За готiвку – монети i нiкчемнi коштовнi камiнцi – благополучна й успiшна подорож за маршрутом "Земля – Небо" гарантована.
Примiтка: хто зажилить хоч копiйку, до самiсiнького Страшного Суду кипiтиме у пекельному казанi, з головою занурений у смолу та сiрку. Та ще дiдьки рогатi штрикатимуть в бiк iржавими вилами…
Коротко кажучи, наслiдок операцiу пiд кодовою назвою "Рятуйте вашi душi" мусить бути один – усе награбоване й накрадене опиниться в моуй торбi.
На цьому другий етап обробки буде завершено.
Третiй етап, тобто роз'яснювальний, чому не вiдбувся кiнець судна, я вирiшив не проводити. Лiпше одразу по акцiу "Рятуйте вашi душi" сяду в шлюпку (торба, звiсно, при менi) i вiддам швартовi кiнцi.
Та на превелику мою скорботу, усе це – в непевному майбуттi. Навiть благенького вiтерця катма…
Я спересердя плюнув за борт в свiчадо неозороу калюжi (хiба ж то море без хвиль з баранцями?) i вже вкотре подумки взмолився:
– О господи, подай штормягу!
14. ТОРОХ, ТОРОХ ОБ СТIНУ ГОРОХ!
"Перебила свиня "Отче наш",
нехай тепер сама молиться".
Народне прислiв'я.
Буря шаленiла.
Блискавки несамовито шматували хмари i пiрнали у чорнi хвилi, що насувалися стiною.
Оглушливо реготав грiм.
З усього було видно, що божий посланець Iллягромовержець цiсу ночi виконас тижневу норму. Бач, яку розвинув штормiвщину! То байдикував, а тепер, немов здурiлий, наддас до плану…
Корабель "Зi святими упокiй" стогнав усiма шпангоутами. Страхiтливо скрипiли щогли. Замiсть вiтрил на реях лопотiло якесь незугарне шмаття. Морськi розбишаки попадали на колiна i палко молилися своум однооким, одноруким та одноногим божкам.
Аж раптом велетенська хвиля пiдняла нашу посудину мало не до роз'ятреного Iллюшею неба, а звiдти вдарив такий грiм, нiби твердь небесна розкололася.
У цей слушний момент я й запанiкував:
– Щурi тiкають!
Ефект був надзвичайний.
У непевному освiтленнi блискавок я з присмнiстю спостерiг, що навiть боцман пополотнiв, хоч мав таку чорну шкiру, нiби одвiку коптився у пеклi i вмивався самiсiнькою смолою.
– Рятуйся, хто може! – заволав якийсь придурок. У нашiй святенницькiй справi що добре – завжди знайдеться дурень, який ладен щиро увiрувати в будь-яку нiсенiтницю. Увiрувати i гаряче пiдтримати палким галасом.
Я вже встиг вдертися на iмпровiзовану трибуну, складену з рятувальних кiл (обережнiсть нiколи не завадить!) й розвинув мудре гасло невiдомого менi придурка:
– Грiшники! Не тiло, а душi своу безсмертнi рятуйте! Божий суд ось зараз гряде!
Зрозумiло, такоу ахiнеу морськi вовки ще нiколи не чули, тому вона справила належне враження: всi голови повернулися на мiй закличний глас.
А я не вгавав:
– Iстинно кажу: щурi тiкають – настас кiнець судна. Погляньте на небо!
Усi слухняно звели очi горi.
– Що ви бачите? – запитав я.
– Хмари та блискавки! – пролунало у вiдповiдь одразу кiлька голосiв.
Отут я наполiг:
– А я хмари наскрiзь прозираю i бачу: на блискучому престолi Всевишнiй сидить, один у трьох лицях…
Усi з подивом втупились в мене.
– А вiн що – триголовий? – запитав чорношкiрий боцман, явно темний язичник.
– Це в нього пiсля перепою в очах троуться, – з усмiшкою гiсни пояснив капiтан Бен-Акула. – Не звертайте уваги, хлопцi. Зараз наш п'яничка почне у трюмi бiлих слонiв ловити. А тепер слухайте мою команду: баласт за борт!
Спокiй капiтана подiяв на пiратiв благодiйно. Вони повеселiшали, нiби й буря вже вщухла.
– Стiйте, грiшники! – у розпачi вiдчайдушне заволав я. – Не слухайте капiтана! То не ваш славний Бен каже, а сам князь пiтьми Вельзевул глаголить його безбожними вустами!
– Що? – нараз визвiрився капiтан. – Бунт у мене на борту?!
– Всевишнiй все бачить, все чус! – пiдвищив я свiй пророчий глас. – Вiн бачить, як ви погрузли в грiхи, немов у смердюче баговиння. Вiн чус, як радiсно скрегочуть зубами чорти у пеклi, весело i завзято готуючи казани для чистки ваших чорних душ.
– Ну? – запитав капiтан боцмана.
– Меле, неначе з гарячки, – висловив припущення той, виблискуючи бiлими зубами.
Та я ух заглушив громоподiбним закликом:
– Грiшники! Купуйте у мене, поки не пiзно, небесне блаженство за грошi та камiнцi, здобутi злодiйством i розбосм! Спокутуйте грiхи вашi тяжкi. А грiхiв у вас ой як багато! Господь сказав – "не убiй"! Таж хiба ви слухастесь? Господь суворо наказав – "не кради"? А ви що дiсте? Зирите неситими очима на праведно накопичене добро ближнього! Навiть один у одного намагастесь останню копiйчину видурити! Жах! Господь радить "вдарили тебе по кишенi… тьху!.. по щоцi, пiдставляй другу", а ви хiба засвоули божеську науку? Ой, буде вам непереливки, ой, буде!..
Капiтан Бен-Акула усе бiльше хмурнiв, слухаючи мою пастирську проповiдь.
– Боцмане, – нарештi зловiсне процiдив вiн, – чи не здасться тобi, що цей знахабнiлий п'яндига розхитус нашу залiзну дисциплiну?
– Так точно, капiтане!
– Морально розкладас наш бойовий колектив?
– Ваша правда, капiтане!
– Сiс у наших рядах чорну зневiру?
– Факт, капiтане!
– То що з ним робити?
– На рею його, капiтане! – кровожерно прохрипiв чорний, як iз печi, боцман.
– Нi, краще за борт – замiсть баласту. Нiчого з ним не станеться, бо п'яному море по колiна. А прочумас – знову людиною буде.
Не встиг я отямитися, як боцман зробив з професiйного пророка позапланового мученика. Схопив мене здоровезними ручиськами, пiдняв угору, мов пух-перо, та й швиргонув у морську пучину.
Хана тобi, Iоно!
Гаплик!
15. ДИВО ЯК СИТО, А ЧУДО ЯК РЕШЕТО
"Чудеса там, де в них вiрять, i чим бiльше вiрять, тим частiше вони трапляються".
Денi ДIДРО.
Аж тут сталося чудо.
Тiльки-но я шубовснув у воду, як одразу зiп'явся на ноги. Хоч i похитувало, та стояв твердо.
Неймовiрно, але факт!
Спершу я власним очам не повiрив – море було менi точнiсiнько по колiна.
До того ж i буря вщухла: певно, Iллюша вже вiдгасав тижневу норму.
За кiлька лiктiв вiд мене погойдувався на розлогих хвилях грiзний пiратський корабель "Зi святи-ми упокiй". А я стояв серед безмежного морського простору, мов у справжнiсiнькiй дощовiй калюжi!
Команда отетерiло лупала очима на мене, а я очманiло лупав очима на команду.
Капiтан Бен-Акула полiз сдиною рукою у власну чуприну.
– А таки правду старi люди кажуть, – нарештi вичавив вiн iз себе, – що п'яному море по колiна. Я ж казав, що вiн насмоктався, як лин мулу. Казав чи не казав?
– Казали, – засвiдчив боцман. – А все-таки краще було б його на рею.
Ач який!..
– Якщо на рею, – зауважив капiтан, – то вiн би засмердiв нам усю палубу.
– Але рея мас i переваги, – обстоював своу переконання боцман. Уявiть, що поряд з чорним клаптем з черепом та кiстками висить вискалений кiстяк i вистукус суглобами склянки. Та купцi вiд жаху самi споряджали б до нас кораблi з доброхотними лаяннями!..
Поки мiж капiтаном та боцманом точилася чисто теоретична дискусiя про принади й переваги умоглядних постулатiв "за борт" та "на рею", я гарячкове оцiнював ситуацiю. Згiдно випробуваних, канонiчних настанов з першооснов пророцтва серед неорганiзованого базарного натовпу.
У мене на руках було три козирi: щурячий забобон i два чуда – море по колiна i раптове припинення бурi.
Ото дав менi господь!
Не скористатися з цих виняткових умов – все одно що взяти найтяжчий грiх на душу. Та я нiзащо не припущу й натяку на грiховнi помисли! Праведник я чи нiкчемна ганчiрка?
Якби я не скористався цiсю чудовою нагодою з трьома козирними тузами на руках, а братiя дiзналася про цей вiроломний злочин, колегiя, поза усякими сумнiвами, прирекла б мене до спалення живцем як огидного вiдступника i мерзотного сретика. Та я й сам з отакого знавiснiлого запроданця вiри святоу з живого б шкiру зiдрав! Сiллю б його рани посипав! На тоненьких патичках смажив би його! Аби усвiдомив негiдник, що то значить – вчинити злочин…
Ху, аж сам розхвилювався!
Канон глаголить: будь-яке чудо – це золоте дно. Хоч би дивовижа й сталася посеред моря…
Та й справдi: якби чудо не давало прибутку, навiщо тодi були б чудеса?
16. БАГАТО р ДУРНIВ, ТА НЕ ВСI ВКУПI
"Небесний царю! Суд твiй всус,
I всус царствiс твос".
Т.Г.ШЕВЧЕНКО
Вiд усiх тих благочестивих думок я споважнiв i знову подав глас пророчий: