Іван Нечуй-Левицький - На Кожум'яках (сторінка 14)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.docx)Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.docx127 Кб1454
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.fb2176 Кб1636
    О л ь г а (до Нас­тi). Для твоєї сук­нi ко­ли б не од­ки­нув­ся Гост­рох­вос­тий од своєї Євфро­си­ни.

    В а р в а р а. Я б на йо­го мiс­цi од­ки­ну­лась од неї й без то­го.

    Н а с т я. Вже й бе­ре! I де в йо­го тi очi бу­ли? Хi­ба ж у нас не­ма кра­щих пан­нiв. Сам як чор­ноб­ри­вець, а бе­ре со­ву.

    В а р в а р а. Вже й бе­ре! Нiс, як кар­люч­ка! (Смiється.)

    О л ь г а. Очi, як ци­бу­ля. (Смiється.)

    Н а с т я. Од­на­че чо­го ж ми тут стоїмо? Хо­дi­мо в ха­ту.

    В с i т р и. Хо­дi­мо! Хо­дi­мо! (Йдуть у ха­ту.)

    

ВИХIД 4

    

    В хвiрт­ку вхо­дять два м и т р о п о л и ч i б а с и в сiр­ту­ках.

    1-й б а с. Та цей дом ме­нi по зна­ку. Я тут був з Ки­ри­лом та Та­ра­сом.

    2-й б а с. Чи доб­ре ж прий­ма­ли?

    1-й б а с. О, ще й як доб­ре! Ха­зяїн i ха­зяй­ка ду­же люб­лять пiс­нi i тро­хи нас на ру­ках не но­си­ли. Та тут ми гур­том ук­ла­ли в ко­пи ма­ло не двi вiд­рi го­рiл­ки. Он де Гост­рох­вос­тий на­ди­бав со­бi дiв­чи­ну! Ой бра­ти­ку, та тут нас жде ве­ли­ка ви­пив­ка. Спа­си­бi Гост­рох­вос­то­му, що поп­ро­сив нас на ве­сiл­ля. За те ж я йо­му так од­ка­таю апос­то­ла, що церк­ва бу­де дри­жа­ти!

    2-й б а с. Пiд­дам i я ба­сом жа­ру. Ну вип'ємо ж цього ве­чо­ра!

    1-й б а с. О, що вип'ємо, то вип'ємо! От бу­де лах­ва! ви­хiд 5

    Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й з дво­ма ш а ф е р а м и.

    Г о с т р о х в о с т и й. (до ба­сiв). Здрас­туй­те! Як жи­ве­те, як дви­гаєтесь!

    Б а с и. Ва­ши­ми мо­лит­ва­ми по­ма­леньку жи­ве­мо! Цей двiр нам трош­ки по зна­ку. Доб­рi лю­ди жи­вуть в цiм дво­рi i, здається, не вбо­гi.

    Г о с т р о х в о с т и й. О, не вбо­гi.

    Ш а ф е р и. Ав­жеж не вбо­гi. Ряб­ко­ва лав­ка швид­ко пе­рей­де на пер­шу ули­цю на По­до­лi.

    Б а с и (до Гост­рох­вос­то­го). На­бе­ре­те в ки­ше­нi вся­ко­го доб­ра?

    Г о с т р о х в о с т и й. (гор­до). Ав­жеж на­бе­ре­мо: не в дур­нiв уда­лись.

    В с i. От щас­ли­вий чо­ло­вiк. Ба­га­то­му чорт дi­тей ко­ли­ше.

    В с i йдуть до ха­ти.

    Г о с т р о х в о с т и й зос­тається й виг­ля­дає в хвiрт­ку.

    Г о с т р о х в о с т и й. Ой бо­же мiй! Аж тру­шусь. А що, як по­чує та й при­бi­жить ска­же­на Ска­ви­чи­ха! Ой-ой-ой! Ду­ша моя три­во­житься. (Зiт­хає i йде в са­нок. Йо­му на­зуст­рiч ви­хо­дить Си­дiр Сви­ри­до­вич, об­нi­має йо­го й цi­лується.)

    

ВИХIД 6

    

    Г о с т р о х в о с т и й, С и д i р С в и р и д о в и ч, ш а ф е р и й д в а б а с и.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. От те­пер ви вже наш. Вже нас нiх­то не роз­лу­чить. Будьте ж щас­ли­вi в но­вiй жиз­нi. Вас жде Євфро­си­на. Про­шу до ха­ти. Поб­ла­гос­ло­ви­мо вас, та, про ме­не, й до вiн­ця. Здрас­туй­те. (Здо­ров­кається з па­ни­ча­ми. Всi вхо­дять у ха­ту. Си­дiр Сви­ри­до­вич з сi­ней.)

    Химко! Йди, го­луб­ко, од­чи­няй во­ро­та, та ши­ро­ко-ши­ро­ко.

    Х и м к а ви­хо­дить, од­чи­няє во­ро­та.

    В во­ро­та заг­ля­да­ють п о г о н и ч i й м i щ а н к и.

    Х и м к а вер­тається в ха­ту.

    З ха­ти на га­нок ви­хо­дять ш а ф е р и з об­ра­за­ми й свiч­ка­ми, схо­дять по схiд­цях i ста­ють по обид­ва бо­ки ган­ку; за ни­ми ви­хо­дить о д и н б а с i не­се хлiб-сiль, за ба­сом ви­хо­дить д р у г и й б а с.

    Г о с т р о х в о с т и й i Є в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а, уб­ра­на в чуд­ний ста­ро­мод­ний чеп­чик, д р у ж к и, к i л ь к а м i щ а н о к i Х и м к а.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а i м i щ а н к и пла­чуть i вти­ра­ють очi хус­точ­ка­ми.

    

ВИХIД 7

    

    Г о с т р о х в о с т и й, Є в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а, ш а ф е р и, д р у ж к и, м и т р о п о л и ч i б а с и, м i щ а н к и й Х и м к а.

    Г о с т р о х в о с т и й. (до од­но­го ба­са). Гук­нiть, будьте лас­ка­вi, щоб зво­щи­ки пiд'їха­ли пiд са­мi во­ро­та.

    1-й б а с (ви­бi­гає за во­ро­та й гу­кає). Гей, зво­щи­ки! Сi­дай­те на коз­ла та по­да­вай­те ко­нi, бо вже мо­ло­дi йдуть. (Вер­тається.)

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а (пла­чу­чи). Нiх­то не знає, од­на ма­ти знає, як тяж­ко ви­да­ва­ти за­мiж од­ним од­ну доч­ку. Бу­ла, жи­ла в ха­тi, а завт­ра хто йо­го зна де й дi­лась. Нi до ко­го бу­де й сло­ва про­мо­ви­ти. Так, не­на­че й не бу­ло в ме­не доч­ки.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Не плач, ста­ра! Не те­пер, то в чет­вер, а все-та­ки дiв­чат не ми­не те ли­хо. Тре­ба ж ко­лись од­да­ти доч­ку.

    Г о с т р о х в о с т и й. (ти­хо). Не­ма Ска­ви­чи­хи на ве­сiл­лi. Сла­ва ж то­бi, гос­по­ди! Збув­ся я кло­по­ту.

    С и д i р С в и р и д о в и ч (бе­ре хлiб i сiль). Ще раз бла­гос­лов­ляю вас свя­тим хлi­бом пе­ред вiн­цем. Да­руй же вам, бо­же, щас­тя й здо­ров'я i доб­ра пов­ну ха­туї

    

ВИХIД 8

    

    Т i с а м i й Г о р п и н а К о р н i ї в н а.

    Г о р п и н а К о р н i ї в н а (про­жо­гом вбi­гає в во­ро­та, роз­пи­ха­ючи лю­дей, i ки­дається з пла­чем i з кри­ком до ган­ку). Стiй, бра­те! Стiй, не бла­гос­ло­ви!

    Г о с т р о х в о с т и й. (ти­хо, ла­ма­ючи ру­ки). Бо­же мiй! Не­щас­тя моє! Ска­ви­чи­ха при­бiг­ла i все роз­ка­же! Який шкан­дал! Який шкан­дал!

    Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Так оце у вас кра­де­не ве­сiл­ля, хо­ва­не вiн­чан­ня! Так оце ви не­дур­но справ­ляєте ве­сiл­ля крадько­ма од своєї сест­ри! Ви ме­не не про­си­ли на ве­сiл­ля, а я пе­ре­чу­ла че­рез лю­дей та й са­ма прий­шла. Ви хо­тi­ли вкрас­ти мо­го зя­тя, же­ни­ха моєї Олен­ки, та не вкра­де­те! Я вам до­ка­жу, що не вкра­де­те!

    С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Сест­ро! Бо­га ра­ди, не кри­чи! Бо­га ра­ди, не ро­би со­ро­му! Ди­вись, лю­ди див­ляться в во­ро­та.

    Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Не­хай збi­га­ються з усiх Ко­жум'якiв, не­хай збi­га­ються з усього Києва! Не­хай див­ляться на моє го­ре! Лю­ди доб­рi! Ди­вiться на ме­не, ди­вiться на оцього ши­бе­ни­ка (по­ка­зує на Гост­рох­вос­то­го), що ма­нив мою доч­ку, ду­рив моє ди­тя. Ди­вiться на сест­ру, що хо­тi­ла вкрас­ти в ме­не зя­тя!

    Ш а ф е р и (кри­чать). За­чи­няй во­ро­та, ви­га­няй лю­дей з дво­ру! (Бi­жать, ви­га­ня­ють лю­дей за во­ро­та i за­чи­ня­ють во­ро­та.)

    Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Ти, Сви­ри­де Йва­но­ви­чу, по­ки­нув мою ди­ти­ну i бе­реш но­са­ту ба­гач­ку!!!

    Є в ф р о с и н а й д р у ж к и. Ой, який страм! Який шкан­дал!

    Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Не пу­щу до вiн­ця! Стiй! Не пi­деш вiн­ча­тись! Не пу­щу! (Розс­тав­ляє ру­ки пе­ред ган­ком.) Не пу­щу без су­да! Пiд суд йо­го, в по­лi­цiю, в тюр­му! Дай по­пе­ре­ду од­вiт за моє ди­тя!

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а (схо­дить з ган­ку). Сест­ро! Гор­пи­но Кор­нiївно! Не без­честь нас, не гу­би моєї Євфро­си­ни! Го­луб­ко сест­ро!

    Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Сест­ро! В те­бе доч­ка, i в ме­не доч­ка! Не­хай я бу­ду ся­ка й та­ка, i прос­та, i п'яни­ця, не­хай я бу­ду ли­ком ши­та, а все-та­ки я ма­ти своїй Олен­цi. Не дам зну­ща­тись над моєю ди­ти­ною! (До Гост­рох­вос­то­го.) На­що ти ду­рив моє ди­тя? На­що ти топ­тав до неї стеж­ку, на­що за­ру­чав­ся, ко­ли ти не ду­мав її бра­ти?

    Г о с т р о х в о с т и й. Гор­пи­но Кор­нiївно! Я вам не доз­во­лю так го­во­ри­ти на ме­не пуб­лiч­но, пе­ред людьми!

    Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Я не бу­ду й про­си­ти в те­бе доз­во­лу. Я пе­ред цi­лим свi­том бу­ду кри­ча­ти, бу­ду пла­ка­ти, бу­ду го­ло­си­ти, бо я ма­ти своїй доч­цi. Як то­бi не ро­би­ти стра­му, ко­ли ти прой­дис­вiт, цi­лос­вiт­нiй бре­хун, по­га­нець, си­бiр­ний!

    Г о с т р о х в о с т и й. (схо­дить з ган­ку). Я та­ко­го шкан­да­лу не по­пу­щу, не про­щу нi­ко­ли. Ме­не та ла­яти пуб­лiч­но! На­ро­би­ти та­ко­го шкан­да­лу на цi­лий Київ! Ме­нi, Сви­ри­до­вi Йва­но­ви­чу Гост­рох­вос­то­му, на­го­во­ри­ти та­ко­го чор­то­вин­ня? Бре­шеш, ста­ра! Во­на з ума зiй­шла! Вiзьмiть її та од­ве­зiть в Ки­ри­лiвське i зап­рiть трьома зам­ка­ми. Це су­мас­шед­ша жен­щи­на. Нi­чо­го нам звер­та­ти ува­гу на дур­ну ба­бу!

    Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Я су­мас­шед­ша! Ме­не од­вез­ти в Ки­ри­лiвське? Ме­не, Гор­пи­ну Кор­нiївну Ска­ви­чи­ху, чес­ну ха­зяй­ку й ма­тiр, од­вез­ти в Ки­ри­лiвське й за­пер­ти трьома зам­ка­ми! Не дiж­деш, по­га­ний.

    Г о с т р о х в о с т и й. Цитьте, бо своїми ру­ка­ми од­ве­зу в Ки­ри­лiвське, а та­ки сьогод­нi звiн­ча­юсь.

    Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Не дiж­деш ти, нi твiй по­га­ний батько, нi твоя дур­на ма­ти. А вiн­ча­тись не бу­деш! Не пу­щу!

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а й С и д i р С в и р и д о в и ч пла­чуть.

    Є в ф р о с и н а. Ой, який страм, який шкан­дал! Не ви­дер­жу да­лi! (Збi­гає з ган­ку.) Не ви­дер­жу бiльше! Тiт­ко! Ви ж оце ме­не оби­ди­ли, ост­ра­ми­ли на всю гу­бер­нiю на всю мою жизнь! Хоч за гра­ни­цю тi­кай! Я вас випх­ну з дво­ра оци­ми своїми ру­ка­ми!

    Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Ану, ну! Прис­ту­пи до ме­не. (По­ка­зує ку­ла­ки.) По­ба­чи­мо, чий батько дуж­чий! А вiн­ча­тись все-та­ки не бу­де­те! По­бi­жу слiд­ком за ва­шим во­зом в церк­ву, на­роб­лю га­ла­су в церк­вi при всiх лю­дях, при всьому хре­ще­но­му ми­ро­вi. Не пу­щу вiн­ча­тись! Не пу­щу по­па в ри­зи! (Розс­тав­ляє ру­ки пе­ред мо­ло­ди­ми.)

    В с i. Ой бо­же мiй, яке не­щас­тя! Ой, який шкан­дал!

    Г о р п и н а К о р н i ї в н а. По­бий вас си­ла не­бес­на, ска­рай вас братська бо­го­ро­ди­це на ду­шi й на тi­лi, на ва­ших уну­ках i прав­ну­ках! (Пла­че.) Доч­ко моя! Олен­ко моя! Я ж то­бою втi­ша­ла­ся, як вес­ня­ною квiт­кою! Я ж ду­ма­ла, що вже прий­шло до те­бе твоє щас­тя, що я вже спо­кiй­на ля­жу в до­мо­ви­ну i не по­ки­ну те­бе на смiх по­ган­цям. Ой, си­рiтст­во на­ше гiр­ке! Не­ма в нас батька, не­ма нас ко­му обо­ро­ни­ти! (Ду­же пла­че")

    

ВИХIД 9

    

    Т i с а м i й О л е н к а.

Пошук на сайті: