Отак укляк на пагорбi i милуюся.
Аж гульк – з обох бокiв бiля мене стовбичать ще двос. Один, красунчик у вишуканому хiтонi, недбало пальмовою вiттю помахус. Другий, барчистий гевал – з шиу до п'ят обвiшаний вiйськовими вiдзнаками, зловiсно мечем побрязкус.
Невже я вскочив у нову халепу?
А наувний, мов дитина. Левiафан обiцяв лише Бегемота. Та чого iншого можна чекати вiд простого морського трударя-добряги? Левiафан тiльки зовнi – чудисько. А цi двос…
– Як. ти гадасш, Михайле, – лiниво цiдить красунчик, – порозумнiшав у черевi китовому наш молоденький непослух чи й досi дурiс?
– То твос штукарство, Гавриле, тобi й знати, – знехотя бурчить обтяжений м'язами гевал. – А моя метода проста: казанком по мордi – i край! Такому – слово, вiн тобi – сто. А коли даси казанком по мордi, одразу – повне взасморозумiння.
– Це ти серйозно?
– Цiлком! Казанок, особливо чавунний, дохiдливий i переконливий аргумент, що не потребус жодних дискусiй.
– Цiкаве спостереження…
Отак балакають помiж собою, нiби мене й на спомин нема. А я мiж ними нi в сих нi в тих….
У кожного на раменах, мов генеральськi еполети, лежать маленькi золотi крильця. Чував я, нiби у небожителiв завжди так: чим вищий сан, тим менш обтяжують плечi крила. У архангелiв, примiром, це просто легесенька iсрархiчна ознака – ум небесних бриляк не тягати. А величезнi вантажнi крила – то у рядових янголiв-чорноробiв.
Хто ж цi двос?
– Казанком по мордi, кажеш? – замрiяно помахус вiттю милосердя гарненький до огиди красунчик.
– Авжеж, Гаврило. Але можна й чоботом пiд дих. А то й кулацюрами ребра полоскотати.
– Цiкавi пропозицiу, – знову лiниво мимрить потворно-гарний красень.
Боже мiй! Невже?..
Невже це перший порадник Всевишнього архангел Гавриул i верховний душогуб архистратиг Михаул? Схоже на те…
Ну, коли так, то нiякi словеса менi не допоможуть. Тiльки повна, безмежна й мовчазна покора. Iнакше цей нiжний красунчик мене двома пальчиками придушить.
Я бебехнувся на колiна, молитовне склав долонi i звiв очi до неба з нiмим благанням.
– Молодця! – янгольським голосом схвалив моу капiтуляцiйнi дiу архангел Гавриул.
– Ага! – присднався до нього архистратиг Михаул. – Тепер i чоботом йому по мордi зручно дати…
Чоботи архистратига були з мiцними чотирикутними носаками, окутими бронзою. Таким чоботам – зносу нема. Скiльки б небесний головнокомандувач не човгав ними по мордах, пиках та фiзiях.
– Чому ж ти не послухався, Iоно? – слейним голосочком запитав Гаврило. – Тобi ж випала найвища честь: пророкувати iм'ям Всевишнього.
– Дозвольте поясню! – змолився я.
– Тiльки коротко, – попередив гевал Михайло. – А то…
– Знаю: по мордi!
– Ти диви! – розчулився архистратиг. – Ну, давай, кажи, що масш збрехати.
– Вашi Свiтлостi! В усьому винен старий пень Авiмелех. Вiн сказав, щоб я пiшов пророкувати кiнець Нiневiу, та не сказав, вiд чого вона мас загинути. А це с грубим порушенням святоу iнструкцiу. Адже усяке пророцтво мусить бути конкретним, iнакше всi пророчi зусилля виявляться марними.
Я замовк i знову звiв очi до неба, не мiняючи молитовноу пози.
– Вмотивовано бреше, – оцiнив Гаврило.
– Як на дурня, то повiрить! – погодився Михайло, побрязкуючи лускою нагород.
– Що ж, Iоно, – провадив далi красунчик Гаврило, – я виправлю помилку Авiмелеха. Хоча б для того, щоб надалi ти не мав чим вiдбрiхуватись. Знай: ресстр покарань господнiх нiчим не обмежено. Кiнець мiста настане через сорок дiб з дня початку твоух пророкувань. Можливо, Нiневiю спопелять надпотужнi блискавки…
– Торох-торорох! – повiдомив кодову назву каральноу акцiу архистратиг Михайло.
– Або мiсто буде зруйновано астероудами, метеоритами, болiдами та iншими сфероудами…
– Вах-бах-бах! – пояснив головнокомандувач.
– Або його поглинуть води Тiгру купно з хлябами небесними…
– Буль-буль-буль! – уточнив стратиг.
– Може бути застосований комплексний метод покарань господнiх.
– Торох-торорох-бах-бах-бах-буль-буль-буль! – у захватi розтлумачив Михайло.
– Все уяснив,, Iоно?
– Як на духу! – гаряче запевнив я.
– Ну, тодi паняй з богом.
– А то – баняком по мордi!
25. ЯКА ПТАШКА, ТАКА Й ПIСНЯ
"Мало знайдеться людей, якi наважились би уголос висловити те, про що тасмно просять бога".
Мiшель МОНТЕНЬ.
Господи, яке розкiшне мiсто ця Нiневiя!
Скрiзь стiльки принад i спокус, що хоч очi полою затуляй. Особливо коли в тебе, як у мене, в кишенях вiтер гуляс…
Того ж дня сiв i склав звiт-молiння на iм'я самого Всевишнього (той скнара Авiмелех – канюч у нього чи не канюч – все одно й ламаного шеляга не дасть):
"Наймудрiшому, Всемилостивому, Наймогутнiшому
пановi Всевишньому,
сдиному i неподiльному в трьох лицях!
Уклiнно доповiдаю: за наказом Вашоу Високостi прибув у всеозбросннi святих настанов та не менш святих iнструкцiй на короткочасне пророкування у мiсто Нiневiю.
Тут багато такого, чого я в життi не бачив, а вiдсутнiсть вiдповiдного досвiду збивас з пантелику i заважас плiдно пророкувати.
Скажiмо, на мiсцевому базарi продають жовтi i зеленi кулi, що свосю формою й габаритами нагадують м'ячi. Якщо розрiзати жовту кулю, вона всерединi жовта. А якщо розрiзати зелену кулю, то вона чомусь всерединi яскраво-червона. Мiсцевi грiшники купують цi устiвнi кулi (i жовтi, i зеленi), рiжуть ух на скибки i привселюдно ними запихаються, аж слина та сiк з ротiв тече. Кажуть, смачно. Не знаю – не пробував. Пришлiть грошi попробую.
I ще тут у крамницях продають пляшки, на яких зiрки намальованi. Найменша кiлькiсть зiрок – три. Чим бiльше зiрок, тим пляшка дорожча. Мене аж нуртус: а що воно таке? Мiсцевi грiшники купують цей зоряний напiй i кажуть, що вiдчувають вiд нього небесне блаженство. Не знаю – не пробував. Пришлiть грошi – попробую. А ще тут на березi рiки Тiгр с так званий пляж, а точнiше – звалище оголеноу людськоу плотi. I на тому пляжi винiжують своу принади мiсцевi грiшницi (геть усi – босi i, можна смiливо казати, голi). Кажуть, дуже апетитнi. Не знаю – не пробував. Пришлiть придатнi на це дiло пiдйомнi – попробую.
Ще раз уклiнно нагадую: тiльки грунтовне вивчення життя дасть менi реальну змогу з успiхом впливати на оточення.
Ваш смиренний слуга, раб божий
пророк Iона".
Тiсу ж ночi отримав термiнову блискавку:
"Вельмишановний отче Iоно!
Масмо велику присмнiсть нагадати: Вам уже твердо обiцяю дати казанком (баняком) по мордi. Однак ми й досi вважасмо, що Вашi домагання дещо передчаснi.
Приймiть найкращi нашi побажання.
Херувим (пiдпис нерозбiрливий)".
Ну, от – масш!
Та чого дивуватись?
Так нас i в пророчiй школi навчали: бог i слуги його все беруть, та назад не вiддають.
26. УСЕ – БОЖЕ, ТIЛЬКИ ГРIХИ НАШI
"Немас такого злочину, якого не вчинила б людина на догоду боговi i заради вмилостивлення небесного владики".
Поль ГОЛЬБАХ.
Менi лишалося одне – почати пророкувати.
Чим швидше я позбудуся Нiневiу, тим швидше матиму нове, бiльш пристойне призначення.
Та от бiда – сам процес пророкування мене анiтрохи не надихав, не викликав i найменшого ентузiазму. Гнiтили спогади з дуже недавнього минулого. Звiсно, за борт мене тут не кинуть, бо нема вiдповiдних природних умов: рiчка – не море. Але мiсцевi лиходiу цiлком можуть вдатися до привселюдного побиття камiнням. Або чемно запросити:
– Просимо пана пророка до гiлляки!..
До того ж провiщати кiнець мiста доводилося всупереч настановам iнструкцiу. У Нiневiу давно вже не лютувала холера, не косила людей чума, i нiхто з грiшникiв не голодував. Один я пестився. Я так схуднув, що в моу штани влiзло б два Iони. Сили моу так пiдупали, що ух ледве вистачило на те, щоб видряпатися на бочку посеред базару.
Я глянув довкола, i з очей моух мимоволi покотилися гiркi сльози. Бо я побачив: скрiзь грiшники обжираються запашними баранячими шашликами, запивають соковитi шматури м'яса прохолодними напоями, хрумтять редискою, молодим часничком, огiрками та помiдорами, з хрускотом встромляють гострi леза в смугастi боки кавунiв.
А над базаром лунас спокуслива реклама:
– Кому моркви? Кому бурячкiв на борщ?
– Бублик – за п'ятак, дiрка – за так!
– Iдеш до куми, коли нема кума, купи у мене рахат-лукуму!
Я проковтнув сухий клубок, що захряс у мене в горлi, i вiдчайдушне возопiяв: