– Р-р-розiгнати тунеядцiв! – войовничо брязнув лускою Михайло.
– Цить, вельмишановний!
– Слухаюсь!
– Колеги! Чи не час нам для необхiдноу й назрiлоу профiлактики повернутися до випробуваноу в багатьох акцiях стратегiу, яку ми, мов недбайливi господарi, здали в архiв?
Обидва архангели втупилися у Наймудрiшого.
– Нашi хмари перенасиченi буйнопоточними зливами. Нашi стратегiчнi й тактичнi блискавки перенапруженi спопеляючою енергiсю. Ми масмо велетенський запас добiрних кам'яних брил – метеоритiв, болiдiв та астероудiв. Якщо захочемо, то й Мiсяць гепнемо на Землю! З технiчного боку це цiлком здiйсненноу
– Оце здорово! – захопився iдесю Михайло. – Такого ще не бувало!
– Космiчна катастрофа перший сорт! – лагiдно зазначив Гаврило. – Якщо Мiсяць гепнути на Землю, то й Страшного Суду не треба…
– Ну, то як? – пом'якшав Промовець. – Чи не варто нам знову повернутися до староу, але надiйноу методики наставлення на Путь Iстинну? Зрозумiло, в посднаннi з широкою попередньою роз'яснювальною кампанiсю. Аби кожен второпав, що таке наша сфера життсвих iнтересiв…
– Варто, ой варто! – розквiтнув головнокомандувач вiйська небесного. Господи, ото дам прикурить!
– Якi масштаби майбутньоу демонстрацiу сили? – дiловито запитав архангел Гаврило. – Земна куля? Континент? Крауна? Мiсто? Селище мiського типу чи якась там нiкчемна родина фараонiв?
Всевишнiй на мить замислився, а по тому вдумливо вiдповiв:
– Я гадаю, для початку вистачить дощентного зруйнування мiста. От коли не збагнуть, що й до чого… Але, ясна рiч, слiд обрати мiсто велике, багате, усiм добре вiдоме. Дуже зручно для цього розташований Бейрут…
– Але ж, – делiкатно нагадав Гаврило, – Бейрут поки що – лише невеличке приморське селище, не варте бомбардування й бриляками. От у майбутньому!..
– Дайте менi Австралiю або хоча б Мадагаскар! – нараз слiзно заканючив Михайло.
– Цить, вельмишановний!
– Слухаюсь…
– Якi будуть конкретнi думки та пропозицiу?
– Дозвольте менi, – звiвся на ноги теоретик.
– Кажи, Гавриле.
– Ваша Блискавичнiсть! – уклiн у бiк Всевишнього. – Ваша Звитяжнiсть! уклiн у бiк хмарного головнокомандувача. – На мiй погляд, континент Австралiя та острiв Мадагаскар, як об'скти карально-виховноу акцiу, мають щонайменше два недолiки. По-перше, вони страшенно вiддаленi вiд Святоу землi i нiхто там про них поки що навiть не вiдас: розквiт мореплавства та географiчних вiдкриттiв ще попереду.
– Чого ж досi барилися?
– Цить, Михайле!
– Слухаюсь…
– По-друге, аборигени тих вiддалених об'сктiв ще й пошепки не чули слова Божого, отже, наша карально-виховна операцiя тiльки посилить вплив на авторитет тамтешнiх удiльних iдолiв, кумирiв i тотемiв. Мовляв, це вони, iроди, розперезалися! Вiдтак, наша акцiя виявиться даремною, уу психологiчний ефект дорiвнюватиме нулю. З однаковим успiхом ми б сидiли отут, бездiяльне склавши руки. До того ж не забуваймо, i наш некерований хор праведникiв свос дiло робить.
– Осанна тобi. Господи! – струсонуло атмосферу.
– Чусте? – тонко усмiхнувся архангел.
– Ближче до справи, Гавриле! До чого ти ведеш?
– А ось до чого. Ваша Блискавичнiсть! Я насмiлюсь – зрозумiло, з вашого ласкавого дозволу – запропонувати таке: приректи на профiлактичну погибель мiсто, котре межус з обiцяною колiнам iзраулевим землею, аби всi i звiдусiль на власнi очi уздрiли потугу, велич i масштабнiсть наших вiкопомних дiянь. Щоб сама згадка про них жахала!
– Ти здурiв, Гавриле, чи що? – щиро здиву-. вався головнокомандувач. Я ж там усе поруйнував! Перетопив, розтрощив, перетовк на порох! Та й люднiсть повирiзував руками згаданих тобою iзраулевих колiн…
На цей вибух Гаврило вiдповiв лукавим запитанням:
– I коли ж ти встиг, Михайле?
– Уже й сам не пам'ятаю… Давно було!
– Отож воно i с – "давно"! – чемно зазначив чепурун. – А тим часом повиростали новi мiста.
– Невже? – зрадiв головнокомандувач. – Каменя на каменi не лишу! Винищу у кращих традицiях святого письма! Та я…
– Замовкни, Михайле!
– Слухаюсь…
– Який об'скт ти пропонусш, Гавриле?
– Ось давайте разом поглянемо на карту. Бачите, Ваша Блискавичнiсть i Ваша Звитяжнiсть, ось тут, на перехрестi основних торговельних шляхiв, стоуть велике, багатолюдне, розкiшне мiсто. Для нашоу мети – просто-таки справжня перлина. Знахiдка!
– Нi-не-вiя, – по складах вимовив головнокомандувач, бо читати був не мастак.
– Так, Нiневiя, – ласкаво зазначив Гаврило. – Як ви гадасте, чи дiзнасться про наш профiлактичний захiд щодо цього мiста всенький свiт? Чи не заживемо тодi ми новоу невмирущоу слави? Чи не засяють з новим блиском нашi iмена на золотих скрижалях iсторiу? Чи не буде це ще одною славною сторiнкою в наших святих дiяннях?
– Ой, буде!
– Тому, архiгенерале, вам i цю карту в руки, якщо на мою скромну пропозицiю зголоситься його Блискавичнiсть…
Та Всевишнiй тiльки заклопотано спитав:
– А про мотиви покарання ти подумав, Гавриле?
– Пхе, мотиви… То, Ваша Блискавичнiсть, вибачте на словi, суща дрiбниця. Пригадайте лишень, за що ми руками колiн скарали на горло мадианитян поголовне – всiх чоловiкiв, усiх жiнок, усiх дiтей i навiть хатнiх тварин ухнiх? Чому ж ми ух отак всеосяжно покарали?
– Справдi – чому?
– Нагадати?
– Шквар, Гавриле!
– Цить!..
– Мовчу, мовчу!
– А тому покарали, що якийсь недотепа мадианитянин буцiмто нiчноу пори "помочився до стiни" i цим мерзенним фiзiологiчним актом брутально вразив нашу цнотливiсть. Цього було задосить…
– Ну й утнули! Любо-дорого! Мовчу, мовчу…
– А що Нiневiя? – усмiхався -безсоромний Гаврило. – Оголосимо уу сферою наших божеських iнтересiв, та й годi!
– Ну, оголосимо… А що далi?
– А далi ми матимемо моральне право у своуй сферi вимагати своух правил поведiнки. Примiром, менi вiдомо, що мешканцi Нiневiу, коли сьорбають юшку, тримають ложку правою рукою. А це – претяжкий грiх!
– Розтлумач, Гавриле, бо вже i я нiчого з твоух теревенiв не второпаю, – насупився Головуючий.
– Пояснення нескладне: права рука призначена для того, щоб святий хрест на лоба класти, а не черево набивати, тiшачи свою грiховну плоть. Хiба не грiх?
– Масш рацiю, Гавриле, – мудро похитав головою Всевишнiй.
– А кожного лiвшу (ух усiх разом i сотнi не набереться) оголосимо праведником i врятусмо вiд погибелi як свiдкiв. Це буде цiлком у дусi найкращих бiблiйних традицiй…
– Слушно!
– Так от. Нiневiю ми можемо спопелити, як Содом або Гоморру…
– Торох-торорох! – захоплено розтлумачив головнокомандувач.
– Або пiддати нищiвному бомбардуванню з небес…
– Бах-бах-бах! – уточнив заповзятий Михайло.
– Або влаштувати мiсцевий локальний потопчик. Раптова повiнь Тигру та рвфрату i…
– Буль-буль-буль! – розчулився головнокомандувач.
– Або, нарештi, здiйснимо акцiю за комплексним методом.
– Торох-торорох-бах-бах-бах-буль-буль-буль! – узагальнив архангел Михаул.
Та Всевишнiй рiшуче поклав край втiшному для небесного архистратега обговоренню.
– Не про це зараз у нас мова, – суворо проголосив вiн. – Засоби покарання визначимо пiзнiше, коли детально виявимо найбiльш вразливi мiсця. Часу на це у нас досхочу. Насамперед ми мусимо вирiшити нагальне питання: кому дамо завдання жахати нiневiйських удокiв страхiтливими пророкуваннями? Гавриле, поглянь-но у список ресстрових вiщунiв. Чи зберiгся у нас хоч один кадр, який ще не погруз у марнославствi, хабарництвi, казнокрадствi, шахраюваннi та iнших грiхах, що паскудять пастирiв в очах овечок божих?
Красень Гавриул легко знявся з мiсця, узяв з полицi припорошений космiчним пилом фолiант i почав його гортати, елегантно здмухуючи пилюку в нiс головнокомандувача.
Нарештi повiдомив:
– р такий кадр, Ваша Блискавичнiсть!
– Iм'я?
– Iона.
– Ап-п-пчхи! – пiдтвердив Михайло.
– Коли народився?
– Пiд час володарювання тирана Iсровоама Другого.
– Мiсце народження?
– Десь у Галiлеу. Мiстечко стерто з лиця землi. Навiть назви не лишилося…
– Ап-п-пчхи! – пiдтакнув Михайло.
– Соцiальне становище?
– Як у всiх святих – дармоуд.
– Фах?
– Вiщун, спецiалiзований на базарних тлумаченнях снiв та пророкуванню по лiнiях на долонi.
– Не густо, – зiтхнув Всевишнiй. – А що далi?
– А далi в анкетi все "не"… У сектах не перебував… До сресi не вдавався… Облудним iдолам не вклонявся… До поганських кумирень не ходив… Овечок божих не обдирав… Дiв непорочних не чiпав…