Борис Грінченко - Грицько

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Borys_grinchenko_grycko.docx)Borys_grinchenko_grycko.docx20 Кб1463
Скачать этот файл (Borys_grinchenko_grycko.FB2)Borys_grinchenko_grycko.FB212 Кб938

 

Борис Грінченко

ГРИЦЬКО

 

Грицько вибіг з хати веселий, радий. Батько оце тільки вернувся з міста і привіз йому дві цукерки і

великого-великого бублика, такого великого та товстого, що, мабуть, він був більший од

Грицькової голови. А проте, може, це Грицькові тільки здавалось, що бублик такий великий, бо

хлопець так нечасто їв бублики і все маленькі. А надто що тепер був піст — петрівка, їсти було

мало чого: хліб, та борщ, та каша або й просто хліб та борщ щодня. А тут бублик — такий

великий!

Грицько вже роззявив рота та й хотів припасти до бублика своїми білими зубами, але зупинивсь

— він мов хотів довше поласувати і почав крутити бублик у руках, нюхати, як він гарно пахне.

Потім згадав, що бублик ще смачніший буде з вишнями.

«Піду в садок — нарву ягід!» — подумав Грицько і перестрибнув через перелаз з двору в садок.

Садок був невеличкий, але рясний. Нешироким поділком він простягсь аж до річки, мало не до

самісінької кручі. Тут були яблуні, сливи, вишні,— вишень найбільш. Віти так і гнулись під

спілими червоними ягідьми.

Грицько підскочив до вишні і хотів рвати ягоди, але ту ж мить зупинивсь.

Під вишнею стояв невеликий, як і Грицько, років десяти хлопець, але низенький, присадкуватий.

Це був Семен, сусідин Мотрин син. Мотря була вдова і жила сумежно з Грицьковим батьком, її са-

док теж був сумежно з його садком. Та хоч і сусіди були Грицько та Семен, але ніяк не могли

поладнати. Грицько був говіркий, веселий, любив пореготатися; Семен був мовчазний та

похмурий. Грицько часто дивувався, чого це і Семен, і його мати все такі похмурі, і одного разу

спитавсь про це в матері. Матері часто доводилося зчиняти з Мотрею спірку то за свиней, то за

курей, і вона сказала:

— Того похмурі, що дуже злі. Але батько сказав: — Якби вони не були такі вбогі, то, може, не були б і такі злі.

— Як-то? — спитався Грицько.

— Так,— одказав батько,— як живеш недоїдаючи щодня та б’єшся, як риба об лід, заробляючи, то не будеш веселий.

Грицько цього до пуття не зрозумів. Йому здалося, що коли добрий, то вже добрий, а коли злий, то

злий. А Грицьків батько був чоловік не вбогий, і через те Грицько недостатків не знав. І Грицько

згодився з матір’ю і подумав: «Ні, вони злі».

І він з Семеном поладнати не міг: вони один одного не полюбляли і вкупі не гралися.

Грицько побачив, що Семен рве ягоди, і зупинився. Він подумав: «І чого він тут ягоди рве? Адже у їх свій садок єсть».

Семен почув, що хтось іде, озирнувся і побачив Грицька. Він почервонів страшенно, а потім зблід.

Хлопці дивились один на одного і мовчали. Нарешті Семен підвів голову і глянув Грицькові

просто в вічі. Погляд його був сердитий.

— Чого ж ти? — промовив Семен нарешті.— Може, битимеш мене, що я у вас ягоди

рву?

Грицько подумав: «Ба, який злий!» — і промовив:

— А ти чого поліз у чужі вишні? Хіба в тебе своїх нема? Адже у вас так рясно, як і в нас.

Семен глянув на свій садок і промовив:

— Рясно! Не дуже-то й рясно… Мати не дають їсти — кажуть: продам та хоч на

спідницю собі наберу та тобі чоботи дам пошити… А то, кажуть, саме рам’я на нас таке, що й

люди…

Хлопець зненацька зупинивсь і почервонів ще дужче, ніж спершу: йому зробилось сором, що він

вибалакав те, що мати казала. І він розсердився і на себе, що сказав, і на Грицька, що той чув. Він

знов сміливо задер голову вгору і промовив:

— Не скільки я з’їв твоїх вишень — не дуже чіпляйсь, а то ще й здачі дам такої, що аж

носом землю заореш.

Грицько й собі розсердивсь і почервонів.

— Хто? Ти? — запитався.

— Я!

— Побачимо! — відказав Грицько і налагодивсь до бою.

— От і побачим!

І Семен стиснув кулаки. Потім він оступивсь до тину й крикнув: — Не займай!

Скрик був голосний. Семенова мати була в садку й почула, що син кричить. За один мент вона

опинилася біля тину. Обличчя в неї було бліде, змучене, а тепер усе так і пашіло з гніву. Вона

страшенно любила свого сина і нікому не попускала його займати.

— Ти за що на Семена напавсь? — скрикнула вона на Грицька.

— Я не нападавсь! — одказав Грицько.— Я його не займав. А чого він лізе до нас у

садок?

Семенова мати ще дужче розсердилась, і її позападалі очі так і зайнялися: — Не займай! — скрикнула вона.— Ба, вже й бити налагодивсь! Ось тільки ступни —так тобі усе волосся й обскубу!

Тим часом Семен уже поспішивсь перелізти через тин і, стоячи біля матері, промовив: — Він мене бити хотів…

— Я тобі дам бити! я тобі дам! — кричала Семенова мати, показуючи кулаки.— Тікай

лиш, а то буде тобі горе!

Грицько хотів був щось сказати, але не сказав, повернувші. І пішов. Він не любив заводитись і не

задерикуватий був. Мовчки по кривсь у вишнях і вже не слухав, що там ще казала Семенова мити.

Він нарвав вишень повен бриль і хотів сісти. Але потім роздуманої.: «Піду я краще до річки — там сяду над кручею та й їстиму, і їсти му, і дивитимусь — так гарно

дивитися, як вода біжить. А потім окупаюся. Тільки самому погано — невесело купаться. От якби

ще хто!»

Семена він кликати не хоче, та Семен і плавати не вміє — що вже то за купання без плавання! Ото

гарно, як пливти наввипередки – або пірнати — хто далі випірне.

Повагом підійшов Грицько до річки. Круча сажнів у два заввишки круто уривалася згори і спадала

у воду. З цієї кручі хлопці, як Ісу«І палися, стрибали сторч головою і потім далеко-далеко

випірнали. Тут тим гарно було стрибати, що глибоко було: ніхто з хлопців-товаришів не міг

досягти дна — тільки великі парубки досягали. Але хти з малих умів плавати, то не боявсь

кидатись у глибінь: випливе, як очеретина.

Грицько став над кручею. В одній руці в його був бублик, у другі й бриль з вишнями. Він

задививсь на хвилі, як вони швидко один :т однією бігли, виблискуючи проти сонця. Подивившися

трохи, притулив бублик до губів, одкусив і почав жувати.

А Семен усе те бачив.

Він стояв біля матері в своєму садку і бачив, як Грицько їв бублик. Семен був голодний, і йому

страшенно схотілося бублика. Але попрохати в Грицька він не насмілювавсь ніколи, а тепер, після

сварки, й надто. І він тільки заздро дививсь, як Грицько раз і вдруге вкусив бублика. Зненацька

одна думка промайнула йому в голові:

«А що, якби зайти тихенько ззаду та відняти бублики м Грицька? »

І він не думав довго, а зараз же тихенько вийшов з садка і почни підходити до Грицька. Од садка

до річки було трохи чистого місця .

Отут саме й боявся Семен, щоб Грицько його не помітив. Але Грицько не помічав.

Семенова мати озирнулась, і вже не побачила біля себе сина. І їй на глянула на річку і вздріла, як

Семен стиха підходив до Грицька Спершу хотіла гукнути сина, а тоді подумала: «Ану, що воно з того буде? Хай лиш Семен дасть йому штурхни 11, н — чи не шубовсне він у

річку? »

Але зараз же побачила, що Семен не битися йшов з Грицьком. Він тихо зайшов до Грицька ззаду і

відразу хотів вихопити бублика. Але не добре націливсь — ухопив не за бублик, а за руку. Семена

це лютувало. Як несамовитий, він з усієї сили вдарив Грицька куликом по обличчю, але сам

поточивсь, не вдержавсь і послизнувся у кручу ногою. Він ухопивсь за бур’янину, але бур’янина

вирвалась, і Семен з розгону шубовснув у воду.

Страшний крик розітнувсь позад Грицька. Він побачив Семенову матір — вона бігла до річки, кричачи, як несамовита:

— Рятуйте, хто в бога вірує!

Семен випірнув з води. Він силкувавсь не потопати, держатися на поверсі, та не зміг: він не вмів

плавати.

Семенова мати добігла до кручі, але пособити не могла. Вона тілі. їси рвала на собі волосся та

кричала:

Лишенько моє!, горенько моє!.. Сину мій!.. Рятуйте!..

Усе зробилось так швидко, що Грицько спершу нічого не тямив. НІІІ почув тільки, щ;о Семен його

вдарив, і що в його страшенно заболіло обличчя. У його в серці закипіло зло на Семена за це. Ту ж

мить він побачив, як Семен шубовснув у воду, як він потопав. Грицько трохи не скрикнув: — А

що! оце тобі, щоб не бивсь! — А через мить уже все зрозумів.

І бублик, і бриль з вишнями покотились додолу. І сам Грицько як був, у одежі, шубовснув з кручі

в воду. Він випірнув зараз же і поплив до Семена, що ще держався на воді. Семен був недалеко, і

Грицько доплив до його легко. Але тільки доплив, Семен зараз так учепивсь йому за руку, що

трохи не потопив і його.

Не тягни мене! Тільки держись за мене! — крикнув Грицько.

Та Семен, здурівши з переляку, не випускав Грицькової руки. Грицько сіпнув і висмикнув у його

руку і поплив, Семен учепивсь Грицькові за сорочку.

Але одежа вже намокла на обох хлопцях. Грицько ледве плив. X милею відносило його від берега.

Кілька разів наливало йому в рота води. У його вже ставало сили, а надто ще й Семен так

страшенно тяг. Грицькові ноги почали спускатися униз. Семен був важкий, як каменюка. Грицько

стулив рота: вода вже сягала йому до очей. А и- ту ж мить він зібрав усю силу і заляпав руками й

ногами.

Це його обрятувало. За яку хвилину він уже вхопився за камінь, що стирчав під кручею.

Що далі було — Грицько не пам’ятав. Він зомлів і не чув, як поприбігали люди на Мотрин крик, як витягли його з Семеном. Він уже тоді очутивсь, як полежав трохи на траві проти сонця.

Розплющив очі і побачив, що біля його стоїть батько, ще люди і Семенова мати. Грицько підвівся.

Хвала богові! — промовив батько, а за їм і люди. Ну, хлопче, добрий з тебе козак буде, моторний!

— похвалив Грицька дядько Тарас.

Тільки як він сказав це, Грицько зрозумів, чого це все так: він згадав, що витяг Семена. Ту ж мить

Семенова мати підбігла до Грицька і, одразу вхопивши його, притиснула до себе і тричі поцілував, промовивши:

Дай тобі, боже, усього… усього… зате… ти…

І вона заплакала, а за нею заплакав і мокрий, змерзлий Семен.

Того ж таки дня Грицько, згадуючи про те, що поцілувала його Семенова мати, подумав собі: Ні, вона не зла… Мабуть, правду тато казали, що вона тим така сердита, що вбога. І Семен того

сердитий, що вбогий та голодний. І чині я, дурний, не віддав йому того бублика?» — подумав

Грицько і згадав, що він досі не їв його.

Не знаю вже, чи ділив він того дня з Семеном того бублика, тільки запевне знаю, що з того часу у

їх із Семеном ні спірки, ні сварки ніякої ніколи не було…

1890 .

Пошук на сайті: