– Все! – збадьорився я.
– Нарештi! – зрадiв i вiн, та все ж таки, iрод, вирiшив поставити додаткове запитання. А вiдомо: хвороблива цiкавiсть до добра не веде.
– Що таке утопiя? – пiдступно запитав вiн.
Зрозумiло, що таке утопiя, я не знав: бiлет складасться лише з двох запитань, а не з трьох. Та вчасно пригадав, що Авiмелех – видатний ерудит з питань потопологiу. На проблемах потопатики я й вирiшив випливти.
– Утопiя, панотче, – зухвало вiдповiв я, – це коли потопаючий даремно сподiвасться на появу спасателя.
– Не зовсiм точно, – суворо зауважив Авiмелех. – Не на появу спасателя, а на з'явлення Спасителя. Запам'ятай це надалi, отроче Iоно.
– Довiку пам'ятатиму, панотче!
Авiмелех вмочив гусяче перо в каламарик з чорнилом i тремтячою вiд скаредностi на добру оцiнку рукою вписав у мою залiкову книжку "задовiльно".
Ху! Збувся лиха!
А могло бути набагато гiрше, якби братiя не освятила сатанинський бiлет божим хрестиком.
Я тодi ще нi сном нi духом не вiдав, у якiй великiй нагодi стане менi "Методика пророкування".
5. ДУША ДУШУ ЧУр
"Хто кого любить,
той того чубить".
Народне прислiв'я.
За тиждень розпочнеться нове життя.
За тиждень нас розподiлять по парафiях.
Цiкаво, що менi судилося?
Чи не ошукають?
А поки що я вирiшив не гаяти часу даремно i здiйснити ще одне благе дiяння. Запас добрих дiл кишенi не тягне, а на терезах Добра i Зла важить.
Неподалiк од нашого келiйного гуртожитку мешкас в окремiй iзольованiй печерi сестра Марфа, вже добре пiдтоптана непорочна дiва.
Бачу: занепадас сестра, страждас сусiдка.
Голос втратила, змарнiла, ледь совасться з клюкою.
А ранiше, бувало, коли сестра Марфа жила серед комунального збiговиська, то активно втручалася у вируюче життя. Вона тодi зажила заслуженоу слави справжньоу i неперевершеноу великомученицi духовних сестер та братiв.
Як бiйка помiж отроками – тут i вона: всiх запам'ятас, на всiх донесе.
Як сварка помiж сестрами – вона i тут свiдок: всi плiтки пiдбере, усякий наклеп занотус.
уу базарний альт викривав ганебнi недолiки на зборах у спiльнiй кухнi i громив недостойну поведiнку братiу на колегiях. У кожну шпаринку лихим оком зазирала. До кожноу щiлини у дверях вухо прикладала. Хто тiльки вiд неу не постраждав! Менi теж добряче перепадало…
Одного разу зiбралися змученi Марфою брати i сестри та й одноголосне ухвалили: забезпечити великомученицю Марфу окремою, iзольованою печерою. Гуртом узяли кайла та лопати – за день у скелi печеру видовбали.
I з того часу, як Марфу переселили в скелю, де вона й мощi своу складе, сестра наша тихо конас вiд цiлковитоу бездiяльностi. Адже наземним пацюкам та летючим мишам на уу буркотiння плювати. I доносами печерних гадiв не залякати.
"Ех! – зажурився я. – Не можна кидати людину у бiдi! Сором забути великомученицю! Треба подати уй руку допомоги, щоб вона знову жила повноцiнним буттям. Це святий обов'язок кожного свiдомого слуги божого".
А я слугую свiдомо.
Сiв i написав великомученицi спiвчутливе послання.
I ось якi зворушливо-промовистi слова знайшов я у серцi свосму:
"Непорочна дiво Марфо, радiй!
Не побивайся, добродiйко, даремно. Твоя страждальна душа матиме ще доволi втiхи.
Ось передрiкаю тобi: я бачу твою тендiтну душу. Навколо полум'я i клубища диму. Навколо сновигають чорнi й рогатi людцi з вилами. Бо душа твоя спочивас не серед райських кущiв, а серед казанiв протилежного поверху потойбiчного свiту.
Але ти не сумуй, славна великомученице!
Не тому запроторили тебе до пекла, що ти не заслугувала раювання, а тому, що у раю з твоуми видатними талантами роботи – катма. А в пеклi працi доволi. Ось тебе й швиргонули туди для пiдсилення згуртованого навколо казанiв колективу. Мудро вирiшили сили небеснi: кращого наглядача для ув'язнених та приречених не знайти.
Ось як високо тебе поцiнували!
А душа твоя метлясться серед полум'я i прискiпливо позирас довкола. Усе викликас у тебе пiдозру. Усе тобi негаразд. Усе не до шмиги.
Ото надивиться душа твоя на рiзнi неподобства досхочу, а по тому на iм'я його пекельноу Величностi шкрябас донос на березовому лубi, призначеному для розпалу вогню пiд казанами:
"НИЗЬКО СХИЛЯЮСЯ I ДОПОВIДАЮ:
а) старший наглядач вiддiлу переварки у киплячiй сiрцi г/д (грiшних душ) пан Хвостюк, злочинно користуючись своум службовим становищем, живе на нетрудовi доходи, бо збувас цiнну опалювальну сировину як налiво, так i направо, особливо – в зимовий сезон. У казанах його г/д буквально розкошують. Для перевiрки я занурилася в один з казанiв i навiть змерзла;
б) майстер пiдвiддiлу розпечених сковорiдок пан Копитко влаштувався на цю вiдповiдальну посаду по блату, або, якщо висловитись по-науковому, за протекцiсю. Вiн не мас нiякоу спецiальноу освiти. Не вiдвiдував навiть курси виробничого навчання. Цей темний неук, не знаючись на справi, занедбав технологiчний процес до того, що на пательнях, якi лижуть його пiдопiчнi г/д, навiть слина не висихас;
в) внаслiдок вищенаведених фактiв у пеклi не чути нi зойкiв, анi стогонiв, аж нудно стас, як на поганенькiй виставi з виробничою тематикою, позбавленоу напруги i драматизму. Усi цi ганебнi явища переконливо свiдчать про грубi порушення пекельного режиму, затвердженого великою печаткою та особистим пiдписом Вашоу пекельноу Величностi.
Приймiть цi вопiющi рядки до найпильнiшоу уваги".
А ухня Величнiсть не бюрократ, вони негайно вiдповiдають:
"Шановна великомученице!
За твоум листом заходiв вжито:
а) старшому наглядачевi вiддiлу переварки у сiрцi г/д за службовi злочини поламано роги i розжалувано у рядовi грубники;
б) майстра пiдвiддiлу розпечених сковорiдок пана Копитка надiслано на курси пiдвищення квалiфiкацiу з обов'язковими практичними заняттями лизанням пателень;
в) за вiдсутнiсть моторошних зойкiв та потойбiчних стогонiв обслуговуючому персоналу оголошено сувору догану.
Вельзевул".
А твоя душа, Марфо, натхненна успiхом, – нову скаргу, третю, четверту…
I нарештi настас знаменна мить, коли за твос нечуване сумлiння сам Князь пiтьми Вельзевул Люциперович де Лекло запропонус тобi свiй хвiст, роги i копита та й розчулено скаже:
"Вона мене за муки полюбила,
А я уу – за розумiння ух…"
Словом, не журися, непорочна дiво Марфо. Побачиш, все буде так як по писаному.
Твiй нiкчемний брат, смиренний слуга божий,
молодший пророк IОНА".
I що б ви думали?
Мiй лист подiяв, як цiлющий бальзам!
Великомучениця буквально ожила, вмить пожвавiшала, одне слово зцiлилася.
Вчора навколо неу зiбрався на потiху розвеселий натовп, коли вона пiд вiконцем мосу келiу гучномовно волала:
– Покидьок нещасний! Наволоч! Мерзенний прохiндей! Я до патрiарха зi скаргою на тебе дiйду, гаде!
Отак влучно й дотепно вона перетворила мос бюрократичне скорочення "г/д" на загальновживане i дохiдливе слово "гад".
А я, телепень убогий, до такого простого тлумачення не додумався!
Сьогоднi вранцi я одержав офiцiйний виклик до колегiу на розгляд черговоу персональноу справи.
Що то значить – вчасно морально пiдтримати людину, не дати уй духовно занепасти, надихнути на активну участь в громадському життi, а не скнiти в нiкчемнiй самоiзоляцiу…
На душi – спокiйна й лагiдна благодать, хоч мене i примусять вiдстояти зайву всенощну.
Яких лишень мук не приймеш заради ближнього свого! Як i зобов'язус мiй сан…
6. З РОЗКОШI НЕ ЙДУТЬ У МIХОНОШI
"Найкраща молитва:
Подай, господи!"
Остап ВИШНЯ.
Братiя схвильовано товклася у коридорi перед дверима канцелярiу i чекала призначень. Кожен гадав: що ж йому бог дасть? Ех, якби посаду храмового скарбника! Або непiдзвiтного агента по продажу вiдпущень грiхiв за готiвку! Або шефкухаря якоусь тихоу, святоу обителi!
– Подай менi, господи! – час вiд часу замрiяно зiтхав котрийсь iз братви, цокаючи, як на рахiвницi, кiсточками чоток. – Нинi i прiсно амiнь!
А я не молив i не зiтхав. Якусь-то парафiю менi все одно дадуть. А я вже сам подбаю, щоб парафiяни сунули в храм з дарами, а поверталися з храму, як i належить, голi та босi, у праведнiй наготi своуй. А ще менi дадуть пiдйомнi i новеньку сутану на м'якiй пiдкладцi, щоб не муляла рубцями тiло, та новенькi чоботи з рипом.