Я зупинив коробку, аби роздивитися серед зiрок, i раптом помiтив, що поруч мене завис зорелiт точнiсiнько такоу ж конструкцiу, як i мiй. Навiть латки були однаковiсiнькi. Космiчнi мiкролiтражки стояли нiс у нiс, як собаки, коли знайомляться.
Менi фантастично щастило! Отак – нi сiло нi впало – зустрiтися з братом по розуму в глухому закутку Всесвiту! Тепер я вигадаю час хоча принаймнi б на орiснтацiу, бо знати не знав, куди залетiв.
Я миттю вискочив з коробки, а далi…
А далi, якщо ви хоч раз посмiхнетеся, я не розповiдатиму!
З чужого зорельота теж вискочив космонавт, i тiсу ж митi вiн закляк так само, як закляк я: вiн i я бачили перед собою копiю один одного!
Якби я мав брата-близнюка, то й тодi б ми не були такi подiбнi. Я бачив попереду самого себе, вiд вусiв до протеза! Я бачив себе з усiма подробицями! Одне тiльки вiдрiзняло нас: там, де в нього було праве око, у мене було лiве, а де у нього було лiве, у мене праве. У мене протез замiсть лiвоу ноги, а в нього – замiсть правоу…
Коли б не цi дрiбницi, нiхто б не розiбрав, де вiн, а де я.
Я ступив крок уперед з правоу ноги, а вiн ступив з лiвоу. Ми простягли один до одного руки, але потиснути ух нам не вдалося. Менi здалося, нiби я торкнувся дзеркала. Вiн теж здивовано звiв брови. I взагалi ми дiяли напрочуд синхронно.
Ми одночасно роззявили рота i в один голос привiталися:
– Привiт!
– Привiт!
А потiм в унiсон вiдрекомендувалися:
– Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха.
– Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха.
З подиву у мене замакiтрилося в головi. Та я не розгубився. За усiма ознаками, передi мною стояв непiдробний капiтан Небреха.
Але ж я теж капiтан Небреха! Цю неймовiрну крутиголовку слiд було негайно розв'язати.
– Звiдки ви прилетiли? – спитав я його.
– Звiдки ви прилетiли? – спитав вiн мене.
– Iз Землi, – вiдповiв я.
– Iз Землi, – вiдповiв вiн.
От вам це важко навiть збагнути, а нам ще важче було порозумiтися! Ми говорили таким собi дуетом. Що я казав, теж саме тiсу ж митi казав вiн, а що казав вiн, тiсу ж митi повторював я. Випередити його я не здолав i на пiвслова. Так само, як i вiн мене. З однаковим успiхом ми могли б втекти вiд власноу тiнi. Якщо хочете хоч трошки уявити, спробуйте у порожнiй кiмнатi гомонiти з дзеркалом. Iнодi менi навiть моторошно ставало.
Ми обидва один одного питали i обидва один одному вiдповiдали. Але щоб спростити дiалог, я не буду повторювати реплiки. Я пам'ятаю його дослiвно, наче розмовляв тiльки вчора.
Ось послухайте:
– Куди прямусте?
– На полювання.
– I я теж.
– А вас не дивус цей неймовiрний збiг?..
– I ця прозора перепона?..
– Атож!
– На вашу думку, що це таке?
– Межа мiж свiтом та антисвiтом?
– Мабуть, вона.
– Подумати лишень, я перший з людей на власнi очi уздрiв антисебе!
– I цi рiднi антивуса…
– I цю стару антилюльку…
– До речi, ви помiтили?
– Що межа коливасться?
– Так, нiби по нiй котяться повiльнi хвилi…
Ми чудово порозумiлися. Очевидячки, нашi думки були цiлком тотожнi. Та чого тiльки у Всесвiтi не бувас! Але якщо помiркувати, iнакше не могло i бути.
– Певне, тут с невiдомi течiу мiж свiтом та антисвiтом.
– I тодi…
– Друже антику, перевiримо наше припущення. Покладiмо на хвилi цiсу течiу нашi люльки…
– А самi вiзьмемося поки що за розрахунки.
– Авжеж! Час покаже…
– До завтра!
– До завтра!
Розмова з антисобою мала своу переваги. Наприклад, не треба було домовлятися про термiн експерименту. I так було цiлком ясно, що ми ухвалимо однакове рiшення.
Ми синхронно поклали до нiг люльки i попрямували до своух коробок. Присмно було працювати, знаючи, що поряд з тобою порпасться в зоряних картах антити – антиславетний антикапiтан Анти-Небреха. З однаковими думками, з однаковими прагненнями, з однаковою долею. Цiлу добу я крутив "козячi нiжки" i схвильовано думав, чи вдасться наш генiальний експеримент. Мозок мiй був у такому нелюдському збудженнi, що розрахунки до нового маршруту в сузiр'я Дракона я склав iз швидкiстю великого електронного обчислювача – за п'ятнадцять секунд.
За останнiми годинами доби, яку я, безумовно, разом з Анти-Небрехою згаяв на експеримент, я слiдкував, пiдстрибуючи з нетерплячки. Як менi кортiло трохи пiдiгнати уперед стрiлки ходикiв! Але я стримував себе, бо за два кроки вiд мене у своуй антикоробцi пiдстрибував Анти-Небреха, i його теж так крутило, що хоч одягай гамiвну антисорочку.
Але тiльки-но стрiлки показали час, як я кулею вилетiв з ракети.
Чи варто нагадувати про те, що АнтиНебреху теж наче хтось вистрiлив? Словом, ми прибули на мiсце одночасно.
Не вагаючись анi мiкросекунди, ми схопили нашi люльки i, танцюючи на осi протезiв, заволали:
– Хай живе антисвiт! Вдалося!
А танцювати було чого: ми тримали в руках антилюльки. Я спочатку навiть не знав, з якого кiнця уу запалити. Зрозумiйте мене правильно, ранiше на моуй люльцi з правого боку було факсимiле, а з лiвого боку – карб. А за добу факсимiле i карб помiнялися мiсцями!
Якi науковi висновки можна було зробити з цiсу видатноу подiу? Перше: мiж свiтом та антисвiтом iснують у часi та просторi якiсь недослiдженi течiу. Друге: мiж свiтом та антисвiтом с якийсь третiй стан матерiу, де енергетичний заряд будь-якоу речi мiнясться на протилежний знак, – адже в руках ми тримали антилюльки i не анiгiлювали! I знасте що, iнодi менi спадас божевiльна думка, що не люльки, а нашi коробки помiнялися мiсцями! I тодi перед вами сидить не старий капiтан Небреха, а його двiйник з антисвiту! I я, мiжзоряний вовк, навiть не здогадуюсь, що мос праве око насправдi лiве i навпаки!
Так, це вiдкриття неймовiрно розширюс обрiу науки…
Ми стояли один проти одного i ладнi були кинутися в обiйми. Але прозора межа не дозволяла нам навiть доторкнутися один до одного. На очах Анти-Небрехи блищали сльози, менi теж щемiло…
– Бувай, антику! – одноголосне попрощалися ми. – Щасливоу тобi дороги!
Ми посiдали у своу коробки i обережно дали заднiй хiд, щоб не зруйнувати Великоу Межi…
I зараз я не годен второпати, навiщо ми так швидко розпрощалися? Адже мудрiшоу, освiченiшоу, чемнiшоу, вихованiшоу, винахiдливiшоу i хоробрiшоу людини, нiж антикапiтан Анти-Небреха, я не зустрiчав i вже, мабуть, не зустрiну.
– Тiльки в його генiальнiй головi, – захлинався у дифiрамбах капiтан Небреха, – могла народитися ця блискуча iдея! Завдяки його свiтлим думкам вперше за iсторiю зоряних польотiв було експериментальне перевiрено, чи iснус прямий матерiальний зв'язок мiж свiтом та антисвiтом!
Я слухав капiтана Небреху i вiдчував, що ми взяли не той курс i схибили не на якусь там жалюгiдну секунду, а на цiлих двi години розмови.
– А потвору зловили? – ввiчливо i делiкатно нагадав я.
– Атож! – схаменувся капiтан Небреха i хлюпнув у склянки антиречовини. – Коли я прибув на недоудену планету, потвора махала крильми i своуми двомастами п'ятдесятьма лапами тримала за комiр двiстi п'ятдесят найдосвiдченiших у Всесвiтi мисливцiв. Та на мене в чудовиська лапи не вистачило, i менi тiльки й лишилося, що врятувати цивiлiзацiу в сузiр'у Дракона. Скажу вам, що стрiляв я спокiйно, як у мiському тирi. Але я хотiв би ще раз повернутися до того моменту, коли наймудрiший з антикапiтанiв, а вiн, безперечно, теж разом з цивiлiзацiями Анти-Дракона врятував цвiт мисливства та рибальства антисвiту…
Нi, капiтана Небреху таки несила збити з обраного ним курсу!
3. ЦIКАВА АРИФМЕТИКА
Нинi навiть школярi знають, що в хатнiй бiблiотецi капiтана далекого мiжзоряного плавання Небрехи було 1000 наукових фолiантiв, кожен з яких мав не менше 1000 сторiнок i важив не менше трьох кiлограмiв: капiтан терпiти не мiг легковажних праць.
От i уявiть собi мiй подив, коли серед цих вагомих (у власному i в переносному розумiннi цього слова) творiв я побачив тонюсiньку дитячу книжечку "Цiкава арифметика". Вона важила не бiльше 100 грамiв i мала не бiльше 100 сторiнок.
Я перегорнув кiлька сторiнок i переконався, що з примiтивними задачами, якi заповнювали цю брошуру, впорався б навiть першокласник-другорiчник.
А проте в пiдручнику iсторiу космонавтики цього факту чомусь немас, хоч пов'язаний вiн справдi з незвичайною пригодою. Бiльш того, в iсторiу навiть не згадусться, що найславетнiший серед зоряних капiтанiв мав у своуй бiблiотецi дитячу книжку.