– А порочних? – вклинцювався Михайло.
– Цить!..
– Слухаюсь…
– Нiчнi вертепи не вiдвiдував… Предметiв релiгiйного культу з храмiв на товкучку не виносив…
Архангел Гавриул все вичитував з фолiанта новi й новi вiдомостi, в кожному з яких обов'язково фiгурувало заперечення "не", аж врештi i сам здивувався :
– Це воiстину святий, Ваша Блискавичнiсть, бо вiн досi жодного разу не спокусився принадами й можливостями свого службового становища!
– Так, пiдозрiлий кадр, – погодився Михайло.
– Ну що ж, – резюмував Найму дрiший. – Зупинимось на Iонi. Гадаю, лiпшу кадру нам все одно в усiй Бiблiу не вiдшукати… На цьому дозвольте нашу невеличку нараду вважати закiнченою.
– Хвала тобi. Господи! – з новою силою бабахнуло за вiкнами.
Саме у тi незабутнi днi вченими було вперше спостережено цiкаве атмосферне явище: грiм серед ясного неба.
ПРИВАТНI НОТАТКИ
Iз спогадiв пророка Iони
"Чи не нагадують священнослужителi тих жонглерiв, що… закликають нас дивитися на небо, а самi оббирають тим часом нашi кишенi?
Томмазо КАМПАНЕЛДА.
1. ХВОРОБА НIКОГО НЕ КРАСИТЬ
"Щось воно таки с. Хай воно до кiнця наукою не вивчене, але воно таки с. В церкву я не ходжу, в бога я не вiрю, в чорта теж, хоча бачив його одного разу – зелененький такий, як жабеня. Але щось воно таки с…"
Микола БIЛКУН.
Траплясться, що мене, послушника по класу базарних пророкiв, запитують:
– Iоно, а хто твiй улюблений пророк?
Я з гiднiстю вiдповiдаю:
– Блаженний Самуул!
Вiд мене одразу з огидою сахаються.
А хiба ж то моя провина, що найбiльшого брехуна, iнтригана i здирника уславили в Бiблiу як найвидатнiшого пророка? Можна сказати, оголосили зразково-показовим iдеалом! Щоб було кого наслiдувати молодiй тямущiй змiнi…
Справжнiй пророк завжди готовий на будьякий подвиг! Звитяжити над свосю тлiнною плоттю – це йому раз плюнути. Примiром, я непитущий. А доводиться й чаркуватися! А все чому? Вiд полум'яноу любовi до свого ближнього, що й заповiдав нам пророк Самуул, засновник школи пророкiв та уу святий патрон.
Чого тiльки не вдiсш заради ближнього свого!
А мiй найближчий ближнiй – клептоман.
Вiн мешкас з дружиною Iдою у сусiднiй келiу студентського гуртожитку.
Хоч мiй сусiда Iсвусей клептоман, але не безнадiйний. Я з любовi до ближнього розробив делiкатну психотерапiю, яка без тиску з мого боку дас чудовi наслiдки.
Скажiмо, приходжу я з практичних занять (а навчаюся, як уже сказано, в школi пророкiв) i бачу: знову скрутила Iсвусея тяжка хвороба.
Бо мого нiмба на цвяшку нема…
Я не зчиняю галасу:
– Грабують! Де дружинники?
Я витягую пару пляшок оковитоу, яка чудодiйно вилiковус вiд усiх хвороб (головне – профiлактика!), i з слейною посмiшкою стукаю до келiу сусiди.
– Хто там?
– Це яб Iона, сусiда твiй.
– А чого тобi?
– Iсвусею, – брешу я з гуманнiстю велелюбного слуги божого, – сьогоднi у мене день народження. Запрошую тебе до себе в гостi. Посидимо, поговоримо…
I що ви думасте?
Профiлактика дiс!
Iсвусей розчулено дякус, приходить, дарус менi мiй власний нiмб та ще турботливо непокоуться:
– А чи буде вiн тобi, Iоно, за розмiром?
Я одразу примiряю цiнний, а тому й некорисливий дарунок.
I що ви думасте?
Нiмб як на мене роблений!
Сусiда радiс, наче мала дитина. Несе до мене в келiю солонi рижики, маринованi огiрочки, квашену капустку з дрiбними райськими яблучками. А я ставлю на стiл казанок з картоплею у мундирах та всохлий оселедець (через оту велелюбну профiлактику доводитья заощаджувати).
Ми сидимо, гомонимо i до пiзньоу ночi спiвасмо янгольських пiсень:
Обнiмалися, цiлувалися,
Одним крилечком укривалися!..
Наступного дня приходжу я з занять i з присмнiстю зауважую: нема власяницi.
Проте я не галасую:
– Власяницю поцупили! Куди дивиться варта тирана Iсровоама Другого?
Натомiсть негайно лечу, мов на янгольських крилах, по швидку допомогу до найближчоу крамницi, а тодi стукаю до сусiди:
– Iсвусею, сьогоднi у мене день народження. Заходь – посидимо, поговоримо…
I що ви думасте?
Приносить менi в дарунок мою власну власяницю та ще турбусться:
– Ану, одягни! Чи пiдiйде?
Само собою: власяниця – як на мене шита!
Лiкувати таку людину – сама насолода. З гордiстю усвiдомлюсш, що живеш на бiлому свiтi немарно. р i в цьому житiу своя втiха!
А оце недавно Iсвусей мене аж розчулив.
Повернувся я в келiю i бачу: всiх святих повиносив! Хвала тобi, господи! Явно настала криза, коли Iсвусей навiть на святих злочинну руку пiдняв.
Негайно стукаю до сусiди i радiсно сповiщаю:
– Iсвусею, сьогоднi у мене день народження!
I що ви думасте?
Повернув менi в подарунок весь комплект iконок та ще личка на них промив освяченою у храмi водою. Видужус людина! На ознаменування хворобливоу кризи пили первак i закусювали тюлькою (давався взнаки суворий режим економiу). Та хiба щось пошкодусш для доброго дiла.
Отак ми й жили душа в душу, аж поки не сталося несподiване лихо.
2. ЩО НЕ СКЛАДНО, ТО НЕ ЛАДНО
"Здоровенькi були! Воже вам поможи!"
"Еге, казали боги, щоб i ви помогли!"
Народна приказка.
На превеликий жаль, оте лiкування нараз урвалося. Бiдолаха Iсвусей мало не вмер…
Дружина сусiди Iда подала скаргу (а точнiше – зломовний наклеп) на розгляд келiйноу колегiу. Мовляв, я морально розбещую уу чоловiка. Та ще запевняла, нiби роблю я це з негарною корисливою метою, що нiяк не личить людинi, яка дала обiтницю животiти в убогостi. А горлянка у неу така гучна, що й труба iсрихонська позаздрить.
– Мiй хатнiй iдiот, – трубним гласом волала вона на колегiу, – ладен за пляшку останню сорочку з себе зняти!
– Що ви масте на увазi? – запитав суддя, а пiдсудки з цiкавiстю пiдтакнули.
– А ось що! Оцьому зашморганому охвiстю Сатани, – тицяс перстом на мене ця гарненька мегера, – мiй хатнiй дурень подарував чортову дюжину першосортних нiмбiв, тридцять вiсiм лише трiшечки ношених власяниць, п'ять вериг для скрушення грiховноу плотi, дев'ять чоток з кутнiх зубiв праведникiв, три святковi ризи i один повний комплект iконописних портретiв святих! Хiба мало?
– Приухала баба з мiста, привезла вiстей триста! – зневажливо бовкнув я, бо зрадила мене рятiвна витримка.
Зрозумiло, це була помилка.
Люта жiнка одразу напосiла на мене:
– А в цього знахабнiлого розорителя, – знову тицяс перстом на мене, щовечiр празник – святкус свiй нескiнченний день народження! Негiдник! Хоч би рiдну матiр не ганьбив! Де це бачено, щоб якась жiнка щодня того самого бовдура народжувала? А вiн одне знас – на дурняк пиячити! Хай вiн помиув нап'сться i поверне всi подарунки згiдно перелiку!
Уявлясте?
Набалакала стiльки, що й в полу сутани не зiбрати.
Плюнув я спересердя на свою хатню терапiю i рiшуче скасував усi профiлактичнi зусилля. Дверi свосу келiу оздобив такими засувами, що й на воротях фортецi Iсровоама Другого не бачили.
А що я мав робити? Хiба ж вгадасш наперед, що жiноча стать утне? Провiщати жiночi вчинки – справа ще безглуздiша, нiж передрiкати прогноз погоди. У святому письмi сказано ж: жiнку сотворено на погибель чоловiковi. Вона – помiчниця диявола! А хiба нi? Як не вiрите, пiдiть на базар та з будь-якою перекупкою побалакайте. Що не баба, то уже й чорт у спiдницi!
Коротко кажучи, перекрив я до свосу келiу всi проходи.
Осиротiлий клептоман похмуро стежив за моуми огидними дiями. Що не день, йому гiршало. Руки в нього трусилися, а в очах з'явився полохливий неспокiй. У мене теж на серцi шкребло.
Цiлий тиждень нещасний Iсвусей тримався героучно. Лише вчора стався знаменний рецидив.
Коли я повертався з практичних занять по спустошенню кишень вiруючих, Iсвусей впiймав мене у темному коридорi i притис до стiни, мов розiп'яв.
– Iоно, сьогоднi у мене день народження, – збрехав вiн з гуманнiстю велелюбного слуги божого. – Заходь до мене увечерi – посидимо, поговоримо… А поки дружини нема, вiзьми на подарунок моу новi натiльнi кайдани, що пречудове обдирають плоть до самiсiньких кiсток! Я ух ще навiть не примiрював… Будь другом!
Вечiр минув пречудове.
Ми з Iдою склали гарний дует i спiвали янгольських пiсень:
Обнiмалися, цiлувалися,
Одним крилечком укривалися…
По тих спiвах Iда зачудовано глянула на мене та й мовила:
– Ех, якби до цих пiсеньок та додати практичнi заняття…
– Все у руцi божiй! – обережно пообiцяв я. – Усi ми живемо його мудрим промислом…