Батурин - Богдан Лепкий (сторінка 18)

                — Ну, от і бачиш, як цей старий чорт нас з тобою підвів, — почав по хвилині цар.

                — Всі вони одного батька діти, ті черкаси, — відповів, махаючи рукою, світлійший. — Тільки й глядять, щоб каменем відплатити за хліб.

                Цар надумувався хвилину, а потім руку поклав Менши-кову на рам'я.

                — Знаєш, Саша, мабуть, ми з тобою не відплачували інакше. Що?

                Сміявся, наливаючи другу чарку, Меншиков вторував йому.

                — Що нового, Даніліч?

                — Бунт...

                Меншиков з острахом глянув на царя, чи не піддається він приступові гніву. Але цар не гнівався, лиш дальше попивав анижівку.

                — Мазепинка, — і мляскав язиком.

                — А що нам з Батурином робить? — спитав нараз.

                — Поклич!

                — Гей ти там, сволоч, виходи! — гукнув Меншиков у сіни.

                На порозі появився гетьманський канцелярист, чорний, як те чорнило, котрим в канцелярії довгі літа писав.

                З благанням ласки повалився цареві до ніг.

                Цар чобіт відсунув. Сидів на стільці, спиною оперся об скриню і набивав коротку люльку голландським тютюном.

                Спльовував через зуби, незважаючи де.

                Меншиков підбіг до печі, добув маленький гарний вуглик і на долоні підніс і вкинув цареві до люльки.

                — Спасибі! Не трудись, ще пальці попечеш, — усміхнувся хитро. — Так, так! Уважай, Даніліч, щоб палиці не попік.

                Меншиксв зрозумів натяк і очі додолу опустив. Усміхався тою усмішкою, в котрій можна домірковуватися усього. Пакнувши кілька разів файку, цар ніби щолиш побачив канцеляриста, який все ще лежав біля його ніг, запоровши носом у землю.

                — Вставай! — гукнув, штовхаючи лежачого в лоб. — Не люблю таких кумедій. Говори!.. Або ні. Стривай!.. Даніліч, поклич Голицина й Шафірова та ще кого гадаєш. Хай чують... Поміркуємо опісля вкупі, що нам з тим Батурином робити.

                Меншиков вибіг. За хвилину прийшли Голицин, Шафіров і ще декількох генералів.

                Канцелярист приютився у куті. Здавалося, маліє, никне чоловік, за хвилину не буде його.

                — Сідайте! — сказав цар до своїх людей, показуючи рукою на широку лавку від покуття до мисника при дверях.

                — Говори! — звернувсь до канцеляриста. — А лиш, чуєш, не важся мені брехать, бо язик не твій, а може, й голова.

                І каламарська душа розказувала все, що знала, загикуючись і захлипуючися зі страху, щоб не сказати якого зайвого слова, не зробити якої похибки, за яку можна заплатити мукою і життям. Розказував канцелярист Андрій Кандиба, як гетьман виїздив із Батурина, хто з ним поїхав, які частини полків і які сотні забрав з собою, хто залишився обороняти Батурин, скільки гармат і муніції там, як укріплений замок, скільки поживи у міщан і в військових магазинах.

                — На що покладаються батуринські ізмінники? — спитав, перериваючи, цар.

                — На хоробрість Чечеля і знання Кенігзена.

                — А Чечель і Кенігзен?

                — На те, що гетьман зі шведами на відбій їм у пору поспіє.

                Цар був вдоволений з відповіді.

                — Хай сподіваються! — гукнув і розсміявся, аж хата загуділа. — Ха-ха-ха! Хай сподіваються, правда, Даніліч?

                — Чим більше сподіваються, тим гірше розчаруються, — відповів світлійший.

                — Постараємося, постараємося, — бубонів цар, обтираючи хусткою оприщене обличчя.

                Думав. Його люди дух у собі заперли.

                Нараз зірвався і своїм звичаєм став кроками велетня міряти невелику хату. Здавалося, що стіни порозсаджує і що стеля впаде й розчавить усіх.

                За царем бігала його тінь, велика, безугарна, на цілу стіну, стелю і на половину другої стіни. На першій — ноги, на стелі — тулів, на другій — голова. Крім відгуків ходи, нічого не було чути. Хата завмерла, здеревіла в тривожнім дожиданню.

                Цар шаблі при собі не мав, ні пістолів, але руками, як довбнями, міг поторощити всіх. Ніхто не був певний свойого життя.

                Страшно.

                Цей страх рівняє усіх — Меншикова, Шафірова, генералів з чорнильною душею.

                — Ти хто? — питає нараз цар, стаючи перед канцеляристом. — Хто?

                — Я, я, Андрій...

                — Все равно Андрій, Микита чи Охрим. Кажи, чим ти був у службі в гетьмана Мазепи?

                — Кан... це... ля... рис... том.

                — Чого покинув службу? На кого її лишив? Пощо приділявся тут, падлєц? Одвічай!

                — Його величеству вірним хотів остаться. Прийшов, побачивши лихий замисел гетьмана і його людей.

                — Сволоч! Нині гетьмана зрадив, завтра зрадиш мене, Іюда!

                Канцелярист дрижав, як осика, ломився у колінах, голова в рамена влазила, царські слова придавлювали його, коли б міг, під землю вліз би. Земля не розступалася.

                Хай би вбив, легше було б, ніж те тривожне дожидання.

                — Забрати його на конюшню і вліпити 20. Не більше. Той падлєц більшої порції не вартий!

                Вивели. За хвилину чути було з конюшні зойк і рев.

                — Поруть... — завважив цар, сідаючи на своє місце й набиваючи люльку своїм голландським, шіперським тютюном. — Мої люди тільки й уміють, що пороти. Більше я ще їх не навчив. Навчиш ти їх чогось... — Він поправився і, звертаючись до Меншикова, диктував: — В першу чергу треба написати листи до Толстого, Шереметєва, Довгоруких, Апраксіних і других, що в різних сторонах стоять, щоб не далися підвести старому лисові, новому Іюді, котрий 21 літ був мені вірним, а над гробом, біля домовини зрадив мене. Та справедливий Бог не поблагословить його. Не мені, а йому його вчинок вийде на шкоду. Викопав яму, в котру сам упаде.

                Відсапнувши, виправдував себе:

                — Двадцять і один літ вірно служив. Як же не вірити було? На кождий поклик виступав у похід, козаків, скільки треба, давав і не жалував грошей. Умний такий, дотепний, заграничний чоловік, європеєць, не азіят, як ви. А який благородний на вид, які вірні очі, — собака!

                Хвилювався, насилу здержуючи гнів.

                — Треба оповістити новий маніфест... Гетьман Мазепа, забувши страх Божий і зломивши присягу, поїхав до шведа. Порозумівся з ними і з поляками, щоб православні церкви й монастирі в руки ксьондзів і уніатів віддати. Нехай ніхто не вірить його влесливим словам, а старшини хай з'їжджаються у Глухів задля вибору нового гетьмана... Так буде краще. Тепер ми вже знаємо, що гетьман не пропав, а до Карла поїхав, хай його чорт!

                В конюшні заспокоїлося. Не чути було лускоту батогів, лиш скавулів хтось, як побитий пес.

                Цей знак терпіння заспокоював царя. Йому ставало легше.

                — Аз Батурином? — повторив нараз питання. — Що нам з тим Батурином робити?

                Присутні несміливо виявляли свої гадки.

                Одні були за тим, щоб оставити його своїй судьбі. Якщо Карло з Мазепою перейдуть Десну, не пора облягати Батурин.

                Дехто дивувався, що гетьман все-таки немало свого війська в Батурині лишив. Мабуть, не гадає, щоб ми його здобули.

                Меншиков був другої думки. Йому не хотілося простити козакам і міщанам тієї наруги, якої вони йому завдали, не впускаючи в город.

                — Сам ти, царю, сказав, — почав, — що всяке супротивлення треба негайно й безпощадно карати. Батуринці супротивилися твоїм приказам царським. Ще й насміхалися над нами, над слугами твоїми. Кидали на нас з мурів обидливими словами. Батурин заслужив на сувору кару.

                — Так покарай його, князю, покарай! Жорстоко і основне, щоб камінь на камені не остався! Покарай! Над Батурином повисло грізне рішення Петрове.

               

               

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Bohdan_Lepkyj_Baturyn.docx)Bohdan_Lepkyj_Baturyn.docx359 Кб4459
Скачать этот файл (Bohdan_Lepkyj_Baturyn.fb2)Bohdan_Lepkyj_Baturyn.fb2967 Кб7669

Пошук на сайті: