Григорій Сковорода - Байки Харківські (сторінка 3)

б - Вижель - мисливський собака, гончак.

в - Мистецтво вдосконалює природу (латин.)

г - Піфикс - слово елінське, означає “велика мавпа”(прим. Г. Сковороди).

 

Байка 19. Нетопир і двоє пташат - горленя та голубок

 

Великий пiдземельний звiр, що живе в землi так, як крiт, коротко кажучи, великий Крiт, писав найсолодкомовнiше послання до звiрiв, котрi живуть на землi, i до повiтряних птахiв. Сила була така:

"Дивуюся iз забобону вашого, що в свiтi знайшли те, чого нiколи нiде нема й не бувало,— хто вам посiяв божевiлля, начебто у свiтi є якесь там сонце? Воно у творах ваших славиться, початкує в дiлi, визначає закiнчення, всолоджує життя, оживлює живнiсть, освiчує темряву, випромiнює свiтло, оновлює час. Що за час? У свiтi є одна лише тьма, один лише час, а iнший час — дурниця, бредня, небилиця. Ця ваша дурiсть є плодовита матiр iнших недоладностей. Скрiзь у вас брешуть: свiтло, день, вiк, промiнь, блискавка, веселка, iстина. А найсмiшнiше — пошановуєте химеру, що зветься око, начебто воно свiчадо свiту, товариш свiтла, вмiстилище радостi, дверi істини... Ото варварство!

Люб'язнi мої друзi! Годi тлiти у простацтвi, скиньмо ярмо забобону, не вiрте нiчому, доки не вiзьмете у кулак. Повiрте менi: не в тому життя, аби бачити, а в тому, аби мацати.

Вiд дня 18, квiтня 1774 року.

З пiдземельного свiту№№."

Цей лист сподобався багатьом звiрам та пташкам, наприклад, Совi, Дремлюзi, Сичу, Одуду,  Яструбу, Пугачу,  окрiм Орла та Сокола. найбiльше вподобав цей догмат Нетопир i, забачивши Горличеня й Голубеня, намагався ощасливити їх цiєю високоштильною фiлософiю.

Але Горличеня сказало:

— Батьки нашi кращi за тебе вчителi. Вони народили нас у тьмi, але для свiтла.

А Голубеня вiдповiло:

— Не можу повiрити дуросмановi. Ти менi й ранiше  повiдав, що сонця на свiтi нема. Але я, народжений у похмурих днях, щеї недiлi побачив зрана схiд прегарного всесвiтнього ока. Та й сморiд, який чути вiд тебе й Одуда, свiдчить, що всерединi у вас недобрий дух.

С и л а. Свiтло i тьма, тлiння i вiчнiсть, вiра й безчестя складають цей свiт i потрiбнi одне для одного. Хто тьма — хай буде тьмою, а син свiтла — хай буде свiтлом. Вiд плодiв їхнiх пiзнаєте їх.

а - Нетопир - кажан

 

Байка 20. Верблюд і Олень

 

Африканський Олень часто живиться змiями. Одного дня, наївшись їх i не терплячи спраги, що отрутою палена, швидше птицi помчав на високi гори до водяних джерел.. Тут побачив Верблюда, котрий пив з потiчка каламутну воду.

— Куди поспiшаєш, пане Рогачу? — вiдiзвався Верблюд. — Напийся зi мною у цьому струмку.

Олень вiдповiв, що вiн не може як солодку пити каламутну воду.

— Отож-бо, ваш брат дуже вже нiжний i запанiлий, а я навмисне чиню так: для мене каламутна вода солодша.

— Вiрю,— сказав Олень, — але я народився пити найчистiшу воду i лише з джерела. Цей потiчок доведе мене до свого початку. Лишайся щасливий, пане Горбачу!

С и л а. Бiблiя — це джерело. Всi людськi iсторії в нiй та плотськi iмена — це бруд i каламуть. Її живлющої води водограй схожий на кита, що випускає вгору з нiздрiв потаємну воду нетлiнностi, про яку писано: "Рада в серцi людини - глибока вода, i розумна людина її повичерпує" (Прип., 18 i 20)“[13].

Хто верблюд, той збурення потопної мови п'є, не сягаючи джерельної голови. "Голови ти моєї оливою не намастив"[14]. А Олень до чистої води бiжить з Давидом: "Хто напоїть мене водою з криницi, буде у Вифлеємi при воротяхi (2-га кн. Царств, 23, вiрш 15)"[15]. Слово, iм'я, знак, шлях, слiд, нога, копито — назву має — тлiннi ворота, що ведуть до нетлiнного джерела. Хто не подiляє словесних знакiв на плоть i дух, той не може вбачати рiзницi мiж водою та водою, красою небесною i росою. Поглянь на 33-тю главу, вiрш 13 Второзаконня: “І є худоба нечиста, яка має нероздвоєне копито"[16]. Який є сам, такою буде йому й Бiблiя. Про неї чiтко сказано: “З преподобним преподобний будеш...” Описувачi звiрiв пишуть, що верблюд, перед тим як пити,  завжди каламутить  воду. А олень любить чисту.

