Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Borys_grinchenko_grycko.docx)Borys_grinchenko_grycko.docx20 Кб1370
Скачать этот файл (Borys_grinchenko_grycko.FB2)Borys_grinchenko_grycko.FB212 Кб823

 

Борис Грінченко

ГРИЦЬКО

 

Грицько вибіг з хати веселий, радий. Батько оце тільки вернувся з міста і привіз йому дві цукерки і

великого-великого бублика, такого великого та товстого, що, мабуть, він був більший од

Грицькової голови. А проте, може, це Грицькові тільки здавалось, що бублик такий великий, бо

хлопець так нечасто їв бублики і все маленькі. А надто що тепер був піст — петрівка, їсти було

мало чого: хліб, та борщ, та каша або й просто хліб та борщ щодня. А тут бублик — такий

великий!

Грицько вже роззявив рота та й хотів припасти до бублика своїми білими зубами, але зупинивсь

— він мов хотів довше поласувати і почав крутити бублик у руках, нюхати, як він гарно пахне.

Потім згадав, що бублик ще смачніший буде з вишнями.

«Піду в садок — нарву ягід!» — подумав Грицько і перестрибнув через перелаз з двору в садок.

Садок був невеличкий, але рясний. Нешироким поділком він простягсь аж до річки, мало не до

самісінької кручі. Тут були яблуні, сливи, вишні,— вишень найбільш. Віти так і гнулись під

спілими червоними ягідьми.

Грицько підскочив до вишні і хотів рвати ягоди, але ту ж мить зупинивсь.

Під вишнею стояв невеликий, як і Грицько, років десяти хлопець, але низенький, присадкуватий.

Це був Семен, сусідин Мотрин син. Мотря була вдова і жила сумежно з Грицьковим батьком, її са-

док теж був сумежно з його садком. Та хоч і сусіди були Грицько та Семен, але ніяк не могли

поладнати. Грицько був говіркий, веселий, любив пореготатися; Семен був мовчазний та

похмурий. Грицько часто дивувався, чого це і Семен, і його мати все такі похмурі, і одного разу

спитавсь про це в матері. Матері часто доводилося зчиняти з Мотрею спірку то за свиней, то за

курей, і вона сказала:

— Того похмурі, що дуже злі. Але батько сказав: — Якби вони не були такі вбогі, то, може, не були б і такі злі.

— Як-то? — спитався Грицько.

— Так,— одказав батько,— як живеш недоїдаючи щодня та б’єшся, як риба об лід, заробляючи, то не будеш веселий.

Грицько цього до пуття не зрозумів. Йому здалося, що коли добрий, то вже добрий, а коли злий, то

злий. А Грицьків батько був чоловік не вбогий, і через те Грицько недостатків не знав. І Грицько

згодився з матір’ю і подумав: «Ні, вони злі».

І він з Семеном поладнати не міг: вони один одного не полюбляли і вкупі не гралися.

Грицько побачив, що Семен рве ягоди, і зупинився. Він подумав: «І чого він тут ягоди рве? Адже у їх свій садок єсть».

Семен почув, що хтось іде, озирнувся і побачив Грицька. Він почервонів страшенно, а потім зблід.

Хлопці дивились один на одного і мовчали. Нарешті Семен підвів голову і глянув Грицькові

просто в вічі. Погляд його був сердитий.

— Чого ж ти? — промовив Семен нарешті.— Може, битимеш мене, що я у вас ягоди

рву?

Грицько подумав: «Ба, який злий!» — і промовив:

— А ти чого поліз у чужі вишні? Хіба в тебе своїх нема? Адже у вас так рясно, як і в нас.

Семен глянув на свій садок і промовив:

— Рясно! Не дуже-то й рясно… Мати не дають їсти — кажуть: продам та хоч на

спідницю собі наберу та тобі чоботи дам пошити… А то, кажуть, саме рам’я на нас таке, що й

люди…

Хлопець зненацька зупинивсь і почервонів ще дужче, ніж спершу: йому зробилось сором, що він

вибалакав те, що мати казала. І він розсердився і на себе, що сказав, і на Грицька, що той чув. Він

знов сміливо задер голову вгору і промовив:

— Не скільки я з’їв твоїх вишень — не дуже чіпляйсь, а то ще й здачі дам такої, що аж

носом землю заореш.

Грицько й собі розсердивсь і почервонів.

— Хто? Ти? — запитався.

— Я!

— Побачимо! — відказав Грицько і налагодивсь до бою.

— От і побачим!

І Семен стиснув кулаки. Потім він оступивсь до тину й крикнув: — Не займай!

Скрик був голосний. Семенова мати була в садку й почула, що син кричить. За один мент вона

опинилася біля тину. Обличчя в неї було бліде, змучене, а тепер усе так і пашіло з гніву. Вона

страшенно любила свого сина і нікому не попускала його займати.

— Ти за що на Семена напавсь? — скрикнула вона на Грицька.

— Я не нападавсь! — одказав Грицько.— Я його не займав. А чого він лізе до нас у

садок?

Семенова мати ще дужче розсердилась, і її позападалі очі так і зайнялися: — Не займай! — скрикнула вона.— Ба, вже й бити налагодивсь! Ось тільки ступни —так тобі усе волосся й обскубу!

Тим часом Семен уже поспішивсь перелізти через тин і, стоячи біля матері, промовив: — Він мене бити хотів…

— Я тобі дам бити! я тобі дам! — кричала Семенова мати, показуючи кулаки.— Тікай

лиш, а то буде тобі горе!

Грицько хотів був щось сказати, але не сказав, повернувші. І пішов. Він не любив заводитись і не

задерикуватий був. Мовчки по кривсь у вишнях і вже не слухав, що там ще казала Семенова мити.

Він нарвав вишень повен бриль і хотів сісти. Але потім роздуманої.: «Піду я краще до річки — там сяду над кручею та й їстиму, і їсти му, і дивитимусь — так гарно

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>