– Ой, правда? – розквiтла Iда, осяяна небесним одкровенням.
– Iстинно кажу! – велелюбно засвiдчив я.
От тiльки Iсвусей дещо псував менi настрiй – нiяк не лягав спати. Та ще брехав розумницi Iдi, нiбито я – клептоман. I що, мовляв. тхнiй святий обов'язок вилiкувати мене вiд цiсу пекельноу хвороби.
I що б ви думали?
Iда охоче погодилася!
Вона навiть вразила нас обох чудовим зразком жiночоу логiки.
– Вiдомо, – дуже лагiдно мовила молодиця, – що жiнка – власнiсть чоловiка. Отож, мiй любий Iсвусею, якщо ти побачиш мене в келiу клептомана Iони, не сумуй – я повернуся. Не буду ж я пручатися, коли мене, як чужу власнiсть, хапас хвора людина без злого умислу! Як лiкувати, то лiкувати…
– Золото у мене, а не жiнка! – аж розчулився Iсвусей. – Добра душа! Тож з цього приводу…
I вiн рiшуче потягнув до себе сулiю.
Отак нiвроку i алкоголiком можна стати! А чим тодi лiкуватися?
3. БЕЗ МУКИ НЕ ВУВА НАУКИ
"Не все жити чужим розумом, пора i за
свiй взятися".
Народне прислiв'я.
Як не щастить, то вже не щастить.
Скiльки я добрих справ зробив, та якось так виходить, що про них краще мовчати. Така вже у мене лиха вдача.
Вiзьмемо випадок з Iсвусесм.
Я його лiкував вiд клептоманiу. А що вийшло? Спився сусiда до того, що, окрiм практичних занять по жебракуванню у храмах божих, нiякоу iншоу науки не визнав. Правду кажучи, добру копiйчину мас! Особливо пiд час довжелезних всенощних вiдправ.
Як нiч, вiн – до храму, його дружина Iда – до мене.
А як менi не втiшити покинуту жiнку? Зрештою, чого нас навчають? Найголовнiшому: щирiй любовi до ближнього свого, високому вмiнню гамувати пристрастi, знiмати страждання. Ото приходить Iда та й у своух намiрах сповiдасться. А на ранок я вiдпускаю уй усi грiхи. I йде Iда вiд мене зовсiм безгрiшною.
I досi не чув вiд неу жодних нарiкань! Та хiба про це комусь скажеш? Адже тауну сповiдi слiд берегти якнайсуворiше…
Або вiзьмемо сьогоднiшнiй випадок.
Iшов я на випускний екзамен з першооснов слова божого i твердо вiрував, що витягну бiлет з номером 13.
I не дивина: я щоразу витягаю бiлет з цим осоружним номером. Не iнакше отака моторошна доля менi на роду записана.
Уся наша братiя оцiсу чортовоу дюжини боуться, як дiдько свiчки, а бог кочерги.
Та найбiльше жахаюся я.
Так жахаюся, що, крiм страхiтливого бiлета N 13, нiчого i не вчу. Я точно знаю, що витягну саме цей фатальний номер. I маю всi пiдстави отак думати: наша нажахана до смертi братiя завжди якось примудрясться позначити потворний номер святим хрестом.
I що б ви думали?
Коли я пiшов вiдповiдати i витягнув бiлет, то одразу застерiг: таки номер 13.
Жах! Навiть зимно стало…
Вiд долi не втечеш!
Братiя з непiдробним жалем i щирим спiвчуттям дивилася на мене, як на безневинну жертву, приречену до неминучоу страти. Правду старi люди кажуть: без муки не бува науки.
"Ех! – у цiлковитому розпачi подумав я. – Як гинути, то паном!"
То й бовкнув з вiдчаю:
– Можна вiдповiдати без пiдготовки?
Уся братiя вражено остовпiла.
4. У НАУКИ ДОВГI РУКИ
"Щоб люди прибуток давали помираючи,
вигадали байку про пекло та про рай iще".
Володимир МАЯКОВСЬКИЙ
Отож я запитав наставника нашого, отця Авiмелеха, на обличчi якого виразно була зелена нудьга писана:
– Можна вiдповiдати без пiдготовки?
Вiн одразу пожвавiшав:
– А чого ж! Хоч один сумлiнний послушник серед отари бовдурiв знайшовся…
– Я готовий – запитуйте! – мовив я, мов у крижану воду пiрнув.
– Ну що ж, почнемо, – хижо зиркнув на мене старець Авiмелех. Вiдповiдай, отроче Iоно, на перше запитання бiлета: "Що таке атеуст?"
Я аж похолов, немов живий труп. _
Це одне з найкаверзнiших запитань з усiх першооснов слова божого. Рiже воно на екзаменах братву, як гостра коса колоски.
Та хоч який у мене був переляк, однак я знайшов у собi сили, щоб хвацько вiдповiсти:
– Атеуст, панотче, це людина, для якоу немас нiчого святого!
– Коротко i ясно! – зрадiв Авiмелах i мрiйливо додав: – Ех, якби усi так вiдповiдали… Уже й додому пiшли б! – а тодi до мене: – Запитання друге: "Методика пророкування кiнця свiту".
Я затремтiв, мов осика на вiтрi. Адже це також одне з найхитромудрiших запитань програми. На нього вiдповiсти "коротко i ясно" попросту неможливо.
Однак я не зволiкав з хвацькою вiдповiддю:
– Методика пророкування кiнця свiту передбачас три основних етапи. Перший – залякування вiруючих. Другий – масовi рятувальнi заходи. Третiй пiдготовка докладного звiту, чому не вiдбувся кiнець свiту.
Я мав необережнiсть передихнути, i пiдступний екзаменатор Авiмелех негайно з цього скористався. Для нього немас бiльшоу насолоди, анiж без ножа зарiзати когось на iспитах. Певно, походить з колiна Кауна.
– Починай тлумачити поетапно, – солодко заспiвав цей гаспид. – Ану, врiж по залякуванню…
Я бадьоро врiзав:
– Щоб проголошувати кiнець, слiд дочекатися початку!
– Як так? – не второпав вiн.
– Згiдно розробленоу iнструкцiу, панотче! Для успiшного пророкування кiнця свiту слiд дочекатися початку чуми, холери або iншоу пошестi чи стихiйного лиха. Скажiмо, посухи з недородом. Щоб грiшник вiдчув крижаний подих неминучоу погибелi. Саме тодi слiд визначити дату кiнця свiту i почати залякувати.
– Молодця! – поцмокував Авiмелех. – Шквар далi…
– На приречених людей, як правило, найбiльше впливають сцени Страшного суду, коли кiстяки мерцiв раптом повстають з-пiд землi i з моторошним вишкiром облiзлих черепiв стають у довжелезну чергу до Всевишнього. А Найвищий Суддя возсiдас на осяйному престолi з гойдливими терезами в руках. На одну шальку вiн кладе добрi дiла кожноу окремоу особи, на другу – грiховнi. Якщо переважить перша шалька, мрець потрапить на сьоме небо у сонм праведникiв. Якщо переважить друга, то стрiмголов полетить в гесну вогненну, де вiчно кипiтиме у смолi та сiрцi або лизатиме розпеченi сковороди, казанки або миски. А смердить у пеклi ще дужче, нiж у нашому нужнику, бо отець-економ харчус послушникiв дуже кепсько…
– Тьху на тебе! – збурився вiд мосу мимовiльноу критики Авiмелех. Знайшов про що казати! Хiба я питав тебе про отця-економа?
– Та я ж не про економа, я ж – про нужник, щоб яскравiше змалювати страшнi пекельнi муки…
– Досить! Оповiдай про другий етап!
– Щоб пiдготувати успiшне проведення другого етапу, тобто здiйснення комплексу рятувальних заходiв, слiд кожному зокрема i усiм в цiлому втовкмачити, що найбiльший грiх – це достаток. Людина з натоптаною торбою за плечима нiколи не пролiзе у врата раю, як верблюд не пройде у вушко голки. Особливо коли верблюд – двогорбий. Правильно?
Авiмелех дико поглянув на мене, але змовчав.
А я не вгавав:
– Найтупiший дурень або навiть природжений бовдур, котрих подекуди ще величають кретинами, йолопами, дебiлами, колодами, дубами, трухлявими пнями…
– Припини перелiк! – зойкнув старець Авiмелех. – Кажи по сутi!
– Так от, кожен тупак мусить утямити: якщо вiн хоче врятувати вiд пекельних мук свою безсмертну душу, то мусить найретельнiше подбати, щоб у нього нiчого за душею не лишилося. А святий обов'язок скромних прислужникiв божих – докласти всiх зусиль, аби пiд час масових рятувальних заходiв кожен вiруючий лишився голий i босий, щоб душа його звiльнилася вiд мирських тягарiв. У цьому разi путiвку в рай забезпечено. Гола i боса душа, мов легенька пташечка, полине, полине, полине…
Я вже мало не приспав екзаменацiйну пильнiсть старого Авiмелеха, та нараз вiн прокинувся:
– Куди?
– На небесi! – пояснив я. – Угору!
– Переходь уже до заключного етапу.
– Третiй етап починасться з бiди: термiн оголошеного кiнця свiту минас, аж гульк – нiякого лиха немас! Отут, аби нiхто не подумав, що сумирнi слуги божi – брехуни, шахрау, здирники, грабiжники, ошукувачi, пройди, мерзотники, злодiу, дармоуди…
– Припини перелiк! – сполошився старець Авiмелех. – Кажи по сутi!
– Отут i слiд подбати про пiдготовку докладного звiту, чому не вiдбувся кiнець свiту. Знову ж таки, це робиться згiдно мудрих настанов iнструкцiу. Мовляв, господь-бог зглянувся на щиросердне каяття грiшникiв i пересунув дату кiнця свiту на кращi часи, коли вони знову одягнуться та зароблять грошi на пристойне взуття. Бо що ти з голого та босого вiзьмеш?
– У тебе все? – запитав украй виснажений мосю оповiддю Авiмелех.