Адмiрал Ной Бiблiйний вп'явся очима в тому напрямку, куди тицяв указуючим перстом Iафет. На обрiу, де купчилися легенькi бiлi хмарки, крiзь сизувату iмлу й справдi щось невиразно чорнiло, здiймаючись вище хмар.
– Справдi – земля! – аж здивувався адмiрал. – Сто галет тобi в нагороду! Цiла гора землi!
Опiвднi пробилися крiзь прибережне намисто рифiв i сiли на мiлину бiля самiсiнького берега. Багатомiсячна гойданка припинилася. Було дивно ходити по непорушнiй твердi, а не по хиткiй палубi.
Мореходiв зустрiчав схвильований натовп мiсцевих жителiв.
Це був сто п'ятдесят перший день нечуваноу навiгацiу без вiтрил.
Адмiрал дав останню команду:
– Свистати всiх нагору, сто пляшок кожному у пельку!
За хвилину почався урочистий парад врятованих. Схiдцями скакали коники i викидали коники, плазували плазуни, виробляли акробатичнi трюки мавпи, м'яко стрибали один через одного хижаки, котилися дикобрази та ужаки. Поважно сходили слони i носороги, зебри i зубри, страуси й жирафи, буйволи i кенгуру i т.д., i т.д., i т.д. (Повний список пасажирiв вмiщено у шеститомному довiднику Брема).
Екiпаж бiблiйних навiгаторiв зустрiла поважна делегацiя. Усiх новоприбулих запросили до святкового столу, виставленого просто неба. На бенкетi грав оркестр. Музиканти видзвонювали келихами, кубками, пляшками, тарiлками, глечиками i сулiями. Диригент вимахував довгим шампуром з шашликами. Це був непiдробний ансамбль пiснi i пляшки.
Вiд iменi присутнiх слово взяв тамада зустрiчi. Вiн схвильовано звернувся до бравого адмiрала:
– Гостем, дорогий, будеш! Другом, дорогий, будеш!
– А до кого ж ми допливли? – розчулено запитав адмiрал Ной Бiблiйний.
– Ви прибули до славноу гори Арарат в сонячнiй царинi виноробiв Урарту!
– Невже у вас не було Потопу?
– Ет! Хiба в горах почусш, що дiсться у свiтi? Ти розкажеш, дорогий!
– Ой, сумна буде моя оповiдка…
– А ти пий вино, дорогий, i все мине!
З словами щироу подяки виступив Iафет:
– Дорогi друзi! Ваш чудовий стiл зобов'язус, надихав i кличе! З серця линуть слова щироу подяки! Душа радiс! Ваш гостинний достаток мобiлiзув! Докладемо всiх зусиль! Знайдемо усi прихованi резерви! Всi, як один…
– Пий вино, дорогий, потiм добалакасш…
Старого Ноя швидко розiбрало. За годину вiн уже ледве ворушив язиком. Але вперто варнякав, намагаючись оповiсти свою гостропригодницьку бiографiю. Зрозумiло, виникали певнi мовнi труднощi. Тому немас нiчого дивного, що дiдуган затинався мало не на кожному словi.
Вiн оповiдав i лiз цiлувати тамаду:
– Дррруже!.. У-уя-уяви, дрруже!.. Це ж пррросто… дикий кошмаррр… дррруже!.. Д-д-давай попо-по-челомкасмося! Сам господь, дрруже, пiшов на мокррре дiло… Га? Жжжах!..
– Пий вино, дорогий, i все мине! – переконано радив мудрий тамада.
– Оте мок-ррре дiло й сп-п-ррравдi слiд замочити…
Коли адмiрала приволокли до намету, вiн вже й лика не в'язав.
– В'язать бом-бррром-брррам… на рррею! – задерикувато кричав вiн.
– Тату, дiд сильно набрався, – прибiг до Хама син. – Сiрника запалити страшно – вибухне! – доповiв Ханаан.
Сiм солодко хропiв пiд бенкетним столом. Iафет сидiв твердо. Вiн все бачив i все чув.
20. ОЙ У ПАТРIАРХА ТА ГОЛIВКА БОЛИТЬ
– Необхiдно рiшуче загострити, пiдняти на належну височiнь i поставити руба питання про виховання.
– Кого? – очманiло простогнав Ной. – Ой, голова моя, голiвонька бiдна…
– Молодоу змiни, – пояснив Iафет. – А то, примiром, вчора прибiгас до Хама його вкрай невихований синочок Ханаан i репетус: "Дiд, каже, так по-свинськи нализався, каже, що сiрника, каже, запалити страшно, бо дiд вибухне, каже, мов смердюча бочка зi спиртом…"
– Так i сказав? Ой, болить…
– Це ще не все! Каже, буцiм, ви одяг пропили i голим бiгали…
– Невже? – жахнувся Ной.
– Я ваш одяг принiс, – скромно повiдомив Iафет. – От я й питаю: де повага до старших?
– Ой, голiвонька потрiскус…
– I цьому можна було зарадити, якби не одна прикрiсть, – нiби вагаючись, тихо докинув Iафет.
– А що таке?
– Та сьогоднi з вiддiлу кадрiв прибiгли, щоб новi свiжi кадри на дегустацiю кинути…
– Ой-ой-ой!…
– I принесли вам кумасика, щоб пiдлiкувати вiд усiх хвороб…
– Ну, то де вiн – отой кумасик?
– Та Хам перехопив його…
– Що? Висмоктав моу лiки, мерзотник? Сто пробок йому у пельку!
– Не знаю, як вам i сказати…
– Та вже кажи до краю!
– Вилив Хам вашi лiки у море!..
– Ну й недолюдок!.. Хiба нi?
– Цей ганебний факт – акт безвiдповiдальностi та безгосподарностi.
– Ой, голiвонька моя розвалюсться… Що ж ти пропонусш, Iафете?
– Я ось для вас пляшечку припас…
– Ага!..
– Може загострити питання, пiдняти на височiнь та й поставити руба?
– Слушна думка. Клич, Iафете, колектив дегустаторiв на виробничi теревенi. Сто доган йому у пельку…
Чергове сiмейне обговорення проходило активно: Iафет завбачливо налив у чайник лiкiв вiд усiх хвороб. Ще до оголошення порядку денного Сiм внiс цiнну конструктивну пропозицiю:
– Щоб у ротi промовцiв не пересихало i щоб всiм вистачало, пропоную до наступноу наради замiсть чайника придбати вiдро i ковшик до нього. Це, поза всяким сумнiвом, пiднесе нашу балакучiсть на ще нечувану висоту!
21. ТРИ СВЯТI У ХАТI
На порядку денному виробничоу ради було одне питання: на кого шити робу винороба.
У короткому вступному словi бригадир дегустаторiв Ной яскраво змалював загальне становище:
– Сини моу! Легендарне ходiння пiд всi вiтри до гори Арарат успiшно завершено! Але не буду вiд вас приховувати: до неба високо, до хати далеко, а до шинку близько. З цих реальних умов ми i мусимо виходити. Перед нами поставлено почесне завдання – келихи пiднiмати та вино дегустувати. Важка ця праця й дуже шкiдлива для здоров'я. З власного досвiду знаю, що пiсля напруженоу виробничоу вахти дегустатори просто-таки падають з нiг. I навкоси – теж! Навiть несила доплентатись до лiжка без перешкод. Але коли це нас лякали тимчасовi труднощi? Нiколи! I ми знову доведемо, що успiшно подужасмо будь-який плановий обсяг! Однак нам необхiдно вирiшити ще одне виробниче питання. З нашого невеличкого, але згуртованого колективу ми мусимо висунути одного кандидата на вiдповiдальну роботу винороба, де с всi можливостi показати зразки натхненноу працi. Якi будуть думки i пропозицiу в свiтлi ганебного вчинку Хама?
Першим узяв слово Сiм, бо у нього в ротi було сухо, як у зiпсованому сифонi:
– Батьку i брати! Що я хочу сказати? Га? Ага! Я хочу сказати, що нам не слiд панiкувати. Здавна вiдомо: краще втопитися у винi, анiж у водi. (Iафете, налий скляночку… Та не бiйся за мене – душа не тiльки бога, а й мiру знас! А який бог змочив, такий i висушить… Ху!.. Добре пiшла!) То про що я хотiв сказати? Га? Ага! Я хочу нагадати, як Хам наплутав у списках худоби. Це жах i навiть кошмар: ми гризли такi тоненькi галети, що крiзь них можна було затемнення сонця спостерiгати! А злодюга Хам в цей час вiз контрабандою цiлу отару харчiв! (Iафете, хлюпни до склянки – душа мiру знас, а я розхвилювався…) То що я хотiв сказати? Га? Ага! Я мовчати не буду! Я ще говоритиму – душа мiру знас… Так от! Хiба ми гарантованi вiд того, що наш Хамло знову не наплутас i не наллс у келихи замiсть горiлки помиу? Фу, аж гидко стало! Хлюпнiть у склянку – душа горить… От Iафет просить слова. Вiн скаже як по писаному. Ху! Добре пiшла!
– Батьку i брати! – урочисто почав Iафет. – Високе звання дегустатора зобов'язус, надихас i кличе!
– Ще як! – вклинцювався невгамовний Сiм.
– У свiтлi поставлених завдань ми не можемо миритися з тим ганебним фактом, що Хам злочинно знищив цiлий кумасик цiнноу виробничоу сировини. Я рiшуче вiдкидаю недоречнi зараз родиннi почуття i з усiсю вiдвертiстю кажу: я не доручив би Хамовi навiть здавати порожнi пляшки, бо вiн не мас жодноу уяви про матерiальну вiдповiдальнiсть. А ще я хочу запитати збори: хто публiчно паплюжив генiальнi вказiвки Всевишнього i сiяв чорну зневiру в наших серцях? Хто ганьбив славних ковчегобудiвникiв на сторiнках бортiвки "З наждачком"? Хто прирiк на погибель окрасу тваринного свiту? Хто пiдмiнив списки "чистiнечистi" на списки "устiвнi-неустiвнi"?
– Атож – хто? – бадьоро озвався Сiм.
– Вiдповiдаю: Хам!
– А я що казав?
– Хам i ще раз Хам! Вiн один докладав всiх зусиль i знаходив прихованi резерви, щоб ми долали все новi й новi труднощi. Тож нехай спокутус своу грiхи на виноробнiй нивi. Хай вирощус лозу! Хай давить грона! А ми не пошкодусмо усiх наших сил, щоб дати об'сктивну оцiнку його працi.