Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи – Юрiй Ячейкiн

Азимут потiм довiв менi, що пiд час старту я схибив на якусь пiвмiльйонну частку секунди.

Як я лишився живий, менi й досi незрозумiле. Коробка ковтала мiльярди кiлометрiв непередбаченого маршруту з швидкiстю свiтла. А коли поглинасш Всесвiт iз швидкiстю свiтла, перед твоуми очима стоуть одна й та ж незмiнна картина. I стоуть, аж поки почнеш гальмувати. Рiч у тому, що новi свiтловi хвилi не встигають тебе наздогнати, а давнi – од тебе втекти, i ти бачиш лише ту свiтлову картину, з якою нiздря у нiздрю летиш у просторi. Коротко кажучи, бачиш заспокiйливу порожнечу i раптом вганясшся в якесь небесне тiло завбiльшки з наш Юпiтер… Ось що таке мандрувати у Всесвiтi навмання.

Але я, видно, народився у зорянiй сорочцi або просто пiд щасливою зорею. Найменший метеорит не перетяв мою незаплановану трасу. Тiльки коли ходики показали, що вже пора стишуватися, i я натиснув на гальма, то побачив, на яку небезпеку наражався.

За усiма розрахунками я вже мав бути в сузiр'у Дракона, а раптом опинився зовсiм в iншому мiсцi, на маловiдомiй стежцi Чумацького Шляху. Великий i Малий Вози ледве бовванiли у зорянiй курявi.

Я зупинив коробку, аби роздивитися серед зiрок, i раптом помiтив, що поруч мене завис зорелiт точнiсiнько такоу ж конструкцiу, як i мiй. Навiть латки були однаковiсiнькi. Космiчнi мiкролiтражки стояли нiс у нiс, як собаки, коли знайомляться.

Менi фантастично щастило! Отак – нi сiло нi впало – зустрiтися з братом по розуму в глухому закутку Всесвiту! Тепер я вигадаю час хоча принаймнi б на орiснтацiу, бо знати не знав, куди залетiв.

Я миттю вискочив з коробки, а далi…

А далi, якщо ви хоч раз посмiхнетеся, я не розповiдатиму!

З чужого зорельота теж вискочив космонавт, i тiсу ж митi вiн закляк так само, як закляк я: вiн i я бачили перед собою копiю один одного!

Якби я мав брата-близнюка, то й тодi б ми не були такi подiбнi. Я бачив попереду самого себе, вiд вусiв до протеза! Я бачив себе з усiма подробицями! Одне тiльки вiдрiзняло нас: там, де в нього було праве око, у мене було лiве, а де у нього було лiве, у мене праве. У мене протез замiсть лiвоу ноги, а в нього – замiсть правоу…

Коли б не цi дрiбницi, нiхто б не розiбрав, де вiн, а де я.

Я ступив крок уперед з правоу ноги, а вiн ступив з лiвоу. Ми простягли один до одного руки, але потиснути ух нам не вдалося. Менi здалося, нiби я торкнувся дзеркала. Вiн теж здивовано звiв брови. I взагалi ми дiяли напрочуд синхронно.

Ми одночасно роззявили рота i в один голос привiталися:

– Привiт!

– Привiт!

А потiм в унiсон вiдрекомендувалися:

– Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха.

– Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха.

З подиву у мене замакiтрилося в головi. Та я не розгубився. За усiма ознаками, передi мною стояв непiдробний капiтан Небреха.

Але ж я теж капiтан Небреха! Цю неймовiрну крутиголовку слiд було негайно розв'язати.

– Звiдки ви прилетiли? – спитав я його.

– Звiдки ви прилетiли? – спитав вiн мене.

– Iз Землi, – вiдповiв я.

– Iз Землi, – вiдповiв вiн.

От вам це важко навiть збагнути, а нам ще важче було порозумiтися! Ми говорили таким собi дуетом. Що я казав, теж саме тiсу ж митi казав вiн, а що казав вiн, тiсу ж митi повторював я. Випередити його я не здолав i на пiвслова. Так само, як i вiн мене. З однаковим успiхом ми могли б втекти вiд власноу тiнi. Якщо хочете хоч трошки уявити, спробуйте у порожнiй кiмнатi гомонiти з дзеркалом. Iнодi менi навiть моторошно ставало.

Ми обидва один одного питали i обидва один одному вiдповiдали. Але щоб спростити дiалог, я не буду повторювати реплiки. Я пам'ятаю його дослiвно, наче розмовляв тiльки вчора.

Ось послухайте:

– Куди прямусте?

– На полювання.

– I я теж.

– А вас не дивус цей неймовiрний збiг?..

– I ця прозора перепона?..

– Атож!

– На вашу думку, що це таке?

– Межа мiж свiтом та антисвiтом?

– Мабуть, вона.

– Подумати лишень, я перший з людей на власнi очi уздрiв антисебе!

– I цi рiднi антивуса…

– I цю стару антилюльку…

– До речi, ви помiтили?

– Що межа коливасться?

– Так, нiби по нiй котяться повiльнi хвилi…

Ми чудово порозумiлися. Очевидячки, нашi думки були цiлком тотожнi. Та чого тiльки у Всесвiтi не бувас! Але якщо помiркувати, iнакше не могло i бути.

– Певне, тут с невiдомi течiу мiж свiтом та антисвiтом.

– I тодi…

– Друже антику, перевiримо наше припущення. Покладiмо на хвилi цiсу течiу нашi люльки…

– А самi вiзьмемося поки що за розрахунки.

– Авжеж! Час покаже…

– До завтра!

– До завтра!

Розмова з антисобою мала своу переваги. Наприклад, не треба було домовлятися про термiн експерименту. I так було цiлком ясно, що ми ухвалимо однакове рiшення.

Ми синхронно поклали до нiг люльки i попрямували до своух коробок. Присмно було працювати, знаючи, що поряд з тобою порпасться в зоряних картах антити – антиславетний антикапiтан Анти-Небреха. З однаковими думками, з однаковими прагненнями, з однаковою долею. Цiлу добу я крутив "козячi нiжки" i схвильовано думав, чи вдасться наш генiальний експеримент. Мозок мiй був у такому нелюдському збудженнi, що розрахунки до нового маршруту в сузiр'я Дракона я склав iз швидкiстю великого електронного обчислювача – за п'ятнадцять секунд.

За останнiми годинами доби, яку я, безумовно, разом з Анти-Небрехою згаяв на експеримент, я слiдкував, пiдстрибуючи з нетерплячки. Як менi кортiло трохи пiдiгнати уперед стрiлки ходикiв! Але я стримував себе, бо за два кроки вiд мене у своуй антикоробцi пiдстрибував Анти-Небреха, i його теж так крутило, що хоч одягай гамiвну антисорочку.

Але тiльки-но стрiлки показали час, як я кулею вилетiв з ракети.

Чи варто нагадувати про те, що АнтиНебреху теж наче хтось вистрiлив? Словом, ми прибули на мiсце одночасно.

Не вагаючись анi мiкросекунди, ми схопили нашi люльки i, танцюючи на осi протезiв, заволали:

– Хай живе антисвiт! Вдалося!

А танцювати було чого: ми тримали в руках антилюльки. Я спочатку навiть не знав, з якого кiнця уу запалити. Зрозумiйте мене правильно, ранiше на моуй люльцi з правого боку було факсимiле, а з лiвого боку – карб. А за добу факсимiле i карб помiнялися мiсцями!

Якi науковi висновки можна було зробити з цiсу видатноу подiу? Перше: мiж свiтом та антисвiтом iснують у часi та просторi якiсь недослiдженi течiу. Друге: мiж свiтом та антисвiтом с якийсь третiй стан матерiу, де енергетичний заряд будь-якоу речi мiнясться на протилежний знак, – адже в руках ми тримали антилюльки i не анiгiлювали! I знасте що, iнодi менi спадас божевiльна думка, що не люльки, а нашi коробки помiнялися мiсцями! I тодi перед вами сидить не старий капiтан Небреха, а його двiйник з антисвiту! I я, мiжзоряний вовк, навiть не здогадуюсь, що мос праве око насправдi лiве i навпаки!

Так, це вiдкриття неймовiрно розширюс обрiу науки…

Ми стояли один проти одного i ладнi були кинутися в обiйми. Але прозора межа не дозволяла нам навiть доторкнутися один до одного. На очах Анти-Небрехи блищали сльози, менi теж щемiло…

– Бувай, антику! – одноголосне попрощалися ми. – Щасливоу тобi дороги!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: