Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 20)

- р та­кий кадр, Ва­ша Блис­ка­вичнiсть!

- Iм'я?

- Iона.

- Ап-п-пчхи! - пiдтвер­див Ми­хай­ло.

- Ко­ли на­родив­ся?

- Пiд час во­лода­рюван­ня ти­рана Iсро­во­ама Дру­гого.

- Мiсце на­род­ження?

- Десь у Галiлеу. Мiстеч­ко стер­то з ли­ця землi. Навiть наз­ви не ли­шило­ся...

- Ап-п-пчхи! - пiдтак­нув Ми­хай­ло.

- Соцiаль­не ста­нови­ще?

- Як у всiх свя­тих - дар­мо­уд.

- Фах?

- Вiщун, спецiалiзо­ваний на ба­зар­них тлу­мачен­нях снiв та про­року­ван­ню по лiнiях на до­лонi.

- Не гус­то, - зiтхнув Все­вишнiй. - А що далi?

- А далi в ан­кетi все "не"... У сек­тах не пе­ребу­вав... До сресi не вда­вав­ся... Об­лудним iдо­лам не вкло­няв­ся... До по­гансь­ких ку­мирень не хо­див... Ове­чок бо­жих не об­ди­рав... Дiв не­пороч­них не чiпав...

- А по­роч­них? - вклин­цю­вав­ся Ми­хай­ло.

- Цить!..

- Слу­ха­юсь...

- Нiчнi вер­те­пи не вiдвiду­вав... Пред­метiв релiгiй­но­го куль­ту з храмiв на тов­кучку не ви­носив...

Ар­хангел Гав­ри­ул все ви­читу­вав з фолiан­та новi й новi вiдо­мостi, в кож­но­му з яких обов'яз­ко­во фiгу­рува­ло за­пере­чен­ня "не", аж врештi i сам зди­вував­ся :

- Це воiсти­ну свя­тий, Ва­ша Блис­ка­вичнiсть, бо вiн досi жод­но­го ра­зу не спо­кусив­ся при­нада­ми й мож­ли­вос­тя­ми сво­го служ­бо­вого ста­нови­ща!

- Так, пiдозрiлий кадр, - по­годив­ся Ми­хай­ло.

- Ну що ж, - ре­зюму­вав Най­му дрiший. - Зу­пини­мось на Iонi. Га­даю, лiпшу кад­ру нам все од­но в усiй Бiблiу не вiдшу­кати... На ць­ому доз­воль­те на­шу не­велич­ку на­раду вва­жати закiнче­ною.

- Хва­ла тобi. Гос­по­ди! - з но­вою си­лою ба­бах­ну­ло за вiкна­ми.

Са­ме у тi не­забутнi днi вче­ними бу­ло впер­ше спос­те­реже­но цiка­ве ат­мосфер­не яви­ще: грiм се­ред яс­но­го не­ба.

ПРИ­ВАТНI НО­ТАТ­КИ

Iз спо­гадiв про­рока Iони

"Чи не на­гаду­ють свя­щен­нослу­жителi тих жон­глерiв, що... зак­ли­ка­ють нас ди­вити­ся на не­бо, а самi об­би­ра­ють тим ча­сом нашi ки­шенi?

Том­ма­зо КАМ­ПА­НЕЛ­ДА.

1. ХВО­РОБА НIКО­ГО НЕ КРА­СИТЬ

"Щось во­но та­ки с. Хай во­но до кiнця на­укою не вив­че­не, але во­но та­ки с. В цер­кву я не ход­жу, в бо­га я не вiрю, в чор­та теж, хо­ча ба­чив й­ого од­но­го ра­зу - зе­ленень­кий та­кий, як жа­беня. Але щось во­но та­ки с..."

Ми­кола БIЛКУН.

Трап­лясть­ся, що ме­не, пос­лушни­ка по кла­су ба­зар­них про­рокiв, за­питу­ють:

- Iоно, а хто твiй улюб­ле­ний про­рок?

Я з гiднiстю вiдповiдаю:

- Бла­жен­ний Са­му­ул!

Вiд ме­не од­ра­зу з оги­дою са­ха­ють­ся.

А хiба ж то моя про­вина, що найбiль­шо­го бре­хуна, iнтри­гана i здир­ни­ка ус­ла­вили в Бiблiу як най­ви­датнiшо­го про­рока? Мож­на ска­зати, ого­лоси­ли зраз­ко­во-по­казо­вим iде­алом! Щоб бу­ло ко­го наслiду­вати мо­лодiй тя­мущiй змiнi...

Справжнiй про­рок зав­жди го­товий на будь­який под­виг! Зви­тяжи­ти над сво­сю тлiнною плот­тю - це й­ому раз плю­нути. Примiром, я не­питу­щий. А до­водить­ся й чар­ку­вати­ся! А все чо­му? Вiд по­лум'яноу лю­бовi до сво­го ближнь­ого, що й за­повiдав нам про­рок Са­му­ул, зас­новник шко­ли про­рокiв та уу свя­тий пат­рон.

Чо­го тiль­ки не вдiсш за­ради ближнь­ого сво­го!

А мiй най­ближ­чий ближнiй - клеп­то­ман.

Вiн меш­кас з дру­жиною Iдою у сусiднiй келiу сту­дентсь­ко­го гур­то­жит­ку.

Хоч мiй сусiда Iсву­сей клеп­то­ман, але не без­надiй­ний. Я з лю­бовi до ближнь­ого роз­ро­бив делiкат­ну пси­хоте­рапiю, яка без тис­ку з мо­го бо­ку дас чу­довi наслiдки.

Скажiмо, при­ход­жу я з прак­тичних за­нять (а нав­ча­юся, як уже ска­зано, в школi про­рокiв) i ба­чу: зно­ву скру­тила Iсву­сея тяж­ка хво­роба.

Бо мо­го нiмба на цвяш­ку не­ма...

Я не зчи­няю га­ласу:

- Гра­бу­ють! Де дру­жин­ни­ки?

Я ви­тягую па­ру пля­шок око­витоу, яка чу­додiй­но вилiко­вус вiд усiх хво­роб (го­лов­не - профiлак­ти­ка!), i з слей­ною посмiшкою сту­каю до келiу сусiди.

- Хто там?

- Це яб Iона, сусiда твiй.

- А чо­го тобi?

- Iсву­сею, - бре­шу я з гу­маннiстю ве­лелюб­но­го слу­ги бо­жого, - сь­огоднi у ме­не день на­род­ження. Зап­ро­шую те­бе до се­бе в гостi. По­сиди­мо, по­гово­римо...

I що ви ду­мас­те?

Профiлак­ти­ка дiс!

Iсву­сей роз­чу­лено дя­кус, при­ходить, да­рус менi мiй влас­ний нiмб та ще тур­ботли­во не­поко­уть­ся:

- А чи бу­де вiн тобi, Iоно, за розмiром?

Я од­ра­зу примiряю цiнний, а то­му й не­корис­ли­вий да­рунок.

I що ви ду­мас­те?

Нiмб як на ме­не роб­ле­ний!

Сусiда радiс, на­че ма­ла ди­тина. Не­се до ме­не в келiю со­лонi ри­жики, ма­рино­ванi огiроч­ки, ква­шену ка­пус­тку з дрiбни­ми рай­ськи­ми яб­лучка­ми. А я став­лю на стiл ка­занок з кар­топлею у мун­ди­рах та всох­лий осе­ледець (че­рез оту ве­лелюб­ну профiлак­ти­ку до­водитья за­ощад­жу­вати).

Ми си­димо, го­мони­мо i до пiзнь­оу ночi спiвас­мо ян­голь­ських пiсень:

Обнiма­лися, цiлу­вали­ся,

Од­ним кри­леч­ком ук­ри­вали­ся!..

Нас­тупно­го дня при­ход­жу я з за­нять i з присмнiстю за­ува­жую: не­ма вла­сяницi.

Про­те я не га­ласую:

- Вла­сяни­цю по­цупи­ли! Ку­ди ди­вить­ся вар­та ти­рана Iсро­во­ама Дру­гого?

На­томiсть не­гай­но ле­чу, мов на ян­голь­ських кри­лах, по швид­ку до­помо­гу до най­ближ­чоу крам­ницi, а тодi сту­каю до сусiди:

- Iсву­сею, сь­огоднi у ме­не день на­род­ження. За­ходь - по­сиди­мо, по­гово­римо...

I що ви ду­мас­те?

При­носить менi в да­рунок мою влас­ну вла­сяни­цю та ще тур­бусть­ся:

- Ану, одяг­ни! Чи пiдiй­де?

Са­мо со­бою: вла­сяни­ця - як на ме­не ши­та!

Лiку­вати та­ку лю­дину - са­ма на­соло­да. З гордiстю усвiдом­люсш, що жи­веш на бiло­му свiтi не­мар­но. р i в ць­ому житiу своя втiха!

А оце не­дав­но Iсву­сей ме­не аж роз­чу­лив.

По­вер­нувся я в келiю i ба­чу: всiх свя­тих по­вино­сив! Хва­ла тобi, гос­по­ди! Яв­но нас­та­ла кри­за, ко­ли Iсву­сей навiть на свя­тих зло­чин­ну ру­ку пiдняв.

Не­гай­но сту­каю до сусiди i радiсно сповiщаю:

- Iсву­сею, сь­огоднi у ме­не день на­род­ження!

I що ви ду­мас­те?

По­вер­нув менi в по­дару­нок весь ком­плект iко­нок та ще лич­ка на них про­мив ос­вя­ченою у храмi во­дою. Ви­дужус лю­дина! На оз­на­мену­ван­ня хво­роб­ли­воу кри­зи пи­ли пер­вак i за­кусю­вали тюль­кою (да­вав­ся взна­ки су­ворий ре­жим еко­номiу). Та хiба щось пош­ко­дусш для доб­ро­го дiла.

Отак ми й жи­ли ду­ша в ду­шу, аж по­ки не ста­лося нес­подiва­не ли­хо.

2. ЩО НЕ СКЛАД­НО, ТО НЕ ЛАД­НО

"Здо­ровенькi бу­ли! Во­же вам по­можи!"

"Еге, ка­зали бо­ги, щоб i ви по­мог­ли!"

На­род­на при­каз­ка.

На пре­вели­кий жаль, оте лiку­ван­ня на­раз ур­ва­лося. Бiдо­лаха Iсву­сей ма­ло не вмер...

Дру­жина сусiди Iда по­дала скар­гу (а точнiше - зло­мов­ний нак­леп) на роз­гляд келiй­ноу ко­легiу. Мов­ляв, я мо­раль­но роз­бе­щую уу чо­ловiка. Та ще за­пев­ня­ла, нiби роб­лю я це з не­гар­ною ко­рис­ли­вою ме­тою, що нiяк не ли­чить лю­динi, яка да­ла обiтни­цю жи­вотiти в убо­гостi. А гор­лянка у неу та­ка гуч­на, що й тру­ба iсри­хонсь­ка по­заз­дрить.

- Мiй хатнiй iдiот, - труб­ним гла­сом во­лала во­на на ко­легiу, - ла­ден за пляш­ку ос­танню со­роч­ку з се­бе зня­ти!

- Що ви мас­те на увазi? - за­питав суд­дя, а пiдсуд­ки з цiкавiстю пiдтак­ну­ли.

- А ось що! Оць­ому заш­морга­ному охвiстю Са­тани, - ти­цяс пер­стом на ме­не ця гар­нень­ка ме­гера, - мiй хатнiй ду­рень по­дару­вав чор­то­ву дю­жину пер­шо­сор­тних нiмбiв, трид­цять вiсiм ли­ше трiшеч­ки но­шених вла­сяниць, п'ять ве­риг для скру­шен­ня грiхов­ноу плотi, дев'ять чо­ток з кутнiх зубiв пра­вед­никiв, три свят­ковi ри­зи i один пов­ний ком­плект iко­нопис­них пор­третiв свя­тих! Хiба ма­ло?

- При­уха­ла ба­ба з мiста, при­вез­ла вiстей трис­та! - зне­важ­ли­во бов­кнув я, бо зра­дила ме­не рятiвна вит­римка.

Зро­зумiло, це бу­ла по­мил­ка.

Лю­та жiнка од­ра­зу на­посiла на ме­не:

- А в ць­ого зна­хабнiло­го ро­зори­теля, - зно­ву ти­цяс пер­стом на ме­не, що­вечiр праз­ник - свят­кус свiй нескiнчен­ний день на­род­ження! Негiдник! Хоч би рiдну матiр не гань­бив! Де це ба­чено, щоб якась жiнка щод­ня то­го са­мого бов­ду­ра на­род­жу­вала? А вiн од­не знас - на дур­няк пи­ячи­ти! Хай вiн по­ми­ув нап'сть­ся i по­вер­не всi по­дарун­ки згiдно пе­релiку!

У­яв­лясте?

На­бала­кала стiль­ки, що й в по­лу су­тани не зiбра­ти.

Плю­нув я спе­ресер­дя на свою хат­ню те­рапiю i рiшу­че ска­сував усi профiлак­тичнi зу­сил­ля. Дверi сво­су келiу оз­до­бив та­кими за­сува­ми, що й на во­ротях фор­тецi Iсро­во­ама Дру­гого не ба­чили.

А що я мав ро­бити? Хiба ж вга­дасш на­перед, що жiно­ча стать ут­не? Провiща­ти жiночi вчин­ки - спра­ва ще без­глуздiша, нiж пе­редрiка­ти прог­ноз по­годи. У свя­тому письмi ска­зано ж: жiнку сот­во­рено на по­гибель чо­ловiковi. Во­на - помiчни­ця ди­яво­ла! А хiба нi? Як не вiри­те, пiдiть на ба­зар та з будь-якою пе­рекуп­кою по­бала­кай­те. Що не ба­ба, то уже й чорт у спiдницi!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2437

Пошук на сайті: