Історія русів (сторінка 5)

спагів, а в іншому— солдатів та жандармів; а далі назви ті діляться на кінних та піших, тому

також відомі назви од мушкетів— мушкетери, од карабінів— карабінери і так далі.

Таким чином, і Руські воїни називалися кінні— Козаками, а піші— стрільцями та

сердюками, і ті назви суть власне Руські, од їхньої мови взяті; наприклад, стрільці— від

стрільби, сердюки— від серця, або запальчивості, а Козаки та Козари— від легкості їхніх

коней, подібної до козиного скоку. Стосовно того, щоб вони були іноземцями або зайдами і

Руський народ довірив би таким волоцюгам долю свою і безпеку, того ніщо не доказує, і

вигадки про те і висновки суть нерозсудливі. Також і думка польських істориків, які

приписують заведення Козаків їхніми Королями, стосується лише нежонатих Запорозьких

Козаків, що зібралися були на Дніпровому низу з Руських охотникІв, про яких історія

широко повідає. Осідлі ж і запасні Козаки, названі від того Реєстровими Козаками, були всі

по провінціях і повітах Руських, і видно їх досі по стародавніх компутах та самих осідлостях,

себто околицях та куренях. А Королі Польські Владислав Другий і Стефан Баторій через

Гетьманів своїх Руських хоча і робили Козакам розпорядження, але те стосувалося лише

управління та комплектування їхніх полків, кінних Козацьких та піших сердюцьких, котрі

набиралися із Козацьких родин, які мешкали околицями та куренями своїми у всіх

воєводствах Руських, і стосувалося це до примноження їхніх чиновників та урядників, але

жодним чином не до нових заведень Козацтва, про що свідчать самі тих Козаків привілеї та

універсали, тут описані. Коли ж вважати первісне Козацтво від Скіфів та Козарів, то вийде

все те саме, що вони пішли од свого племені Слов'янського, бо відомо, що Скіфи, або,

кажучи правильніше, Скити, були Слов'янами, себто людьми, котрі замешкували над Волгою

і на Кавказі, а Козари, властиві предки Руських Козаків, мешкали по всій Русі як вибрані з

того ж таки народу на службу Вітчизни.

Черкасами називали й писали всіх майже Малоросіян, а не самих лише Козаків; але

називали їх так лише Великоросіяни на відміну від своїх мешканців і давали їм назву за

чільним їхнім містом Черкасом, що стоїть над рікою Дніпром, де Гетьмани Руські мали

резиденцію і де був верховний трибунал тої землі. Давати ж народам назви за чільними

їхніми містами— звичайна річ у цілому світі. Так називали Москалями всіх Росіян за містом

їхнім Москвою, і царство те довго такою назвою титуловано; також називають нині

 17

Генуезців, Венеціян та інші народи за їхніми містами. Коли ж запитати ще, чому місто

Черкаськ названо Черкасом, то вже тонкість ця буде такою нерішучою, якби й про багато

інших міст на світі, що не мають відомостей про початок своєї назви. Але то вже

справедливо, що народ Черкеси, який за Азовським морем та за рікою Доном проживає і на

який багато хто з письменників вказує, ніколи на Русі міст на своє ім'я не будував, та і в себе

їх не має, і той народ виглядом своїм і місцем проживання свого в межах слов'янських, себто

між стародавнім Князівством Тьмутараканським і рікою Волгою, справедливіше може

вважатися походженням своїм од племен Слов'янських, які змішалися з Грузинами і

Татарами, аніж від нього виводити воїнів Слов'янських, від Черкасів численніших на цілі

мільйони, які виставляли на війну великі свої армії.

Стосовно ж Татар, то зони, бувши зайдами в землі Руській, натурально воїнів своїх

русинам не давали, а навпаки, з їхніми воїнами вели повсякчас війни і ніколи з народом

Руським не мішалися, отож-бо Козаки Руські від них походити аж ніяк не могли.

По скону Гетьмана Князя Ружинського року1534-го вибрано Гетьманом із Осавулів

Генеральних Венжика Хмельницького. Він, діставши повеління від Короля Жигмунта

Першого відбивати військом велику Орду Татарську, яка збиралася була з Криму й

Бессарабії і пробивалася через Молдавію та Волинь до Польщі на грабіж та її спустошення,

виступив з військом своїм реєстровим на Волинь, а охочекомонні полки і Запорозьких

Козаків, розчленивши на багато ватаг, розіслав для прикриття кордонів з того боку, звідки

йшли Татари, повелівши їм нападати на Татар в часи їхніх походів та нічлігів і відходити від

них, подаючись до головного війська. Татари, обурені такими маневрами, вважаючи всі

війська, що нападали на них, малозначущими, які їм відбити і прогнати завжди можна, йшли

далі безпечно і насунулись на табір Гетьманський біля міста Заславля. Гетьман, перед тим

укріпивши табір свій вагенбургом, побудованим з обозу, і залишивши в ньому трохи піхоти з

важкою артилерією, сам з усім головним військом сховався за гаями та пасіками міськими. І

як тільки Татари оточили за своїм звичаєм обоз Козацький і почали перестрілку, зчинивши

великий ґвалт, то Гетьман, виступивши із закритого місця, ударив з тилу і по флангах ворога

і, зробивши один залп з мушкетів та гармат, почав тяти, списами та шаблями. Татари,

вражені несподіваним нападом і будучи збиті сильним залпом і оточені з трьох сторін

військами, злякалися, замішалися і розбіглися врозтіч полями. Гетьман, негайно відрядивши

призначені перед тим війська, велів їм гнати і вражати Татар ззаду і, відаючи про Татарську

хижацьку звичку зручно на бігу з'єднуватись, обертатися і нападати, наказав своєму війську

в жодному разі не розсипатись поодинці, а триматись кошів, що значить сучасні взводи або

плутонги; сам же з головним корпусом ішов серединою і відбив всі Татарські в'юки з

запасами. Татари не поминули нагоди на бігу з'єднатися і, обернувшись, напасти на все

військо. Але в Гетьмана готова була для цього сильна батава з артилерією, котра негайно їх

відбивала і змушувала тікати. І, таким чином, Гетьман, розбивши та розсіявши Татар,

повернувся зі славою і великою здобиччю до Заславля і дістав від Короля вдячні похвальні

листи, а від Поляків всюди, куди приходив, тріумфальні зустрічі.

У дні Гетьмана Венжика, на головному Сеймі, який був тоді у Варшаві, коли про

зрівняння Литовського і Руського Шляхетства зі Шляхетством Польським подані були на

підтвердження колишні основні привілеї і всі законоположення, то Король Сигізмунд

Август, підтверджуючи і підставовуючи їх на всій давній основі, виданим року1563-го

червня7 дня привілеєм, поміж іншим узаконив: «Дозволяємо лицарству Литовському і

Руському привілеї прав і вольностей земських внести і вписати в новостворений Статут

таким чином, як і в Короні Польській вони вписані, і рівномірно вживати, вольностями

своїми користуватися і мати, так, як і раніше цього всього, чин лицарський Шляхетський

обох народів, Литовського і Руського, те вживати і користуватись». А коли на другому

головному Сеймі, що після того був, від депутатства Руського появилися подання про

домагання деяких чинів Литовських, а паче тих, що були в землі Руській по виборах на

урядуванні, поспільства Руського на вічне послушенство, то той же таки Король Сигізмунд

 18

Август, повторюючи і потверджуючи всі попередніх Королів Польських привілеї, в даному

від себе року1569-го Червня7 дня привілеї так узаконив: «Землю Руську і Князівство

Київське і всіх тих земель жителів узагалі і кожного особливо од послуху, володіння, посад і

повелінь Великого Князівства Литовського на вічні часи вилучаємо, звільняємо і до

Польського Королівства, як рівних до рівних, вільних до вільних і як власний і справжній до

першого і то власного тіла і голови, з усіма взагалі і з кожним особливо, з містами,

містечками, селами, повітами, або уїздами, і всіма їхніми, які б не були, маєтками, тую

землю і Князівство Київське вищезгаданій Короні, або Королівству Польському, прилучаємо

і з'єднуємо».

Після смерті Гетьмана Венжика Хмельницького Гетьманом був вибраний із Воєвод

Князь Михайло Вишневецький, Він1569 року дістав повеління від Короля Сигізмунда

Августа йти з військом Малоросійським на оборону від Турків і Татар обложеного ними

міста Астрахані на підмогу військам Царя Московського Івана Васильовича Грозного, якому

Король завдячував повернення Польщі завойованого Царем міста Полоцька з його

околицями. За цим повелінням Гетьман з полками реєстрових Козаків вирушив у похід з

міста Черкасу і, йдучи походом, приєднав до себе прикордонні охочекомонні полки і частину

Запорозьких Козаків і з тими силами, пробираючись степами, досяг міста Астрахані, а там,

оглянувши табори Турецький і Татарський, що стояли нарізно побіля міста, розташував і

свій табір геть вище від ворожих над рікою Волгою і, укріпивши його шанцями та

артилерією, звелів робити наїзникам своїм часті шарміцелі, або перестрілки, біля таборів

ворожих, а сам тим часом з сильним корпусом кінноти кожен день наїздив на табір

Турецький і, обходячи його навколо з мушкетною перестрілкою, до свого табору повертався.

Гетьман, продовжуючи такі наїзди декілька днів, вислав однієї ночі надійного старшину у

місто з наказом, щоб гарнізон і мешканці в призначений їм день зробили вилазку з міста і

розпочали фальшиву атаку на Турецькі шанці, що були між містом і їхнім табором.

Старшина, який повернувся з міста і який переліз вночі в обидві сторони, запевнив Гетьмана,

що міщани і гарнізон готові виконати наказ. Гетьман зробив таке саме розпорядження і

допоміжним Московським військам, що окопалися на одній Волзькій косі, щоб вони в той

самий день підступили піші під табір Татарський і займали б його своєю атакою.

За цим розпорядженням першого ранку на світанні виступив Гетьман з кіннотою

вишикуваною лавою, або довгим фронтом, а позад неї товстою фалангою вишикувались

п'ятнадцять тисяч піших козаків, озброєних списами, шаблями та мушкетами. Кіннота йшла

спереду і з флангів, закриваючи піхоту, і як тільки корпус той стало видно з міста, то

громадяни з гарнізоном зробили вилазку за умовою, з великим криком і пальбою

розсипались побіля шанців Турецьких, вдаючи, що їх оточують. Гетьман зі своїм корпусом

наближався до табору Турецького, і Турки, бачивши і гадавши собі, що він просто

роз'їжджає, як і раніше, анітрохи на нього не вважали, а бігли великими юрбами з табору до

шанців на допомогу своїм військам. Корпус, ставши на найближчій дистанції від табору,

миттю розбігся і дав місце піхоті, котра з можливою рвучкістю вдарила по табору, вдерлася в

нього, заволоділа гарматами і, проходячи по ньому, разила Турків, які зовсім не сподівалися

такого нападу. Втеклі з табору Турки дали знати в шанцях про свою поразку, і звідти юрбами

поспішали визволяти табір. Але Козаки, засівши в ньому, зустріли їх з окопів артилерією і

пострілами з мушкетів так вдало, що більша частина загинула на місці, а решта в замішанні

не знали, куди тікати. Гетьман з кіннотою, напавши на них саме в той час, побив їх удруге і

прогнав до табору Татарського, куди тікали і Турки, що залишилися в шанцях, а громадяни з

гарнізоном зайняли шанці майже без жодного спротиву. І таким чином Астрахань від облоги

визволено. Турки, діждавшись ночі, пішли до своїх Черкеських кордонів, а Татари їх

прикривали. Гетьман Вишневецький, здобувши біля Астрахані в таборі Турецькому велику

здобич, поділив її поміж військами своїми та Московськими, віддавши цим останнім і всю

важку артилерію Турецьку, але відділивши при тому частину здобичі на скарб

Малоросійський. Вчинком таким війська Малоросійські, а паче Козаки Запорозькі та

 19

охочекомонні, вельми засмутились і явно ремствували на Гетьмана і однієї ночі,

відділившись, їх понад п'ять тисяч чоловік полишило табір Гетьманський. Проходячи вниз

рікою Доном, зупинилися в гирлі його на одній косі вище від міста Азова, на супротивному

його березі, і побудували там місто Черкаськ по імені свойого міста Черкаса, де,

залишившись вони назавжди, жили спершу без жінок, за прикладом Запорожців, опісля,

запросивши до себе Донських Козаків, що малим числом проживали в своєму містечку

Донському, на місці нинішнього Донського монастиря, поєднались з ними і переженились,

прийнявши всі звичаї тих Козаків і зробивши місто те головним всьому війську Донському,

що від них і від одноземців, які до них приходили, значно примножилося.

На місце Вишневецького, що вибув з посади Гетьманської, висланий од Корони в краї

зарубіжні, року1574-го обрано на Гетьмана Обозного Генерального Григорія Свірговського.

Він, по волі Речі Посполитої Польської, яка керувала через міністрів своїх Польщею, по

виїзді з неї Короля Генріха у Францію, закликаний був Господарем Волоським Йоаном

Липулою на допомогу народові його супроти Турків, що на нього нападали, і, вступаючи в

Молдавію з військом Малоросійським, дав першу баталію Туркам біля міста Сороки23

квітня1575 року, де, розбивши Турків ущент, поклав головного Пашу їхнього Кара-Мустафу

і багатьох з ним чиновників Турецьких і випровадив їх з багатьма прапорами та здобиччю до

Варшави. Опісля такої звитяги розділив Гетьман війська свої надвоє, і одну частину під

командою Полковника Сави Ганжі вирядив до чільного міста Волоського Бухареста, а з

другою пішов сам через Ясси до Галаців; тим часом послав нарочного на Січ Запорозьку з

наказом до Кошового Феська Покотила, щоб він вислав піхоту свою човнами на Чорне море і

наказав не допускати десантів Турецьких у Дунай і Дністер. Кошовий зладив ту експедицію

в найліпшому порядку, і вона принесла сухопутному війську великі вигоди. Запорожці,

роз'їжджаючи своїми човнами по Чорному морю і в гирлах обох рік, перехопили й полонили

багато суден з військом та військовим припасом, а ввійшовши в Дунай, багато прибережних

фортець і селищ поруйнували й попалили. Гетьман і Ганжа з військами своїми, проходячи

Молдавію та Валахію, зустрічали Турецькі корпуси та ватаги і їх завжди щасливо розбивали

і розганяли. Очистивши тії землі од нашестя Турецького, коли повернув Гетьман од Дунаю в

Бессарабії під місто Кілію, то тут зрадницьким чином сповіщений був Вірменином, що в

місті тому переховуються неоціненні скарби, награбовані Турками в Молдавії і Валахії, і

зберігаються в місті під охороною невеликого гарнізону в очікуванні, поки човнк Запорозькі

з моря і Дунаю відійдуть і їх в Туреччину буде можна перевезти. Гетьман, звикши

перемагати незрівнянно більші сили і твердині Турецькі, вирішив одразу ж облягати Кілію і

взяти її приступом. Вирядивши війська на приступ і не зоставивши в таборі своєму звичайної

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.docx)Istoria_rusiv.docx860 Кб2354
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.fb2)Istoria_rusiv.fb21435 Кб1959
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.pdf)Istoria_rusiv.pdf1770 Кб2575

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: