А далi все вже було просто. Ми з Азимутом спритно загнуздали комету, я вiдгвинтив вiд коробки антену, щоб про всяк випадок мати батiг, i полетiли ми до Сонячноу системи – тiльки зоряна курява здiйнялася. Куди там стародавнiм вiзникам!
– Агей, баский!
Азимут у три пальцi свистить, антена лунко ляскас, а душа радiс…
Тим часом на Землi усi астрономи переполошилися. Помiтили-таки у своу небеснi окуляри, що якась комета нi сiло нi впало звернула з свого вiковiчного шляху i невблаганно прямус просто до Землi.
Звичайно, газетярi здiйняли бучу, всiх наполохали, почали науково-фантастичнi жахи писати про зiткнення Землi з кометою. Такого переляку не було навiть 1910 року, коли наша планета пройшла крiзь розкiшний хвiст комети Галлея. I 1927 року менше панiкували, а тодi Земля майже впритул (якщо дивитися в астрономiчному масштабi) пройшла повз комету Понса-Вiннеке.
А я навiть не можу людство заспокоути, бо геть усi дроти, навiть вiд передавача, пiшли на вуздечку. Ще й з антени, як ви знасте, я змайстрував собi батiг.
– Що робити, Азимуте? – питаю я свого вiрного штурмана.
– А що тут удiсш? – цiлком слушно вiдповiдас вiн. – Розстрiляс нас людство термоядерними босголовками…
– Не журися, хлопче, – обiцяю я йому, хоч сам у цю обiцянку анiтрохи не вiрю, – якусь сигналiзацiю знайдемоу
– Тiльки i залишилося тiсу сигналiзацiу, – зiтхав вiн, – що пiдморгувати один одному…
Що тiльки з людиною робить розпач! Таж Азимут знайшов правильне рiшення, але навiть не звернув на нього уваги. Якби не моя пильнiсть, вiд нас не залишилося б i пороху.
Тiльки-но Азимут мовив про сдину нашу сигналiзацiю, як я пригадав вогненне око комети. А його ж добре у телескопи видно! Я негайно вилiз кометi на голову i почав то загулювати, то вiдгулювати уй гаряче око. Крапка-тире, тире-крапка… Словом, усiм вiдомою морзянкою я вибив таку депешу:
"Люди, заспокойтеся! Це я – капiтан Небреха. А комету япоставлю на постiйну орбiту навколо Землi. Вона мене слухасться".
Так от. Жаль, ви не бачили того фесричного видовища у небi, коли комету виведено на постiйну орбiту i зроблено другим природним супутником Землi, уу рiзноколiрний хвiст укрив усе небо! Щоночi на землю падали зорянi дощi! Та що там дощi – водоспади! В жоднiй краунi не було такоу людини, яка б не милувалася на це фантастичне видовисько.
А ми з Азимутом те тiльки й робили, що давали iнтерв'ю i досхочу фотографувалися в газети та журнали…
Капiтан Небреха замовк, замрiяно дивлячись на темно-синс вечорове небо, на якому де-не-де вже зайнялися далекi зiрки. Люлька у нього давно згасла, але вiн уперше, як ми познайомилися, забув уу витрусити.
– На жаль, усi цi розкошi недовго прикрашали небо, – сумовито зiтхнув капiтан. – I, знасте, комета сама була в усьому винна. уй, бачте, так сподобалася загальна пошанiвка, що вона блокувала своуми силовими полями всi телесупутники i транслювала на екрани лише свос кольорове зображення. Хоч яку програму ввiмкнеш, скрiзь бачиш кометуу Тиждень це свавiлля терпiли. А потiм розлюченi телеглядачi запропонували урядовi розкремсати бiдолашну комету на сувенiри. Один такий уламок ви й бачили в мене…
Капiтан Небреха пiдвiвся i, кульгаючи, зарипiв на протезi до вiдерця з фарбою.
– А тасмниця походження пiвнiчного сяйва? – нагадав я йому. – А загадкова поява Мiсяця?
Капiтан вмочив у фарбу квачика i спокiйно вiдповiв:
– А хiба ви самi не здогадалися? Мiсяць – це якась приблудна гiгантська комета, що несподiвано потрапила у сферу тяжiння Землi, а пiвнiчне сяйво залишки уу веселчастого хвоста. У часи мосу комети це було настiльки очевидно, що правильних наукових гiпотез доходили навiть дiти… I хочу вам порадити. Час ви масте, то удьте на далеку пiвнiч. Там побачите незабутнс видовище – сяйво хвоста комети. I скажу вам, не перебiльшуючи, пiсля мосу комети воно стало ще яскравiше: хвости, певне, з'сдналися…
7. ШТУЧНЕ ОКО МАГIСТРА КIМIХЛИ
– Як ви гадасте, звiдки у мене взялося оце штучне око? – капiтан Небреха пiдкинув на долонi розфарбовану скляну кульку.
"Справдi, звiдки воно? – подумав я. – Невже капiтан натякас на мене?" I аж похолов вiд тiсу думки.
Ось чому я гаряче запевнив мiжзоряного вовка:
– Клянуся, це не- я пiдкинув. Хiба ж я дозволю собi засмiчувати вашу знамениту колекцiю сувенiрiв? – i з докором докинув: – Я ж не бешкетник, а науковець…
– А я вас i не звинувачую, – заспокоув мене капiтан. – Я просто питаю, чи не знасте ви часом, звiдки воно взялося?
У вiдповiдь я тiльки красномовно знизав плечима.
– Авжеж, – спокiйно зазначив Небреха, – iсторiу його нiхто не знас. Навiть Азимут. Бо пригода, пов'язана з цим оком, сталася ще до того, як я зарахував хлопця у штат екiпажу на посаду штурмана. Але що найцiкавiше якби я тодi виявив зайву допитливiсть i забарився на екскурсiях, магiстр Кiмiхла неодмiнно викинув би око на смiтник, як нiкчемний непотрiб, або ж без слiду розчинив в якомусь iз своух жахливих реактивiв. I якби я пiсля того зажадав будь-що заволодiти цим унiкальним сувенiром, менi довелося б чекати слушноу нагоди рiвно десять рокiв…
З магiстром Кiмiхлою я познайомився на планетi Тiлетас, що обертасться навколо одного з свiтил сузiр'я Персея.
Це, скажу я вам, чудова планета, уу аборигени надiйно приборкали погоду i, зрозумiло, утворили на всiх широтах сталий райський клiмат. Перiодично, суворо за графiком заздалегiдь запланованих трансгалактичних вiдкриттiв вони вирушали у космiчнi мандри до зiрок свосу системи, щоб виявити навколишнi планети i налагодити торговельний та культурний обмiн з нововiдкритими свiтами. Окрiм того, ухнi вченi дослiдили механiку тяжiння, i вiдтодi щасливi жителi планети мешкали у казкових, легких, мов пух, будiвлях, що велично ширяли над розкiшними лiсами i луками.
Передусiм я завiтав до Головного управлiння всепланетного об'сднання по координацiу туристських маршрутiв в системi обслуги "Тiл-туриста", скорочено – ГУВОКОТУМСО ТТ. Атож, молодий чоловiче, довгi назви полюбляють не лише в Сонячнiй системi. Та не в тiм рiч. Просто на цивiлiзованих планетах я завше починаю з офiцiйноу установи. Навiщо поневiрятися на вулицях, ставлячи заклопотаним аборигенам дитячi запитання, коли доцiльнiше скористатися послугами досвiдченого фахiвця.
Обслугу там органiзовано, скажу вам, вiдмiнно.
Новенький супер-кiбер з надзвичайно вишуканими манерами, не гаючи анi секунди, люб'язно запропонував менi докладний проспект з найпопулярнiшими туристськими маршрутами. А кiбер ще й коментував маршрути вiд себе.
Ледве я почав вивчати спокусливi принади пiдводного царства, як вiн захоплено повiдомив:
– Там цiлодобово виступас зведений ансамбль русалок у супроводi оркестру тритонiв. Матимете змогу побачити наймоднiший танок "хвiст"…
Печери кам'яного вiку…
– Ще необжитi! – радiсно сказав кiбер.
Гiрський курорт на купчастих хмарах…
– Щоденно змагання на повiтряних лижах!
Завод "Тяжмаш" – невагомий iндустрiальний гiгант по конденсуванню всесвiтнього тяжiння…
– Вiльна i необмежена зарядка тяжiнням сифонiв для хатнього вжитку!
Та для мене усе це не було дивиною. За час своух космiчних мандрiв я й не таке бачив. Ось чому я лагiдно усмiхнувся i з нелюдською ввiчливiстю запитав фахiвця:
– Мiй першосортний друже, а що у вас с таке, чого у проспектах нема?
– Таке, чого нема?! – остовпiв робот.
Я побачив, що його слiд заспокоути.
– Зрозумiло, мене не цiкавлять державнi тасмницi…
– Але ж, добродiю, для того, щоб побачити таке, чого нема, треба йти туди, нiхто не знас куди, – фахiвець явно ухилявся вiд негайного вирiшення проблеми.
– I оце називасться зразковою обслугою! – вигукнув я, хитро роз'ятрюючи його електронну пиху.
– При чому тут обслуга? – скипiв вiн, точнiсiнько як у нас, у "Бюро добрих послуг". – Рiч у тiм, що до ГУВОКОТУМСО ТТ ще нiхто не звертався з таким дивовижним замовленням! Зважте хоча б на те, що ми не масмо потрiбного досвiду!
– Вгамуйте своу блискавки! – рiшуче гримнув я. – Якби я завiтав на вашу планету ранiше, ви б давно цей досвiд мали. Будьте певнi!
Моя залiзна логiка його переконала, i вiн примирливо мовив:
– Подумасмо, що для вас можна зробити…