Сонячна машина – Володимир Винниченко

На величезному столі, переламаному глаголом, в хаотичному порядку, в напруженій, веселій готовності блискають телефони й телеграфні апарати — з екранами, без екранів, слухові, світлові, мідяні, сліпучо-блискучі й матово тьмяні — рурки, держальця, скло, гвинти. Все це грізно, боєво купчиться пірамідою перед фотелем пана президента Об’єднаного Банку, єднаючи його з Берліном, Німеччиною, всім світом.

Сідаючи, Мертенс надушує ґудзик одного апарата й гукав в матове скло одривчастим, одвологлим басом:

— Припинити. Давати тільки світло.

І зараз же повертається всім важким, туго збитим тілом до князя. Поклавши обидві короткі цупкі руки з товстими пальцями на поруччя, він злегка нахиляє велику голову, неначе збирається битися лобами з гостем. Зелено-сірі, гарні, на диво молоді та свіжі серед цього іржавого м’яса обличчя очі спокійно, твердо й чекальне зупиняються на старому князеві. А на втиснутих, блідих, із зеленкуватими жилками висках нащадка німецьких монархів виступає ріденька, спітніла рожевість Він спускає очі додолу, довго мовчить і, нарешті, тихо, рівно говорить у підлогу:

— Вам, мабуть, відома ціль мого до вас візиту?

Мертенс спочатку ледве помітно киває головою, потім з деякою натугою розчіплює м’ясисті голені губи й рипить:

— Точно невідомо. Догадуюсь. Боюсь помилитись.

І знову стулює уста. А над верхньою губою дрібно-дрібно, як вогкість на стіні, мокріє піт. Мокріє він і на бурому чолі, випнутому згори, ввігнутому посередині й випнутому знову на бровах, подібному до сідла. Розхристані майже до живота за останньою модою (що пішла трохи не від самого Мертенса) грубі й червоні груди теж мокро блищать од поту.

Князь задумливо ставить палицю між свої гострі коліна, кладе на неї обидві свої руки з видушеними по них фіолетовими жилами, на руки спирає погляд і все тим самим рівним, тихим, немов байдужим голосом починає викладати те, що Мертенсові давно вже добре відомо.

Мертенс, підігнувши короткі, товсті ноги під фотель так, що коліна кругло, як у жінок, випинаються, наставивши наперед лоба, з пильною цікавістю розглядає князя. Часом він скоса зиркає на екран, на якому, як на маяку, одноманітно то з’являється, то зникає ніжно-синій круглий знак.

Князь замовкає. Руки йому спітніли, але він не витирає їх, бо знає, що вони тремтітимуть.

Мертенс злегка тарабанить пальцями по блискучому поруччю фотеля.

— Так. Так. Гм. Отже, виходить, біржова наука, князю, нелегка? Що? Га?

Князь не зводить очей із своїх міцно, до болю складених на палиці рук.

— Удача чи невдача може спасти на найбільш учених, пане президенте.

— Так-то воно так, та… Гм!

І раптом іржаве, обвисле, з квадратовими пітними щелепами лице засвічується добродушними, одверто веселими іскорками очей.

— Що, князю, нашою зброєю та проти нас-таки? Га? Мечі не годяться?

Тут князь уже підводить тьмяні, вицвілі, з блідо-сірими баньками очі на гумового короля. Ріденька рожевість уже розлилась по худих, запалих щоках.

На екрані часто, настійно починає стрибати цифра 7.

Мертенс бере олівець і щось закреслює в товстому блокноті.

Потім надушує гудзик і, вертячи олівець у пальцях, знову сідає, як сидів.

— Ні, князю, більше відтягати виплату неможливо. Абсолютно. Закон цифр. Могутніший за закони природи й гуманності. Неможливо.

Цебто він цим каже, що князь Лльбрехт і його син будуть цього тижня арештовані й посаджені в тюрму, як кузен Дітріх.

І князь, сіро посміхнувшись, корчачи від сорому пальці ніг, трудно видушує з своїх хорих, расових уст:

— Ваша влада дужча за всі закони…

— Помиляєтесь, князю, помиляєтесь. Я теж тільки цифра. Тільки цифра.

Жовтий олівець виприскує з пальців і з дзвінким дренькотом котиться під ноги князеві. Князь машинально й швиденько перегинається донизу, але, помітивши чекальну непорушність Мертенса, тільки дивиться на олівець і знову кладе руки на палицю. На м’ясистих устах величності миготить легкий усміх і ховається.

— Помиляєтесь, киязю, помиляєтесь.

І Мертенс здіймає руки з поруччя. Візит скінчено. Князь може вставати й забиратись.

Але князь сидить і з сірою застиглою посмішкою дивиться під фотель Мертенса.

— Ми… противники. Це так. Але коли в одного противника вистачає малодушності прийти до другого й прохати пощади, то так натурально, що в другого повинно вистачити великодушності відмовитись од таких способів боротьби, як… смерть. Бо ви самі знаєте, що ваша відмова… смерть для мене й для мого сина.

Мертенс спокійно накриває очі важкуватими повіками, знову обіймає пальцями поруччя фотеля і, наче цитуючи напам’ять книгу, рівно, поважно говорить:

— Князю! Кілька десятків років тому ваша вельмишановна шляхетська монархія штовхнула Німеччину в ряд згубних внутрішніх і зовнішніх війн. Зруйнувала. Знищила. Кинула у злидні, в ганьбу.

Сухий, тонкий ніс князя блідне так, що здається старою, вивітреною, посірілою кісткою. Але князь мовчить — десь підло нашіптує надія: а може, задовольниться брутальністю й не захоче жорстокості?

— І ми підняли її! Ми! Вернули могутність, славу, багатство! Ми!

І Мертенс сильно гупає себе рукою не в груди, а по круглому коліні.

— Але ви, ви не признаєте. Мрієте вернути колишнє, неповторне. Історію лицем назад? Змови проти нас? Що? Га?

Князь скоса зиркає в іржаве лице. Ага, біржова душа не витримала, розхристалась, дає волю собі, тішиться, губу зако-иилює, громом гримить.

— Та ще приходите до нас просити в нас нашої зброї для боротьби з нами-таки? Хе! Великодушність?

— Я прошу не для боротьби, а для врятування честі й життя… мого й мого сина. Ну, я вас… благаю!

І, чуючи болючий, жахний сором і знаючи, що цього не треба було казати, і знаючи, що все одно й це не поможе, старий князь робить горлом так, наче ковтає щось трудне, і одвертає голову вбік. На старій, жовто-сірій шкурі вилиць хоробливо горять червоні плями.

Мертенс раптом погасає. Витягає з-під фотеля ноги, сідає рівніше і, пильно та важко дивлячись у князя, з сухою байдужістю каже:

— Врятування вашої честі й життя… в руках вашої дочки. І, не зводячи твердого погляду з поширених непорозумінням очей князя, попереджуючи цим усяку посмішку, з строгою врочистістю додає:

— Німеччині потрібна гідна її слави дружина мені.

Князь якийсь мент ошелешено сидить, широко розплющивши та так і забувши очі, із злегка одвислою нижньою губою, а червоними плямами підняття на прозоро-жовтих щоках. Потім умить, хитнувшись увесь угору, підпирає тіло палицею, роззявлює рота, зараз же закриває, наче задихавшись тим, що має сказати, знову розкриває й видихає вниз у злегка підняте догори м’ясисте, червоно-буре, лобате лице:

— Нахабний хам!

І, напружено-часто застукавши металічним наконечником по відлозі, спираючи на палицю ослабле тіло, повертається на місці, злегка хитається і, випрямившись, дрібн-о-швидко виходить із кабінету.

Мертенс із кректінням нахиляється, піднімає олівець і, надушуючи гудзика крайнього апарата, з посмішкою гиркає про себе:

— Ще й сам її приведеш!

* * *

Лагідні, терплячі очі Софі скоса й несміло, з острахом побожності зиркають на витончений, уже суворо, знайоме, страшно закостенілий овал молочно матового лиця принцеси Елізи. Три дні за постаттю принцеси не видно білої, пухнастої купи Нептуна з рожевим язиком і розумними, терплячо-лагідними собачими очима. Три дні принцеса, льокаї, шофери, камеристка Софі ловлять, благають, грозяться Нептунові, і з кожним днем овал принцеси стає гостріший, як тільки згадують ім’я Нептуна.

Лагідні, сумирні очі Софі з побожним нерозумінням дивляться злегка вгору на суворо замкнуті уста дивної, нелюдської істоти в такому людському тілі. Батько і брат сьогодні вибираються в далеку повітряну дорогу, апарати вже стоять напоготові, з Лейпціга прийшли нові наукові прилади, що за ними принцеса так тужила, що їх так довго й нетерпляче вичікува.іа, надворі в парку стоять густі завіси весняного дихання, які треба, як воду, проривати грудьми, ідучи, від яких не тільки Нептунове серце душно стискується. А дивна істота ходить по парку, грізно, зловісно стягнувши широкі брови на зелені очі й поклацуючи пальцем правої руки по долоні лівої, — грізний знак!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: