– А чи знасш ти, Акуло, – слейним голосом запитав я, – що палити шкiдливо?
– Нi, не знаю, – похнюпився скалiчений у битвах ватаг пiратiв, – бо я неписьменний…
– А мiж тим, – велеречиво повчав його я, – курiння дуже шкодить здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбивас коня!
– Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, – розгублено промимрив вiн. Та ж я – не кiнь!
– Тим паче! – наполiг я. – Людинi курiння вкорочус життя наполовину. Примiром, скажи: скiльки тобi зараз рокiв?
– Неповних сорок п'ять, – вiдповiв морський бувалець.
– Ну от бачиш, – спiвчутливо зiтхнув я. – А все чому? Бо куриш! А якби не палив, тобi вже було б повних дев'яносто!
Поки майбутнiй адмiрал майбутньоу флотилiу намагався збагнути цю математичну нiсенiтницю, я спокiйно докурив "Фiмiам".
– Коли будемо усти? – дiловито запитав я наувного, як дитина, переполовиненого тесаками розбишаку. Я iнтуутивно передбачав, що скоро вiн сам особисто за моум столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хiба не святе дiло – зробити з морського вовка покiрну овечку божу?
Та не встиг Бен-Акула вiдповiсти, як з дозорноу бочки загорлали:
– Прямо по курсу – "купець"!
– Ну,, Iоно, – вразився моум пророкуванням капiтан, – ти як у воду дивився…
– Свистати всiх нагору! – хутко нагадав йому я.
12. ДЕ ХРАМ – I Я ТАМ
"Лякас миша кицьку, та сама з нори не вилазить".
Народне прислiв'я.
Морськi розбишаки – хлопцi всi такi, що й у дiдька на рогах хвоста зав'яжуть – миттю облiпили борти та щогли. Майбутнiй адмiрал Бен-Акула грiзно гупав протезом на капiтанському мiстку. Корабель "Зi святими упокiй" наужачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився у трюмi: менi й звiдси все добре видко i чутно.
Два судна невiдворотно наближалися одне до одного.
– Будем битися чи миритися? – гучно заволав Бен-Акула, коли кораблi наблизились на звук голосу.
– Битися! – вiдповiли з купецького судна. – I вам зиск буде, i нам втрат менше!
"Про що це вони?" – здивувався я.
– Молодця! – схвалив героучне рiшення гендлярiв наш капiтан. – А що у вас на борту?
– Сандалове дерево, червоне дерево, золото…
– Оце нам! – заволав капiтан. – Золотом бийтеся!
– Так у нас золото чорне – невiльники.
– Тьху на вас! Нiколи не повiрю, що ви без грошви! Невже анi шеляга не масте?
– Та дещо с… А до того ще – кокосовi горiхи з прохолоджувальним напосм! Та кiлька ящикiв рому, по двадцять пляшок у кожному!
– Оце усе – нам!
– Зараз!
I за мить з купецького корабля долинула суто вiйськова команда:
– Балiсти заряджай! З лiвого борту – прицiл на палубу грабiув пострiл!
Заскреготали натягнутi линви. Бiля бойових споруд застигли балiстiарiу. Дружно гахкнули велетенськi ложки балiст. Злетiли ядра i з моторошним виттям швигонули до нас. Але не долетiли i шубовснули у воду.
– Ви що, подурiли? – обурився Бен-Акула. – Ще один такий пострiл, i я вас усiх перевiшаю на реях! Я нiкому не дозволю отак безглуздо губити добро!
– Та це лише пристрiлка! – поспiшили з поясненням купцi. – А стрiляли ми кокосовими горiхами. Вони у водi не тонуть. Можна виловити.
I схидно запитали:
– А ви що, хотiли б, щоб ми одразу бабахнули по вас шрапнеллю з монет?
– Ну-ну, – примирливо пробу бнявив знiяковiлий Бен-Акула. – Ну, погарячкував… З ким не бувас… А ви розумно вчинили, нiчого не скажеш!
– З правого борту – пострiл!
Знову рвучко злетiли ложки балiст. Гуркiт розiтнув повiтря. Кокосовi горiхи прошили вiтрила i покотилися палубою.
– рсть! – радiсно повiдомив капiтан. – Влучили! Бийте нас далi!
– З лiвого борту – пострiл!
Лiвий борт ляснув ложками, а на палубу рясно сипонуло монетами.
Пiратiв вмить нiби з нiг позбивало. Усi враз попадали навкарачки.
– З правого борту – пострiл!
На палубу порснуло коштовним камiнням. Усiх немов ураганним подмухом з нiг змело. Нiхто не встояв! Ну й бiйка – жахна!
– Ура! – гукнули на купецькому суднi. – Добиваймо бандюг пляшками!
– Полундра! – злякано заметушився капiтан.
Я теж затамував подих.
Що ж це буде, о господи?
Та хлопцi-молодцi всi, як один, трималися напохватi. Жодна пляшка не ляснула на палубi. Хлопцi спритно виловлювати ух на льоту, не даючи розбитися.
Ото вишкiл – зразковий!
Аж раптом морська битва вщухла. Певно, у купцiв вичерпався запас.
Однак Бен-Акула про всяк випадок запитав:
– Це вже все?
На купецькому суднi щиро здивувалися:
– А вам хiба мало?
– Ну, тодi бувайте!
– I ви теж!
– Iдiть з миром!
– А вам попутного вiтру!
Судна розiйшлися як у морi кораблi.
– Боцмане! – гукнув Бен-Акула.
– Я тут, капiтане!
– Якi у нас втрати?
– Жахливi, капiтане, – винувато похнюпився боцман.
– Доповiдай, нiчого не криючи.
– Бiда сталась! Не встиг я взяти пляшки на облiк, як ух з пiвсотнi вже встигли висмоктати.
– Ого!
– Авжеж! Мабуть, взяли на борт зайвих вiдмiнникiв з пиятики. Ондечки ходять з червоними пиками, аж затинаються…
– Ну-ну, бувас! Такi збитки навiть у винмагах передбаченi. Називаються – склобiй.
– А так, щоб було чим з-пiд поли торгувати та ще й у неурочний час з випивох три шкури дерти…
– Облишмо зайвi балачки.
– Ваша правда, капiтане…
Аж тут Бен-Акула велично випростався i змахнув сдиною рукою, закликаючи ватагу до уваги.
– Гей, хлопцi! – владно гукнув вiн. – Грошi i коштовностi – на бочку! Не будемо чинитися – будемо дiлитися! Кожному катюзi стане по заслузi!
Як? Отаке всенародне свято та без мене?
Я прожогом рвонув на палубу.
– Ось i я!
13. НЕ БУДЕ РИБА РАКОМ
– Чувати, хоче вiн наставити на путь iстинну, – Фанфулик зневажливо сплюнув.
– Хай робить, чого його навчили, – мирно озвався Бочан. – Нам вже однаково нiчого не допоможе.
Ярослав ГАШЕК.
Усе було б добре, але я нiяк не мiг викишкати з пам'ятi оте чарiвне видовисько – добряча, мало не до колiн купа сонцесяйних монет i набагато менша, але й набагато коштовнiша купка зiрчастих дiамантiв.
А де зараз ота купа i ота купка?
Розпорошилися по чужих кишенях!
I як би це менi примудритися та зiбрати ух знову докупи?
Мета нiби не з досяжних…
А загалом до мене ставляться добре. Авторитету я набув неабиякого. Моя популярнiсть з дня на день зростас. В очах команди я стаю зразком i прикладом. Кожне зречене мною слово жадiбно ловлять i побожно переказують.
От i зараз мимохiдь чую оповiдку про мою принципову сутичку з боцманом, другою пiсля капiтана людиною на суднi:
– Боцман каже йому: "Iоно, вип'смо винця натурального?" А святий отець твердо стоуть на свосму: "Краще денатурального". Дотепна людина наш капелан!
– А як вiн здорово виступив на лекцiу про шкiдливiсть випивки, яку заходився читати капiтан! – захлинасться iнший. – Iона встав i смиренно мовив: "Капiтан вам розкаже, а я його оповiдку проiлюструю". I до того наiлюструвався, що аж до ранку у трюмi зелених бiсенят ловив… Гiдна наслiдувань людина!
Словом, дiла iдуть, язики плетуть, а нiхто й гадки не мас, що я весь час обмiзковую, як би ото ще раз побачити двi чарiвнi купи, сполученi докупи. Нiхто не чус, як нишком щовечора я уклiнно молю Всевишнього:
– Господи, нашли на нас хоч такого-сякого штормягу!
А зранку я знову – серед грiшникiв. Дивлюся, як дурять вони один одного, кидаючи на бочку чорнi кубики з бiлими цяточками, або ловлять акул i шукають в ухнiх неситих утробах пляшки (закоркованi, звичайно). Нудота сказитися можна.
А на морi – гладiнь. Навiть за борт поглянути гидко.
– Господи, коли ти нашлеш на нас хоч миршаву бурю? Адже один твiй подмух, о господи, i море враз збуриться…
План я розробив простий, але, з огляду на морськi забобони, дуже дiйовий. Ледве господь дасть шторм, я нишком повипускаю з мишоловок корабельних пацюкiв i першим запанiкую:
– Щури тiкають! Рятуйся, хто може! Спасiння наше – в десницi божiй!
Безумовно, у штормовому хаосi нiхто не добере, куди голоднi тварюки тiкають: за борт чи в камбуз по недоудки. Масовою втечею щурiв з мишоловок я досягну приголомшливого морального ефекту. Це буде для них немов грiм з ясного неба. Адже завдяки мудрiй вигадцi капiтана пiрати звикли почувати себе у цiлковитiй безпецi, мов у бога за пазухою.
На цьому перший етап залякувальноу обробки грiшникiв буде завершено.
Етап другий: серед грому i блискавок (декорацiу – во!) я пророкую близький кiнець судна, по самi бильця навантаженого неспокутаними грiхами, лихом та кривдою. У зв'язку з цим я миттю засновую i очолюю житлово-кооперативне товариство для вимолювання теплого мiстечка на небi з окремим персональним райським кущем.