Цю байку написано у Свiтлу недiлю[17]

пiсля полудня 1774 року в Бабаях.

 

Байка 21. Зозуля та Дрізд

 

Зозуля прилетiла до Чорного Дроздика.

— Чи тобi не нудно? — питає його.— Що робиш?

— Співаю, — вiдказує Дроздик, — хiба не бачиш?

Я спiваю частіше вiд тебе, але однаково нудно...

Та ти ж, панi, тiльки й робиш, що, підкинувши в чуже гнiздо свої яйця, з мiсця на мiсце перелiтаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам вигодовую, бережу i вчу свої дiти, а працю полегшую співома.

С и л а.

Багато хто, занедбавши спорiднену собi працю, лише спiває, п'є та iсть. У цiм гультяйськiм порожнюваннi вони терплять їдучiшу i бiльшу нудьгу, нiж тi, хто працює без ослабу. Спiвати, пити та їсти — не робота, а лише хвостик з призначеного нам. А хто для того їсть, п'є та спiває, щоб бажанiше пiсля вiдпочинку взятися за роботу, як за визначений шлях свiй,  цьому нудьгу  прогнати небагато  труда треба: щодня вiн працює й вiдпочиває, i це про нього приказка: "Добрiй людинi будь-який день свято”. Робота наша — це джерело веселощiв.  А коли кого робота не звеселяє, той не має з нею спорiдненостi, хто не є приятелем й вiрним i нiчого бiля неї не любить, той завжди неспокiйний i нещасливий. Але нема солодшого, як спільна  для нас  усiх робота. Вона визначає пошуки Божого царства i є головою, свiтлом та сiллю будь-якого приватного заняття. Навiть найкраща робота не веселить і є без страху Божого, бо, наче без голови, вона мертва, яку б ми не мали з нею спорiдненiсть. Страх Божий звеселяє серце. Воно, як тiльки почнеш звертати до нього гадки свої, вiдразу оживає, i, як прах, розвiяний вiтром, зникає бiс нудьги та зневiри. Всi ми, усяк добрий чоловiк, лише до цього народженi. Щасливий той, хто поєднав любу собi роботу iз загальною. Це справжнє життя. I тепер можна зрозумiти таке Сократове слово: "Однi живуть для того, щоб їсти й пити, а я п'ю та їм для того, щоб жити”.

а Найкраща справа може бути нудна без ослабу, але в стократ нудніше не робити нічого (прим. Г. Сковороди)

 

Байка 22. Гній і Діамант

 

Той самий Гнiй, у якому в давнину Езопiв пiвень[18]вирив коштовний камiнь, дивувався Дiаманту й зацiкавлено розпитував:

— Скажи менi, будь ласка, чого це тебе так цiнять? I за вiщо тебе так пошановують люди? Я удобрюю ниви, сади, городи i є, власне, творець краси й користi, але навiть на дещицю не можу до тебе дорiвнятися.

— Сам не знаю, — вiдповiв Дiамант. — Я так само, як i ти, — земля, чи навiть гiрший за тебе. Я, власне, перепалений сонцем жужiль. Але в сухих моїх водах величною красою вiдбивається полиск сонячного свiтла, без якого всi твої удобрення стають порожнi, а проростi мертвi, як каже стародавня приказка: в полi пшениця роком родиться, а не нивою, нi гноєм.

С и л а.

Свiтськi книги, безсумнiвно, наповненi великою користю та красою. Коли б вони спитали Бiблiю: чому перед нею вони й дещицi тi слави не мають i нащо їй створюють вiвтарi та храми, "Сама не вiдаю,— вiдповiла б вона. — Я складена з тих-таки слiв i речень, що й ви, i навiть ще з гiрших та варварських. Але в безсмаковитих моїх водах, як у дзеркалi, чудово сяє невидиме, проте свiтле око Боже, без якого ваша користь порожня, а краса мертва".

Звичайно,  цим-от  деревом  життя усолоджуеться  несмачних речей його гiркота, коли вибуяла вода його перетворюється у вино, що звеселяє серце людинi. Це про неї каже Соломон таке: "Звеличилась ти над усiма. Брехливої догоди i суєтної доброти жiночої немає в тобi". Поглянь на закінчення притч[19]. Бог у Бiблiї зчаста позначений роком, погодою, благоденством, наприклад: "Лiто Боже приємне...", "Цей нинiшнiй час погожий..." Прочитай  початок Соломонових  приповiсток про  час[20]. Час — римське tempus, вiн означае не лише рух у небесних колах, але й мiру руху, що зветься у стародавнiх грекiв <...> . Це слово означає те ж таки, що й такт, а це вiд грецького слова (<...> — розкладаю) походить. Та й у нинiшнiх музикантiв мiра в русi спiву зветься темпо. Отже, темпо в руховi планет, годинникiв i музичного спiву є те ж саме, що й у фарбах малюнок. Тепер видно, що значить <...> i tempus. Мудро каже прислiв'я: "В полi пшениця роком родиться..." Мудро й у римлян казали:

Annus producit, non agerа. Малюнок i темпо є невидимiсть. І хай завершиться  наша  байка.  Арiстотелевими словами про музику:

<...>б.

Хто це розжує, той знає, що значить ритм. Ця думка в Росїї[21]у багатьох на вустах, але не в багатьох на умi.

 

а Рік виробляє, не поле (латин.)

б У ритмі нам дає насолоду знання і порядок (гр.)

 

Байка 23. Собака і Вовк

 

У Тiтира[22], пастуха, жили Левкон та Фирiдам, два пси, у великiй дружбi. Вони прославились i серед диких  i серед  домашнiх звiрiв. Вовк од заздростi на їхню сдаву вишукав момент i став набиватися до них у друзi.

— Прошу мене любити та жалувати, панове  мої,— сказав  Вовк iз придворною чемнiстю. — Ви мене надзвичайно ущасливите,  коли дозволите менi, на вашу ласку, бути третiм вашим товаришем, що вважатиму собi за велику честь.

Потiм понарозказував їм про славетних i багатих своїх предкiв, про моднi науки, в яких стараннями батькiв був вихований.

— Коли ж, — додав Вовк, — станом та науками хвалитись у розумних сердець вважається за дурноту, то можу ще краще сказати, аби ви мене полюбили. Я зовсім цiлком схожий на вас обох, а голосом i шерстиною — на пана Фирiдама. Є стародавня приказка: Simile ducit deus ad simileа. В одному лише не криюсь — маю лисячий хвiст, а погляд — вовчий“[23].

Левкон вiдповiв Вовковi, що хоч Тiтир на них зовсiм не схожий, але є їхнiм третiм товаришем i що вiн без Фирiдама нiчого не починає й не вирiшує.

Тодi Фирiдам сказав таке:

— Голосом та шерстиною ти справдi на нас схожий, але серце твоє стоїть далеко. Ми стережемо вiвцi, задоволенi вовною й молоком, а ви шкуру дерете i їсте їх замiсть хлiба. Найбiльше ж не подобається нам свiчадо душi твоєї — хитрий погляд твiй, що косо зирить на баранця, який ходить ген недалеко вiд тебе.

С и л а.

I походження, i багатство, i чин, i спорiдненiсть, i тiлесне обдарування, i науки безсильнi ствердити дружбу. Але серця; в думках узгодженi, й однакова чеснiсть людинолюбної душi, що живе у двох, а то й у трьох тiлах, — ось справдешня любов та єднiсть, про що погляньте на главу 4, вiрш 32 у Дiях[24]i про що Павло каже: "Нема юдея, нi грека...", "Бо всi ви один у Христi Iсусi..." (До галатiв, 111, 28)

 

а Бог веде подібне до подібного (лат.)

 

Байка 24. Кріт і Лінкс [25]

 

За казками, звiр Лiнкс має настiльки гострий зiр, що проглядає землю на кiлька аршинiв. Забачив вiн якось у землi Крота i почав насмiхатися над його слiпотою:

— Коли б ти, мiзерна тваринко, мав би мой прозiрливостi хоч на соту частку, то мiг би проникнути навiть крiзь центр землi. А натомiсть усе вимацуєш, слiпий, як нiч без мiсяця.

— Будь ласка, не вельми хвались, — вiдповiв Крiт.— Зiр твiй гострий, зате розум — зовсiм слiпий. Ти маєш те, чого позбавлений я, а я — чого немає в тебе. Коли хвалишся своїм гострим зором, не забувай про мiй не менш гострий слух. Можливо, i я давно мав би вже очi, коли б були вони менi потрiбнi. Вiковiчна правда блаженної натури нiколи не образить. Вона, рiвняючи всi нерiвностi, гостротою слуху замiстила менi силу очей.

С и л а.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Grigoriy_skovoroda_bayki_harkivski.docx)Grigoriy_skovoroda_bayki_harkivski.docx53 Кб1762
Скачать этот файл (Grigoriy_skovoroda_bayki_harkivski.fb2)Grigoriy_skovoroda_bayki_harkivski.fb286 Кб1685

Пошук на сайті: