Володимир Винниченко - Сонячна машина (сторінка 27)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Volodimir_vinnichenko_sonyachna_mashina.djvu)Volodimir_vinnichenko_sonyachna_mashina.djvu12986 Кб2773
Скачать этот файл (Volodimir_vinnichenko_sonyachna_mashina.docx)Volodimir_vinnichenko_sonyachna_mashina.docx1128 Кб7229
Скачать этот файл (Volodimir_vinnichenko_sonyachna_mashina.fb2)Volodimir_vinnichenko_sonyachna_mashina.fb22376 Кб4729
І вмить його погляд падає на жовтеньку книжечку статуту Інараку. Наче наступивши на гострий цвях, він із жахом скидає руками, вихоплює годинника, дивиться, знову змахує руками, жужмом, з люттю засуває рукопис із усіма його «елементами» в шухляду, бурею вибігає з помешкання і скажено летить сходами вниз. І всі «елементи», самоцінні, неповторні, в паніці принишкли по куточках душі, як горобці перед нале-тілим шулікою.

***

— Товаришу Шторе, ви запізнились на двадцять хвилин. Роблю вам заввагу. Прошу заняти своє місце.

— Отже, більшістю голосів, товариші, постановляється першим розглядати питання про товариша Рінкеля. Слово має товариш Кестенбавм. Увага, товариші!

Товариш Штор винувато навшпиньках підходить до довгого столу, немов для вечері наготовленого, тихесенько сідає поруч із Шпіндлером і аж тоді швиденько з полегкістю витирає піт із чола, лиця, шиї, рук. І невже тільки він один запізнився? Так, здається, він один: Тіле, Шпіндлер, Клара, Гоферт,  Брави Паровоз, Кестенбавм і Рінкель. Усі. Ну, добре, що і принаймні не спізнився на справу Рінкеля.

Товариш Кестенбавм нервово потирає під піджаком лівою рукою правий бік грудей. Ріденьке волосся вже прилипло йому до зморшкуватого чола; вже запалі, вузенькі хоровиті груди дихають нерівно, з хригом, стомлено. Ех, бідолаха! А бій же ще й не починався!

Товариш же Рінкель стоїть по другий бік столу, спершися влечем об одвірок та спокійно заклавши руку за пазуху й вибачливо, трошки гумористичне, але з пошани до зібрання стримано посміхаючись. Нижня соковита, червона губа трошки одвисла, і з за неї біло поблискують рівні, гарні зуби Гордовитий ніс випинає ще з більшою, ласкавою гідністю свою горбинку. Розумні очі поглядають із спокійним і веселим чеканням. Це, власне, буде не бій, а несподівана забавка, яку милий товариш Кестенбавм неодмінно хоче дати товаришам, милі товариші мусять прийняти її. Ну що ж, він жде перших нападів, слово за товаришем Кестенбавмом.

Надворі ще видно; ще вгорі на двадцятих поверхах будинків червоно-буряковим вітряним сонцем палають вікна. Надворі грюкіт, гуркіт, дзвякіт.

А тут, у кутках, суворо й поважно стоять, як вартові, інара-кісти, синьо-сірі, мовчазні тіні; портьєри на вікнах щільно, до найменшої щілинки позапинані, і над столом урочисто та строго не кліпає лампа. Сьогодні тут мають бути важні події.

Обличчя також строгі, сухі, позамикані на ключ цілковитої об'єктивності.

Слово за товаришем Кестенбавмом. Товариш Кестенбавм проводить пальцями по вусах, прочищаючи дорогу словам, хрипко й безуспішно викашлюється, зручніше вмощує праву руку на спинці стільця, потуплюється і, нарешті, скинувши догори малесенькою, стиснутою на висках голівкою, робить перший удар.

Він уважає за потрібне одверто й правдиво, як це приписує статут Інараку, заявити перед товаришами свою думку про товариша Рінкеля. На його думку, життя товариша Рінкеля ь сором і ганьба для Інараку.

Макс енергійно відтріпуе чуба з чола. Удар досить рішучий і сміливий. Браво, Кестенбавмчику!

Розуміється, товаришеві Гофертові це не подобається. Товариш Гоферт уже пильно, здивовано, як на диво якесь, витріщився на Кестенбавмчика.

Так, Кестенбавм одверто заявляє, що спосіб життя товариша Рінкеля — це спосіб життя не члена Інараку, а якого-не-будь легального соціаліста.

Товариш Гоферт цього, вже не витримує. Він строго підводить рівну, суху, як засушена риба, постать і м'яким, глибоким басом рішуче заявляє голові зборів свій протест проти таких образливих порівнянь. Він вимагає доказів од товариша Кестенбавма. Або зараз же взяти свої слова назад!

І так само рівно й строго сідає.

Але товариш Рінкель зовсім не почуває себе ні ображеним, ні навіть зачепленим. Господи боже, хіба ж можна ображатись тим, що каже милий, але хорий і такий собі бідолашнень-кий товариш Кестенбавм? Товариш Рінкель просто спокійно собі стоїть, спершися плечем об одвірок та вибачливо посміхаючись. Так стоїть доросла людина, коли маленьке розсерджене дитинча сердито б'є її своїми кулачками іпо ногах, не маючи змоги дістати навіть до живота.

Товариш Гоферт вимагає доказів. Будь ласка, Кестенбавм зараз їх подасть усьому зібранню. Будь ласка.

І Кестенбавм із стримано-скупченим виразом почервонілого на вилицях, недужого лиця рішуче й загрозливо лізе в кишеню. Голос йому хрипкий, шершавий, з присвистом, з шипучою ноткою, від якої Максові весь час хочеться прокашлятись. Кестенбавм витягує якісь папери й тримає їх у руці.

Будь ласка. От зразки невинних розваг депутата рейхстагу, офіціального члена соціал-демократичної фракції й дійсного члена Інараку, пана Рінкеля. Перший зразок.

Кестенбавм дрижачими пальцями вибирає з купки папірець.

Пан Рінкель в окремому кабінеті ресторану «Білий Прапор» у товаристві відомих буржуазних адвокатів і акціонерів славного «Прогресу». Голі жінки, вино, цинічні розмови про робітництво, про Інарак, нарешті, дика, безсоромно-дика оргія. Пан Рінкель трохи не на чолі цього паскудства. Неправда може?

Товариш Рінкель старається не засміятись. Силкуючись бути зовсім поважним, він ласкавим, лагідним голосом каже:

— Неправда, товаришу Кестенбавме.

Кестенбавм на момент аж тетеріє від цих слів, а головне від тону й поведінки Рінкеля. Неправда?! Він не був у суботу того тижня в ресторані «Білий Прапор»!

Ні, Рінкель там був, але оргії, голі жінки й тому подібна нісенітниця, — це просто містифікація бідного товариша Кестенбавма якимсь гумористом.

Голова зборів Паровоз Бравн просить товариша Кестенбавма не входити в сепаратні балачки й провадити свою промову до кінця. Після того матиме слово товариш Рінкель, який дасть разом усі свої пояснення.

Добре. Товариш Кестенбавм провадить далі свою промову. Він виймає папірець за папірцем і викладає зразки життя пана Рінкеля, депутата рейхстагу. От пан Рінкель, як знавець і меценат мистецтва: він дарує цирковій артистці брильянтові сережки. От пан Рінкель заробляє в поті чола свій хліб: бере хабар од клієнта противної сторони. От пан Рінкель ухиляється дати звідомлення з тих грошей, які він узяв при експропріації банку в Гамбурзі.

І папірець за папірцем витягають дрижачі пальці з купки паперів, зразок за зразком викладає хрипкий із присвистом голос, удар за ударом падає на противника. Замкненість облич уже розмикається, вони стають похмурі, уважливі, насторожені. Погляди все частіш і частіш пильно й непомітно свердлять товариша Рінкеля. Навіть Гоферт уже не збирає здивовано обурених густих зморщок над бровами, уже й він поглядає то на одного, то на другого допитливо, трошки злякано.

У Кестенбавма пальці вже не трусяться так неупевнено й нетерпляче, і голос уже не такий рвучкий, і дивиться він уже не з таким напруженим задерикуватим завзяттям. О, він б'є вже певною, злісною, накипілою й вірною рукою.

І, розуміється, перемога була б цілком на його боці, коли б противник відчував ті удари. Але то диво, що той стоїть собі все так само невинно, незаймане, спокійненько й з таким виглядом, наче товариш Кестенбавм розповідає не про його ці всі речі, за якими стоїть смертна кара, а невдало комічні анекдоти про когось іншого. Йому й трошки смішно, і трошки соромно за товариша Кестенбавма, і трошки вже нудно від занадто довгого розповідання. Його вже навіть трошки сердить навріписте, зле дитинча, яке дряпає, щипає його за ноги. Він міг би одним рухом просто відкинути його від себе й скінчити всю «боротьбу», але... нехай уже докінчить своє щипання до краю. І він із розуміючим, вибачливим усміхом поглядає на товаришів, часто злегка знизуючи плечима.

І товариші від цього ще більше хмуряться та ще уважніше подивляються й на нього, і на товариша Кестенбавма: хто ж із них, власне, божевільний — Кестенбавм чи Рінкель? Хто з них так сміливо грає своєю головою? Хто сміє так жартувати з Центральним Бюро Інараку Німеччини?! Бо тільки божевілля може дозволити собі або так обвинувачувати невинного товариша, або, будучи винним, так цинічно, так нахабно не винно поводитись.

 Макс, понуро насупивши брови, неодступно, вперто вдивляється в гарне, здорове, з гордим носом і таке спокійне, вибачливе, повне внутрішньої гідності й поважності лице Рінкеля. Невже все це неправда, що так жагуче, так переконано, так певно викрикує Кестенбавмчик? Кестенбавм не бреше и не може брехати. Але не бреше й це спокійне, вибачливе, глибоко певне в собі лице. Не можна так брехати! Можиа брехати словами, але цим спокійним, трошки жаліючим, лрощаючим і лагідним блиском очей брехати не можна. Що ж це таке? Якесь непорозуміння?!

Але коли правда все, що каже Кестенбавм? Коли дійсно Рінкель і оргії справляє, і хабарі бере, і організаційні гроші краде, і є тайний акціонер «Прогресу»? То що ж це тоді таке? Це ж глум з Кестенбавма, з Макса, з Шпіндлера, з усіх тих, хто взяв хрест і пішов на розп'яття?! Кестенбавм, який де пфеніга віддав усі гроші, взяті Інараком під його кермою з банкірського дому Фогта, який ее хоте за організаційні гроїгі поїхати на пару місяців полікуватись, який помирає над своего друкарською машиною, що ж повинен почувати цей самиї Кестенбавм, вірячи, що все це правда? А що решта новиина почувати?

І Макс обводить поглядом лонуро-слухаючі, нахилені до столу голови. От кучерявий, величезний Бравн з димно-чорними кудлатими кучерями, подібними до клубів диму паровова. Голова професійного союзу металістів Німеччини, особа, яка може мати кияжі палаци, яка до самої смерті може пишатись легальною, «законною» пошаною панів банкірів. Вій член Інараку, він живе як маленький урядовець, він одрікся батька, матері, партїі, самого себе і щодня готовий на смерть.

От Гоферг. Милий, висхлий хухедний Гоферт. Він — професор математики, він — поважний бюргер, він — кандидат на славу знаменитості. І він—член Інараку, він так само, як Кестенбавм. як Тіле, як усякий член Центрального Бюро, виконує найнебезпечиіші доручення організації. І він живе, як аскет, дозволяючи собі тільки єдину розкіш: чисте, строге убрання.

От Клара, та сама Клара, яка обцілувала всіх, ідучи на виконаний смертного присуду над райхсканцлером Зайделея, яка сама собі поцілувала руку иа прощання з собою.

Що ж вони повинні почувати, прииускаюта, що Кестенбавм каже правду?!

І Макс чує, як у яьому зиову ворушиться чудес бажання, що виникає в ньому завсігди, як вій бачить Рінкеля: підійти до нього, схопити ззаду за комір, сильно струснути и подивитись, чи не струситься з нього ця така імпозантна, авторитетна гідність і чи не пролупиться крізь неї щось інше, і чи не буде те інше — справжнє. Тільки тепер це бажання зле, непокійне, сласне.

А бідний, маленький, з запалими грудьми й висками Кестенбавмчик, зовсім захрипнувши, уже відіпхнувши стільця, — на якого чорта йому стільці! — вже не витираючи поту, вже не вважаючи на постукування олівцем Паровоза, жагуче тягнеться весь до Рінкеля. Губи його трусяться, покривлюються, в кутках негарно збилась білою піною слина, слова рвуться пошарпаними шматками, — він от-от або кинеться скрюченими руками в чисте, випещене, поважне лице Рінкеля, або вдариться головою об спинку стільця й ввскливо з рясними слізьми заридає. Бо Рінкель же був його учителем. Рінкель же був його проводирем у соціалізмі, Рінкеля ж він сам увів до Інараку, за Рінкеля вій готовий був ручитися своєю бідною головою з запалими висками.

— Та я вас питаю, товариші, я нас питаю, який же може бути той соціалізм, який робитиметься отакими руками?! Та яке ж довір'я може бути в мас, коли їм стане відомо, що цей пан — член Інараку? Та як ми сміємо судити й карати дру гих, коли ми самі такі?! Ми — банда розбійників! Чуєте ви мд — банда розбійників!

— Товаришу, я вам забороняю...

— Нічого ви мені не можете заборонити! Начхав я на ваші заборони Ми — банда! Ми — грабіжники! Ми — вбійники!

— Товаришу, я позбавляю вас слова!

— Можете! Можете навіть убити мене. Будь ласка. Нате!

Кесгенбавм із розмахом розхристує груди й випинає їх до Паровоза, але тут же раптом підскакує від раптового вибуху кашлю, обнімає свої зразу ж утягнені назад груди обома руками й одбігає до стіни. Там, припавши до неї головою, він болюче, довго, з надсади кашляє. Перехопивши паузу між при ступами кашлю, він сипить:

— Я скінчив.

І знову кашляє. Але Паровоз слова не дає нікому, і ніхто до слова не зголошується, всі сидять і дивляться в аркуші паперу перед собою або понуро малюють на них фігурки.

Кестенбавм затихає, витирається й іде до свого стільця. Сівши до столу, він схиляє голову на руку й заплющує очі. Груди ходять йому трудно й часто, з пісковим підсізистом.

— Слово має товариш Рінкель.

Товариш Рінкель виймає руку з за борта піджака, одліплюь илете від одвірка й обережно прокашлюється. Він уже не посміхається, не знизує плечима, на лиці ного сум і жаль до Кестенбавма. Соковитий, оксамитний, воркітний баритон його наче під сурдинкою. Йому дуже прикро, що він повинен одповідати товаришеві Кестенбавмові тоді, коли його здоров'я...

— Я вам не товариш, і прошу моє здоров'я лишити в спокою! Чуєте, ви?!

— Товаришу Кестенбавме, прошу не перебивати товариша Рінкеля.

Кестенбавм криво посміхається, саркастично шипить «товариш!» і знову заплющує очі.

Товаришеві Рінкелеві дуже прикро, що йому треба відповідати на всі закиди серед таких несприятливих обставин. Він постарається не хвилювати товариша Кестенбавма своєю відповіддю й якомога коротше та швидше роз'яснити непорозуміння, жертвою якого став дорогий товариш Кестенбавм.

Всі обличчя повертаються до поважної, з строгою й сумною гідністю випростуваної постаті. На лиці ні тіні усміху не час для жартів.

Пошук на сайті: