Хам – яке щастя! – знайшов батька ще живого. Це сталося наприкiнцi робочого дня. Патрiарх, мов храмовий жебрак, канючив перед зачиненими дверима прийомного чистилища:
Сонце низенько,
Вечiр близенько,
Зглянься на мене,
Мов серденько!..
Крiзь обшитi вогнетривкою дiдьковою шкiрою дверi чистилища почувся обурений голос сторожовоу вiдьмочки:
– Я ж вам вже чортi-скiльки казала: прийому нема i не буде! Тиждень боротьби з тяганиною закiнчився! Слiд було вкладатися у вказанi строки!
– Серденько мос…
– От же зловреднi цi старички!..
– Ходiмо додому, тату, – похмуро сказав Хам.
Удома Ной, знесилений тижневою боротьбою з тяганиною, розпачливо оповiдав:
– Сини моу! Я вибив з цих колодникiв дев'ятнадцять резолюцiй, виканючив сорок один пiдпис i вимолив тридцять шiсть штампiв та печаток рiзноу конфiгурацiу – трикутних, чотирикутних, прямокутних, круглих та овальних, малих i великих. Менi лишалося вполювати лише пiдпис головколодника, аж тут – о лишенько! – тиждень боротьби закiнчився. Тепер оголосили мiсячник боротьби за удосконалення прийому вiдвiдувачiв. А вже удосконалюють зовсiм страх! Хоч у стiну головою бийся. Та хiба допоможе? Тiльки гулi наб'сш. Поки не удосконалять, прийому не буде…
– Тату! – раптом звiвся на ноги Хам. – Благословiть на подвиг, тату!
I з цими словами вiн рiшуче взяв зi столу проект ковчега, що вiд химерноу сумiшi пiдписiв, кольорових резолюцiй та рiзнокалiберних печаток i штампiв нагадував дивовижний мистецький шедевр, що й не снився навiть абстракцiонiстам.
– Невже пiдеш? – ще не вiрячи, запитав Ной.
– Пiду! – твердо запевнив Хам.
– Дорогий братику, – розчулився Iафет, – коли що, не хвилюйся, я на твiй похорон складу зворушливу промову.
– А я. Хаме, – розбурхався й Сiм, – на поминки заколю твого кабана! Щоб твоя жiнка з тим о доробалом клопоту не мала… Чи, може, ти дозволиш засмажити ще й своух поросяток?
8. ЦИРКУЛЯР ДРУГИЙ
Мабуть, в очах Хама таки було щось дике. Щось таке, що одразу насторожувало i породжувало в серцi невиразний неспокiй. Вiд таких очей слiд або тiкати, або негайно на них реагувати.
Чарiвнiй вiдьмочцi, що всевладне панувала в прийомному передпокоу тутешнього патрiарха, тiкати було нiкуди. Бiльше вiд того – навiть протипоказано: вона виконувала тут обов'язки каменюки на шляху. Кожен, хто ломився до святая святих, мусив на нiй обламатися.
Тому-то вона – ледь зазирнула в очi Хама – негайно й рiшуче вiдреагувала:
– Книга скарг знаходиться у схованцi на десятому поверсi. Сходи на ремонтi. Ключ вiд схованки давно загублено, бо якась нечиста сила викинула його у смiттспровiд.
Як.правило, опiсля такоу заяви ошелешений вiдвiдувач задкував до дверей, оббитих вогнетривкою шкiрою (уу шляхом дуже хитромудрих комбiнацiй вимiняли у пеклi на рiчний запас дров). Але цей прохач замiсть заголосити дурним базарним криком лише осяйно всмiхнувся, нiби почув дотепний жарт.
Вiдьмочка глянула на нього ще з бiльшою пiдозрою. Воiстину якийсь ненормальний! Ти йому про загублений ключ, а вiн тобi – зуби вискалюс. Точно псих! I не iнакше!
– Ви довго будете заважати менi плiдно працювати? – запитала вона з емоцiйнiстю придорожнього стовпа.
– I багато таких, що вам заважають? – не реагував на уу промовистi натяки Хам.
– Трапляються, – вiдрубала язичком, мов сокирою, вiдьмочка.
– Та що ви кажете?
– Що знаю, те й кажу. Недавно був тут один чокнутий. Його не долiкували i випустили, а вiн до нас з претензiями прийшов. Якщо народився дебiлом, то це вже невилiковно. Ви часом не з його родичiв?
– Здасться, нi, – замислено вiдповiв Хам.
– То хто ж ви?
– Не впiзнасте?
– Ха! I ще тричi – ха-ха-ха!
– Я всевладний Циркуляр Другий! Коли що, вмить кину за графи!
Якби цiсу митi на стiл вiдьмочки вибiгла жива миша, вона б менше жахнулася.
А Хам не вгавав:
– Чи знасте, що я з вами зроблю? От вiзьму i зроблю! Тут нiкого нема…
– Що?!
– Проб'ю дiркоколом!
– Ой!
– Засуну в найдовшу шухляду!
– Ай!
– Личко так проштемпелюю, що мати рiдна не впiзнас!
– Ой-ой-ой!
Вiдьмочка притьмом випорхнула з-за столу i вмить зачинилася в iнвентаризованiй шафi.
Шлях до святоу iз святих був звiльнений.
Вiзит до головколодника минувся ще в бiльш божевiльному темпi: щоб здобути останнiй пiдпис, на проектi ковчега вистачило однiсу хвилини. Сталося чудо – нарештi збулося закличне i, здавалося б, мiфiчне гасло: "КОЖНIЙ СПРАВI – ОДНУ ХВИЛИНУ!"
Рiвно за хвилину Хам вийшов з кумирнi. Зачиняючи за собою дверi, ще й встиг гукнути:
– Свiдкiв нема!
Потiм мимохiдь штурхнув ногою iнвентаризовану шафу.
– Ай! – почулося звiдти.
У келiу промбудматерiалiв сказали:
– Ну, от бачите! Чого було гарячкувати? Не мине й ста рокiв, як ви свiй ковчег збудусте…
Наступного дня заклали стапелi.
У цю урочисту мить старший виконроб Ной виголосив коротеньку, мобiлiзуючу промову:
– Ну, з богом!
Iафет пiдслухав, що Хам пробурчав:
– Допоможе нам цей боже, як слiпому окуляри…
9. ХАМ НIЧОГО НЕ РОБИТЬ САМ
Уривки з щоденника рiзнороба Сiма.
"До Потопу залишасться ще сто рокiв. Цiлий вiк! I з тих ста рокiв жодного дня не можна згаяти даремно. Кожного вечора ми мусимо з гордiстю (безумовно, заслуженою) пiдсумувати:
– День минув немарно!
Старший виконроб, майстер на всi руки Ной наказав, щоб кожен славний ковчегобудiвник вiв виробничий щоденник, у якому хоча б кiлькома словами писав про своу виробничi звитяги та легендарнi дiяння. Щоб анi зернини вiкопомних подробиць не згубилося в допотопнiй безвiстi.
Аж подив бере: до чого мудра думка!
Адже прийде далекий час, коли нашi дурнi нащадки почнуть сушити собi голови:
– Як це славним ковчегобудiвникам пощастило? Як це вони, хитрюги, примудрилися? Подумати тiльки: сто рокiв будували ковчег без жодного як поточного, так i капiтального ремонту! Тут не встигнеш будинок звести з промислових панельних блокiв, як вiн уже потребус ремонту… А ковчег! Та за сто рокiв коли почнеш ладнати нiс, корма вже зiйде на порох… Ех, пришелепувата наша цивiлiзацiя – нове видумус, а секрети давньоу майстерностi втрачас. Бiда…
Аж тут – мiй щоденник!
I наступнi поколiння з вдячнiстю дiзнаються, що голови сушити нема над чим. Бо секрет старовинноу майстерностi полягав в тому, що я дiйшов до генiального за свосю простотою технологiчного рiшення : дев'яносто дев'ять рокiв лежати у холодочку, а в останнiй рiк – працювати з вогником! Уявлясте? Хiба може щось зiпсуватися, коли його нема?
Мою пропозицiю обговорили на виробничiй радi. Проти неу найбiльше вередував Хам. Однак його пiдступнi дiу, скерованi на те, щоб усi нашi зусилля i прихованi вiд облiку резерви звести нанiвець, виявилися марними. Старший виконроб Ной прямо в очi присутнiм i з усiсю принциповiстю заявив:
– Я проти волi колективу не пiду! Як бiльшiсть, так i я…
Ми з брательником Iафетом у голосах були явно переважнi. Нас хоч на ваги став!"
"До Потопу лишасться ще цiлий рiк!
Але за наказом старшого виконроба Ноя треба вже сьогоднi братися за нульовий цикл. Хам свiт за очi кинувся на фронт будiвельних робiт. Ще тiльки сiрiло, а вiн уже гупав на трудовiй вахтi.
Увечерi старший виконроб Ной вiтав його з першою трудовою перемогою, бо цей Хамлюга один виконав аж три норми. Де це бачено, щоб людина отак явно вiдривалася вiд усього колективу?
I взагалi: який висновок можна з цього зробити?
Ясно який: Хам з першого дня явно збився з графiка. Необхiдно вжити твердих й рiшучих заходiв, щоб цей недотепа остаточно не зламав гарно намальовану на стендi графiчну лiнiю. Адже якщо графiк зламасться, а лiнiю нiхто не перемалюс, то що вийде? Масте рацiю: окозамилювання!
Як же виправити вкрай загрозливе становище, що з першого дня склалося на ковчегобудi?
Коли я спав пiд копою сiна, в моуй головi сама собою народилася генiальна за свосю простотою рятiвна iдея: завтра не вийду на роботу з метою вирiвняти графiчну лiнiю нашого стрiмкого руху уперед. Негайно подiлився iдесю з Iафетом. Брательник гаряче пiдтримав мою напрочуд цiнну iнiцiативу. Ми покажемо Хамовi, як слiд боротися за ритмiчнiсть!"
"До Потопу лишасться ще десять мiсяцiв!
Як подумаю, скiльки менi ще мозолiв наживати та здоров'ям зловживати, серце починас тiпатися, а також пiдвищусться або нижчас тиск в залежностi вiд ваги атмосферного стовпа. Знову ж таки на самопочуття негативно впливають як циклони, так i антициклони. Режим роботи повнiстю руйнус науково вивiрений режим харчування, що успiшно впровадили в життя свос деякi довгожителi. Я про це дiзнався з дослiдiв геронтологiв, якi вони з дивовижною вiдданiстю цiй воiстину життсвiй науцi смiливо провадять на самих собi".