Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи – Юрiй Ячейкiн

Аж тут сталося неймовiрне. Замiсть приборкати здурiлого iнтерв'юера, вони мовчки почали викручувати руки менi.

– Ви що, всi тут причиннi? – образивсь я. – Хiба ж так зустрiчають iншопланетних гостей? Чи у вас скасованi закони гостинностi?

Але це не справило на них жодного враження. З однаковим успiхом я б соромив восьминогiв.

– На помiч! – заволав я в усi мiкрофони, але натовп вiдповiв глузливим реготом – нiхто й не збирався мене боронити.

Я вiдчайдушне борсався серед дужих санiтарiв. Та сили були нерiвнi. А коли на мене силомiць натягли гамiвну сорочку, годi було пручатися. Адже боронитися в гамiвнiй сорочцi ще важче, анiж бiгти наперегони в мiшку. Наступноу митi мене, мов лантух, вкинули в роззявлену пащу машини з божевiльнi.

Ув'язнення мос тривало довго. Та не скажу, щоб воно впливало на мене зле. Зразковий медичний нагляд, чудовий санаторний розклад дня, вчасна i висококалорiйна ужа – усього цього я довго був позбавлений. А тепер надолужував прогаяне. Та й що лишалося робити, коли весь персонал вважав мене невилiковним маньяком?

Оце загадкове ставлення до мосу особи з боку буквально усiх аборигенiв я нiяк не мiг до пуття витлумачити. А щоб врятуватися, я конче мусив розв'язати цю прикру тасмницю. Iнших шляхiв до порятунку не було.

Щодня до мене приходив аж до брiв посивiлий Професор i вiв зi мною лагiднi бесiди. Вiн нiколи не суперечив менi, бо побоювався ускладнити мiй тихий сказ ще й буйним божевiллям. Вiн спокiйно i небоязко вислуховував моу гордi оповiдки про науковi й технiчнi досягнення. Але, коли я вже гадав, що переконав його, що вiн упевнився в мосму зразковому психiчному станi. Професор тiсу ж митi руйнував моу оптимiстичнi припущення.

– То у вас вiд перевтоми, – ласкаво казав вiн i, мов дитину, з батькiвською нiжнiстю гладив мене по лисiй голiвцi. Визнаю, у цi зворушливi хвилини я й справдi вiдчував себе iдiотом. Самi подумайте, хiба ж можлива цивiлiзацiя божевiльних?

– То у вас вийшла з-пiд контролю вищоу нервовоу системи генетична пам'ять, – жахав вiн мене своуми науковими поясненнями. – Те, що давно минулося i було зафiксовано численними поколiннями вашого родоводу в нервових клiтинах як iнформацiйний матерiал, нинi безконтрольно вихлюпнулося i заполонило вашу свiдомiсть. I нинi ви нг; годнi зрозумiти, що пропагусте самовбивчi iдеу, бо кличете назад, у морок середньовiччя, i ще далi – в неможливу давнину, коли нашi дикi пращури iснували в страхiтливiй залежностi вiд безжальноу електроннокiбернетичноу диктатури…

Погодьтеся, нормальнiй людинi важко збагнути такi неможливi сполуки, як дальший поступ науки i середньовiччя, що погляд вперед с насправдi поглядом назад i що золотий вiк – це старезна минувшина, час бездушного панування фантастично розвиненоу машинерiу. Запевняю вас, якби я ще ранiше не полисiв, я б тодi неодмiнно посивiв.

Ну, добре: з вовками жити – по-вовчому вити. Знову ж таки: в чужий монастир зi своум статутом не ходять. Цi мудрi народнi прислiв'я я пригадав, коли пiдслухав розмову Професора з заужджим психiатричним свiтилом.

– Як поводиться ваш дивовижний i такий рiдкiсний пацiснт? – запитав новоприбулий корифей. – Не кусасться? Не гарчить? Не бешкетус?

– Вiн тихий i смирний, – став на мiй захист Професор. – А коли мовчить, поводиться як цiлком нормальна людина. До того ж, незважаючи на усю фантасмагоричнiсть його суджень, вони не позбавленi логiки i послiдовностi. Якби не оте прикре божевiлля, вiн мiг би чудово викладати iсторiю.

– Виходить, поки що зрушень нема?

– На жаль…

– Так, рiдкiсний випадок. Подумати тiльки – вiн вважас справжнс небо чорним з сяючими цятками, коли в дiйсностi все с навпаки!

– Ех, якби ото з'ясувати, на якому грунтi вiн здурiв! Дзеркальне сприймання свiту i закономiрностей розвитку суспiльства наводить на думку…

Але далi я вже нiчого не почув, бо протяг зачинив дверi до кабiнету Професора. Втiм, i цього було досить, щоб зробити певнi висновки. Отже, щодо мене вироблено сталий науковий погляд. Отже, я не подаю жодних надiй на видужання. А коли так, то менi не вибратися з цiсу лiкувальноу в'язницi. Що ж, доведеться пiдкоритися правилам чужоу гри. I вже того ж самого дня я зробив перший вдалий хiд.

– Професоре, – мовив я, коли вiн звикло завiтав до мосу палати, припускаю, що ви масте рацiю. Але для того, щоб вилiкувати мене, необхiдно приборкати i запроторити куди слiд повсталу генетичну пам'ять. Хiба не так?

– Чудово, капiтане! – вiд задоволення Професор аж порожевiв. – Саме це ми й намагасмося зробити! Я радий за вас, що ви нарештi це зрозумiли! Перший крок до видужування полягас у тому…

– Але ж. Професоре, – зупинив я його, – аби запроторити генетику, слiд створити перевагу або ж вiдновити пам'ять вищоу нервовоу системи, яка вгамус моу розбурханi первiснi iнстинкти. Якщо ж цього не зробити, я тут у вас вкiнець здичавiю i деградую.

– Не майте сумнiву, капiтане! – погодився зi мною Професор.

– Отож я прошу, щоб ви мене хоча б коротенько познайомили з iсторiсю наукового i суспiльного поступу цивiлiзацiу, а також ласкаво забезпечили вiдповiдною iсторичною i науково-популярною лiтературою.

– З величезним моум задоволенням! – аж затремтiв од захвату Професор. Почнемо хоч би й зараз, аби зцементувати у вашiй пам'ятi цю розмову! З вашого дозволу, я запалю…

Звiсно, я пiдтримав компанiю. Витяг люлечку, тютюнець, i за хвилину ми вдвох занурилися у синювато-сивий затишок.

– Почну, капiтане, з казок, – мовив Професор, – бо казки – то найдавнiшi вiдомостi з народноу фантазiу, що колись були втiленi у певнi реальнi образи, а до нас дiйшли як чудернацькi i дивнi вигадки. Нiяких вiдомостей, старiших за казки, ми не масмо. Бiльше од того, вже й у казках не все до пуття розумiсмо.,.

Я нашорошив вуха.

– Найбiльш популярнi зараз казки – це iсторiу про килим-лiтак i чоботи-скороходи, скатерку-самобранку i всевидюче око, а також про нерозмiнний карбованець…

Я ледь не схопився i не бовкнув, що в нас точнiсiнько тотожнi казки, та вчасно стримався. I правильно зробив, бо як невдовзi з'ясувалося, тут казки були на iнший лад.

– Що ми нинi знасмо про цi речi? – вiв далi Професор. – Тiльки й того, що це були надзвичайно складнi хитромудрi вироби. Чоботи-скороходи i килими-лiтаки майструвалися на основi антигравiтацiйноу механiки i використовувалися як найбiльш надiйний i зручний наземний транспорт. Скатерка-самобранка була портативним синтезатором для молекулярного вiдтворення харчових продуктiв. Iнодi уу програма-меню сягала кiлькасот найменувань. Назва ж всевидючого ока говорить сама за себе – за допомогою цього карколомне складного, але мiнiатюрного приладу ви могли б побачити все, що тiльки коулося кожноу даноу митi на планетi. Ясно, усi цi речi, на перший погляд незамiннi i кориснi, викликали бурю невдоволення. Кому, примiром, було присмно усвiдомлювати, що за вашими дiями задля розваги будь-якоу митi з хворобливою цiкавiстю слiдкус якийсь невiдомий вам блазень-антипод? Можна сказати, то був не корисний, а явно шкiдливий i аморальний винахiд! Нинi його вже солiдно спростили – до сучасного телевiзора на дванадцять наперед вiдомих програм.

Та це що! От з нерозмiнним карбованцем таки було справжнього клопоту!

Нерозмiнний карбованець ви одержували в день повнолiття, коли обирали собi професiю i ставали на стежку самостiйного життя, незалежнi i вiльнi вiд достаткiв батькiв. Але рiч полягала в тому, що хоч нерозмiнний карбованець мав кожний, та самi карбованцi були не однаковоу вартостi. У кожному окремому карбованцi були врахованi потреби кожноу iндивiдуальноу особи. Якщо ви, примiром, володiли однiсю мовою, то на свiй карбованець нiзащо не змогли б придбати iншомовних книжок, бо не мали в них жодноу потреби. Але були й речi, що цiкавили всiх, як, скажiмо, рiзносортнi скатерки-самобранки. Синтезатор найвищого гатунку на кiлькасот назв ви мали змогу одержати, якщо Посiдали чiльне мiсце в державному управлiннi i за своум службовим становищем мусили влаштовувати гучнi прийоми. Якщо ж ви обiймали скромну посаду, то володiли низькосортним синтезатором з штучним добором комплексних снiданкiв, обiдiв та вечер на двi-три особи. Це викликало жахливi антагонiстичнi протирiччя. Нинi ми злiквiдували цей ганебний недолiк, що сiяв ворожнечу у суспiльствi, бо вже кiлька столiть, замiсть скатерок-самобранок, випускасмо книжки з тисячами найрiзноманiтнiших кулiнарних рецептiв. Обирай собi сам страви i готуй на власний смак i розсуд.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: