Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи – Юрiй Ячейкiн

Але хоч за яких несприятливих умов опинився, розуму не втратив. У ракетi незвикло свiтло, як вночi на святковому Хрещатику, а я собi незворушно спостерiгаю поведiнку численних навiгацiйних приладiв. Як не дивно, а вони теж не показилися. Що то значить – особистий приклад командора! Коли дивлюся – тисяча астероудiв! – покажчик шукача планет вказус на наявнiсть з лiвого борту чималого космiчного тiла, придатного до життя. Вiдстань – якихось кiлька десяткiв тисяч кiлометрiв.

Планета!!!

Тiльки за умов отого несамовитого штучного освiтлення я не помiтив уу неозбросним оком.

"Оце пощастило! – зрадiв я. – Буде твердий грунт пiд ногами! Хай хоч на курявних стежинах цiсу далекоу планети залишаться моу слiди…"

Та, скажу я вам, менi пощастило ще бiльше, нiж я сподiвався, – планета була густо заселена розумними iстотами. На жаль, нововiдкрита цивiлiзацiя, на перший погляд, не являла нiчого цiкавого для космiчноу iстотологiу. Не було у мешканцiв планети трьох, а то й чотирьох очей замiсть двох, не носили вони на макiвцi вусикiв-антен замiсть нормальних вух, не стрибали, спираючись на пружний м'язистий хвiст, i не мали крил, хоча б у виглядi малих атавiстичних вiдросткiв. Вони були подiбнi до моух загублених у зорянiй безоднi землякiв, як двi краплi дистильованого H2O. Копiу людей та й годi! Не криюся, якби не суцiльно сяюче небо й чорне, холодне коло замiсть сонця у зенiтi, я б тодi запiдозрив, що якимось незбагненним чином повернувся на рiдну планету.

Та оця вражаюча подiбнiсть не завадила тубiльцям зустрiти мене з небувалою урочистiстю. Ви б тiльки бачили, як мене зустрiчали! Нiде до того я не чув таких палких вiтань, такого радiсного галасу, нiде не спостерiгав такого непiдробного подиву i бурхливого, як море, захвату, на жоднiй планетi не бачив стiльки захоплених очей i щирих, сповнених любовi та безмежноу симпатiу усмiшок, як на цiй… Сто Чорних Сонць на мою голову, коли я хоч на пiвслова перебiльшую!

Однак ви й самi збагнете ситуацiю, коли я вам оце повiдомлю, що тамтешнiй бiлий космос був не маревом, а найсправжнiсiнькою одвiчною реальнiстю. Але докладно про це пiзнiше. Скажу тiльки, що за таких, здавалося б, ненормальних природних умов аборигени планети, незалежно з якого боку уу вони мешкали, нiколи не бачили ночi, бо уся планета з усiх бокiв була оточена безупинним вiковiчним денним освiтленням. А що з цього випливас?

Ось що.

Тубiльцi й гадки не мали про iншi свiти. Адже, щоб побачити свiтло далеких зiрок, потрiбна нiч, а нiч ум не снилася навiть у хворобливому мороцi. Отож вони не були морально пiдготовленi до можливого вiзиту iншопланетних братiв по розуму, як iншi цивiлiзацiу, котрi мають зоряне небо над головою i очi, щоб на нього дивитися. А навiть для морально пiдготовлених цивiлiзацiй прибуття iншомовних космiчних мандрiвникiв подiя величезноу всесвiтньо-iсторичноу ваги, яка стихiйно i водночас закономiрно перетворюсться на тривале всепланетне i всенародне свято. Тож якою мусить бути радiсть iстот без хоч такоу-сякоу моральноу пiдготовки?

Так, для них це було диво з див! Людина, така ж, як i вони, раптом впала з неба! Якби тубiльцi були дикунами, вони неодмiнно вважали б мене за Всевишнього i всеверхнього бога. Та, на щастя, нiякi забобони i релiгiу на цiй казковiй планетi ще не народилися. З цього боку у них все ще було попереду. Але аж нiяк не з мосу провини…

Одне слово, зустрiчали мене винятково, бо нiхто не сподiвався на прикре непорозумiння, що вже чигало на всiх, а особливо на мене. Несподiванки на нових планетах завше сиплються, як з рогу достатку.

Я в оточеннi академiкiв, зодягнутих в старовиннi мантiу, i сивобородих професорiв з небувалими труднощами продирався крiзь розбурханий натовп, невтомно вiдповiдав на невщухаючi вiтальнi вигуки, сам промовляв для годиться поздоровнi слова, несхибно просуваючись до трибуни. Знасте, перебування на чужiй планетi неодмiнно починасться з трибуни, з врочистих, iсторичноу ваги промов, з багатотисячного мiтингу на честь першого контакту. Не знаю, вiд кого це пiшло, а такий вже заведено серед високорозвинених цивiлiзацiй загальновсесвiтнiй порядок, що зайвий раз свiдчить про спiльнi закономiрностi у розвитку iнтелектуального поступу.

Ледь ми дiсталися до трибуни, як неозорий натовп почав скандувати:

– Iнтерв'ю! Iнтерв'ю! Iнтерв'ю! Промовцiв на мило!

Отож опинився я перед шеренгою мiкрофонiв, i розпочалося оте знамените iнтерв'ю, яке транслювалося по всiй планетi i через яке я вперше у свосму життi потрапив до психiатричноу лiкарнi. Але хто ж на мосму мiсцi мiг би оцю халепу передбачити? Кому спало б на думку, що правдива розповiдь про успiхи земноу науки i технiки будуть сприйнятi як безвiдповiдальнi теревенi несумнiвного божевiльного?

Вiд таких несподiванок й справдi можна з'ухати з глузду.

– Вельмишановний капiтане Небрехо, – солодко заспiвав найславетнiший мiсцевий газетяр, весь – з голови до п'ят – обвiшаний фотоапаратами, звiсно, ми ще не можемо робити остаточних висновкiв, бо наше iсторичне знайомство поки що надто поверхове, але, судячи з ваших побiжних теоретичних зауважень, манери мислення i технiчного спорядження, нашi цивiлiзацiу перебувають на одному рiвнi суспiльного поступу. Чи, може, я помиляюся?

– Гадаю, що ваша гiпотеза непомильна, – вiдповiв я. – Мiж iншим, я теж, i зважте – цiлком самостiйно, дiйшов до тотожних висновкiв,

– Присмно чути! – приязно осмiхнувся газетяр, а натовп вибухнув гучними, довго не стихаючими оплесками. – Якi ж, якщо це не державний секрет, перспективи розвитку вашоу науки i технiки?

Це була вiдповiдальна мить. Адже я в кiлькох словах мусив змалювати велич людськоу думки. Я з гордiстю за досягнення моух землякiв розповiв про штучний харч у таблетках, про енергетичнi греблi на рiчках, про кобальтовi гармати як лiкувальне знаряддя, розповiв, що наука сягнула такого велетенського рiвня, що людинi вже несила опанувати уу в усiх розмаутостях, i тому на допомогу уй прийшли електронно-обчислювальнi машини i спецiалiзованi роботи, що люди написали мiльярди томiв художньоу i науковоу лiтератури, хоч кожна окрема людина нездатна за свос життя прочитати бiльше як десять тисяч томiв. А коли я почав оповiдати про нечуванi успiхи кiбернетики i суцiльноу автоматизацiу, газетяр здивовано запитав :

– А навiщо вам усе це?

– Як це навiщо? – у свою чергу запитав я. До того ж спостерiг, що багатотисячний натовп якось насторожено застиг.

– Навiщо ви ускладнюсте собi життя? – уточнив свос запитання газетяр.

– Хiба ж задоволення усiх духовних i матерiальних потреб – це ускладнення життя? – украй вразився я. – Наша мета – духовно вiльна, гармонiйно розвинута людина!

– Про яку ж духовну свободу може йти мова, коли людина у свосму повсякденному життi в усьому залежить вiд промислово-технiчного потенцiалу? – вже зовсiм кисло запитав iнтерв'юер, а в його очах з'явилися полохливi вогники. – Хiба ж можливий гармонiйний розвиток за умов примiтивноу вузькоу спецiалiзацiу?

Я не годен був хоч щось второпати. Над величезним майданом, вщерть заповненим тубiльцями, зависла зловiсна цвинтарна тиша.

А зарозумiлий iнтерв'юер позадкував вiд мене на кiлька крокiв, узяв у руку, мов каменюку, важкенький фотоапарат i вороже мовив:

– Як вам не сором, капiтане? Лiтня людина, а пропагусте машинне рабство, кличете назад, до мороку середньовiччя! А може, ви зовсiм нiякий не капiтан? Може, ви втiкач з притулку для уражених ганебними пережитками минулого? Може, усi вашi теревенi – атавiстичний прояв хворобливоу фантазiу?

Вiн таки недарма задкував i озброувся фотоапаратом! Та це його не врятувало. Я одним скоком опинився бiля нього, згрiб в обiйми i заволав:

– Гей, люди! Кличте швидку допомогу! Божевiльний на трибунi!

Мушу визнати, що двiчi кликати швидку допомогу не довелося. Те, що я тiльки тепер збагнув, присутнi, певно, зрозумiли одразу, i машина з червоним хрестом була викликана заздалегiдь. Вона з пронизливим виттям вже просувалася крiзь натовп до трибуни. А коли з неу сипонули статурнi санiтари, я полегшено зiтхнув.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: