Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи – Юрiй Ячейкiн

– Що робити, Азимуте? – питаю я свого вiрного штурмана.

– А що тут удiсш? – цiлком слушно вiдповiдас вiн. – Розстрiляс нас людство термоядерними босголовками…

– Не журися, хлопче, – обiцяю я йому, хоч сам у цю обiцянку анiтрохи не вiрю, – якусь сигналiзацiю знайдемоу

– Тiльки i залишилося тiсу сигналiзацiу, – зiтхав вiн, – що пiдморгувати один одному…

Що тiльки з людиною робить розпач! Таж Азимут знайшов правильне рiшення, але навiть не звернув на нього уваги. Якби не моя пильнiсть, вiд нас не залишилося б i пороху.

Тiльки-но Азимут мовив про сдину нашу сигналiзацiю, як я пригадав вогненне око комети. А його ж добре у телескопи видно! Я негайно вилiз кометi на голову i почав то загулювати, то вiдгулювати уй гаряче око. Крапка-тире, тире-крапка… Словом, усiм вiдомою морзянкою я вибив таку депешу:

"Люди, заспокойтеся! Це я – капiтан Небреха. А комету япоставлю на постiйну орбiту навколо Землi. Вона мене слухасться".

Так от. Жаль, ви не бачили того фесричного видовища у небi, коли комету виведено на постiйну орбiту i зроблено другим природним супутником Землi, уу рiзноколiрний хвiст укрив усе небо! Щоночi на землю падали зорянi дощi! Та що там дощi – водоспади! В жоднiй краунi не було такоу людини, яка б не милувалася на це фантастичне видовисько.

А ми з Азимутом те тiльки й робили, що давали iнтерв'ю i досхочу фотографувалися в газети та журнали…

Капiтан Небреха замовк, замрiяно дивлячись на темно-синс вечорове небо, на якому де-не-де вже зайнялися далекi зiрки. Люлька у нього давно згасла, але вiн уперше, як ми познайомилися, забув уу витрусити.

– На жаль, усi цi розкошi недовго прикрашали небо, – сумовито зiтхнув капiтан. – I, знасте, комета сама була в усьому винна. уй, бачте, так сподобалася загальна пошанiвка, що вона блокувала своуми силовими полями всi телесупутники i транслювала на екрани лише свос кольорове зображення. Хоч яку програму ввiмкнеш, скрiзь бачиш кометуу Тиждень це свавiлля терпiли. А потiм розлюченi телеглядачi запропонували урядовi розкремсати бiдолашну комету на сувенiри. Один такий уламок ви й бачили в мене…

Капiтан Небреха пiдвiвся i, кульгаючи, зарипiв на протезi до вiдерця з фарбою.

– А тасмниця походження пiвнiчного сяйва? – нагадав я йому. – А загадкова поява Мiсяця?

Капiтан вмочив у фарбу квачика i спокiйно вiдповiв:

– А хiба ви самi не здогадалися? Мiсяць – це якась приблудна гiгантська комета, що несподiвано потрапила у сферу тяжiння Землi, а пiвнiчне сяйво залишки уу веселчастого хвоста. У часи мосу комети це було настiльки очевидно, що правильних наукових гiпотез доходили навiть дiти… I хочу вам порадити. Час ви масте, то удьте на далеку пiвнiч. Там побачите незабутнс видовище – сяйво хвоста комети. I скажу вам, не перебiльшуючи, пiсля мосу комети воно стало ще яскравiше: хвости, певне, з'сдналися…

7. ШТУЧНЕ ОКО МАГIСТРА КIМIХЛИ

– Як ви гадасте, звiдки у мене взялося оце штучне око? – капiтан Небреха пiдкинув на долонi розфарбовану скляну кульку.

"Справдi, звiдки воно? – подумав я. – Невже капiтан натякас на мене?" I аж похолов вiд тiсу думки.

Ось чому я гаряче запевнив мiжзоряного вовка:

– Клянуся, це не- я пiдкинув. Хiба ж я дозволю собi засмiчувати вашу знамениту колекцiю сувенiрiв? – i з докором докинув: – Я ж не бешкетник, а науковець…

– А я вас i не звинувачую, – заспокоув мене капiтан. – Я просто питаю, чи не знасте ви часом, звiдки воно взялося?

У вiдповiдь я тiльки красномовно знизав плечима.

– Авжеж, – спокiйно зазначив Небреха, – iсторiу його нiхто не знас. Навiть Азимут. Бо пригода, пов'язана з цим оком, сталася ще до того, як я зарахував хлопця у штат екiпажу на посаду штурмана. Але що найцiкавiше якби я тодi виявив зайву допитливiсть i забарився на екскурсiях, магiстр Кiмiхла неодмiнно викинув би око на смiтник, як нiкчемний непотрiб, або ж без слiду розчинив в якомусь iз своух жахливих реактивiв. I якби я пiсля того зажадав будь-що заволодiти цим унiкальним сувенiром, менi довелося б чекати слушноу нагоди рiвно десять рокiв…

З магiстром Кiмiхлою я познайомився на планетi Тiлетас, що обертасться навколо одного з свiтил сузiр'я Персея.

Це, скажу я вам, чудова планета, уу аборигени надiйно приборкали погоду i, зрозумiло, утворили на всiх широтах сталий райський клiмат. Перiодично, суворо за графiком заздалегiдь запланованих трансгалактичних вiдкриттiв вони вирушали у космiчнi мандри до зiрок свосу системи, щоб виявити навколишнi планети i налагодити торговельний та культурний обмiн з нововiдкритими свiтами. Окрiм того, ухнi вченi дослiдили механiку тяжiння, i вiдтодi щасливi жителi планети мешкали у казкових, легких, мов пух, будiвлях, що велично ширяли над розкiшними лiсами i луками.

Передусiм я завiтав до Головного управлiння всепланетного об'сднання по координацiу туристських маршрутiв в системi обслуги "Тiл-туриста", скорочено – ГУВОКОТУМСО ТТ. Атож, молодий чоловiче, довгi назви полюбляють не лише в Сонячнiй системi. Та не в тiм рiч. Просто на цивiлiзованих планетах я завше починаю з офiцiйноу установи. Навiщо поневiрятися на вулицях, ставлячи заклопотаним аборигенам дитячi запитання, коли доцiльнiше скористатися послугами досвiдченого фахiвця.

Обслугу там органiзовано, скажу вам, вiдмiнно.

Новенький супер-кiбер з надзвичайно вишуканими манерами, не гаючи анi секунди, люб'язно запропонував менi докладний проспект з найпопулярнiшими туристськими маршрутами. А кiбер ще й коментував маршрути вiд себе.

Ледве я почав вивчати спокусливi принади пiдводного царства, як вiн захоплено повiдомив:

– Там цiлодобово виступас зведений ансамбль русалок у супроводi оркестру тритонiв. Матимете змогу побачити наймоднiший танок "хвiст"…

Печери кам'яного вiку…

– Ще необжитi! – радiсно сказав кiбер.

Гiрський курорт на купчастих хмарах…

– Щоденно змагання на повiтряних лижах!

Завод "Тяжмаш" – невагомий iндустрiальний гiгант по конденсуванню всесвiтнього тяжiння…

– Вiльна i необмежена зарядка тяжiнням сифонiв для хатнього вжитку!

Та для мене усе це не було дивиною. За час своух космiчних мандрiв я й не таке бачив. Ось чому я лагiдно усмiхнувся i з нелюдською ввiчливiстю запитав фахiвця:

– Мiй першосортний друже, а що у вас с таке, чого у проспектах нема?

– Таке, чого нема?! – остовпiв робот.

Я побачив, що його слiд заспокоути.

– Зрозумiло, мене не цiкавлять державнi тасмницi…

– Але ж, добродiю, для того, щоб побачити таке, чого нема, треба йти туди, нiхто не знас куди, – фахiвець явно ухилявся вiд негайного вирiшення проблеми.

– I оце називасться зразковою обслугою! – вигукнув я, хитро роз'ятрюючи його електронну пиху.

– При чому тут обслуга? – скипiв вiн, точнiсiнько як у нас, у "Бюро добрих послуг". – Рiч у тiм, що до ГУВОКОТУМСО ТТ ще нiхто не звертався з таким дивовижним замовленням! Зважте хоча б на те, що ми не масмо потрiбного досвiду!

– Вгамуйте своу блискавки! – рiшуче гримнув я. – Якби я завiтав на вашу планету ранiше, ви б давно цей досвiд мали. Будьте певнi!

Моя залiзна логiка його переконала, i вiн примирливо мовив:

– Подумасмо, що для вас можна зробити…

З його боку це було дуже розумне рiшення. Адже ГУВОКОТУМСО ТТ не мало жодних гарантiй, що я не вiдвiдаю планету вдруге. А тодi що, знову сушити електронну пам'ять?

Робот звiвся на триноги i почав задумливо човгати з кутка у куток по кiмнатi. З його очей iскрило, що наочно демонструвало напружену роботу усiх блокiв пам'ятi. По тих спалахах я з цiкавiстю спостерiгав еволюцiю кiбернетичноу думки.

– р! – нарештi заволав вiн i полегшено загув. – р таке, чого нема! Магiстр Кiмiхла! Вiн сам викреслив себе з iсторичного поступу!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: