й легко- в тому домі, де живе рибалочка, звідкіля, може, Мертенс не вийде, живуть його батьки. Не знають і Тіле, і Клара, але… «і одречеться батька, матері»…

Отже, нарада зупиняється на тому, що товариш Тіле сьогодні, зараз же, негайно повинен помістити до Елленбергів одного з товаришів. Це поки що єдине, що можна зробити реального. Дальші заходи залежатимуть од розвитку ситуації.

***

Князівна Еліза рівно й струнко ходить по червоному салоні, волочачи за собою по килиму тінь. Рівно й струнко, як вірні піддані, витяглись перед нею книжки на великому червоного дерева столі. Весняний вечір, що млосно, розніжено зазирав із саду, прогнано геть важкими червоними портьєрами- не треба ніякої весни! Струнко, суворо ступають думки в душі, рівними, напруженими, вимуштруваними кроками. Хто хоче дійти до мети, в того думки, не зважаючи ні на які катастрофи й нещастя, повинні ступати вимуштруваними кроками.

Тихий стукіт у двері; тихий рип, почтива, механічна, бездушна постать льокая. Граф Адольф фон Елленберг просять дозволу відвідати її світлість.

Нечутно, м’яко, стишка впливає граф Адольф. М’яке, безкісне, ватяне тіло поштиво зігнуте сумом і скорботою, — ах, таке нещастя з коронкою, з дорогоцінною реліквією великого минулого, з найсвятішою пам’яткою незабутніх часів слави й величі!

Червоно-золота голівка рівно й непорушне стримить із глухого, високого чорного коміра — червоно золотиста квітка в чорній вазі. Очі холодно, спокійно й уважно слідкують за рухами м’яких лиць і голених, непідфарбованих уст, помащених найпоштивішим і співчутливим усміхом.

Так гордо, чуйно й нашорошено-спокійно дивиться молода золотиста левиця на м’який підлазливий підступ старого ягуара. Ледве помітно здригують вуса, гнучко, привітно й знеможено вигинаються хвости. Хто перший зробить скок?

Ах, це такий удар для родини Елленбергів, що на її лоні могло статись оте святотатське злочинство. Головне, що так надзвичайно таємно, загадково, не лишивши ані найменшого сліду, вчинив злодій цю страшну річ. Очевидно, великої сили й досвіду злочинець. І боротьба з ним нелегка, ах, на жаль, нелегка, це з усього видко. Поліція, детективи? Ех, що вони можуть у такому випадку? Тут іншої, зовсім іншої сили треба!

І граф Адольф зітхає так, як людина, що вирвала б серце своє і своєю рукою поклала б його на стіл, коли б це могло помогти. А в сірих очах повільно, обережно вигинається напружений хвіст.

Золотиста молода левиця байдужо, гордо чекає: цікаво, цікаво, чого він підповзає, чого так розстилається співжалем і зітханнями.

Так, і їй шкода, що саме в родині старого друга її батька це сталось. А якої ж іншої сили треба, щоб боротися з тим злочинцем?

Граф Адольф іще раз зітхає, похиляє голову й тихо, сумно, ледве чутно й безнадійно бовкає:

— Грошей.

І не рухається: тут кінець усім зітханням, жалям, міркуванням, тут цілковита, непоборна безнадійність, величезна не-проломіїа скеля. Але за скелею… О, що там за простір, що за сяйливе визволення там, за тою скелею!

Принцеса яа мить забуває за свою гордість і здивовано розплющує зелені віясті очі.

— Невже так багато грошей треба?

Старий ягуар швиденько підводить голову, підповзає трошки ближче й привітно, вибачливо, влесливо мете хвостом і посмішкою Принцеса дивуються? А хіба є на світі такі гроші, щоб за них можна було купити украдену реліквію? І хіба злодій того не знає? І хіба він не поставить справжньої суми викупу? Де ж найдеться той багатій, щоб справився з цінністю коронки? Чи принцеса гадають, що її так само легко купити, як усяку брильянтову цяцьку? Так?

Принцеса Еліза пильно обводить шукаючим поглядом схилене набік сумно й улазливе сміхотливе горбасте лице.

— Значить, ви вважаєте справу за цілком безнадійну?

Сірі очі в жовтих віях примружуються, голова нерішуче втягається у плечі, плечі нерівне, вихилясом підводяться, неначе випручуючись із чогось липкого

— Н-н-ні, я та ак не сказав би… Але…

І вмить — клац! — цілковита зміна: постать рівна, спокійна, лице повне гідності, поважності, врочистості.

Він буде зовсім щирий із принцесою. Справа не така безнадійна. Але треба говорити одверто в Німеччині є тільки одна людина, що може боротися з цінністю коронки Зігфріда, тільки вона одна може взяти на себе відвагу викупити її в усякого, хто володіє тепер нею. Ця людина — Фрідріх Мертенс.

Точене кістяне підборіддя принцеси стає холодно чітким, сухим і гострим.

— Дякую, графе, за щирість Але я волію, щоб коронка лишалась поки що в руках злодія, ніж бути зобов’язаною цьому фабрикантові гумових препаратів.

Перед словом високої особи, хоч яке воно, всяка голова повинна побожно й покірно схилитись Але було б злочинство супроти самої принцеси, коли б граф з поштивості сховав свою власну думку з цього приводу Коли її світлість дозволить, то він скаже, що цей фабрикант гумових препаратів є найгеніальніша людина в Німеччині й наймогутнішии представник нової аристократії

Принцеса Еліза здивовано й зневажливо, як расовий кінь, якого торкнуто віжками, закидуе голову догори. Аристократії?! Граф має сміливість цього індивіда називати аристократом, цю коротконогу довбню із лицем професійного ката, з руками горили, з манерами зарозумілого, незловленого вбійника?!

Князівні аж кров шугає в лице, і горить, і пашить, як у дівчинки, як у звичайнісінької, нестриманої, глибоко обуреної дівчинки. А граф Адольф тільки схиляє голову, ховаючи задоволення.

— Ви зводили, ваша світлосте, намалювати досить яскраву, соковиту карикатуру. В дійсності ж пан президент є нащадок старого торговельного роду, могутній і владний проводир, смію повторити, нової молодої аристократії. Так, ваша світлосте, но воі аристократії. Старої вже немає, вона вмерла, здійснивши свою історичну роль. Закони виросту, смерті й нових народин, ваша світлосте, не минають нікого, ні окремих людей, ні класів, ні цілих народів.

І, злегка помахуючи хвостом, уважний і поштивий, він чекає декілька ментів наслідків своїх слів. Розуміється, він цими словами каже їй, що й вона померла, оця молода, опукогруда, червоноволоса, довгошия князівна. Померла давно, без сліду , без слави, без надії воскреснути, разом із усіма своїми коронками, порохнявими організаціями, з цими смішними забавками непристосованих нездар, недотеп і слинявих романтиків Розуміється, вона рідкий анахронізм, вогнекровна мумія, гра природи красуня з повернутою назад головою Так, каже граф Адольф посмішечкою.

А принцеса Еліза теж посміхається як зрадник, перевертень жагуче прагне заплювати, вмертвити, знищити те, то він зрадив, щоб у знищенні знайти для себе виправдання. Ренегат готовий глумом, багном закидати, кров’ю заліти дірки у своїй душі від одірваної й проданої ворогам честі.

— І, на вашу думку, нова аристократія має заступити стару, графе?

І на графа з-під приплющених закруглених вій із цікавістю й гидливим чеканням скоса дивляться очі, а довга, вузька, з витягненими віковим пещенням пальцями рука недбало перебирає золоту пліть ланцюжка з олівцем на кінці, оздобленим манюсінькою коронкою.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: