"До вiдома солiстiв янгольського хору: _згуртовано здамо крила у небесну чистку_! Строк – три доби".
Навiть на Мiсяць причепили табличку:
"Зривати з неба зiрки суворо заборонено!"
Того ж дня оповiдали першу сатиричну притчу:
"Один янгол запитав другого: "Де ти сьогоднi во славу спiвасш?" – "Я? Нiде, – вiдповiдав той. – А ти?" – "А я – напроти тебе…"
Бiля бочок з нектаром реготали.
Янгол Азазел пустив по свiту свiженький афоризм:
– На бога сподiвайся, а сам не зiвай.
Авторитет Всевишнього хитався.
Другого дня Наймудрiший викликав до себе серафiмiв з трубами i наказав:
– Свистати всiх нагору!
Потiм вiн зачинився у Канцелярiу з головнокомандувачем вiйська небесного архангелом Михаулом.
За годину сполоханi трубними звуками янголи вже юрмилися на подвiр'у Божоу Канцелярiу. Подейкували, що Всевишнiй i головнокомандувач сидять i обговорюють якийсь "блискавичний план". Ходили чутки, що з того сидiння великий грiм буде. У повiтрi пахло озоном…
Блискучий князь Семiазас божився, що такого не було ще з часiв грiхопадiння Адама i рви:
– Пам'ятайте, тодi до дерева пiзнання поставили вартового херуба з вогненним мечем…
– А тепер до дiвчат приставлять?
– Киньте жарти! Ви чули, що утнув Азазел?
– Знову вiн?
– Авжеж! Вiн здав крила у чистку…
– Не може цього бути? Скорiше Азазел вiддасть боговi душу, анiж крила!
– Щоб чорти нiмб у Всевишнього вкрали i хулахуп крутили, коли я брешу! Справа у тому, що вiн здав крила не у небесну, а у земну чистку… А там три роки треба чекати! До того ж для нестандартних замовлень у них нема устаткування. З однаковим успiхом Азазел замовив би ум вивести плями на Мiсяцi. Тепер вiн сидить собi у вишневому садочку i Всевишньому дулi крутить… Хитрюща штучка цей Азазел!
Опiвднi з Божоу Канцелярiу, як вихор, вилетiв янгол-охоронець престолу господнього.
– Янгола Рафаула до Всевишнього! – розкотисте гукнув вiн.
Янгол Рафаул миттю пiднявся на своух могутнiх крилах.
Всевишнiй та головнокомандувач вiйська небесного архангел Михаул схилилися над величезною картою свiту.
Архангел рiшуче рубав повiтря рукою:
– З Атлантидою ми покiнчимо одним ударом! Завдяки цьому ми одержимо казковi запаси стратегiчноу сировини – кiлькасот мiльярдiв (а може, й бiльше – я рахувати не мастак) куболiктiв добiрноу морськоу води.
– Як так? – не втямив Всевишнiй.
– Згадайте майбутнiй закон майбутнього Архiмеда, – скоромовкою пояснив генерал i у захватi продовжував: – Далi ми вийдемо на рубежi рвропи. Це класичний стратегiчний плацдарм, не скористатися яким було б просто грiшно!
– Подалi вiд грiха, Михайле! – суворо застерiг Всевишнiй.
– Слухаюсь! В рвропу ми вторгнемося двома могутнiми потоками – з норда й зюйда. Розрiжемо бiлий континент одним ударом i вiзьмемо в залiзне кiльце штормiв. Найбiльшi пункти опору безжалiсно оточимо з усiх бокiв! Одрiжемо вiд усього свiту! Накрисмо! Знищимо з лиця Землi! Кiлька надпотужних стомегатонних блискавок довершать справу! I тут ми одержимо прекрасний стратегiчний плацдарм, не скористатися яким було б просто грiшно…
– Дивись у мене, Михайле!
– Слухаюсь! Це Африка, яку з'сднус з Азiсю лише вузенька нiкчемна смужка суходолу. Ситуацiя, про яку справжнiй стратег може тiльки мрiяти! Ми розрiжемо цю смужку одним рiшучим ударом, розiрвемо материки i кинемо на Африку штормовi хвилi потопу! Кiлька днiв буде досить, щоб торпедувати i пустити чорний континент на дно. I тодi перед нами у всiй своуй первозданнiй красi вiдкристься прекрасний стратегiчний плацдарм…
– Не вийти на який було б просто грiшно!
– Слухаюсь! Перед нами жовтий материк – Азiя! На цей момент блиск-кригу вона опиниться в глибокому оточеннi… Про глибину я зараз точно не скажу, бо рахувати не мастак.
– Я гадаю, що з Азiсю ми покiнчимо одним ударом! – задумливо мовив Всевишнiй. – Сотнядруга добiрних блискавок, i вiд континента не залишиться й гадки!
– Генiальне рiшення, Ваша Блискавичнiсть! Тодi нам залишасться дрiбниця – безпощадно зламати хребет Америцi i покiнчити з червоним континентом одним ударом! Ось коли втiлиться у життя вiковiчна мрiя стратегiв про свiтове панування! Шкода тiльки, що про це втiлення у життя вже нiхто з живих не дiзнасться…
– Ну, це вже моя турбота, – заспокоув засмученого генерала Всевишнiй i ще раз кинув орлиний погляд на план блиск-кригу. – Але ми забули про Австралiю, Михайле! Я не бачу плану вторгнення на цей прекрасний плацдарм!
– Ет! – недбало махнув рукою головнокомандувач. – Самi подумайте, що таке Австралiя? Та потопити уу – це ж вам раз плюнути…
– Блискуче рiшення! – схвалив Всевишнiй i почепив на груди генерала орден Святого Духа.
В цю урочисту мить до покоув влетiв янгол Рафаул i вправно спiкiрував до нiг стратегiв.
– Господи, ось я! – вiдрапортував вiн, падаючи навколiшки.
– Бачу, сину мiй, – по-батькiвськи мовив Всевишнiй. – Нiчого синочок вимахав, слава менi, справжнiсiнька довбня… Як хлопець, Михайле? Впорасться?
– Бугай здоровий – мусить! – гаркнув бравий генерал.
– Слухай, сину мiй, слово мос i волю мою. Зараз пiдеш до скарбницi. Там тобi випишуть пiдйомнi для термiнового вiдрядження на Землю. Злови лиходiя Азазела i заточи цього бунтiвника, що мене забув, у печеру, яку обладнано в пустелi Додосл. А перед тим добряче поскуби його! Щоб з нього пух i перо полетiло! Ну, нi пуху нi пера! А для моух розбещених овечок ми iншу кару придумали…
I стратеги знову схилилися над блискавичним планом.
ЧАСТИНА ПЕРША. ОЙ НЕ ЗНАВ КОЗАК…
"I зробив Ной все; як наказав йому
(господь) бог, так вiн i зробив".
БИТIр. розд. в. ст. 22.
1. ХОБI ПАТРIАРХА НОЯ
Праведний Ной був на диво вiруючою людиною: вiн вiрував навiть у прогнози погоди. Такого дивака i в нашi освiченi часи знайти важкувато, а тодi, коли ще й у згадцi не було синоптикiв, i поготiв.
Власне, i часопис "Небесний кур'ср" Ной передплачував лише для того, щоб за легким снiданком смакувати чергове метеопророкування. У цiй справi старий був справжнiм гурманом. Вiн не хапався, як отой холерик, одразу за вiщування погоди, а майстерно роз'ятрював свiй апетит гострими приправами, за якi йому правили постiйнi рубрики "Пригоди" та "Хронiка життя вищого свiту".
Свосу звички праведний Ной не ламав вже щось 500 рокiв. У цiй галузi вiн був свосрiдним рекордсменом.
От i цього бiблiйного ранку старий почимчикував у затишний садочок, вмостився в качалку, завбачливо замотав шию густою патрiаршою бородою, щоб, бува, не схопити нежить, i розпочав традицiйну газетну естафету.
I ось якi чудасiу вiн вичитав.
2. ВIКОПОМНI СВIДЧЕННЯ ДОПОТОПНОт IСТОРIт
З часопису "Небесний кур'ср".
"СПIЙМАЛИ НА ГАРЯЧОМУ"
Вiсник з твердi земноу поспiшас возрадувати наших дорогих читачiв свiженькою й пiкантною пригодою.
Цiсу ночi правоохоронець порядку в чинi молодшого серафима янгол Рафаул, що чергував за графiком, спокiйно й безшелесне облiтав свiй регiон спостереження.
Коли раптом (ох, цi "раптом"!) його нашорошенi вуха вловили якийсь пiдозрiлий шепiт. I це – серед ночi! Коли поряднi люди сплять! Це насторожило пильного янгола. Анi секунди не вагаючись, вiн смiливо кинувся у кущi.
Виявлясться (ох, цi "виявлясться"!), що пiд покровом ночi безкрилий янгол Азазел цiлувався з гарненькою дiвчиною. Навiть уявити собi важко! Таке падiння? I кого? Небожителя!..
– Ану, розiйдись! – з природженою ввiчливiстю запропонував чемний молодший серафим Рафаул цiй безсоромнiй парi. Погодьтеся, нiякий суд з такою невимушеною легкiстю не вирiшус справ про розлучення.
Але зловредна парочка вiдмовилась!
– Котися до бога! – брутально образив Азазел молодшого серафима Рафаула пiд час виконання службових обов'язкiв. Милосердному слузi божому нiчого iншого не лишалося, як затримати обох порушникiв на мiсцi злочину.
Як пiд час слiдства з'ясувалося (ох, цi "з'ясувалося"!), колишнiй янгол Азазел вступив зi свосю коханкою в злочинну змову з пiдступною метою розхитати вiру в божi приписи. Вони намагалися довести, нiби райського блаженства можна вкусити i пiд земним кущем. Але хто повiрить у таку нiсенiтницю? Та останнiй злидень засвiдчить, що краще ночувати у хатi, нiж просто неба пiд кущем. Самi подумайте: а раптом пiде дощ?